---

Границю міцності при стиску R_cm , у мегапаскалях, обчислюють за формулою:

R_Cm =|-Ю-², (10.1)

де Р - руйнівне навантаження, Н;

F - початкова площа поперечного перерізу зразка, см².

За показник границі міцності при стиску приймають округлене до першого десяткового знака середньоарифметичне значення випробувань трьох зразків. Розходження між мінімальним і мак­симальним значенням показника не повинне перевищувати 15 %.

10. ВИЗНАЧЕННЯ ГРАНИЦІ МІЦНОСТІ НА РОЗТЯГ ПРИ РОЗКОЛЮВАННІ

Суть методу полягає у визначенні навантаження, необхідного для розколювання зразка за твірною.

Прес механічний згідно з 10.1.

Термометр згідно з 10.1.

Штангенциркуль згідно з ДСТУ ГОСТ 166 (ИСО 3599) з похибкою вимірювання не більше ніж 0,1 мм.

Посудини для термостатування зразків місткістю від 3 дм³ до 8 дм³ в залежності від розміру і кількості зразків.

Для випробувань виготовляють не менше ніж три зразки відповідно до вимог розділу 6.

Виконують вимірювання висоти h і діаметра d зразка з точністю ± 0,1 мм штангенциркулем згідно з ДСТУ ГОСТ 166 (ИСО 3599) у двох протилежних за діаметральним перерізом точках. За результат вимірювань приймають середнє арифметичне значення виміряних величин.

Перед випробуванням зразки термостатують у воді протягом (60 ± 5) хв за температури (0 ± 1) °С, належну температуру води створюють змішуванням її з льодом.

Границю міцності на розтяг при розколюванні зразків визначають на пресах з механічним приводом при постійній швидкості деформування зразка (3,0 ± 0,3) мм/хв.

Зразок встановлюють на бокову поверхню у центрі нижньої плити преса 2 (рисунок 11.1), опускають верхню плиту 1 і зупиняють її вище рівня поверхні зразка на (1,5-2,0) мм; це може бути досягнуто відповідним підніманням нижньої плити преса.

Після цього вмикають електродвигун преса і починають навантажувати зразок.

Показ силовимірювача, за якого зразок зруйнувався за твірною, приймають за руйнівне навантаження.

1 - плита преса верхня; 2 - плита преса нижня

Рисунок 11.1 - Схема випробування зразка на розтяг при розколюванні

Границю міцності на розтяг при розколюванні R_p , у мегапаскалях, обчислюють за формулою:

R =2L.10~², (11.1)

h -d

де Р - руйнівне навантаження, Н;

h - висота зразка, см;

d - діаметр зразка, см;

10^—2 - коефіцієнт перерахунку, МПа.

За показник границі міцності на розтяг при розколюванні приймають округлене до першого десяткового знака середньоарифметичне значення випробувань трьох зразків. Розходження між мінімальним і максимальним значенням показника не повинне перевищувати 15 %.

10. ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОСТІЙКОСТІ

Суть методу полягає у визначенні ступеня падіння міцності на стиск зразків після впливу на них води в умовах вакууму за температури (20 ± 1) °С відносно міцності на стиск контрольних зразків. Міцність при стисканні зразків визначають згідно з вимогами розділу 8 і розділу 10.

Для проведення випробувань використовують випробувальне обладнання, засоби вимірю­вальної техніки і допоміжне обладнання згідно з 8.1 і 10.1.

Для проведення випробувань відповідно до вимог розділу 6 виготовляють не менше ніж шість зразків, з яких три зразки - контрольні. Дослідні зразки в кількості не менше ніж 3 шт. насичують водою у вакуумній установці згідно з розділом 8.

Дослідні (водонасичені) і контрольні (ненасичені) зразки піддають випробуванням на стиск відповідно до вимог розділу 10. Всі випробувані зразки повинні бути одного віку.

Коефіцієнт водостійкості К_в обчислюють за формулою:

де - границя міцності при стиску за температури (20 ± 1) °С дослідних (водонасичених) зразків, МПа;

^Rcm ~ границя міцності при стиску за температури (20 ± 1) °С контрольних зразків, МПа.

10. ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОСТІЙКОСТІ ПРИ ТРИВАЛОМУ ВОДОНАСИЧЕННІ

Суть методу полягає у визначенні ступеня падіння міцності на стиск водонасичених зразків, додатково витриманих у воді протягом 15 діб, відносно міцності контрольних зразків.

Для проведення випробувань використовують випробувальне обладнання, засоби вимірю­вальної техніки і допоміжне обладнання згідно з 8.1 і 10.1.

Для проведення випробувань відповідно до вимог розділу 6 виготовляють не менше ніж шість зразків, з яких три зразки - контрольні. Дослідні зразки в кількості не менше ніж 3 шт. насичують водою у вакуумній установці згідно з розділом 8, переносять в іншу посудину з водою, в якій витримують протягом 15 діб за температури (20 ± 2) °С. Контрольні зразки в кількості не менше ніж З шт. зберігають в приміщенні лабораторії протягом 15 діб за температури (20 ± 5) °С.

Дослідні (водонасичені) і контрольні (неводонасичені) зразки піддають випробуванням на стиск відповідно до вимог розділу 10. Всі дослідні зразки повинні бути водонасичені одночасно.

Коефіцієнт водостійкості після тривалого водонасичення К_вд обчислюють за формулою: рвд

К_вд=^' (13.1)

^ст

де - границя міцності при стиску за температури (20 ± 1) °С дослідних водонасичених зразків після подальшого витримування їх у воді протягом 15 діб, МПа;

^Rcm ~ границя міцності при стиску за температури (20 ± 1) °С контрольних зразків, МПа.

10. ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОСТІЙКОСТІ ЕКСПРЕС-МЕТОДОМ

Суть методу полягає в оцінюванні ступеня зниження міцності при стиску після дії на нього води за температури (20 ± 2) °С в умовах вакууму та води, нагрітої до температури (85 ± 0,5) °С, при атмосферному тиску.

Випробування проводять на попередньо виготовлених зразках згідно з розділом 6 цього стандарту. Зразки занурюють у посудині для вакуумування, заповненій водою з температурою (85 ± 0,5) °С. Рівень води над зразками повинен бути не менше ніж 3 см. Посудину зі зразками підключають до вакуумної установки, де створюють і підтримують протягом однієї години тиск, не більший за 2000 Па. Потім тиск доводять до атмосферного і зразки витримують у тій же посудині з водою за температури (20 + 2) °С протягом ЗО хв. Після цього зразки виймають із посудини, розміщують у квадратному контейнері зі сторонами дна 200 мм та висотою бокових стінок 70 мм, виготовленому з нержавіючої сталі з отворами діаметром 5 мм та переносять у водяну баню з температурою (85 ± 0,5) °С, де витримують протягом (50 ± 0,5) хв. Рівень води у бані над зразками та під зразками має бути не менший ніж 3 см. Відстань між зразками та боковими стінками водяної бані повинна бути не меншою ніж 2 см.

Витримані у водяній бані зразки разом з металевою сіткою виймають та встановлюють у посудину для термостатування у воді з температурою (20 ± 1) °С протягом 1,5 год. Занурення у водяну баню і вилучення зразків здійснюють максимально швидко.

Після закінчення термостатування зразки випробовують для визначення границі міцності на стиск при швидкості руху траверси преса (3,0 ± 0,3) мм/хв відповідно до розділу 10.

Коефіцієнт водостійкості за експрес-методом визначають як відношення границі міцності на стиск зразків, що були витримані за викладеним режимом термостатування, до границі міцності ненасичених зразків, що були випробувані відповідно до розділу 10 за температури (20 ± 2) °С. Середню границю міцності ненасичених і водонасичених зразків визначають за результатами трьох випробувань. Розбіжність між результатами випробування окремих зразків не повинна переви­щувати 15 %.

Коефіцієнт водостійкості за експрес-методом К_Е обчислюють з похибкою 0,01 за формулою:

К_Е=^, (14.1)

^R20

де R_TB - середнє значення границі міцності водонасичених за методикою цього додатка зразків, МПа;

R₂₀ - середнє значення границі міцності ненасичених зразків за температури (85 ± 0,5) °С.

10. ВИЗНАЧЕННЯ ЗЛЕЖУВАНОСТІ

Суть методу полягає в оцінюванні здатності холодної суміші не злежуватись при зберіганні в штабелі.

Прилад для визначення злежуваності наведений на рисунку 15.1.

Маса штанги з наконечником - (500 ± 5) г. Кут у вершині конуса - (15,0 ± 0,5)°. По штанзі вільно переміщається циліндричний вантаж 5 масою (500 ± 5) г. Висота підняття вантажу на штанзі обмежена зверху упорним кільцем 7 і дорівнює (200 + 2) мм. У центрі основи є отвір для запобігання від затуплення вістря конуса. Для фіксації моменту дотику вістря конуса до нижньої підставки у верхній частині штанги нанесена риска 9.

1 - підставка під зразок; 2 - зразок; 3 - отвір зразка; 4 - конусний наконечник; 5 - циліндричний вантаж; 6 - штанга; 7 - упорне кільце; 8 - напрямна втулка; 9 - обмежувальна риска

Рисунок 15.1 - Прилад для визначення злежуваності

Для випробування готують три зразки у відповідності з розділом 6.

Зразок установлюють на основу, а вістря конуса, обережно направляючи рукою, вводять в отвір зразка. Вантаж піднімають до упорного кільця і опускають його. Удари вантажу по конусу повторюють до повного зруйнування зразка або до того часу, поки вістря конуса торкнеться підставки. При випробуванні необхідно слідкувати, щоб при підійманні вантажу вістря конуса не виходило вверх із отвору в зразку.

За умовний показник злежуваності холодної суміші приймають кількість ударів, що необхідна для повного зруйнування зразка конусом.

Показник злежуваності обчислюють як середньоарифметичне результатів випробування трьох зразків. Розходження між найбільшим і найменшим результатами випробувань не повинно бути більше чотирьох ударів.

10. ВИЗНАЧЕННЯ РУХЛИВОСТІ

Рухливість оцінюють органолептично за зусиллям, яке потрібно прикласти до кельми для її занурення в холодну суміш.

• кельма типу КБ згідно з ДСТУ Б В.2.8-20;

• камера морозильна, що забезпечує температуру заморожування мінус (10 ± 2) °С.

Пробу холодної суміші масою (1000 ± 10) г завантажують у морозильну камеру. Якщо після завантаження камери температура у ній підвищиться, то початком заморожування вважають момент, коли у камері встановлюється температура мінус 10 °С. Після витримування холодної суміші у камері не менше ніж 10 год її видаляють з камери і занурюють в неї кельму. Холодну суміш вважають рухливою, якщо кельма входить в неї без значних зусиль.

Проводять два паралельні випробування.

10. ВИЗНАЧЕННЯ КЛЕЮЧОЇ ЗДАТНОСТІ

Клеючу здатність холодної суміші оцінюють візуально за відповідністю її зовнішнього вигляду зображенню контрольного зразка №1 після кип'ятіння у дистильованій воді.

• ваги лабораторні 4-го класу точності згідно з ДСТУ EN 45501;

• баня піщана;

• термометр з межами вимірювання від 0 °С до 100 °С, ціною поділки 0,5 °С і похибкою вимірювання не більше ніж ± 0,5 °С згідно з ГОСТ 28498;

• склянка лабораторна місткістю не менше 750 мл згідно з ГОСТ 23932;

• вода дистильована згідно з ГОСТ 6709;

• паличка скляна.

В термостійку хімічну склянку наливають 500 мл дистильованої води і нагрівають до темпе­ратури (95,0 ± 0,5) °С на електроплитці з закритим нагрівальним елементом та піщаною банею. Зважують (50 ± 2) г холодної суміші і опускають у склянку з гарячою водою.

Холодну суміш витримують у гарячій воді за температури (95,0 ± 0,5) °С протягом 3 хв, помішуючи скляною паличкою зі швидкістю 1 оберт за секунду. Після закінчення часу випробування воду зливають, холодну суміш переносять на фільтрувальний папір.

Клеючу здатність холодної суміші оцінюють після випарування води із суміші.

Холодна суміш витримала випробування, якщо її зовнішній вигляд залишається ідентичним вихідному стану і відповідає зображенню контрольного зразка № 1, в'яжуче під час кип'ятіння практично не спливає на поверхню води, плівка в'яжучого має яскравий блиск і повністю вкриває поверхню мінерального матеріалу.