аналізі економічного становища підприємства;
аналізі питомого споживання енергоресурсів;
складанні та аналіз) енергобалансів
.Аналіз економічного становища підприємства (див. розділ 6 цього стандарту) провадять енергоаудитори за участю фахівців підприємства. В окремих випадках до цієї роботи може бути залучена фінансових аудиторів.
Аналіз економічного становища підприємства полягає о розкритті структури витрат на виробництво у порівнюваних цінах і обчисленні на цій основі точки беззбитковості залежно від обсягів виробництва, рівня заробітної плати, загальних витрат на енергоресурси й сировину, а також від рівня втрат від бартеру та інших чинників, що впливають на собівартість виробництва.
Порівнюваними цінами можна вважати ціни поточного року та (або) середньоєвропейські. Припустимим є також використання прогнозованих цін на наступні періоди (за узгодженням із Замовником ЕА).
Під час аналізу економічного стану підприємства доцільно проаналізувати ризики, чутливість і стійкість компанії до можливих змін господарської ситуації, податкового та іншого законодавства, тобто всього маркетингового середовища, в якому воно працює.
Аналіз питомого споживання енергоресурсів (див. розділ 8 цього стандарту) зазвичай виконують енергоаудитори. Цей аналіз полягає в порівнянні результатів роботи персоналу окремих бригад, дільниць, змін для подібних умов роботи (за рік; у холодну й теплу пори року; за квартал, місяць, декаду (тиждень), зміну; за денні і нічні зміни; за робочі, вихідні та святкові дні і т.Ін.).
Найхарактернішими.є відмінності в обсягах виробництва та питомому енергоспоживанні;
у холодну та теплу пору року;
у робочі, а також у вихідні та святкові дні;
протягом денних та нічних змін.
Під час аналізу абсолютні величини питомого енергоспоживання порівнюють з відповідними показниками інших вітчизняних та кращих зарубіжних підприємств.
На деяких підприємствах під час обчислення питомого енергоспоживання не розділяють витрати енергоресурсів на виробничі потреби та на соцкультпобут і інші (невиробничі) сфери. Тому енергоаудитори повинні поділяти витрати енергоресурсів на виробничі та невиробничі потреби, а також на основну продукцію та супутні виробництва.
Енергобаланс — це система показників, що відображають кількісну відповідність між надходженням та витратою всіх видів енергетичних ресурсів на промислових (згідно з ДСТУ 2304) та інших об'єктах.
Під час ЕА доцільно складати енергобаланс у робочій формі (згідно з ДСТУ 2804), що відображає розподіл енергетичних ресурсів за виробничо-територіальною та цільовою ознаками без їх розподілу на корисну складову та втрати..
На вимогу замовника ЕА можливим є складання оптимального енергобалансу для порівняння його з фактичним. У цьому випадку визначають місця найбільших розбіжностей між балансами, щоб першочергово провести там дослідження щодо ефективності використання ПЕР.
Складання енергобалансів зазвичай полягає у визначенні рівня споживання ПЕР (у натуральних показниках та в грошовому еквіваленті) окремими підрозділами та (або) технологічними процесами підприємства.
Енергобаланси Складають на підставі документації підприємства, яке оснащено достатньою кількістю вимірювальної апаратури, а також з урахуванням результатів вимірювань, здійснених ПІД час ЕА. Якщо на підприємстві немає вимірювальної апаратури допустимим є використання розрахункових методів для визначення рівня споживання ПЕР окремими підрозділами та (або) технологічними процесами підприємства. Для таких підприємств енергоаудитори можуть як здійснювати перевірку розрахунків, що їх використовують на підприємстві, так і провадити вимірювання фактичного споживання енергоресурсів окремими підрозділами та (або) технологічними процесами. Під час перевірки достовірності енергобалансів першочергову увагу слід приділяти саме тим технологічним процесам та усталюванню, питомі витрати яких перевищують більш ніж на 40 %—50 % аналогічні показники інших підприємств галузі та кращих зарубіжних.
Енергобаланси, використовувані під час проведення ЕА, складають за інформацією щодо споживання ПЕР за останній перед енергетичним обстеженням звітний період (найчастіше за останній рік) для підприємств, що не змінювали і не планують у найближчі роки змінювати обсяги виробництва більше ніж на 20 %—30 %. Для випадків, коли без істотних змін технології підприємства протягом останніх-5—10 років працювали нестабільно, зі зміною обсягів виробництва більш 6ніж на 20 %—ЗО %, допустимо використовувати для складання енергобалансів усередненої за останні 5—10 років інформації щодо енергоспоживання основними підрозділами та технологіями (приклад енергобалансу наведено в додатку Б). Останнє є доцільним для випадків, коли Середньорічний обсяг виробництва за останні 5—10 років не відрізняється від запланованого на наступний звітний період більше ніж на ± (5—10) %.
Найточнішим є експериментальний спосіб складання енергобалансу. Допустимими є розрахунковий та розрахунково-експериментальний способи складання енергобалансів. Останній є найпоширенішим, оскільки дає змогу вибрати оптимальне співвідношення між виконанням вимірювань і витратами на системи обліку та на енергоносії, що їх підприємство споживає.
Єнергобаланси, які називають частковими, складають за типами енергоресурсів та за витратами на енергоресурси окремих підрозділів (виробництв, технологій). Недопустимою є ситуація, коли неідентифікозаним лишається понад 20 % споживаного енергоресурсу та витрат на енергоресурси загалом для підприємства з малим обсягом споживання ПЕР. Для підприємств із великим та середнім обсягом споживання ПЕР це значення не повинне перевищувати 5 % та 10 % відповідно.
Спочатку слід складати часткові єнергобаланси за типами енергоресурсів. Після того з урахуванням цін і тарифів складають баланс витрат на енергоресурси окремих підрозділів (виробництв, технологій), а на їх підставі — зведений енергобаланс у грошовій формі та у відсотках. В окремих випадках допустимим с складання зведеного енергобалансу додатково у натуральній формі (тони умовного палива, кВт-'год, кДж та іи.).
Процедура ведення аналізу енергобалансу полягає у визначенні основних споживачів енергоресурсів для вироблення пріоритетних напрямків робіт з енергозбереження.
За наявності фактичного і оптимального енергетичних балансів проведення аналізу енергобалансів полягає у визначенні місць (підрозділи, технологічні процеси), де енергоресурси витрачаються найменш ефективно. Після цього здійснюють розроблення пріоритетних напрямків робіт з енергозбереження.
Ведення необхідних обстежень та вимірювань і розроблення первинного переліку можливих енергоощадних заходів
Аналіз первинної інформації і єнергобаланси дають підстави для визначення перспективних напрямків подальших робіт. На цьому етапі доцільним с проведення «мозкової атаки» або «мозкового штурму» (див. додаток В). Мозковий штурм завершується затвердженням переліку можливих ЕОЗ (ЕЗЗ).
Після завершення «мозкового штурму» енергоаудитори за допомогою працівників підприємства провадять необхідні дослідження та вимірювання, що в підгрунтям для розроблення проектів ЕОЗ (ЕЗЗ).
Розроблення та обґрунтування проектів енергоощадних заходів
Обґрунтування та розроблення проектів ОЕЗ (ЕЕЗ) здійснюють енергоаудитори. В окремих випадках можливе залучення до цьЬго працівників підприємства. На 4ьому етапі необхідно обчислити очікувану економію, з’ясувати орієнтовну вартість реалізації ^33 і на цій підставі розрахувати простий (недисконтований) період їх окупності. Енергоаудитори провадять також аналіз перспективності запровадження можливих ЕЗЗ. Закінчується ця робота поданням проектів ЕЗЗ замовникам ЕА.
У деяких випадках, коли ЕА виконують на замовлення закордонних фірм (перш за все зі Сполучених Штатів Америки), доцільним є також обчислення внутрішньої норми рентабельності розроблених проектів ЕЗЗ.
Остаточний вибір та узгодження енергоощадних заходіе. що підлягають впровадженню, з керівництвом підприємства
Остаточний вибір тих ЕОЗ (ЕЗЗ), які доцільно запровадити, здійснює керівництво підприємства, що найчастіше е замовником енергетичного обстеження. Енергоаудитори можуть тільки висловлювати поради щодо доцільності їх реалізації. Для цього в останній день перебування на підприємстві енергоаудитори представляють керівництву та іншим працівникам підприємства (замовника ЕО) результати роботи, у тому числі — перелік перспективних до запровадження ЕЗЗ. Для участі в презентації запрошують усіх осіб, що брали участь у проведенні «мозкового штурму». а також керівництво підприємства: генерального директора; головного інженера (технічного директора); заступників генерального директора з економіки, з виробництва; начальників підрозділів та інших керівників, що відповідають за фінансові, організаційні й технічні аспекти політики енергозбереження фірми. Під час презентації найчастіше ухвалюють рішення щодо затвердження остаточного переліку ЕОЗ. Це рішення слід узгодити, що оформлюють письмово. Після узгодження переліку ЕЗЗ, 'що підлягають запровадженню, можна переходити до розроблення остаточного їх варіанту.
Розроблення остаточного варіанту енергоощадних заходів, що підлягають запровадженню, визначення постачальників необхідного обладнання та організація тендерів на його закупівлю
Для розроблення остаточного варіанту ЕОЗ (ЕЗЗ), що підлягають запровадженню, слід визначити постачальників необхідного обладнання та організувати тендери на його закупівлю (або допомогти підприємству в організації проведення тих тендерів). Після визначення постачальників, вартості та характеристик обладнання необхідно розробити остаточний варіант £03, його економічні та технічні показники, а потім переходити до його запровадження (у разі існування відповідної угоди з підприємством).
■>
5.8 Участь у запровадженні енергоощадних заходів і забезпечення авторського контролю чи втілення енергоощадних заходів власними силами (у разі існування відповідної угоди з підприємством)
Ця робота є завершальною під час проведення ЕА і найчастіше зводиться до авторського контролю за втіленням ЕОЗ.
ВИМОГИ ДО АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА
Зазвичай аналіз економічного становища підприємства полягає в.
розкритті структури витрат на виробництво у зіставних цінах;
обчисленні «точки беззбитковості»;
аналізі можливих ризиків, чутливості та стійкості економічного становища підприємства.
Для розкриття структури витрат на виробництво у зіставних цінах необхідно:
визначити рівень зіставних цін (поточні ціни для аналізу результатів роботи за попередній період або прогнозовані ціни на наступний період);
обчислити витрати за кожною статтею собівартості у зіставних цінах;
враховуючи значення витрат за кожною статтею, визначити рівень собівартості залежно від обсягів виробництва у зіставних цінах щонайменше за останні 6—10 років.
Під час попереднього обчислення точки беззбитковості (ТБЗ, англійською цей термін називають «Break-even point (В-Е-Р)») допустимим є використання лінійної моделі залежності витрат на виробництво (собівартості виробництва) від його обсягів (рисунок 1). Тут і далі за текстом собівартість виробництва та обсяги продажу вимірюють у грошових одиницях {гр. од„ тобто у гривнях, доларах США, евро і т.ін.).
Вплив зміни ціни реалізації продукції підприємства, а також вплив бартеру на точку беззбитковості може бути проілюстровано так, як це показано на рисунку 3. Так, зі зростанням рівня втрат від бартеру, тобто зі зниженням ціни реалізації продукції підприємства (тобто коефіцієнта пропорційності к( між вартістю виробленої продукції С; та обсягами виробництва Q,, де /=1,2,3,4) точки беззбитковості досягають за більших обсягів виробництва.
Аналіз впливу зміни витрат за окремими статтями у більший чи менший бік на величину точки беззбитковості здійснюють так, як це показано на рисунку 4. Зі збільшенням витрат (перехід від СР, до СР2 і СР3) точку беззбитковості досягають за більших обсягів виробництва (Q,<Q2<Q3).
Наведені в 6.2—6.5 підходи можна використати як основу під мас аналізу чутливості, стійкості та можливих ризиків, з якими пов'язана діяльність підприємства.«Viz
Рисунок 1 — Графічна інтерпретація точки беззбитковості під час використання лінійної моделі витрат надвиробництво (собівартості продукції)
Собівартість виробництва, гр. од.
Обсяги
оптимістичний середнє песимістичний Обсяги
прогноз значення прогноз виробництва
Рисунок 2 — Графічна інтерпретація точки беззбитковості у разі використання нелінійної моделі витрат на виробництво (собівартості виробництва) залежно від його обсягів.
Точніші результати можна отримати завдяки використанню нелінійної моделі з довірч валом (див. рисунок 2).
Величина довірчого інтервал
у
Рисунок 3 — Вплив бартеру та Ціни продажів на точку Беззбитковості, к, > к2 > к, > к4. <-
Рисунок 4 — Вплив аміни витрат за окремими сталями в більший ■ ■ ” чи менший бік иа величину точки беззбитковості
Приклад розрахунку точки беззбитковості залежно від обсягів виробництва наведено у додатку Г.
