---

Допускається використання інших антиадгезійннх покриттів, які виключають налипання матеріалу до планок.

Проба матеріалу прижимається зверху другою основою до зіткнення з обмежувальними планками для надання їй прямокутної форми в перерізі завширшки (30 ± 1) мм і заввишки (20 ± 0,5) мм.

Надлишок матеріалу знімається ножем з боку, що не обмежується планками.

Масштаб запису вибирається таким, щоб форма діаграми була аналогічною тій, яка наведена на рисунку 3.

Д ля визначення характеру руйнування зразка обидві основи звільняються від захватів, зрізається основна маса матеріалу ножем, змоченим у воді так, щоб на поверхні основин залишився шар матеріалу завтовшки (1,0 ± 0,5) мм. На місце відриву матеріалу від поверхні основи накладається трафарет таким чином, щоб кількість кліток, під якими відсутній матеріал, була мінімальна. Потім підраховується площа відриву, тобто кількість кліток, під якими відсутній матеріал.

Будь-яке відлущення матеріалу в площині клітки, яке спостерігається неозброєнним оком, вважається адгезійним відривом.

8.3.5 Обробка результатів випробування

Rp=P, (1)

S

де Р - максимальне навантаження при розтягуванні, Н;

S - площа початкового поперечного перерізу зразка, м².

Результат закругляється до 0,01 МПа.

є = 4l 100, (2)

h

де h - відстань між основами до випробування, мм;

Al - подовження зразка при максимальному навантаженні, мм,

Результат закругляється до 1 %.

8.4 Визначення водопоглинання

Суть методу полягає у визначенні маси води, яка поглинається зразком при витримці його у воді протягом заданого часу.

• терези лабораторні загального призначення 2 класу точності за ГОСТ 24104;

• шафа електрична сушильна, що забезпечує підтримування температури в діапазоні плюс (50-100)°С;

• основа із скла за ГОСТ 111, ГОСТ 9784 або ГОСТ 17622 розмірами (50 х 50) ± 2 мм;

• секундомір за ТУ 25-1819.0021;

• ємкість об'ємом не менше 1000 см³;

• папір фільтрувальний за ГОСТ 12026;

• ацетон за ГОСТ 768;

• тканина бавовняна або фланель;

• вода за ГОСТ 6709 або за ГОСТ 2874;

Скляні основи зачищаються від пилу і забруднень, знежирюються тканиною, що змочена в бензині і висушується на повітрі протягом (5-10) хв. Потім протираються тканиною, яка змочена в ацетоні, і висушуються на повітрі протягом (5-10) хв.

Матеріал, що випробовується, масою (10 ± 2) г, який відібраний за п. 7.3 і заздалегідь прогрітий у сушильній електрошафі при температурі плюс 70°С протягом (60 ± 5) хв, розподіляється рівномірно по всій поверхні основи, яка заздалегідь зважена mo.

Перевернувши зразок основою догори, готові зразки витримуються перед випробуванням на повітрі не менше 3 год і не більше 24 год.

Підготовлений зразок зважується m1 і кладеться у воду таким чином, щоб шар води над ним був не менше 50 мм, а зразок не доторкався до інших зразків і до стінок ємкості. Зразок витримується у воді не менше 24 год, потім виймається із води, просушується фільтрувальним папером і зважується т2.

Час з моменту виймання зразка із води до зважування не повинен перевищувати 60 с.

Водопоглинання W у відсотках за масою розраховується за формулою

W=m2 - m¹ 100, (3)

m₁ - m₀ де то - маса скляної основи, г;

т1 - маса матеріалу, що випробовується, з основою до випробування, г;

т2 - маса матеріалу, що випробовується, з основою після випробування, г.

Одержаний результат закругляється до 0,01 у відсотках за масою. При цьому результат кожного випробування не повинен перевищувати значення, яке вказане в таблиці 1 цього стандарту.

Суть методу полягає у визначенні величини стікання матеріалу під дією власної ваги при заданих температурі та часі.

• лоток металевий, схема якого представлена на рисунку 4;

• шафа електрична сушильна, яка забезпечує підтримання температури в діапазоні плюс (50-100)°С;

• металевий ніж;

Рисунок 4 - Схема лотка

• брусок металевий розміром (40 х 40) ± 2 мм з шириною, що дорівнює ширині лотка;

• лупа вимірювальна з похибкою вимірювання не більше 0,1 мм за ГОСТ 25706;

• терези лабораторні загального призначення 2-го класу точності за ГОСТ 24104.

Відібрані за п. 7.3 проби матеріалів масою не менше 0,3 кг кожна кладуться на антиадгезійний папір і витримуються в сушильній електрошафі протягом (0,5-1) год при температурі плюс 70°С. Потім лоток щільно заповнюється матеріалом таким чином, щоб матеріал трохи виступав над верхніми і торцевими обрізами бокових стінок і витримується на повітрі в горизонтальному положенні не менше 3 год, після чого матеріал, який виступає, зрізається врівень з верхніми і торцевими обрізами бокових стінок лотка.

Лоток з матеріалом, який випробовується, ставиться вертикально в сушильній електрошафі і витримується при температурі плюс (70 ± 2)°С протягом (6 ± 0,5) год. Після закінчення цього часу лоток виймається із сушильної електрошафи і витримується в горизонтальному положенні при температурі плюс (23 ± 2)°С не менше 3 год.

За результат випробування приймається середнє арифметичне значення трьох паралельних визначень величин стікання.

Суть методу полягає у визначенні глибини занурення конуса у матеріал, що випробовується, протягом заданого часу.

• прилад за ГОСТ 1440 з конусом для стандартного методу випробувань мастил пластичних і петролатумів;

• електрошафа сушильна, яка забезпечує підтримання температури в діапазоні плюс (50-100)°С;

• секундомір за ТУ 25-1819.0021;

• металева посудина діаметром не менше 70 мм і заввишки не менше 40 мм;

• металевий ніж;

• вимірювальна лінійка за ГОСТ 427;

• антиадгезійний папір за ТУ 13-0281020.621.

Металева посудина заповнюється матеріалом, який випробовується. Надлишок матеріалу зрізається ножем врівень з краями посудини.

Виготовлені зразки витримуються перед випробуванням не менше 3 год і не більше 24 год при температурі плюс (23 ± 2)°С.

Зразок кладеться на столик приладу. Наконечник конуса встановлюється на поверхню матеріалу, який випробовується, при цьому точка дотику конуса повинна розміщуватися від краю посудини на відстані не менше 10 мм.

Вмикається секундомір і одноразово звільняється вісь конуса, даючи конусу вільно заглиблюватися у матеріал, який випробовується, протягом (5± 0,2) с.

Глибина занурювання визначається за шкалою приладу.

На кожному зразку проводиться не менше 3 вимірювань, при цьому точки дотику конуса і матеріалу, шо випробовується, повинні бути розміщені одна від одної на відстані не менше 10 мм.

За результат випробування приймається середнє арифметичне трьох паралельних вимірювань.

- апаратура, пристрої, матеріали за п. 8.3.2 цього стандарту, а також морозильна камера, яка забезпечує отримання температури мінус 60°С. При цьому розривна машина повинна забезпечувати швидкість руху рухомого захвату (1,0 ± 0,5) мм/хв.

Після витримки зразка в морозильній камері від нього видаляються обмежувальні планки, зразок установлюється в захвати розривної машини і проводиться випробування.

Суть методу полягає у вимірюванні зусилля, яке необхідне для відриву герметизуючого матеріалу від основи.

• планки дерев'яні обмежувальні повинні бути за розмірами, які вказані на рисунку 5, а також:

• основи з полівінілхлориду за ГОСТ 9639 розмірами (50 ± 1) х (50 ± 1) х 2 мм;

• основи з дерева розміром (50 ± 1) х (50 ± 1) х (20 ± 1) мм;

• основи з металу за ГОСТ 16523 у вигляді призми розмірами (50 ± 1) х (50 ± 1) х (20 ± 1) мм.

Випробування зразків виконується на скляних, бетонних, дерев'яних металевих та пластмасових основах.

Рисунок 5 - Схема зразка для визначення міцності зчеплення герметизуючих матеріалів з основою

Поверхня основ знежирюється ацетоном і грунтується складами за п. 8.3.3.3 цього стандарту.

З допомогою обмежувальних планок пробі випробувального матеріалу між основами надається трапецієдальна форма в перерізі (рисунок 5).

Фіксується максимальне зусилля при відриві матеріалу від поверхні основи.

Міцність зчеплення матеріалу з основою о в мегапаскалях розраховується за формулою(4)

де F- сила, яко викликала руйнування зразка, Н;

Sm - менша площа поверхні зчеплення зразка матеріалу з основою, м².

Результат закругляється до 1 %.

• терези лабораторні з допустимою похибкою не більше 0,02 г;

• склянка металева з внутрішнім діаметром (10 ± 0,5) см та заввишки (60 ± 0,5) мм;

• ніж металевий;

• штангенциркуль за ГОСТ 166;

• лінійка металева за ГОСТ 427.

Густина матеріалу р в кілограмах на кубічний метр розраховується за формулою

(5)

де g1 - маса склянки,кг;

g2 - маса склянки з наважкою, кг;

V - об'єм матеріалу, який дорівнює внутрішньому об'єму склянки, м³, і розраховується зо формулою

П n ■ d^г ,