1. Х Перевірка проводиться на увімкненому і працюючому вер­статі. Устаткування повинно бути перевірене на режимах роботи, найбільш несприятливих для виконання вимог, які пред’являються для виконання функцій «ЗАГАЛЬНИЙ СТОП», «АВАРІЙНИЙ СТОП». Найбільш несприятливі режими встановлюються в технічних умовах на верстат або визначаються в процесі випробувань, відповідно до конструктивних особливостей верстата.

    1. . Верстат вважається непрацюючим після виконання функцій «ЗАГАЛЬНИЙ СТОП» І «АВАРІЙНИЙ СТОП», якщо силові кола верстата роагімкнуті, а робота кіл керування і сигналізації є безпечна для працюючих.

    2. Час гальмування рухомих елементів верстата контролюється секундоміром з точністю не менше 10%.

3.8Л. Перевірка промаяться не менше трьох разів, якщо в тех­нічних умовах на верстат відсутні інші вказівки. Час гальмування визначається як середньоарифметичне значення проведених вимірів.

  1. Перевірка роботи верстата на холостому ході I ata наванта­женням

    1. Перевірка роботи верстата на холостому ході і чіл наван­таженням повинна виконуватися відповідно до технічних ума* або за програмою-мстоднкою випробувань на верстат.

  2. Перевірка блокуючих пристроїв

    1. Перевірка блокуючих пристроїв проводиться контролем їх спрацювання.

    2. За електричною схемою верстата визначається правильність вмикання датчиків блокуючих пристроїв, перевіряється правильність вибору їх типів і марок для виконання їх функціонального призна­чення.

    3. Перевіряється наявність датчиків та їх відповідність вимогам технічної документації. Якщо на верстаті встановлені датчики, які не відповідають документації, то подальші випробування до встанов­лення необхідних датчиків не проводяться.

    4. Контроль блоківок проводиться окремо для датчиків і ви­конавчих пристроїв, які забезпечують виконання захисних функцій, або разом датчиків і виконавчих пристроїв, якщо це не пов'язано з можливістю виникнення небезпечної ситуації під час випробувань.

    5. Метод контролю спрацювання датчиків блокуючих пристроїв обирається залежно від конструкції і принципу дії датчика.

    6. В процесі контролю спрацювання виконавчого пристрою перевіряється»

  • аварійна зупинка верстата;

  • неможливість вмикання верстата в цілому або окремих функцій;

  • неможливість виконання неправильної послідовності команд;

  • вимкнення захищуваних струмопровідних кіл від джерела жив­лення, або інші функції, що визначаються залежно від функціональ­ного призначення пристрою.

    1. Випробування спрацювання блокуючих пристроїв необхідно проводити, дотримуючись заходів безпеки, які усувають можливість травмування випробувача в разі нсспрацювання блокуючого пристрою.

    2. Перевірка спрацювання блокуючих пристроїв прмодигасв тричі для кожної небезпечної зони, що підлягає блокуванню.

  1. Перевірка жорстких упорів

    1. У випробуваннях жорстких упорів верстата використову­ються динамометри різних типів або тензометричні рукоятки і ма­ховики.

Діапазон виміру застосовуваних засобів вимірювань не повинен перевищувати допустиме робоче зусилля впливу од орган керування, більше ніж у 5 разів.

Перевірка жорстких упорів повинна проводитися для кож­ного з крайніх положень переміщення всіх рухомих елементів вер- ста та, а також для органів керування, для яких передбачено жорсткі упори в крайніх положеннях.

    1. Жорсткі упори у верстатах з ручним керуванням переві­ряються шляхом переміщення рухомих елементів верстата в крайні положення. Якщо орган ручного переміщення мас кілька ступенів передач, то випробування проводяться на передачі, яка забезпечує максимальне зусилля на упор.

    2. Зусилля, що прикЛадасться до органу керування, повинно бути не менше трикратного максимально допустимого робочого зу­силля, передбаченого технічною документацією.

    3. Верстат вважається таким, що витримав випробування, якщо після проведення перевірки жорсткі упори не змінили свого положення або форми,

    4. У верстаті з механізованим приводом переміщення рухомих елементів перевіряється конструктивне виконання жорстких упорів. В разі необхідності достатність міцності жорстких упорів повинна підтверджуватися розрахунками.

  1. Перевірка зусиль переміщення органів керування

    1. Під час контролю зусиль переміщення органів керування верстата використовуються динамометри різних тилів або тензоме­тричні педалі, рукоятки або маховики.

Діапазон вимірювання застосовуваних засобів виміру не повинен перевищувати гранично допустиме вимірюване зусилля більше ніж у 5 разів.

  1. Тарування тензометричних приладів повинно проводитися не раніше, ніж за 20 хв до початку вимірювань і не пізніше 20 хв після їх завершення.

  2. Постійні (не ривкові) зусилля контролюються динамоме­трами або тензометричними приладами, які встановлюються на ру­коятки, важелі або маховики.

  3. Ривкові зусилля контролюються приладами, які дозволяють фіксувати максимальні докладені зусилля ривка.

  4. Частота використання органу керування визначається за­лежно від його технологічного призначення.

  5. Напрям прикладення вимірюваного зусилля повинен від­повідати напряму робочого зусилля, яке прикладається оператором під час виконання .ехнологічних операцій. Для забезпечення відпо­відності напрямів робочого та вимірюваного зусиль допускається ви­користовувати спеціальні переходники і важелі.

  6. За вимкненого верстата вимірюються зусилля переміщень органів керування важелів, маховиків і педалей, які конструктивно допускають керування без вмикання верстата.

За ввімкненого верстата вимірюються зусилля переміщення орга­нів, які допускають керування тільки ввімкненого верстата

    1. .Результатом виміру вважається середньоарифметичне зна­чення з трьох результатів вимірювань, проведених для кожного кон­трольованого органа керування.

    2. В разі використання спеціальних вимірювальних приладів, перехідних важелів та інших пристосувань, призначених для посе­реднього вимірювання зусиль переміщення органів керування, в про­токолах випробувань слід наводити перерахунок даних вимірювань.

    3. Результати вимірювань повинні бути виражені в Ньютонах. Похибка вимірювань не повинна перевищувати 5%.

  1. Перевірка освітленості робочої зони

    1. Для контролю освітленості робочої зони використовують: — люксометр;

  • рулетку вимірювальну;

  • вольтметр.

    1. Перед контролем освітленості робочої зони світильник міс­цевого освітлення встановлюють так, щоб основний світловий потік від нього був спрямований на контрольовану зону.

    2. Відхилення напруги живлення ламп місцевого освітлення від номінального значення не повинно перевищувати 5%.

    3. За вимкненого світильника місцевого освітлення вимірю­ється рівень загального освітлення у трьох точках, рівномірно роз­поділених по контрольованій зоні.

    4. Сумарна освітленість контролюється в тих же точках за ввімкненого світильника місцевого освітлення.

    5. Для вимірювання освітленості люксометр встановлюють на відстані не більше 100 мм над освітленою поверхнею, спрямовують на джерело світла. Під час вимірювання на фотоелемент не повинна падати тінь від людини або верстата. Якщо робоче місце затемнюється в процесі виконання технологічних операцій самим робітником або виступаючими частинами верстата, то освітленість слід вимірювати в цих реальних умовах.

    6. Освітленість робочої зони визначається як мінімальне з трьох виміряних значень.

    7. Похибка вимірювання освітленості не повинна перевищу­вати 10%, а відстані — не більше 5%.

  1. Перевірка запиленості повітря у робочій зоні

    1. Використовувана апаратура та матеріали:

  • аналітичні ваги, що забезпечують зважування з точністю ± 0,1 мг, — електроаспіратор (повітрозабіриий пристрій);

  • аналітичні аерозольні фільтри АФА-ВП-10, АФА-ВП-20;

  • алонжи (фільтротримачі);

  • ексикатор;

  • пінцет аналітичний;

  • секундомір.

  1. Чисті фільтри повинні бути попередньо зважені і їхня вага записана на виступаючих частинах захисних кілець.

  2. Якщо відповідно до експлуатаційної документації верстат повинен працювати^ витяжною вентиляцією, то під час випробувань верстат повинен бути підімкиений відповідним чином. Передбачені конструкцією штори, кришки, дверці та інші огорожі, які закривають зону оброблення, повинні бути встановлені в положення, передбачене експлуатаційною документацією.

  3. Відбирання проб проводять в зоні дихання працюючого.

  4. Об’єм аспірованого повітря залежить від передбачуваного вмісту пилу і визначається необхідністю накопичування на фільтрі такої кількості пилу, якої достатньо для надійного зваження (1—2 мг) і не перевищує пилоємності використовуваного фільтра.

Орієнтовані швидкості аспірації і тривалість відбирання на пробу наведені в таблиці.

Вміст пилу. мг/м*

Швидкість аспірації, л/ха

Тривалість

шюбоаілбирання. хв

Менше 0,5

100

зо

0,5-2,0

too

20-30

2,0—10

50

10-20

10-50

20

10

Більше 50

20

5



  1. Для перевірки запиленості необхідно відібрати не менше 3-х проб повітря за режимів праці, найбільш несприятливих за пи-

  2. У протоколі випробувань зазначають час і швидкість про­качування повітря, номер та масу фільтра до і після випробувань, температуру і відносну вологість повітря під час випробувань, атмос­ферний тиск.

  3. Вміст пилу у повітрі робочої зони (К) в міліграмах на кубічний метр визначається за формулою:

К - , (1)

Узо

де Мі і Мі — маса фільтра, відповідно до і після відбору проб повітря, мг;

Рю — об’єм аспірованого повітря, м1, який приведено до стан­дартних умов за формулою:де і — температура повітря під час проведення випробувань, °С, V, — об’єм повітря, вимірюваного за температури і і тиску 760 мм рт.ст., м3

    1. Похибка методу контролю запиленості повітря в робочій зоні не повинна перевищувати 10%.

    2. Допускається застосування інших приладів і відповідних затверджених методик, які забезпечують точність вимірювання за 3.14.9.

  1. Визначення концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони

    1. Відбирання проб повітря проводиться в зоні дихання пра­цюючого.

    2. Визначення концентрації шкідливих речовин у повітрі ро­бочої зони проводять відповідно до затверджуваних Міністерством охорони здоров’я методик для кожної конкретної шкідливої речовини, що визначається.

  2. Перевірка ультразвукового тиску на робочих місцях

    1. Для контролю ультразвукового тиску в повітряному сере­довищі на робочому місці використовують:

  • вимірювальний мікрофон;

  • електричне коло з лінійною характеристикою;

  • третьооктавний фільтр;

  • вимірювальний прилад із стандартними тимчасовими характе­ристиками.

  1. Апаратура повинна мати частотну характеристику «Лін» і часову характеристику «С» (повільної.

Похибка градуювання апаратури за опорної частоти і опорного рівня ультразвуку після часу встановлення робочого режиму у відношенні до діючого рівня ультразвуку не повинна перевищувати * 1

Під час проведення вимірювань апаратура повинна працювати відповідно до правил її експлуатації за вмикання вимірювальних приладів на тимчасову характеристику «повільна» (О.

Вимірювання ультразвуку слід проводити в одній точці на кожному контрольованому робочому місці.