ініціювання зарядів ВР під час вторинного підривання негабаритних шматків.
2.9. Відрізки ДШ між собою з'єднують внакладку або внакрутку по довжині не менше . Шнури закріплюють ізоляційною стрічкою, шпагатом або скотчем. Найбільш надійним способом нарощування ДШ є їх зв'язування морським вузлом або петлею.
2.10. Для більш високої надійності необхідно застосовувати дублювання ниток ДШ. При цьому дублюючі та основні мережі ініціюють одним детонатором.
V. Визначення параметрів зарядів
1. Загальні положення
1.1. Залежно від поставлених завдань під час видобутку корисних копалин, у будівництві, обробці матеріалів та в інших галузях промисловості повинні застосовуватися конкретні методи, засоби та технології проведення вибухових робіт.
1.2. Заряди розпушування, викиду та скидання необхідно розташовувати всередині масиву, який руйнується, у спеціально створених зарядних порожнинах (камерах, котлах, свердловинах і шпурах). При цьому визначення величини заряду необхідно здійснювати за принципом максимально можливого заповнення зарядних порожнин.
1.3. При обробці матеріалів та руйнуванні валунів негабаритних фракцій породи необхідно використовувати метод зовнішніх накладних зарядів.
1.4. Одним із головних показників під час розрахунку параметрів вибуху є розрахункова питома витрата ВР, яка визначає кількість ВР, достатню для виконання поставленого завдання - розпушування масиву ґрунту, викиду (скидання) його заданого обсягу або виконання процесу обробки матеріалів. Величину розрахункової питомої витрати ВР (амоніт № 6-ЖВ) для деяких гірських порід наведено в табл. 5.1 (додаток 1).
У разі застосування інших ВР наведені у табл. 5.1 значення q і qв необхідно помножити на перевідний коефіцієнт e. Величина перевідного коефіцієнта e для розрахунку еквівалентних зарядів для деяких ВР за ідеальною роботою вибуху (еталон - амоніт № 6-ЖВ) наведена в табл. 5.2 (додаток 2).
Коефіцієнт q умовно називають розрахунковою питомою витратою ВР для зарядів нормального розпушування, його величину визначено з виразу q = q вNq; коефіцієнт qв умовно називають розрахунковою питомою витратою ВР для зарядів викиду. Величина qв для цієї ВР залежить від властивостей породи; Nq - відносна вага заряду, яка визначає характер дії вибуху, рівний відношенню ваги цього заряду до заряду нормальної дії при одній і тій самій ЛНО.
Для отримання заданого характеру дії вибуху заряду приймають такі величини Nq:
для найбільшого камуфлету - Nq ≈ 0,2;
для нормального розпушування - Nq ≈ 0,33;
для викиду - Nq ≥ 1.
1.5. Залежно від гірничо-геологічних, гідрогеологічних та технологічних умов ведення вибухових робіт застосовуються різноманітні конструкції свердловинних зарядів (рис. 5.1 (додаток 3)) - у вигляді суцільної колонки, розосереджені повітряними, водними, інертними проміжками, які повинні складатись з різних типів ВР і мати бокові (при заряджанні в рукави) зазори та їх комбінації.
Використання оптимальних для кожних конкретних умов підривання конструкцій зарядів дає можливість підвищувати технічну та економічну ефективність вибухових робіт.
1.6. Під час ведення вибухових робіт дозволяється використовувати один або декілька зарядів. При цьому різні заряди, їх групи повинні ініціюватися одночасно або через заданий інтервал часу.
1.7. Миттєве ініціювання декількох зарядів або їх груп застосовується для вирішення специфічних завдань - спеціальні вибухові роботи, контурне підривання тощо.
1.8. Уповільнене підривання (інтервал уповільнення величиною до декількох секунд) застосовується при проведенні вибухових робіт із застосуванням значних мас зарядів при пересуванні великих обсягів ґрунту, наприклад, під час підривання методом камерних зарядів.
1.9. Найбільш поширеним є метод КУП з інтервалом уповільнення величиною від декількох мілісекунд до декількох сотень мілісекунд. При цьому неелектрична система ініціювання дає змогу неодночасно підривати як окремі заряди та їх групи, так і окремі частини зарядів.
Застосування КУП дає змогу вибором оптимальних для кожних конкретних умов інтервалів уповільнення та схем комутації зарядів управляти процесом і результатами вибуху, а також знижувати рівень його негативних проявів (сейсмоефекту, розлітання кусків породи, УПХ).
2. Розпушування ґрунтів зосередженими зарядами
2.1. У загальному випадку вага зосередженого заряду розпушування за наявності однієї вільної поверхні (схема дії зосередженого заряду наведена на рис. 5.2 (додаток 4)) визначається величиною ЛНО W та розрахунковою питомою витратою ВРq за формулою
|
Q = q⋅W-. |
(5.1) |
2.2. У випадках, коли величина W становить менше , вагу заряду необхідно розраховувати за формулою
|
Q = q⋅W , кг. |
(5.2) |
2.3. При застосуванні декількох рядів зарядів відстань між ними в ряду необхідно визначати за формулою
|
a = m⋅W, м, |
(5.3) |
||
|
де |
m |
- |
відносна відстань між зарядами в ряду (1,0 - 1,4), яка приймається залежно від міцності ґрунту та необхідного ступеня розпушування. Якщо величина W для суміжних зарядів різна, то для розрахунків береться її середнє значення. |
2.4. При одночасному підриванні системи зарядів, розташованих у шаховому порядку, відстань між їх рядами необхідно визначати за формулою
|
в = 0,85⋅a, м. |
(5.4) |
У разі уповільненого або короткоуповільненого способу підривання зарядів відстань між їх рядами необхідно визначати за формулою
|
в = (0,9 - 1,0)⋅W, м. |
(5.5) |
3. Розпушування ґрунтів свердловинними та шпуровими зарядами
3.1. Під час розпушування ґрунтів необхідно застосовувати підривання мережі свердловинних або шпурових зарядів, розташованих в один або більше рядів. У таких умовах вагу заряду розпушування за наявності однієї вертикальної вільної поверхні у загальному випадку необхідно визначати за формулою
|
Q = qф⋅W⋅a⋅H, кг, |
(5.6) |
||
|
де |
qф |
- |
фактична питома витрата ВР, кг/м-3; |
|
|
H |
- |
товщина шару ґрунту (висота уступу), який підривається, м. Параметри розташування свердловинних зарядів наведені на рис. 5.3 (додаток 5). |
3.2. Визначення величини ЛНО повинно здійснюватися за формулою
|
|
, м, |
(5.7) |
|
|
де |
P |
- |
місткість свердловини, шпуру, м. |
3.3. У разі коли відома фактична питома витрата ВР qф для вимог нормального розпушування, величину ЛНО необхідно визначати за формулою
|
|
, м. |
(5.8) |
3.4. При використанні парнозближених зарядів у розрахунку їх пару необхідно розглядати як одиночний заряд з еквівалентною місткістю свердловини. Розрахунок величини W у цьому випадку необхідно здійснювати за формулами (5.7), (5.8) при подвоєному значенні параметра P.
3.5. Величину ОПУ при застосуванні похилих свердловинних зарядів, схема яких наведена на рис. 5.4 (додаток 6), необхідно визначати за формулами
|
|
, м, |
(5.9) |
або
|
|
, м, |
(5.10) |
|
|
де |
α |
- |
кут нахилу свердловини до горизонтальної площини, град. |
3.6. Відстань між зарядами у ряді для орієнтовних розрахунків необхідно визначати за формулою
|
a = m⋅W, м, |
(5.11) |
|
де |
m = 0,8 - 1,4. |
Коли відома фактична питома витрата ВР для вимог нормального розпушування, відстань між зарядами необхідно визначати за формулою
|
|
(5.12) |
3.7. Відстань між рядами зарядів в залежно від гірничо-геологічних умов приймають: у разі короткоуповільненого способу підривання - у межах (0,9 - 1,0)⋅W, при миттєвому ініціюванні - 0,75⋅W.
4. Підривання на викид та скидання
4.1. Підривання на викид необхідно здійснювати з метою отримання в ґрунті виїмки необхідних геометричних параметрів (рис. 5.2 (додаток 4)).
4.2. Величину зосередженого заряду викиду Q при величині W ≤ необхідно визначати за формулою
|
Q = qW-3 (0,4 + 0,6n-3), кг, |
(5.13) |
||
|
де |
n |
- |
показник дії вибуху, який визначається за формулою |
|
(5.14) |
|||
|
де |
r |
- |
радіус воронки викиду, м. |
При W > величину заряду викиду необхідно визначати за формулою
|
Q = q⋅W-3⋅(0,4 + 0,6n-3)⋅K, кг, |
(5.15) |
|
|
де |
- коригуючий коефіцієнт. |
|
, кг, |
(5.14) |
4.3. У разі застосування подовженого заряду викиду, розташованого паралельно вільній поверхні, схема роботи якого наведена на рис. 5.5 (додаток 7), його величину необхідно визначати за формулою
|
де |
lзар |
- |
довжина заряду, м. |
При W > величину заряду викиду необхідно визначати за формулою
|
|
, кг. |
(5.17) |
4.4. При однорядному розташуванні зарядів викиду за умови, що W > , відстань між ними необхідно визначати за формулою
|
a = 0,5W (n + 1), м. |
(5.18) |
4.5. Відстань між рядами зарядів при їх розташуванні один проти одного необхідно розраховувати, як між зарядами в ряду, а при шаховому розташуванні, як у сусідніх рядах за формулою
|
b = 0,85a = 0,43W (n + 1), м. |
(5.19) |
4.6. Необхідне число Nз рядів зарядів для отримання виїмки шириною B при b < 0,5B необхідно визначати за формулою
|
|
(5.20) |
4.7. Видиму глибину виїмки HT, яка утворюється при вибухах на викид, необхідно визначати за такими формулами
для n ≤ 2:
у скельних породах
|
HT = 0,28W (2n - 1), м, |
(5.21) |
у нескельних породах
|
HT = 0,40W (2n - 1), м, |
(5.22) |
для n > 2:
|
HT = W + Rсm, м, |
(5.23) |
||
|
де |
Rсm |
- |
радіус зони стиснення, який визначається за формулою |
|
, дм, |
(5.24) |
||
|
де |
u |
- |
коефіцієнт, який приймається для слабких скельних порід рівним 10, для твердощільних нескельних порід - 150, для пластичної глини - 250; |
|
|
γ |
- |
щільність ВР, г/см-3. |
4.8. Ширину та висоту навалювання підірваної породи з обох боків від траншеї, яка утворюється вибухом на викид, необхідно визначати за формулами
|
bн = 5nW, м, |
(5.25) |
|
hн = 0,6W/n, м. |
(5.26) |
4.9. Підривання на скидання необхідно здійснювати при ухилі масиву, який підривається, більше ніж 20° до горизонту. При цьому методика розрахунку параметрів вибухових робіт - аналогічна вищевикладеній.
5. Метод котлових зарядів
5.1. Котлові заряди необхідно застосовувати для посилення дії вибуху в конкретній зоні масиву, який руйнується. Розташовуються такі заряди у порожнинах-котлах, які створюються методом розбурювання або пристрілювання відповідними зарядами. Послідовність операцій при котловому методі підривання наведена на рис. 5.6 (додаток 8).
5.2. Масу прострілювального заряду при вибуховому методі створення котла необхідно визначати за формулою
|
|
, кг, |
(5.27) |
|
|
де |
Q |
- |
маса основного заряду, кг; |
|
|
nпр |
- |
показник прострілюваності, дм-3/кг; |
|
|
γ |
- |
щільність ВР, кг/дм-3; |
|
|
p |
- |
показник ступеня, рівний порядковому номеру прострілювання (для останнього прострілювання приймається p = 1). |
Орієнтовні значення показника прострілюваності nпр наведені в табл. 5.3 (додаток 9).
5.3. Вагу першого прострілювального заряду необхідно визначати за діаметром Dк котла, форма якого має бути кулеподібною:
|
|
(5.28) |
У загальному випадку довжину першого прострілювального заряду необхідно визначати за формулою
|
lпр = (1 ÷ 2) Dк, дм. |
(5.29) |
При цьому вага першого прострілювального заряду не повинна перевищувати розрахункової величини Qр, яку необхідно визначати за місткістю частини свердловини, що заряджається:
