Перейти до вмісту
ДНАОП — нормативні документи з охорони праці
ДСТУ Б В.2.7-129:2006
/ 5

Таблиця 2 - Вимоги до фізико-технічних показників аніонних емульсій


*) У чисельнику наведені значення для бітумних емульсій, а у знаменнику - для модифікованих бітумних емульсій.

**) Випробування за п.6 не проводять, коли емульсію використали протягом 7 діб, та не проводять за п.7, коли емульсію використали строком від 8 діб до ЗО діб.


ДСТУ Б В.2.7-129:2013



  1. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

    1. Вимоги безпеки

      1. Емульсії бітумні дорожні за ступенем впливу на організм людини згідно з ГОСТ 12.1.007 належать до 4-го класу небезпеки (малонебезпечні речовини). Канцерогенної дії не мають. Мають слабку кумулятивну дію.

      2. При приготуванні і використанні емульсій необхідно дотримуватись вимог безпеки згідно з ДСТУ 4044, ДСТУ 2904, НПАОП 63.21-1.01, ГОСТ 6968, ГОСТ 10678.

      3. Під час приготування емульсій у складі летких виділень присутні: насичені і ненасичені вуглеводні, ароматичні вуглеводні, алкілбензоли.

      4. Концентрація шкідливих та небезпечних речовин у повітрі робочої зони не повинна перевищувати ГДК згідно з ГОСТ 12.1.005 для: аліфатичних амінів - 1 мг/м3; суми насичених, ненасичених ароматичних вуглеводнів - 300 мг/м3; парів ксилолу - 50 мг/м3; парів толуолу - 50 мг/м3; парів фенолу - 0,3 мг/м3. Контроль слід здійснювати згідно з [5 - 7]. Періодичність контролю шкідливих речовин у повітрі робочої зони визначають згідно з ГОСТ 12.1.005.

      5. Устаткування цехів або дільниць для приготування емульсій повинні відповідати вимогам ДСТУ 3273, СП 1042-73, ГОСТ 12.2.003, ГОСТ 12.3.002 та ДСП 173.

      6. Рівень шумового навантаження на працюючих при виготовленні і використанні емуль­сій не повинен перевищувати 80,0 дБА згідно з ДСН 3.3.6.037, контроль здійснюють згідно з ГОСТ 12.1.050.

      7. Освітленість робочих місць повинна відповідати вимогам ДБН В.2.5-28, контроль необ­хідно здійснювати згідно з ДСТУ Б В.2.2-6.

      8. Загальну вібрацію на робочих місцях потрібно контролювати згідно з ДСТУ ГОСТ 12.1.012, ДСН 3.3.6.039.

      9. Закриті приміщення, де проводяться роботи з емульсіями або їх компонентами, повинні бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією згідно з ДСТУ Б А.3.2-12, ДБН В.2.5-67, мікро­клімат - згідно з ДСН 3.3.6.042.

      10. Емульсії - не горючі речовини згідно з ГОСТ 12.1.044, не мають температури спалах- нення та займання. За температури 100 °С рідина закипає.

      11. Цехи або дільниці для приготування емульсій повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння згідно з ГОСТ 12.4.009, НАПБ А.01.001, НАПБ В.01.048, НАПБ Б.03.001.

Експлуатацію вогнегасників здійснюють відповідно до НАПБ Б.01.008 з урахуванням вимог ГОСТ 12.4.009.

  1. Емульсії-пожежо-та вибухобезпечні матеріали, не горять і не вибухають при взаємодії з водою та киснем повітря.

  2. Електрообладнання дільниць та цехів для приготування емульсій повинне відповідати вимогам НПАОП 40.1-1.21, НПАОП 40.1-1.32.

. 6.1.14 Електробезпечність цехів або дільниць для приготування емульсій повинна відповідати

вимогам ДСТУ 7237, ДСТУ ГОСТ 12.1.038.

    1. Ефективна сумарна питома активність природних радіонуклідів в емульсіях та їх компонентах згідно з вимогами ДБН В. 1.4-1.01 не повинна перевищувати 740 Бк-кг-1. Контроль ефективної сумарної питомої активності природних радіонуклідів здійснюють згідно з ДБН В. 1.4-2.01.

    2. Працівники, які займаються приготуванням і використанням емульсій, повинні бути забезпечені засобами індивідуального захисту (спеціальним одягом та взуттям, рукавицями, захис­ними окулярами і респіраторами) згідно з ДСТУ ГОСТ 12.4.041, НПАОП 0.00-4.01.

    3. При виконанні робіт, пов’язаних із приготуванням і використанням емульсій, необхідно дотримуватись правил особистої гігієни, а саме: приймати їжу лише в спеціальних приміщеннях, користуватися санітарно-побутовими кабінетами, приймати душ після закінчення зміни.

    4. Персоналу, що працює з емульсіями та їх складовими, необхідно проходити попередні та періодичні медогляди [8].

    5. Якщо емульсія потрапила на обличчя або руки, її спочатку слід змити холодною водою, залишки зняти гасом або олією, а потім місця, на які потрапила емульсія, протерти тампоном з вазеліном, і промити теплою водою з милом.

  2. Вимоги охорони довкілля

  1. Ефективними засобами захисту навколишнього природного середовища є герметизація обладнання і комунікацій відповідно до СП 1043-73, ГОСТ 12.2.003 та ГОСТ 12.3.002.

При використанні емульсій необхідно дотримуватись вимог чинних законів України про охорону навколишнього природного середовища [9- 14].

    1. У випадку витікання емульсії слід засипати її піском, землею або синтетичним адсор­бентом. При сильному забрудненні ґрунту необхідно зняти його верхній шар, перенести в спе­ціальну тару або бочки для подальшого знешкодження в установленому законодавством порядку в спеціально призначеному місці [13, 15].

    2. Викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин не повинні перевищувати затверд­жених нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря [5, 16, 17].

    3. Відведення стічних вод виробництва емульсій здійснюють із дотриманням вимог при­родоохоронного законодавства та згідно з [14] і СанПиН 4630.

    4. При зберіганні та транспортуванні емульсій та їх компонентів не передбачається над­ходження забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

  2. ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

    1. Емульсії приймає служба технічного контролю підприємства-виробника або відповідальна особа, призначена у встановленому порядку.

    2. Емульсії приймають партіями. За партію приймають кількість емульсії однакового складу, що виробляють з сировини однієї партії за одним технологічним режимом протягом однієї зміни та супроводжують єдиним документом про відповідність властивостей емульсії цьому стандарту, оформленим згідно з ДСТУ 4454.

    3. Для контролювання властивостей емульсії з кожної партії відбирають по дві проби об’ємом не менше ніж 2 л кожна згідно з ДСТУ 4488. Проби відбирають з трубопроводу або ємкості, де знаходиться виготовлена емульсія, посудиною місткістю від 2,5 л до 3,0 л, яку занурюють на глибину, що дорівнює половині глибини шару емульсії в ємкості, або з пробовідбірного крану цієї ємкості. Проби відбирають і випробовують через добу після приготування емульсії.

    4. Емульсії підлягають приймально-здавальним, періодичним та сертифікаційним випробу­ванням.

Приймально-здавальним випробуванням підлягає кожна партія емульсії за показниками 1 - 5, 9, 10 таблиці 1 цього стандарту (для катіонних емульсій) та за показниками 1 - 5, 9 таблиці 2 цього стандарту (для аніонних емульсій).

При періодичних випробуваннях визначають всі показники таблиць 1 або [2] та фізико-тех- нічних показників залишкового в’яжучого після випаровування води з емульсії відповідно до 5.3. Періодичні випробування проводять не рідше одного разу на квартал, а також при кожній зміні складових або технології приготування.

  1. Радіоактивність перевіряють один раз на рік.

  2. Вимоги безпеки розділу 7 контролюють у процесі підготовки та організації виробництва.

  3. 10При отриманні незадовільних результатів будь-яких випробувань однієї проби, хоча б за одним із показників проводять випробування другої проби. При повторному отриманні незадо­вільних результатів партію бракують і прийманню вона не підлягає.

  4. Підприємство-виробник повинно супроводжувати кожну партію емульсії документом (пас­портом), що засвідчує її відповідність вимогам цього стандарту, де вказують:

  • назву підприємства-виробника;

  • назву та умовну познаку продукції;

  • номер партії;

  • дату виготовлення;

  • масу партії;

  • гарантійний термін зберігання;

  • результати випробувань;

  • знак відповідності згідно з ДСТУ 2296.

  1. МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ

    1. Загальні положення

      1. Перед проведенням випробувань кожну пробу емульсії ретельно перемішують і фільтру­ють крізь попередньо знежирене і висушене сито із неіржавіючого дроту із розміром чарунок 1,25 мм згідно з ГОСТ 6613, змочене 1 % розчином кислоти або лугу.

      2. Масу проби емульсії визначають з точністю до 0,01 г.

      3. Засоби вимірювань та допоміжне обладнання повинно пройти метрологічну повірку та атестацію відповідно до ДСТУ 3215.

      4. Температура приміщень, в яких проводять випробування, повинна бути (20 ±5) °С.

      5. Температура емульсії при випробуванні повинна бути (20 ±2) °С, якщо інше не обумов­лено умовами проведення випробування.

      6. Вода для проведення випробувань повинна відповідати вимогам ДСанПіН 2.2.4-171, дистильована вода - ГОСТ 6709.

      7. Відібрані проби емульсій і мінеральних матеріалів потрібно зберігати за температури (20 ±5) °С утому ж приміщенні, де вони будуть випробовуватися.

    2. Визначення зовнішнього вигляду емульсії

Зовнішній вигляд емульсії визначають візуальним обстеженням поверхні скляної палички або фарфорового шпателя після їх занурення та виймання з емульсії. Поверхня палички повинна бути вкрита блискучою однорідною плівкою емульсії темно-коричневого кольору. На поверхні палички не повинно бути частинок чи ниток непроемульгованого бітуму.

  1. Визначення показника концентрації водневих іонів

Показник концентрації водневих іонів (pH) емульсії визначають потенціометричним методом.

  1. Засоби контролю, допоміжне обладнання, реактиви

pH-метр або рН-тестер [21].

Термометр згідно з ГОСТ 400.

Склянка лабораторна місткістю 100 мл згідно з ГОСТ 23932.

Вода дистильована згідно з ГОСТ 6709.

Ацетон згідно з ГОСТ 2603 або ГОСТ 2768.

  1. Порядок підготовки і проведення випробувань

Електрод pH-метра промивають в дистильованій воді та протирають тканиною насухо. У випадку відсутності на pH-метрі термокомпенсації вимірюють температуру проби емульсії та переустановлюють температурний контроль на ньому відповідно до інструкції з експлуатації. Після

11 перемішування емульсії протягом 10 с електрод занурюють в емульсію і знімають значення показника pH після встановлення його стабільних значень.

Після заміру pH емульсії, щоб запобігти налипанню бітуму на електрод, його слід промити в такій послідовності: водний розчин кислоти або лугу, показник pH якого відповідає pH емульсії, дистильована вода, ацетон. Зберігають електрод відповідно до вимог інструкції з експлуатації.

Максимальне розходження між результатами паралельних випробувань не повинно пере­вищувати 0,02 pH.

За остаточний результат приймають середньоарифметичне значення результатів двох паралельних випробувань.

  1. Визначення однорідності емульсії

Однорідність емульсії характеризують масою часток в’яжучого розміром більше ніж 0,14 мм.

  1. Засоби контролю, допоміжне обладнання, реактиви

Ваги лабораторні 4-го класу точності згідно з ГОСТ 24104.

Шафа сушильна згідно з ГОСТ 14919.

Сито з сіткою № 014 згідно з ГОСТ 6613.

Ексикатор згідно з ГОСТ 23932.

Чашка фарфорова місткістю 250 мл згідно з ГОСТ 9147.

Паличка скляна, що відповідає чинним нормативним документам або має технічне свідоцтво згідно з [4].

Склянка лабораторна місткістю 250 мл згідно з ГОСТ 23932.

Натр їдкий технічний (розчин 1 %) згідно з ГОСТ 2263.

Соляна кислота (розчин 1 %) згідно з ДСТУ 2904.

Вуглець чотирихлористий що відповідає чинним нормативним документам або має технічне свідоцтво згідно з [4].

  1. Порядок підготовки і проведення випробувань

Попередньо промите чотирихлористим вуглецем сито висушують, охолоджують і поміщають у фарфорову чашку. Сито разом із фарфоровою чашкою зважують, змочують розчином соляної кислоти (для катіонної емульсії) або розчином лугу (для аніонної емульсії). У склянку наливають (200 ±5) г емульсії. Емульсію проціджують через сито, злегка струшуючи, не допускаючи розбриз­кування емульсії. Одночасно з емульсією вливають розчин соляної кислоти (для катіонної емульсії) або розчин лугу (для аніонної емульсії). Склянку, звільнену від емульсії, і скляну паличку про­мивають розчином соляної кислоти або лугу і зливають його на сито. Залишок на ситі промивають розчином кислоти або лугу до отримання прозорих промивних вод. Після цього сито з залишком поміщають у фарфорову чашку і висушують до постійної маси за температури (105 ±5) °С, охо­лоджують в ексикаторі і зважують. Після проведення випробування сито миють чотирихлористим вуглецем і висушують. Зберігають в ексикаторі. Однорідність визначають за формулою (1):

Н = тз хЮО %, (1)

л?3

де Н - однорідність, %;

т2 - маса сита із залишком і чашкою, г;

т1 - маса сита і чашки, г;

т3 - маса емульсії, г.

Максимальне розходження між результатами паралельних випробувань не повинно пере­вищувати 0,05 %.

  1. За остаточний результат приймають середньоарифметичне значення результатів двох пара­лельних випробувань.Визначення вмісту залишкового в’яжучого

Вміст залишкового в’яжучого визначають методом випарювання води із емульсії.

  1. Засоби контролю, допоміжне обладнання, реактиви

Ваги лабораторні 4-го класу точності згідно з ГОСТ 24104.

Електроплитка згідно з ГОСТ 14919.

Побачили розбіжність з офіційним текстом?

Повідомити про неточність

Напишіть, що саме розходиться з офіційною публікацією. Код документа вкажіть у повідомленні — так ми швидше знайдемо потрібне місце.

Перейти до форми зворотного зв'язку

Дивіться також

Весь розділ →