Страница 3: ДСТУ Б В.2.7-129:2006. Емульсії бітумні дорожні. Технічні умови (67319)

Таблиця 2 - Вимоги до фізико-технічних показників аніонних емульсій

*) У чисельнику наведені значення для бітумних емульсій, а у знаменнику - для модифікованих бітумних емульсій.

**) Випробування за п.6 не проводять, коли емульсію використали протягом 7 діб, та не проводять за п.7, коли емульсію використали строком від 8 діб до ЗО діб.

ДСТУ Б В.2.7-129:2013

4. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

   1. Вимоги безпеки

      1. Емульсії бітумні дорожні за ступенем впливу на організм людини згідно з ГОСТ 12.1.007 належать до 4-го класу небезпеки (малонебезпечні речовини). Канцерогенної дії не мають. Мають слабку кумулятивну дію.

      2. При приготуванні і використанні емульсій необхідно дотримуватись вимог безпеки згідно з ДСТУ 4044, ДСТУ 2904, НПАОП 63.21-1.01, ГОСТ 6968, ГОСТ 10678.

      3. Під час приготування емульсій у складі летких виділень присутні: насичені і ненасичені вуглеводні, ароматичні вуглеводні, алкілбензоли.

      4. Концентрація шкідливих та небезпечних речовин у повітрі робочої зони не повинна перевищувати ГДК згідно з ГОСТ 12.1.005 для: аліфатичних амінів - 1 мг/м³; суми насичених, ненасичених ароматичних вуглеводнів - 300 мг/м³; парів ксилолу - 50 мг/м³; парів толуолу - 50 мг/м³; парів фенолу - 0,3 мг/м³. Контроль слід здійснювати згідно з [5 - 7]. Періодичність контролю шкідливих речовин у повітрі робочої зони визначають згідно з ГОСТ 12.1.005.

      5. Устаткування цехів або дільниць для приготування емульсій повинні відповідати вимогам ДСТУ 3273, СП 1042-73, ГОСТ 12.2.003, ГОСТ 12.3.002 та ДСП 173.

      6. Рівень шумового навантаження на працюючих при виготовленні і використанні емуль­сій не повинен перевищувати 80,0 дБА згідно з ДСН 3.3.6.037, контроль здійснюють згідно з ГОСТ 12.1.050.

      7. Освітленість робочих місць повинна відповідати вимогам ДБН В.2.5-28, контроль необ­хідно здійснювати згідно з ДСТУ Б В.2.2-6.

      8. Загальну вібрацію на робочих місцях потрібно контролювати згідно з ДСТУ ГОСТ 12.1.012, ДСН 3.3.6.039.

      9. Закриті приміщення, де проводяться роботи з емульсіями або їх компонентами, повинні бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією згідно з ДСТУ Б А.3.2-12, ДБН В.2.5-67, мікро­клімат - згідно з ДСН 3.3.6.042.

      10. Емульсії - не горючі речовини згідно з ГОСТ 12.1.044, не мають температури спалах- нення та займання. За температури 100 °С рідина закипає.

      11. Цехи або дільниці для приготування емульсій повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння згідно з ГОСТ 12.4.009, НАПБ А.01.001, НАПБ В.01.048, НАПБ Б.03.001.

Експлуатацію вогнегасників здійснюють відповідно до НАПБ Б.01.008 з урахуванням вимог ГОСТ 12.4.009.

. 6.1.14 Електробезпечність цехів або дільниць для приготування емульсій повинна відповідати

вимогам ДСТУ 7237, ДСТУ ГОСТ 12.1.038.

При використанні емульсій необхідно дотримуватись вимог чинних законів України про охорону навколишнього природного середовища [9- 14].

6. 2. У випадку витікання емульсії слід засипати її піском, землею або синтетичним адсор­бентом. При сильному забрудненні ґрунту необхідно зняти його верхній шар, перенести в спе­ціальну тару або бочки для подальшого знешкодження в установленому законодавством порядку в спеціально призначеному місці [13, 15].

   3. Викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин не повинні перевищувати затверд­жених нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря [5, 16, 17].

   4. Відведення стічних вод виробництва емульсій здійснюють із дотриманням вимог при­родоохоронного законодавства та згідно з [14] і СанПиН 4630.

   5. При зберіганні та транспортуванні емульсій та їх компонентів не передбачається над­ходження забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

7. ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

   2. Емульсії приймає служба технічного контролю підприємства-виробника або відповідальна особа, призначена у встановленому порядку.

   3. Емульсії приймають партіями. За партію приймають кількість емульсії однакового складу, що виробляють з сировини однієї партії за одним технологічним режимом протягом однієї зміни та супроводжують єдиним документом про відповідність властивостей емульсії цьому стандарту, оформленим згідно з ДСТУ 4454.

   4. Для контролювання властивостей емульсії з кожної партії відбирають по дві проби об’ємом не менше ніж 2 л кожна згідно з ДСТУ 4488. Проби відбирають з трубопроводу або ємкості, де знаходиться виготовлена емульсія, посудиною місткістю від 2,5 л до 3,0 л, яку занурюють на глибину, що дорівнює половині глибини шару емульсії в ємкості, або з пробовідбірного крану цієї ємкості. Проби відбирають і випробовують через добу після приготування емульсії.

   5. Емульсії підлягають приймально-здавальним, періодичним та сертифікаційним випробу­ванням.

Приймально-здавальним випробуванням підлягає кожна партія емульсії за показниками 1 - 5, 9, 10 таблиці 1 цього стандарту (для катіонних емульсій) та за показниками 1 - 5, 9 таблиці 2 цього стандарту (для аніонних емульсій).

При періодичних випробуваннях визначають всі показники таблиць 1 або [2] та фізико-тех- нічних показників залишкового в’яжучого після випаровування води з емульсії відповідно до 5.3. Періодичні випробування проводять не рідше одного разу на квартал, а також при кожній зміні складових або технології приготування.

• назву підприємства-виробника;

• назву та умовну познаку продукції;

• номер партії;

• дату виготовлення;

• масу партії;

• гарантійний термін зберігання;

• результати випробувань;

• знак відповідності згідно з ДСТУ 2296.

6. МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ

   2. Загальні положення

      1. Перед проведенням випробувань кожну пробу емульсії ретельно перемішують і фільтру­ють крізь попередньо знежирене і висушене сито із неіржавіючого дроту із розміром чарунок 1,25 мм згідно з ГОСТ 6613, змочене 1 % розчином кислоти або лугу.

      2. Масу проби емульсії визначають з точністю до 0,01 г.

      3. Засоби вимірювань та допоміжне обладнання повинно пройти метрологічну повірку та атестацію відповідно до ДСТУ 3215.

      4. Температура приміщень, в яких проводять випробування, повинна бути (20 ±5) °С.

      5. Температура емульсії при випробуванні повинна бути (20 ±2) °С, якщо інше не обумов­лено умовами проведення випробування.

      6. Вода для проведення випробувань повинна відповідати вимогам ДСанПіН 2.2.4-171, дистильована вода - ГОСТ 6709.

      7. Відібрані проби емульсій і мінеральних матеріалів потрібно зберігати за температури (20 ±5) °С утому ж приміщенні, де вони будуть випробовуватися.

   3. Визначення зовнішнього вигляду емульсії

Зовнішній вигляд емульсії визначають візуальним обстеженням поверхні скляної палички або фарфорового шпателя після їх занурення та виймання з емульсії. Поверхня палички повинна бути вкрита блискучою однорідною плівкою емульсії темно-коричневого кольору. На поверхні палички не повинно бути частинок чи ниток непроемульгованого бітуму.

Показник концентрації водневих іонів (pH) емульсії визначають потенціометричним методом.

pH-метр або рН-тестер [21].

Термометр згідно з ГОСТ 400.

Склянка лабораторна місткістю 100 мл згідно з ГОСТ 23932.

Вода дистильована згідно з ГОСТ 6709.

Ацетон згідно з ГОСТ 2603 або ГОСТ 2768.

Електрод pH-метра промивають в дистильованій воді та протирають тканиною насухо. У випадку відсутності на pH-метрі термокомпенсації вимірюють температуру проби емульсії та переустановлюють температурний контроль на ньому відповідно до інструкції з експлуатації. Після

11 перемішування емульсії протягом 10 с електрод занурюють в емульсію і знімають значення показника pH після встановлення його стабільних значень.

Після заміру pH емульсії, щоб запобігти налипанню бітуму на електрод, його слід промити в такій послідовності: водний розчин кислоти або лугу, показник pH якого відповідає pH емульсії, дистильована вода, ацетон. Зберігають електрод відповідно до вимог інструкції з експлуатації.

Максимальне розходження між результатами паралельних випробувань не повинно пере­вищувати 0,02 pH.

За остаточний результат приймають середньоарифметичне значення результатів двох паралельних випробувань.

Однорідність емульсії характеризують масою часток в’яжучого розміром більше ніж 0,14 мм.

Ваги лабораторні 4-го класу точності згідно з ГОСТ 24104.

Шафа сушильна згідно з ГОСТ 14919.

Сито з сіткою № 014 згідно з ГОСТ 6613.

Ексикатор згідно з ГОСТ 23932.

Чашка фарфорова місткістю 250 мл згідно з ГОСТ 9147.

Паличка скляна, що відповідає чинним нормативним документам або має технічне свідоцтво згідно з [4].

Склянка лабораторна місткістю 250 мл згідно з ГОСТ 23932.

Натр їдкий технічний (розчин 1 %) згідно з ГОСТ 2263.

Соляна кислота (розчин 1 %) згідно з ДСТУ 2904.

Вуглець чотирихлористий що відповідає чинним нормативним документам або має технічне свідоцтво згідно з [4].

Попередньо промите чотирихлористим вуглецем сито висушують, охолоджують і поміщають у фарфорову чашку. Сито разом із фарфоровою чашкою зважують, змочують розчином соляної кислоти (для катіонної емульсії) або розчином лугу (для аніонної емульсії). У склянку наливають (200 ±5) г емульсії. Емульсію проціджують через сито, злегка струшуючи, не допускаючи розбриз­кування емульсії. Одночасно з емульсією вливають розчин соляної кислоти (для катіонної емульсії) або розчин лугу (для аніонної емульсії). Склянку, звільнену від емульсії, і скляну паличку про­мивають розчином соляної кислоти або лугу і зливають його на сито. Залишок на ситі промивають розчином кислоти або лугу до отримання прозорих промивних вод. Після цього сито з залишком поміщають у фарфорову чашку і висушують до постійної маси за температури (105 ±5) °С, охо­лоджують в ексикаторі і зважують. Після проведення випробування сито миють чотирихлористим вуглецем і висушують. Зберігають в ексикаторі. Однорідність визначають за формулою (1):

Н = ^тз хЮО %, (1)

л?₃

де Н - однорідність, %;

т₂ - маса сита із залишком і чашкою, г;

т₁ - маса сита і чашки, г;

т₃ - маса емульсії, г.

Максимальне розходження між результатами паралельних випробувань не повинно пере­вищувати 0,05 %.

Вміст залишкового в’яжучого визначають методом випарювання води із емульсії.

Ваги лабораторні 4-го класу точності згідно з ГОСТ 24104.

Електроплитка згідно з ГОСТ 14919.