---

Якщо ВО завелике, щоб бути розташованим на відстані не менше ніж 0,1 м від усіх боків ГПЗ, повинна бути застосована додаткова ідентична ГПЗ, розміщена на відстані 0,3 м від першої, з її короткого боку. У цьому випадку треба застосовувати стіл більшого розміру або можна застосову­вати два столи. Горизонтальні пластини зв’язку не повинні бути зв’язані між собою інакше ніж че­рез резистині кабелі до пластини базового уземлення.

Будь-які знімні монтажні ніжки ВО треба залишати на місцях.

Приклад випробовувальної установки для настільного обладнання наведено на рисунку 5.

Джерело електроживлення

0,1 м

Типове положення для опосередкованого прикладання розряду на ГПЗ і

Резистор
470 кОм

Типове положення для опосередкованого прикладання розряду на ВПЗ

Горизонтальна пластина
зв’язку (ГПЗ)
1,6 м х 0,8 м

ПЗ

х 0,5 м

0,1 м

ІЗОЛЯЦІЯ

Пластина базового уземлення

Типове положення для безпосереднього прикладання розряду

Дерев’яний стіл h = 0,8 м

Рисунок 5 — Приклад випробовувальної установки для настільного обладнання. Лабораторні випробовування

ВО та кабелі повинні бути ізольовані від пластини базового уземлення ізоляційною підстав­кою завтовшки близько 0,1 м.

Приклад випробовувальної установки для долішнього обладнання наведено на рисунку 6.

Будь-які знімні монтажні ніжки ВО треба залишати на місцях.

Захисне уземлення

Ізоляційна опора h = 0,1 м

Сигнальним кабель

Пластина базового уземлення

Джерело електроживлення

Опосередкований розряд на ВПЗ

Типове положення для безпосереднього прикладання

впз

0,5 м х0,5 м

Джерело
електроживлення

470 кОм

Типове положення
для опосередкованого
прикладання розряду
на ВПЗ

Кабель
електроживлення

0,1 м

Рисунок 6 — Приклад випробовувальної установки для долішнього обладнання.

Лабораторні випробовування

Метод випробовування, розглянутий у цьому підпункті, застосовують до обладнання чи до частин обладнання, особливості установлення чи конструкція якого перешкоджають його контак­ту з будь-якою системою захисного уземлення. Обладнання, або його частини, включають пере­носне обладнання, працююче від батареї, і обладнання, що має подвійну ізоляцію (обладнання класу II).

Обґрунтування: неуземлене обладнання чи його неуземлені частини не можуть розряджати­ся самостійно, як обладнання класу І, що працює від мережі електроживлення. Якщо заряд не зміг стекти до дії наступного імпульсу ЕСР, то можливо, що напруга на ВО або його частинах буде вдвічі вище за заплановану випробну напругу. Тому, обладнання, що має подвійну ізоляцію, може бути заряджене нереально високим зарядом за рахунок накопичення декількох електростатичних роз­рядів на ємності ізоляції класу II. Внаслідок чого буде досягнуто пробивну напругу ізоляції з наба­гато більшою енергією.

Зазвичай, випробовувальна установка повинна бути ідентичною тим, які описано в 7.1.1 і 7.1.2, відповідно.

Для того, щоб змоделювати окремий ЕСР (повітряний, або контактний розряд), заряд на ВО варто гасити перед кожною дією імпульсу ЕСР.

Заряд у місці металу чи металевій частині, на яку повинен бути спрямований імпульс ЕСР, наприклад, клеми корпусів, стрижні зарядних батарей, металеві антени, повинен бути погашений перед кожним застосовуванням випробовувального імпульсу ЕСР.

Коли випробовування на дію ЕСР проводять над однією чи декількома доступними метале­вими частинами, то заряд варто гасити в тій точці, до якої необхідно застосувати імпульс ЕСР, тому що немає ніяких гарантій опору між даною точкою та іншими доступними точками виробу.

Варто використовувати кабель із стабілізувальними навантажувальними резисторами 470 кОм, подібний тому, що застосовують із горизонтальними і вертикальними пластинами, див. 7.1.

Через те, що ємнісний опір між ВО і ГПЗ (настільною) і між ВО і еталонною площиною узем- лення (долішньою) визначається розміром ВО, то кабель із стабілізувальними навантажувальни­ми резисторами може залишатися встановленим під час випробовування на дію ЕСР, якщо з функ- ційної точки зору таке можливо. Один резистор у розрядному кабелі варто приєднати настільки близько, наскільки це можливо, бажано на відстань менше ніж 20 мм від випробовувальної точки ВО. Другий резистор повинен бути приєднано поблизу кінця кабелю, приєднаного до ГПЗ для на­стільного обладнання (див. рисунок 7), чи до пластини базового уземлення для долішнього облад­нання (див. рисунок 8).

Наявність кабелю зі стабілізувальними навантажувальними резисторами може впливати на результати випробування будь-якого обладнання. У випадку суперечливих результатів, випробову­вання з кабелем, від'єднаним під час імпульсу ЕСР, є більш вірним, ніж випробовування, під час якого кабель було приєднано, тому що у останньому випадку забезпечується значне зниження за­ряду між наступними розрядами.

Як альтернативу можна застосовувати такі варіанти:

• проміжок часу між наступними розрядами варто збільшити до часу, необхідного для того, щоб відбулося природне загасання заряду у ВО;

• щітку з вуглецевим волокном зі стабілізувальними навантажувальними резисторами (на­приклад, 2 х 470 кОм) у уземлювальному кабелі;

• іонізатор повітря для пришвидшення природного розрядного процесу ВО в навколишньо­му середовищі.

Іонізатор необхідно відключити під час проведення випробовування на дію повітряного роз­ряду. Використовування будь-якого альтернативного методу повинно бути зареєстроване в прото­колі випробовування.

Примітка. У випадку суперечливої ситуації у разі загасання заряду, заряд на ВО може бути виміряний безконтактним датчиком електричного поля. Якщо заряд знизився нижче 10 % від свого первісного значення, то ВО вважають розрядженим.

Наконечник генератора ЕСР треба утримувати нормально (перпендикулярно) до поверхні ВО.

Для настільного обладнання ВО розміщують на горизонтальній пластині зв’язку зверху ізолю­вальної фольги (0,5 мм товщиною), як описано в 7.1.1 і зображено на рисунку 5.

Якщо доступна металева частина ВО, до якої підводять імпульс ЕСР, є в наявності на ВО, то її варто приєднати до ГПЗ за допомогою кабелю зі стабілізувальними навантажувальними резис­торами (див. рисунок 7).

Рисунок 7 — Випробовувальна установка для неуземленого настільного обладнання

Долішнє обладнання, без металевого з'єднання з пластиною базового уземлення необхідно встановити відповідно до 7.1.2 і рисунку 6.

Має бути застосовано кабель зі стабілізуючими навантажувальними резисторами між доступ­ною металевою частиною, до якої прикладатимуть імпульс ЕСР, і пластиною базового уземлення, див. рисунок 8.

7.2 Випробовувальна установка для випробовувань на місці експлуатування

Ці випробовування є додатковими й не обов'язкові для сертифікаційних випробовувань, їх проводять лише за узгодженням між виробником та споживачем. Має бути доведено, що інше роз­ташоване поблизу обладнання не впливає на результати випробувань.

Обладнання або системи повинні бути випробувані за умов їх остаточного встановлення.

Для того, щоб спростити приєднання розрядного зворотного кабелю, пластину базового узем­лення треба укласти на підлогу поблизу ВО на відстані близько 0,1 м. Ця пластина повинна бути мідною або алюмінієвою завтовшки не менше ніж 0,25 мм. Можна використовувати інші металеві матеріали, завтовшки не менше ніж 0,65 мм. Пластина повинна бути завширшки приблизно 0,3 м і завдовжки 2 м, якщо це дозволяє місце розміщення ВО.

Ця пластина базового уземлення повинна бути з'єднана із системою захисного уземлення. Там, де це неможливо, її має бути з’єднано з клемою уземлення ВО, якщо вона є.

Розрядний зворотний кабель генератора ЕСР повинен бути з’єднаний з пластиною базового уземлення в найближчій до ВО точці. Якщо ВО установлено на металевому столі, то стіл мусить бути з’єднаний з пластиною базового уземлення за допомогою кабелю, який має на кожному кінці резистор 470 кОм, щоб запобігти накопиченню заряду.

Приклад випробовувальної установки для випробовувань на місці експлуатування наведено на рисунку 9.

Рисунок 8 — Випробовувальна установка для неуземленого долішнього обладнання

Рисунок 9 — Приклад випробовувальної установки для долішнього обладнання, випробовування на місці експлуатування

8 ПРОЦЕДУРА ВИПРОБОВУВАННЯ

Для зменшення впливу параметрів навколишнього середовища на результати випробувань, випробовування треба проводити в кліматичних та електромагнітних нормальних умовах, указа­них у 8.1.1 та 8.1.2.

У разі випробовування на дію повітряного розряду, кліматичні умови повинні бути у таких діа­пазонах:

• температура навколишнього середовища: від 15 °С до 35 °С;

• відносна вологість: від ЗО % до 60 %;

• атмосферний тиск: від 86,0 кПа (860 мбар) до 106 кПа (1060 мбар).

Примітка. Будь-які інші значення можуть бути задані в технічній документації на виріб.

ВО має функціювати у сприятливих кліматичних умовах.

Електромагнітне оточення в лабораторії не повинно впливати на результати випробувань.

Програма випробовувань і програмне забезпечення повинно забезпечувати виконання усіх нор­мальних режимів роботи ВО. Застосування засобів спеціального програмного забезпечення заохо­чується, але дозволяється лише коли це вказує на те, що ВО буде всесторонньо випробуване.

Під час випробовування на відповідність, ВО має працювати безперервно у найчутливішому режимі (програмному циклі), який визначають у попередніх випробовуваннях.

Якщо необхідне контрольне обладнання, то воно повинно бути розділено для того, щоб змен­шити можливість помилкових сигналів несправностей.

Випробовування повинні бути проведені за безпосереднього та опосередкованого прикладан­ня розрядів до ВО відповідно до плану випробовувань. План повинен включати:

• характерні умови роботи ВО;

• яке ВО будуть випробовувати настільне або долішнє;

• точки, до яких повинно бути прикладено розряди;

• вказівку про те, який розряд повинен бути прикладений (контактний або повітряний) до кож­ної точки;

• випробовувальний рівень, який будуть застосовувати;

• кількість розрядів, яка повинна бути прикладена до кожної точки для випробовування на відповідність;

• необхідність проведення випробовувань на місці експлуатування.

Якщо необхідно, то проводять дослідницькі випробовування для визначення окремих поло­жень плану випробовувань.

Якщо інше не вказано в родовому стандарті, стандарті на конкретні види виробів або на гру­пу однотипних виробів, то електростатичний розряд треба подавати лише в такі точки та поверхні ВО, до яких може доторкнутися оператор під час нормального експлуатування. Нижче наведено винятки (тобто, розряди не прикладають до таких точок і поверхонь):

1. ті точки і поверхні, що є доступними лише під час технічного обслуговування. У цьому ви­падку у супровідній документації треба вказати спеціальну процедуру запобігання ЕСР;

2. ті точки і поверхні, що доступні лише під час експлуатування (кінцевим) користувачем. При­клади таких важко доступних точок: контакти батареї під час її заміни, касета в автовідповідачі, тощо;

3. ті точки і поверхні обладнання, що більше не доступні після стаціонарного установлення чи після того, як було дотримано інструкцій з експлуатування, наприклад, днище і/або стінка облад­нання, або області поза встановленими з’єднувачами;

4. контакти коаксіальних і багатоштирьових з’єднувачів з металевою оболонкою. У цьому ви­падку контактні розряди слід застосовувати до металевої оболонки цього з’єднувача.

Контакти всередині непровідного з’єднувача (наприклад, пластикового) і які доступні треба випробовувати лише на дію повітряного розряду. Це випробовування треба проводити із застосо­вуванням закругленого наконечника штиря на генераторі ЕСР.

Загалом, треба враховувати шість випадків: