Страница 8: ДСТУ 3675-98. Зміна 1 (62027)

Випробування вогнегасників на стійкість до впливу внутрішньої корозії (згідно з 4.3.7) проводять відповідно до додатка Ж. Після проведення випробувань вогнегасники повинні відповідати таким вимогам:

Випробування запірно-пускового пристрою вогнегасника на герметичність (згідно з 4.4.3) проводять пневматичним тиском, який дорівнює максимальному робочому тиску (Ррмакс), на пневмостенді протягом часу, необхідного для огляду, але не менше 30 с. Витікання повітря слід контролювати візуально з використанням омилювання або занурення у воду.

Випробування рукава у зборі з пістолетом-розпилювачем на герметичність (згідно з 4.4.3) проводять пневматичним тиском, що дорівнює максимальному робочому тиску Ррмакс на стенді протягом часу, необхідного для огляду, але не менше 30 с. Тиск контролюють за показами манометра у напірній магістралі стенду. Витікання робочого газу перевіряють згідно з 7.22.

Випробування корпусів вогнегасників (крім вуглекислотних), запірно-пускових пристроїв та рукавів з пістолетом-розпилювачем на міцність випробувальним тиском згідно з 4.4.4 (перевірка міцності та щільності матеріалу і зварювальних швів) проводять на гідростенді створенням у них тиску, що дорівнює випробувальному тиску (Рв), та їх подальшим витримуванням під цим тиском протягом часу, необхідного для огляду, але не менше 30 с. Тиск контролюють за манометром, установленим у нагнітальній магістралі стенда.

Випробування корпусів вогнегасників тиском, що циклічно змінюється (згідно з 4.4.4), проводять на гідростенді плавною зміною тиску, починаючи з 0 до випробувального тиску Рв і назад до 0 (швидкість навантаження — 6 циклів за 1 хв, обсяг випробувань — 5000 циклів). Випробуванням повинно підлягати не менше двох зразків.

Випробування корпусів вогнегасників на розрив (крім вуглекислотних) (згідно з 4.4.4) проводять на гідростенді плавним підвищенням тиску зі швидкістю, що не перевищує (2,0 ± 0,2) МПа/хв до моменту розриву. Руйнування корпусу не повинно проходити по зварювальних швах, або з відокремлюванням фрагментів (розлітання уламків та ін.), а також у місті нанесення марковання, яке викарбувано на корпусі.

Випробування корпусів вогнегасників на поперечне здавлювання (згідно з 4.4.5) проводять їх здавлюванням перпендикулярно до поздовжньої осі по центру обичайки двома пластинами завтовшки (25 ± 1) мм з радіусом давлячого ребра (12,5 ± 0,5) мм і завширшки не менше діаметра корпусу. До обсягу вибірки повинні бути включені не менше трьох корпусів. Здавлювання корпусу проводять до досягнення відстані між давлячими ребрами пластин, яка б дорівнювала 1/3 діаметра корпусу. Тривалість навантаження повинна становити від 30 до 60 с.

Контроль тиску спрацювання запобіжного клапана (або тиску розриву запобіжної мембрани) проводять створенням у ньому гідростатичного тиску, що плавно змінюється зі швидкістю (2,0 ± 0,2) МПа/хв, аж до моменту повного відкриття клапана (або розриву мембрани). Величина зазначеного тиску повинна відповідати вимогам, викладеним у 4.4.6.

Розтруб вуглекислотного вогнегасника, заздалегідь витриманий при температурі 60 °С не менше 24 год, повинен витримувати без руйнування статичне навантаження величиною 25 кгс, прикладене до краю розтруба протягом 5 хв.

Зусилля приведення вогнегасника до дії та зусилля зняття блокування з органів керування згідно з 4.5 визначають при максимальній температурі експлуатації, заявленої виробником, силовимірювальними пристроями (наприклад, динамометрами 2 класу точності, чи іншими відповідними пристроями або приладами) з межами вимірювань до 400 Н і 200 Н відповідно. Навантаження слід прикладати до органа керування (або блокувального пристрою) у напрямку і у точці, що відповідають умовам природного впливу на ці органи (пристрої), кистю руки або пальцем. Виміряні зусилля для органів керування конкретного типу не повинні перевищувати величин, наведених у таблиці 8.

Стан марковання, який контролюють візуально в процесі ідентифікації вогнегасників перед проведенням випробувань, повинен відповідати вимогам, викладеним у розділі 6.