---

ДОДАТОK A

(обов'язковий)

ПОПЕРЕДНІ (ПОЧАТКОВІ) ВИЗНАЧЕННЯ І ВИПРОБУВАННЯ СКЛАДІВ БЕТОННОЇ СУМІШІ І БЕТОНУ

А.1 Загальні положення

Цей додаток доповнює вказівки щодо попередніх визначень складів і випробувань бетонної суміші і бетону, наведених у 5.2.1, 6.1 і 9.5.

Попередні визначення і випробування складу виконують перед застосуванням у виробництві бетонної суміші і бетону для забезпечення відповідності бетонної суміші і бетону всім заданим вимогам. Якщо виробник або проектувальник запропонують склад, який показав би свою ефективність протягом тривалого часу для даних матеріалів, умов тверднення та експлуатації, попереднє визначення складу може не виконуватись.

А.2 Сторони, відповідальні за виконання попередніх визначень складів бетону

Відповідальність за якість попереднього визначення складу бетону .заданої якості покладається на виробника, для бетону заданого складу і готового складу виробника – на розробника цих складів.

А.3 Частота попередніх визначень і випробувань

Попередні випробування виконуються до початку застосування бетонної суміші на конкретному об'єкті з метою уточнення визначеного складу.

Попередні випробування проводяться щоразу, коли змінюються матеріали або вимоги, на підставі яких визначення складу і випробування були виконані.

А.4 Умови випробування складів

Попередні випробування необхідно проводити з використанням бетонної суміші за температури середовища від 15 до 22 °С.

Примітка. Якщо температура на реальному об'єкті буде інша чи буде застосована теплова обробка, попередні (початкові) визначення і випробування повинні бути виконані з урахуванням цих факторів.

Для кожного виду бетону повинно бути випробувано не менше трьох зразків з кожного з трьох замісів однакового складу.

Середнє з результатів випробувань являє собою міцність бетону даного замісу або поставки.

Час, що пройшов між закінченням перемішування і відбором проб для визначення легко-кладальності, повинен реєструватися.

А.5 Критерії прийнятності результатів попередніх (початкових) визначень і випробувань

Вид змішувача і технологія перемішування бетонної суміші при попередніх визначеннях повинні бути аналогічні виду і технології реального виробництва. Якщо є певні відмінності, ця обставина має бути взята до уваги.

Міцність на стиск зразків складу, що повинен бути ухвалений, має перевищувати значення міцності (клас), наведені в таблицях 4.6 і 4.7, на визначену величину. Ця величина повинна узгоджуватися з критеріями відповідності, наведеними у 8.2.1 і перевищувати стандартний відхил у два рази або на 6-12 МПа залежно від умов виробництва, вихідних матеріалів та інформації про їх можливу змінюваність.

Для готових складів виробника результат попередніх (початкових) випробувань повинен перевищувати f_ck за таблицею 4.7 або 4.8 на 12 МПа, тобто

f_cm≥ f_ck + 12.

Рухомість бетонної суміші повинна перебувати у стандартизованих межах з урахуванням терміну її витримування до укладання в конструкцію для даної марки суміші за рухомістю. Інші характеристики повинні також перебувати у стандартизованих межах.

ДОДАТОК Б

(довідковий)

ПОНЯТТЯ КОЕФІЦІЄНТА k

Цей додаток стосується розділу 5.2.5 стандарту.

Б.1 Загальні положення

Концепція поняття k (k-фактор) дозволяє враховувати використання добавок типу II на заміну певної частини в'яжучого. При цьому:

• водоцементне відношення визначається як водов'яжуче відношення;

• визначається мінімальний вміст цементу (5.3.2).

Фактичне значення k залежить від типу конкретної добавки.

У Б.2, Б.3 наведені приклади застосування концепції k-фактора при використанні з цементами загальнобудівельного призначення:

• золи-винесення згідно з EN 450, [44];

• мікрокремнезему (МК) згідно з EN 13263, [23].

Концепція k-фактора може застосовуватись при використанні інших типів цементу та інших добавок за умови встановлення надійних експериментальних залежностей.

Б.2 Поняття k при використанні золи-винесення згідно з EN 450

Максимальна кількість золи-винесення на заміну частини цементу, що враховується при визначенні водоцементного відношення, повинна задовольняти умові:

зола-винесення / цемент ≤ 0,33 за масою.

Примітка. При введенні більшої кількості золи-винесення надлишок її розглядається в якості інертної добавки типу І і не враховується:

• при визначенні витрати цементу або його мінімального вмісту;

• в розрахунках співвідношення вода / (цемент + k × зола-винесення).

Для бетону, що містить цемент загальнобудівельного призначення, дозволені такі значення:

цемент класу 32,5 (М400) k = 0,2;

цемент класу 42,5 (М500) та вище k = 0,4.

Витрата цементу в бетоні може бути зменшена на величину, що дорівнює результату множення максимального значення k на величину мінімального допустимого вмісту цементу (наприклад, 200 кг/м³) за умови, що загальна кількість в'яжучої речовини (цемент + зола-винесення) не менша необхідної мінімальної кількості згідно з вимогами 5.3.2.

Примітка. Концепцію k не рекомендується застосовувати для бетону, що містить золу-винесення спільно із сульфатостійкими цементами з огляду на можливість сульфатної корозії (середовище експлуатації за класами ХА2 та ХАЗ і якщо агресивним середовищем є сульфат).

Б.3 Поняття k при використанні мікрокремнезему згідно з EN 13263 (розроблюваний стандарт)

Максимальна кількість мікрокремнезему на заміну частини цементу, що враховується при визначенні водоцементного відношення, повинна задовольняти вимозі:

мікрокремнезем / цемент ≤ 0,11 за масою (5.2).

Примітка. При введенні більшої кількості мікрокремнезему надлишок його розглядається як інертна добавка типу І і не враховується:

• при визначенні витрати цементу або його мінімального вмісту;

• у розрахунках співвідношення вода / (цемент + k × мікрокремнезем).

Для бетону, що містить цемент загальнобудівельного призначення, дозволені такі значення k:

при В/Ц ≤ 0,45 k = 2,0

при В/Ц > 0,45 k = 2,0 за винятком класів впливу ХС и XF, для яких k = 1,0.

Кількість в'яжучої речовини (цемент + k × MK) повинна бути не менше мінімального вмісту цементу згідно з 5.3.2 для відповідного класу впливу середовища експлуатації.

Якщо мінімальний вміст цементу у бетоні для певних класів впливу середовища експлуатації становить 300 кг/м³ і менше, цю величину при використанні мікрокремнезему можна зменшувати не більше ніж на 30 кг/м³ незалежно від результатів зазначених розрахунків.

ДОДАТОК В

(обов'язковий)

ПЕРЕВІРЯННЯ НАЛЕЖНОСТІ БЕТОНУ ДО ЗАЯВЛЕНОГО КЛАСУ МІЦНОСТІ НА СТИСК

В.1 Загальні положення

Даний додаток доповнює положення, викладені в 8.2.1.1. Дані випробування мають на меті визначення належності бетону до заявленого виробником класу за міцністю на стиск.

В.2 Відбирання зразків і план випробувань

Випробування на належність до заявленого класу за міцністю виконують для певного об'єму бетону, що має бути визначений споживачем у межах:

• однієї партії при виникненні сумніву в його якості;

• об'єму, що поставляється для одного поверху будинку, партії виробів;

• не більше ніж на 400 м³ бетону або не більше ніж для тижневого об'єму виробництва.

Проби бетонної суміші повинні бути відібрані відповідно до EN 12350-1, [21].

Зразки повинні бути виготовлені і витримані до випробувань в умовах згідно з EN 12390-2, EN 12390-3, [41].

Міцність бетону на стиск визначається згідно з EN 12390-3, [39].

Міцність на стиск повинна визначатися як середнє значення результатів випробувань зразків, виготовлених з однієї проби в однаковому віці. Якщо відхил результатів перевищує 15 % від середнього значення, такі результати повинні бути видалені, і мають бути виявлені причини відхилу. Тоді один результат, що відхилився, можна буде не враховувати.

В.3 Критерії належності при випробуванні на стиск

В.3.1 Випробування бетону в умовах сертифікованої системи управління якістю

Перевірка належності бетону здійснюється за результатами індивідуальних випробувань і за середнім значенням незбіжних окремих результатів п, як зазначено в таблиці В1.

Бетон вважається належним до заявленого класу за міцністю на стиск, якщо задовольняються обидва критерії, наведені в таблиці В1.

Таблиця В1 – Критерії відповідності міцності бетону на стиск

Примітка. Критерії в таблиці В1 дають імовірність того, що тільки 1 % об'єму бетону відбраковується.

В.3.2 Бетон, випробовуваний в умовах несертифікованої системи якості

Не менше трьох зразків повинні бути використані для випробувань із кожної партії бетону. Бетон вважається належним до даного класу за міцністю на стиск, якщо виконуються критерії 8.2.1.3 і таблиці 8.2 для попередніх підборів і випробувань.

ДОДАТОК Г

(обов'язковий)

ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПЕРЕВІРЯННЯ, НАГЛЯДУ ТА СЕРТИФІКАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

(на базі виробничого контролю)

Г.1 Загальні положення

Цей додаток доповнює розділ 9 положеннями щодо здійснення уповноваженим органом перевіряння, інспектування і нагляду за виробництвом бетонних сумішей і бетонів, а також щодо проведення акредитованим органом сертифікації системи управління якістю продукції [33].

Примітка. Уповноважений орган з перевіряння, інспектування (контролю) і нагляду – Державна архітектурно-будівельна інспекція Мінрегіонбуду України.

Г.2 Задачі органу, що перевіряє

Г.2.1 Початкове перевіряння систем виробничого контролю

Початкове перевіряння контрольних служб заводу з виробництва бетонної суміші, виробів бетонних виконується уповноваженим органом з метою визначення наявності необхідних умов (устаткування, кваліфікація персоналу, наявність інструкцій, технічна документація) для виробництва бетонних сумішей, виробів, товарного бетону і можливостей здійснення виробничого контролю.

Уповноважений орган, як мінімум, повинен перевірити:

• наявність, зміст, технічний рівень інструкцій служби виробничого контролю, зокрема щодо вимог, викладених у розділі 9 цього стандарту;

• наявність інструкцій для персоналу щодо забезпечення якості, представлених на видному місці;

• знання, кваліфікацію і досвід виробничого персоналу;

• наявність документів щодо повіряння, перевіряння, тарування устаткування, приладів для випробувань матеріалів і виробів;

- наявність документів щодо процедури попереднього визначення складу бетону згідно з додатком А, реєстрації всіх даних у журналах належним чином.

Якщо виробник використовує непрямі методи оцінки міцності бетону за концепцією "сімейства бетонів", орган, що здійснює контроль, повинен перевірити надійність кореляцій між прямими і непрямими методами оцінки.

Для підтвердження результатів виробничого контролю уповноважений орган повинен провести вибіркові випробування зразків паралельно з випробуваннями, проведеними виробником. Ці випробування можуть бути замінені ретельним аналізом записів виробничих даних, якщо випробувальна лабораторія виробника акредитована і регулярно перевіряється уповноваженим органом.

Усі дані перевірок, особливо перевірок виробничого устаткування, систем технічного контролю повинні бути оформлені протоколом перевірок.

Якщо всі дані перевірок задовільні, орган із контролю відзначає у протоколі, що виробничий контроль на даному підприємстві відповідає положенням розділу 9 цього стандарту. Один екземпляр протоколу передається виробнику, другий – органу сертифікації (за необхідності).

Примітка. На основі цього документа орган сертифікації (у разі подання заявки виробником) приймає рішення щодо сертифікації системи управління якістю продукції даного підприємства (Г.3.1).

Г.2.2 Перевіряння стану виробничого контролю

Г.2.2.1 Планове (поточне) перевіряння

Головним об'єктом такого перевіряння з боку уповноваженного органу є визначення наявності умов і погоджених процедур, необхідних для виконання виробничого контролю. Протокол попереднього перевіряння використовується для констатації факту наявності виробничого контролю.

Виробник є відповідальним за підтримання виробничого контролю на відповідному рівні. При реконструкції чи зміні технології виробництва про ці зміни виробник повинен повідомити уповноважений орган з перевіряння і контролю, який приймає рішення щодо необхідності нового перевіряння.

У процесі планового перевіряння повинно бути, як мінімум, перевірено:

• порядок відбирання проб для випробувань контрольних зразків;

• ведення журналу реєстрації випробувань зразків;

• результати випробувань зразків за визначений період;

• періодичність проведення випробувань;

• періодичність планово-попереджувальних ремонтів устаткування, їх склад;

• періодичність тарування і калібрування приладів і випробувальної техніки;

• перелік дій та інструкцій у випадку виявлення браку;

• відпускну документацію на готову продукцію, декларацію про відповідність продукції заданим вимогам (за необхідності).