У випадку виявлення при візуальному огляді вад проводять підрахунок їх числа, вимірювання розмірів і, за необхідності, відстані між вадами.

Розміри вад визначають за найбільшими чітко вираженими видимими обрисами без урахування оптичних викривлень.

Вади розміром менше 1 мм вимірюють лупою, розміром 1 мм і більше – металевою лінійкою.

Відстань між вадами (зосередженість) вимірюють між їх центрами лінійкою або рулеткою.

Щербини й відколи вимірюють лінійкою або іншим вимірювальним інструментом із ціною поділки не більше 1 мм. Ушкодження кутів вимірюють за допомогою косинця й лінійки.

9.5.5 Оцінка результатів Вважають, що скло витримало випробування, якщо число й розміри вад відповідають вимогам 5.1.1, 5.1.2.

9.6 Визначення ушкодження кутів

9.6.1 Суть методу

Метод заснований на визначенні максимального зазору між сторонами листа скла й косинця.

9.6.2 Відбір зразків

Випробування проводять на листах скла, відібраних відповідно до 8.3.1.

9.6.3 Засоби контролю (вимірювання)

Косинець класу точності не нижче 2 згідно з ГОСТ 3749.

Набір щупів згідно з НД.

9.6.4 Проведення випробування

На кожний кут листа скла по черзі накладають косинець так, щоб одна вимірювальна поверхня косинця була притиснута до крайки скла. Відстань (зазор) між другою вимірювальною поверхнею косинця й крайкою листа скла контролюють щупом, товщина якого дорівнює максимально допустимому значенню ушкодження кутів згідно з 5.1.2.

9.6.5 Оцінка результатів

Вважають, що скло витримало випробування, якщо щуп не входить у зазор.

9.7 Визначення коефіцієнта спрямованого пропускання світла

Коефіцієнт спрямованого пропускання світла визначають відповідно до ГОСТ 26302 з похибкою не більше 1 %.

Допускається визначати коефіцієнт спрямованого пропускання світла за [1].

9.8 Визначення оптичних викривлень

Оптичні викривлення визначають згідно з ГОСТ 111 з використанням екрана типу "зебра" або "цегляна стіна" залежно від первісного скла.

9.9 Визначення коефіцієнта емісії

1. Суть методу полягає у визначенні спектральної кривої дзеркального відбиття, обмірюваної у діапазоні довжини хвиль 5 мкм – 50 мкм при куті падіння пучка випромінення, близь кому до нормального, і обчисленні нормальної випромінювальної здатності поверхні ε_n.

2. Відбір зразків

Випробування проводять на зразках скла прийнятої партії, що не мають вад зовнішнього вигляду. Зразки скла для випробування виготовляють відповідно до вимог інструкції з експлуатації вимірювальної апаратури.

9.9.3 Засоби контролю (вимірювань)

Спектрофотометр із діапазоном довжини хвиль 5 мкм – 50 мкм і з приставкою для вимірювання дзеркального відбиття при куті падіння світла ≤ 20°, з похибкою не більше 1 %.

9.9.4 Проведення вимірювань

Випробування проводять відповідно до інструкції з експлуатації спектрофотометра, вимірюванням за кімнатної температури (20 ±5) °С коефіцієнта відбиття світла R_i стороною зразка скла з низькоемісійним м'яким покриттям на довжині хвиль, зазначених у таблиці 6.

Нормальне відбиття R_n визначають обчисленням математичного середнього з 30 значень коефіцієнта відбиття R_i за формулою:

де R_i – коефіцієнт відбиття світла;

λ_і – довжина хвилі.

Примітка. У випадку, якщо застосовуваний спектрофотометр має діапазон довжини хвиль до 25 мкм, то до значень коефіцієнта спектрального відбиття на довжині хвиль понад 25 мкм прирівнюється значення, отримане на довжині хвилі 25 мкм. При цьому апроксимацію обов'язково вказують у протоколі випробувань.

Таблиця 6 – довжина хвиль для визначення нормального відбиття R_n

Нормальну випромінювальну здатність ε_n визначають за формулою:

де R_n – нормальне відбиття.

Коефіцієнт емісії ε визначають множенням нормальної випромінювальної здатності ε_n на коефіцієнт А, зазначений у таблиці 7.

Таблиця 7 – Показники для визначення коефіцієнта емісії

Проміжні значення коефіцієнта А одержують лінійною інтерполяцією.

9.9.5 Допускається застосовувати інші засоби вимірювання, що забезпечують визначення коефіцієнта емісії в межах значень, вказаних у таблиці 3, з похибкою вимірювань не більше 2 %, атестовані й повірені в установленому порядку.

9.10 Визначення стійкості покриття до впливу повітряного середовища

9.10.1 Суть методу

Метод заснований на визначенні коефіцієнта емісії після впливу на покриття повітряного середовища.

9.10.2 Відбір зразків

Випробування проводять на трьох зразках скла розміром не більше 500 мм х 500 мм.

9.10.3 Засоби контролю (вимірювань)

Кліматична камера, що забезпечує підтримку протягом доби температури (20 ±5) °С і відносної вологості повітря від 65 % до 70 %.

Спектрофотометр із діапазоном довжини хвиль від 5 мкм до 50 мкм і приставкою для вимірювання дзеркального відбиття при куті падіння світла ≤20°, з похибкою не більше 1 %, або інший прилад, що відповідає вимогам 9.9.5.

9.10.4 Проведення випробування

Скло розпаковують, нарізають зразки скла й вимірюють коефіцієнт емісії відповідно до 9.9. Коефіцієнт емісії визначають протягом однієї години після розпакування (розрізки) скла. Потім зразки поміщають у кліматичну камеру й витримують протягом двох діб за температури (20 ±5) °С і відносної вологості повітря від 65 % до 70 %.

Після виймання зразків скла із кліматичної камери визначають коефіцієнт емісії відповідно до 9.9.

При проведенні випробувань стійкості покриття до впливу повітряного середовища допускається у виробничих умовах не застосовувати кліматичну камеру, витримуючи зразки скла у виробничому приміщенні із кліматичними параметрами, зазначеними вище, протягом двох діб.

9.10.5 Оцінка результатів

Коефіцієнт емісії кожного з випробуваних зразків скла не повинен виходити за верхню межу діапазону значень, установлених для даного класу енергозбереження.

9.11 Визначення рівномірності покриття

Рівномірність покриття визначають порівнянням коефіцієнта емісії; отриманого на зразках скла, із заданим коефіцієнтом емісії.

Для цього із трьох листів скла, відібраних відповідно до 8.3.2, з різних місць листа (на максимальній відстані один від одного) вирізують по три зразки й визначають коефіцієнт емісії для кожного зразка згідно з 9.9.

При цьому отримане значення коефіцієнта емісії для зразків, вирізаних із того самого листа скла, повинне бути в межах діапазону значень одного класу енергозбереження.

10 ПРАВИЛА ТРАНСПОРТУВАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ

10.1 Упаковане скло транспортують всіма видами транспорту відповідно до правил перевезення вантажів, що діють на транспорті конкретного виду. Розміщення й кріплення в транспортних засобах здійснюють відповідно до технічних умов навантаження й кріплення вантажів.

Ящики з листами скла або інший вид тари транспортують у залізничних вагонах, автомобілях, у трюмах судів, забезпечуючи захист скла від атмосферних опадів.

Ящики з листами скла або інший вид тари при довжині крайки понад 1800 мм транспортують на відкритому рухомому залізничному транспорті (піввагонах) і спеціальних автомобілях, забезпечуючи захист скла від атмосферних опадів.

2. При транспортуванні ящиків або іншого виду тари їх установлюють так, щоб торці листів скла були розміщені в них у напрямку руху.

3. При транспортуванні, навантаженні, ви вантаженні й зберіганні скла повинні бути вжиті заходи, що забезпечують його схоронність від механічних ушкоджень.

4. Скло зберігають у сухих, закритих, опалюваних приміщеннях.

5. Строк зберігання скла повинен бути не більше трьох місяців після поставки або шести місяців від дня виготовлення, в умовах сухого, опалюваного закритого складу в ящиках або іншому виді тари без порушення пакування, якщо інше не застережене договором поставки або умовами гарантії виробника скла.

Після розкриття упакування (видалення захисної стрічки по периметру) строк зберігання скла з низькоемісійним м'яким покриттям становить не більше одного тижня.

Після розрізання скло повинне бути встановлене у склопакет протягом 48 год.

6. При зберіганні й транспортуванні скло не повинне піддаватися впливу вологи, агресивного середовища й механічним ушкодженням.

7. При зберіганні ящики зі склом або інший вид тари повинні бути встановлені в один ярус під кутом 10° – 15° до вертикалі на спеціально передбачених опорах. Допускається встановлювати ящики зі склом у вертикальні стояки, забезпечені кріпильними елементами, що перешкоджають переміщенню ящиків, а також у два яруси, якщо є спеціальні привали й завод-виробник допускає таке зберігання.

Обпирати ящики на стіни або колони будинку не допускається.

11 НАСТАНОВА З ПЕРЕРОБКИ

11.1 Скло призначене для використання тільки в склопакетах покриттям усередину, при цьому по усьому периметру скла повинна бути очищена від покриття крайка завширшки (8-10) мм. Крайка скла зі знятим покриттям не повинна попадати у поле зору при оцінці зовнішнього вигляду склопакета.

11.2 При розпаковуванні транспортної тари, зберіганні скла й у період його переробки не допускається:

- взаємне торкання стекол без прокладки між і ними паперу або іншого прокладного мате ріалу, а також торкання твердих предметів;

- протирання скла жорсткою тканиною та тканиною, яка містить домішки, що дряпають;

- удари твердими предметами;

- очищення сухого скла щітками без застосування рідини, що змиває;

- тривала присутність вологи на поверхні скла.

11.3 Скло з низькоемісійним м'яким покриттям необхідно мити за допомогою вертикальних або горизонтальних багатоетапних автоматичних миючих установок з використанням теплої демінералізованої води і м'яких роликових щіток із діаметром волокна не більше 0,15 мм. Режим миття встановлюється у рекомендаціях виробника скла.

Примітка. Якість води є важливим критерієм при митті скла з низькоемісійним м'яким покриттям. Вода не повинна містити домішок (хімічних засобів).

Якість води на всіх етапах очищення й миття скла, а також застосовуване обладнання повинні відповідати рекомендаціям виробника скла.

Рекомендується на останньому етапі миття використовувати демінералізовану воду з електропровідністю не вище 15 мкСм/см. На етапах попереднього і первинного миття електропровідність демінералізованої води не повинна перевищувати 30 мкСм/см.

При ручному митті скло допускається мити неагресивними скломиючими засобами, що не містять абразивних часток, м'якою не ворсистою тканиною (дрантям) і протирати сухою м'якою не ворсистою тканиною.