нижню частину сталевої плаваючої покрівлі, металоконструкції і трубопроводи, розташовані вище за перший пояс плюс 100 мм захищають покривами нормального або посиленого типу;
нижній пояс на всю висоту плюс 100 мм, опорні стояка, що направляють в межах цієї висоти, трубопроводи в нижній частині резервуара, днище — захищають покривами особливо посиленого типу.
ВПЛИВ ДОВКІЛЛЯ НА ВИКОНАННЯ ПРОТИКОРОЗІЙНИХ РОБІТ
Під час виконання протикорозійних робіт необхідно враховувати вплив довкілля (температура і відносна вологість повітря).
Щоб отримати якісний покрив, необхідно стежити, щоб не було вологи на поверхні, яку будуть фарбувати. Волога з навколишнього повітря на металевій поверхні не конденсується, якщо температура металевої поверхні, принаймні, на З °С вище точки роси.
Протикорозійні роботи виконують за температури навколишнього повітря не нижче 5 °С і відносної вологості повітря не вище 80 %, якщо інше не передбачене НД на відповідні ЛФМ.
Заборонено проведення протикорозійних робіт на зовнішній поверхні резервуарів всіх типів і на внутрішній поверхні резервуарів без стаціонарної покрівлі під час опадів (дощ, сніг) або вірогідності їх випадання протягом часу, необхідного для підготовлення поверхні, нанесення і тужавіння покривів до ступені 3 згідно з ГОСТ 19007.
Під час проведення протикорозійних робіт усередині РВС і РВСП для створення оптимальних умов рекомендовано за необхідності використовувати установки для підігрівання і осушування повітря.
ПІДГОТОВЛЕННЯ ПОВЕРХНІ РЕЗЕРВУАРА ДО НАНЕСЕННЯ ЗАХИСНИХ ПОКРИВІВ
Загальні вимоги
Підготовлення металевої поверхні резервуара перед фарбуванням охоплює такі операції:
часткове знежирення (за необхідності);
очищення від оксидів;
знепилювання;
осушення (за необхідності).
За наявності на поверхні резервуара забруднених і зажирених ділянок поверхню знежирюють органічними розчинниками або мийними засобами відповідно до вимог ГОСТ 9.402.
Очищення від оксидів проводять абразивоструменевим методом, щоб досягнути максимальної адгезії покриву з металом. У процесі очищення з поверхні металу видаляють окалину і іржу, а також утворюють на металевій поверхні оптимальну шорсткість.
Як абразив використовують: пісок кварцовий — згідно з ГОСТ 4417, діоксид алюмінію — згідно з ГОСТ 28818, шлак міделиварного виробництва — або топковий шлак з розміром часток в діапазоні від 0,5 мм до 2,8 мм. Конкретний фракційний склад абразиву узгоджується з виробником абразиву з урахуванням вимог до шорсткості поверхні. Кратність використання діоксиду алюмінію — 5, піску кварцового, купершлаку і топкового шлаків — 1.
Характеристики абразивних матеріалів повинні відповідати вимогам НД на абразив (розмір часток, щільність, твердість, вологість).
Стиснене повітря, призначене для абразивного обробляння і фарбування, має відповідати вимогам ГОСТ 9.010.
Зварювальні шви, раковини, віспини і важкодоступні місця мають бути ретельно очищені. Перед очищенням зварних швів ретельно видаляють зварювальні бризки, пригар, шлак. Ці роботи можна проводити ручними або механізованими металевими щітками або іншим інструментом.
Абразивне очищення великогабаритних резервуарних конструкцій треба проводити поетапно. При цьому оброблювана за один раз поверхня не повинна перевищувати площу, яка може бути захищена до її окиснення. Інтервал між підготовленням поверхні і фарбуванням визначають з НД на відповідний ЛФМ, але він не повинен перевищувати 6 год. згідно з ГОСТ 9.402.
Розмір оброблюваної поверхні розраховують з урахуванням можливостей використаного устатковання для проведення протикорозійних робіт, типу резервуара і типу ЛФМ.
Після закінчення абразивного очищання і осідання пилу видаляють відпрацьований абразивний матеріал з робочої зони і проводять знепилювання поверхні за допомогою вакуумної системи відсмоктування пилу.
Поверхня, підготовлена до фарбування, має бути сухою, знепиленою, без забруднень оливами, мастилами, не мати слідів вторинної корозії.
Підготовлена до фарбування поверхня підлягає контролю за такими показниками: ступінь очищення від оксидів, шорсткість поверхні і ступінь знепилювання.
За наявності на поверхні ділянок, які не відповідають вимогам, оброблення повторюють.
Роботи поетапного підготовлення поверхні фіксують в журналі післяопераційного контролю (додаток Ж).
Після закінчення робіт комісія складає акт на приховані роботи з підготовлення внутрішньої поверхні резервуара до фарбування, з зазначанням якості підготовлення поверхні (додаток Б).
Підготовлення зовнішньої поверхні резервуарів, які вводять в експлуатування і резервуарів, які виведені в ремонт.
Під час підготовлення зовнішньої поверхні резервуарів, які вводять в експлуатування, і резервуарів, виведених в ремонт, треба керуватися вимогами згідно з 11.1.
Під час абразивоструменевого очищення резервуарів, виведених в ремонт особливу увагу треба звертати на видалення залишків старої фарби.
Підготовлення зовнішньої поверхні резервуарів без виводу їх з експлуатування
Для початку проведення робіт з захисту зовнішньої поверхні резервуара, який експлуатують, без виведення його з експлуатування і до закінчення робіт з фарбування заборонено проводити роботи з приймання і відкачування нафти з резервуара. Заповнення резервуара має бути максимально можливим, щоб запобігти утворенню пароповітряної суміші і знизити ризик виникнення пожежі.
Очищення зовнішньої поверхні резервуара, зокрема конструкції і трубопроводи в межах обвалування, виконують відповідно до 11.1.8 гідроабразивним очищенням. Після гідроабразивного очищення проводять промивання водою для видалення абразиву і обдув теплим повітрям для видалення вологи і осушення поверхні перед нанесенням протикорозійного покриву.
Під час видалення зварювальних бризок, пригару, шлаку і для очищення зварювальних швів, раковин, віспин із важкодоступних місць необхідно використовувати тільки матеріали та інструменти, що запобігають іскроутворенню.
Під час підготовлення поверхні резервуарів, що перебувають у ремонті, особливу увагу треба звертати на видалення залишків старої фарби.
Підготовлення поверхні технологічних трубопроводів і конструкцій в межах обвалування проводять відповідно до 11.1 цього стандарту.
Підготовлення внутрішньої поверхні резервуарів
Підготовлення внутрішньої поверхні резервуарів, що вводять в експлуатацію.
Готують внутрішню поверхню резервуарів, які вводять в експлуатацію згідно з вимогами 11.1 у послідовності, визначеній у 9.6.
Послідовність проведення абразивоструменевого оброблення внутрішньої поверхні резервуара вказано 9.6 цього стандарту.
У резервуарах з понтоном або плаваючою покрівлею бічну поверхню резервуара в зоні їх руху очищають лише від рихлих продуктів корозії без абразивного оброблення.
Підготовлення внутрішньої поверхні резервуарів, що були в експлуатуванні.
Перед проведенням протикорозійних робіт на резервуарах, що були в експлуатуванні, виконують такі підготовчі роботи:
спорожнення;
очищення резервуара від залишків нафти і парафінових відкладень;
дегазація;
діагностування;
поточний або капітальний ремонт (за необхідності) металоконструкцій.
Після виконання робіт з діагностування і ремонту резервуара проводять гідравлічні випробовування резервуара.
Резервуар, підготовлений до проведення протикорозійних робіт, приймають за актом (додаток А).
Подальші роботи з підготовлення поверхні резервуара до нанесення ЛФМ виконують відповідно до 11.1 і 11.3.1.
ВИМОГИ ДО ЛАКОФАРБОВИХ МАТЕРІАЛІВ, ЇХ НАНЕСЕННЯ І ТУЖАВІННЯ
Вимоги до ЛФМ
ЛФМ, які постачають для протикорозійного захисту, мають відповідати вимогам чинної в Україні нормативної документації. Якість матеріалів, що надходять, має бути підтверджена паспортами якості підприємства-виробника.
Постачальник матеріалів повинен надати інформацію щодо рекомендацій з нанесення фарби і товщини покриву, життєздатності після змішування (для двокомпонентних ЛФМ), рекомендації з устатковання для нанесення, вимоги щодо безпеки під час роботи з даним матеріалом і іншу необхідну для роботи інформацію.
Підготовлення до нанесення двокомпонентних ЛФМ полягає в змішуванні компонентів у співвідношенні, що вказане в НД на матеріал. Кількість приготованого ЛФМ розраховують з врахуванням його життєздатності. Необхідно враховувати, що з підвищенням температури життєздатність матеріалу скорочується, що має бути відображено в НД на матеріал.
Однокомпонентні поліуретанові лакофарбові матеріали постачають в готовому до використання стані. Готування їх до нанесення полягає в ретельному перемішуванні (вручну або за допомогою механічної мішалки) до досягнення однорідного стану. За необхідності перед використанням ЛФМ потрібно розвести до необхідної в'язкості за допомогою розчинника, призначеного для даних ЛФМ.
ЛФМ наносять лише на чисту суху поверхню. Не можна фарбувати мокру або запітнілу поверхню. У разі запотівання поверхні її необхідно осушити нагрітим очищеним повітрям до видалення вологи.
Розчинники, які використані для розбавлення ЛФМ, мають відповідати НД на матеріал.
Після виконання робіт або після тривалої перерви в роботі устатковання для нанесення ЛФМ промивають і очищають спеціальним розчинником, указаним у НД на матеріал.
На зварні шви, нерівності і тому подібне необхідно нанести шар ґрунту пензлем або валиком. Після його тужавіння другий шар ґрунтівки наносять на всю поверхню.
Високов’язкі епоксидні і однокомпонентні поліуретанові матеріали наносять методом безповітряного розпилювання. Важкодоступні ділянки, крайки, кути, зварні шви заздалегідь фарбують пензлем або шпателем.
Традиційні рідкі ґрунтівки наносять пневматичним або безповітряним розпилюванням.
На зовнішню поверхню резервуара заборонено наносити ЛФМ під час опадів (дощ, сніг) або вірогідності їх протягом часу, необхідного для висихання покриву до ступені 3 згідно з ГОСТ 19007.
Покриви треба наносити рівномірним шаром. У процесі роботи необхідно візуально контролювати суцільність (на наявність непофарбованих ділянок) і товщину кожного шару.
Тривалість тужавіння кожного шару покриву і покриву в цілому має відповідати режиму, вказаному в НД на використовуваний ЛФМ.
Час витримування покриву перед експлуатуванням після повного тужавіння визначають НД на систему покривів і залежить від умов довкілля. Як правило, покриви витримують не менше 7 діб за температури довкілля 20 °С. За нижчої температури витримують довше.
Після витримування покривів згідно з 12.1.13 контролюють відповідно до 13.6 цього стандарту.
Вимоги до нанесення ЛФМ на зовнішню поверхню резервуарів
ЛФМ наносять на зовнішню поверхню резервуара, трубопроводу і конструкції в межах обвалування відповідно до 12.1 цього стандарту.
Під час виконання робіт з фарбування на резервуарах, що експлуатують, необхідно дотримувати вимог згідно з 11.3 цього стандарту.
Вимоги до нанесення ЛФМ на внутрішню поверхню резервуарів
Покриви нормального і посиленого типу наносять відповідно до 12.1.
Покриви особливо посиленого типу на основі епоксидних ЛФМ, посилених скломатами, наносять відповідно до НД на товстоплівкові епоксидні покриви, посилені скловолокном. Для одержання оптимальних показників міцності і еластичності епоксидного покриву, посиленого скловолокном, під час нанесення кожного шару, необхідно дотримувати норми витрати епоксидного ЛФМ і скловолокна, визначеного НД для системи покриву.
Епоксидний покрив, посилений скломатами, складається з шару ґрунтівки, нанесеного на підготовлену металеву поверхню, і 2—3 шарів епоксидної композиції, що не містить розчинників, з проміжною прокладкою скломатами.
Епоксидний шар ґрунтовки наносять методом розпилювання в один шар завтовшки, відповідно до вимог технічної документації. Інтервал між підготовленням поверхні і нанесенням ґрунтівки вибирають відповідно до 11.1.8.
Час тужавіння шару ґрунтівки витримують відповідно до режимів, приведених у нормативній документації на матеріал.
Нерівності, з’єднання, згладжування зварних швів і місць «стінка-днище» вирівнюють уручну за допомогою шпаклювання з наповнювачем. Шпаклювання з наповнювачем готують з епоксидної композиції (без розчинника), використовуваного для товстоплівкових покривів з додаванням спеціального наповнювача.
Поверхнева щільність матів з рубаного скловолокна має бути 300 г/м2. Мати укладають з 50-відсотковим нахлистом.
Шар епоксидного ЛФМ наносять валиком або безповітряним розпиленням, як вказано в НД на систему покривів.
Для видалення повітря поверхні прокачують до зовнішніх країв матів голчатим валиком.
Перший шар покриву тужавіє за температури навколишнього повітря згідно з технічними вимогами на використовуваний матеріал. Час тужавіння повинен відповідати вимогам техніної документації на використовуваний матеріал.
Другий шар покриву, посиленого скломатами, наносять відповідно до 12.3.8—12.3.10.
Після тужавіння другого посиленого шару наносять шар епоксидного ЛФМ відповідно до 12.3.8.
Наносять (приклеюють) склопрокладки щільністю ЗО г/м2.
Наносять покривний шар епоксидного ЛФМ валиком або безповітряним розпиленням.
Час тужавіння системи покривів і проміжних шарів повинен відповідати режимам, які вказані в НД на покриви.
Щоб запобігти проникненню нафти, що зберігається в резервуарі, під покрив, посилений скловолокном, треба дотримуватись таких вимог під час його нанесення на перший пояс резервуара:
