Вступ

Цей документ EN 1999-1-3:2007 підго­товлений Технічним комітетом CEN/TC 250 «Будівельні Єврокоди», секретаріат якого підтримується BSI.

Цьому Європейському стандарту буде на­дано статус національного з публікацією ідентичного тексту або схваленням не пізніше листопада 2007 року і при скасуванні конфліктуючих національних стандартів не пізніше березня 2010 року.

Даний Європейський стандарт замінює ENV 1999-2: 1998.

У відповідності з внутрішніми постановами CEN/CENELEC національні органи зі стандартизації таких країн зобов’язані здійснити імплементацію цього Європейсь­кого стандарту: Австрія, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія і Велика Британія.

Foreword

This document (EN 1999-1-3:2007) has been prepared by Technical Committee CEN/TC 250 “Structural Eurocodes”, the secretariat of which is held by BSI.

This European Standard shall be given the status of a national standard, either by publication of an identical text or by endorsement, at the latest by November 2007, and conflicting national standards shall be withdrawn at the latest by March 2010.

This European Standard supersedes ENV 1999-2: 1998.

According to the CEN/CENELEC Internal Regulations, the national standards organizations of the following countries are bound to implement this European Standard: Austria, Belgium, Bulgaria, Cyprus, Czech Republic, Denmark, Estonia, Finland, France, Germany, Greece, Hungary, Iceland, Ireland, Italy, Latvia, Lithuania, Luxemburg, Malta, Netherlands, Norway, Poland, Portugal, Romania, Slovakia, Slovenia, Spain, Sweden, Switzerland and the United Kingdom.

Основи програми Єврокоду

У 1975 році Комісія Європейської Спіль­ноти вирішила розпочати програму дій у галузі будівництва на підставі статті 95 Договору. Метою програми було усунення технічних перешкод для торгівлі та узгодження технічних умов.

У рамках цієї програми дій Комісія взяла на себе ініціативу встановити систему узгоджених технічних правил для проектування будівель і споруд, які на першій стадії мали слугувати альтернативою чинним національним правилам держав-членів, а зрештою мали замінити їх.

Упродовж п’ятнадцяти років Комісія за допомогою Робочого комітету, до складу якого входили представники держав-членів, вела розробку програми Єврокодів, яка призвела до публікації комплекту першого покоління Європейських кодів у 80-х роках.

Background of the Eurocode programme

In 1975, the Commission of the European Community decided on an action programme in the field of construction, based on article 95 of the Treaty. The objective of the programme was the elimination of technical obstacles to trade and the harmonisation of technical specifications.

Within this action programme, the Commission took the initiative to establish a set of harmonised technical rules for the design of construction works which, in a first stage, would serve as an alternative to the national rules in force in the Member States and, ultimately, would replace them.

For fifteen years, the Commission, with the help of a Steering Committee with Represen­tatives of Member States, conducted the development of the Eurocodes programme, which led to the first generation of European codes in the 1980s.

У 1989 році Комісія та держави-члени EU (Європейської Спільноти) та EFTA (Європейської Асоціації Вільної Торгівлі) на основі угоди¹ між Комісією та CEN (Європейським комітетом зі стандартизації) вирішили передати підготовку та публікацію Єврокодів CEN за допомогою серії мандатів, що в результаті надало б Єврокодам у майбутньому статусу Європейського стандарту (EN). Це пов’язує Єврокоди з положеннями Директив Ради і Рішень Комісії щодо Європейських стандартів (тобто Директиви Ради 89/106/EEC щодо будівельних виробів – CPD – та Директив Ради 93/37/EEC, 92/50/EEC та 89/440/EEC відносно суспільних робіт та послуг і еквівалентних директив EFTA, започаткованих з метою допомогти заснуванню внутрішнього ринку).

In 1989, the Commission and the
Member States of the EU and EFTA decided, on the basis of an
agreement¹ between the Commission and CEN, to transfer the preparation and the publication of the Eurocodes to the CEN through a series of Mandates, in order to provide them with a future status of European Standard (EN). This links de facto the Eurocodes with the provisions of all the Council’s Directives and/or Commission’s Decisions dealing with European standards (e.g. the Council Directive 89/106/EEC on construction products – CPD – and Council Directives 93/37/EEC, 92/50/EEC and 89/440/EEC on public works and services and equivalent EFTA Directives initiated in pursuit of setting up the internal market).

Структурна програма Єврокодів включає стандарти, які в основному складаються з декількох частин:

EN 1990 Єврокод: Основи проектування конструкцій

EN 1991 Єврокод 1: Дії на конструкції

EN 1992 Єврокод 2: Проектування бетонних конструкцій

EN 1993 Єврокод 3: Проектування сталевих конструкцій

EN 1994 Єврокод 4: Проектування сталевобетонних конструкцій

EN 1995 Єврокод 5: Проектування дерев’яних конструкцій

EN 1996 Єврокод 6: Проектування кам’яних конструкцій

EN 1997 Єврокод 7: Геотехнічне проектування

EN 1998 Єврокод 8: Проектування сейсмостійких конструкцій

EN 1999 Єврокод 9: Проектування алюмінієвих конструкцій.

Стандарти Єврокодів визнають відпові­дальність регуляторних органів держав-членів та захищають їх право на призна­чення величин, які пов’язані з регулю­ванням питань безпеки на національному рівні там, де вони відрізняються.

The Structural Eurocode programme compri­ses the following standards generally consis­ting of a number of Parts:

EN 1990 Eurocode 0: Basis of Structural Design

EN 1991 Eurocode 1: Actions on structures

EN 1992 Eurocode 2: Design of concrete structures

EN 1993 Eurocode 3: Design of steel structures

EN 1994 Eurocode 4: Design of composite steel and concrete structures

EN 1995 Eurocode 5: Design of timber structures

EN 1996 Eurocode 6: Design of masonry structures

EN 1997 Eurocode 7: Geotechnical design

EN 1998 Eurocode 8: Design of structures for earthquake resistance

EN 1999 Eurocode 9: Design of aluminium structures.

Eurocode standards recognise the responsi­bility of regulatory authorities in each Member State and have safeguarded their right to determine values related to regula­tory safety matters at national level where these continue to vary from State to State.

Статус та галузь застосування Єврокодів

Держави-члени EU та EFTA визнають, що Єврокоди діють як еталонні документи для таких цілей:

– як засіб доведення відповідності будівель і споруд основним вимогам Директиви Ради 89/106/EEC, зокрема основній вимозі № 1 – Механічна стійкість та стабільність – та основній вимозі № 2 – Пожежна безпека;

– як основа для укладання контрактів для будівель і споруд та пов’язаних з ними інженерних послуг;

– як основа для складання узгоджених технічних специфікацій для будівельних виробів (ENs та ETAs).

Status and field of application of Eurocodes

The Member States of the EU and EFTA recognise that Eurocodes serve as reference documents for the following purposes:

– as a means to prove compliance of building and civil engineering works with the essential requirements of Council Directive 89/106/ EEC, particularly Essential Requirement № 1 – Mechanical resistance and stability – and Essential Requirement № 2 – Safety in case of fire;

– as a basis for specifying contracts for construction works and related engineering services;

– as a framework for drawing up harmonised technical specifications for construction products (ENs and ETAs)

Єврокоди, оскільки вони безпосередньо відносяться до будівельних споруд, мають прямий зв’язок із тлумачними документа­ми¹ розділу 12 CPD, незважаючи та те, що вони мають різну природу з гармонізова­ними стандартами на вироби². Таким чи­ном, технічні аспекти, які випливають з Єврокодів для будівель і споруд, повинні в повній мірі бути розглянутими Технічними комітетами CEN та/чи робочими групами EOTA, які розробляють стандарти на будівельні вироби, з позицій досягнення повної сумісності технічних специфікацій з Єврокодами.

The Eurocodes, as far as they concern the construction works themselves, have a direct relationship with the Interpretative Docu­ments¹referred to in Article 12 of the CPD, although they are of a different nature from harmonised product standards². Therefore, technical aspects arising from the Eurocodes work need to be adequately considered by CEN Technical Committees and/or EOTA Working Groups working on product stan­dards with a view to achieving a full compa­tibility of these technical specifications with the Eurocodes.

Стандарти Єврокодів регламентують загальні правила проектування для практичного використання всіх конст­рукцій та їх компонентів як традиційного, так і інноваційного характеру. Унікальні форми конструкції або умови проекту­вання спеціально не охоплюються, і в таких випадках проектувальнику потрібен додатковий експертний розгляд.

The Eurocode standards provide common structural design rules for everyday use for the design of whole structures and component products of both a traditional and an innovative nature. Unusual forms of construction or design conditions are not specifically covered and additional expert consideration will be required by the designer in such cases.

Національні стандарти,
що впроваджують Єврокоди

Національні стандарти, що впроваджують Єврокоди, завжди включають повний текст Єврокоду (включаючи всі додатки), виданий CEN, якому можуть передувати Національний титульний лист та Національна передмова, а також можуть супроводжуватися Національним додатком.

Національний додаток може включати інформацію відносно тих параметрів, які залишилися відкритими в Єврокодах для національного вибору, відомі як національно визначені параметри для використання при проектуванні будівель та інженерних споруд, що будуть зведені у зацікавленій країні, а саме:

– значення часткових коефіцієнтів надійності та/або класифікацію випадків, для яких Єврокод регламентує використання альтернатив;

– значення, які слід використовувати там, де в Єврокоді наведено тільки позначення;

– специфічні дані країни (географічні, кліматичні тощо), наприклад, карта вітру;

– конкретні методики для тих випадків, коли Єврокод регламентує використання альтернатив.

Вони можуть також містити:

– рекомендації щодо застосування довідкових додатків;

– посилання на додаткову інформацію, яка не суперечить нормативним вимогам і допомагає при користуванні Єврокодами.

National Standards implementing Eurocodes

The National Standards implementing Eurocodes will comprise the full text of the Eurocode (including any annexes), as published by CEN, which may be preceded by a National title page and National foreword, and may be followed by a National Аnnex.

The National Аnnex may only contain information on those parameters which are left open in the Eurocode for national choice, known as Nationally Determined Parameters, to be used for the design of buildings and civil engineering works to be constructed in the country concerned, i.e.:

– values for partial factors and/or classes where alternatives are given in the Eurocode,

– values to be used where a symbol only is given in the Eurocode,

– country specific data (geographical, climatic, etc.), e.g. wind map,

– the procedure to be used where alternative procedures are given in the Eurocode.

It may also contain

– decisions on the use of informative annexes, and

– references to non-contradictory complementtary information to assist the user to apply the Eurocodе.

Зв’язки між Єврокодами
та гармонізованими технічними специфікаціями (ENs та ETAs) для виробів

Необхідна узгодженість між гармонізованими технічними специфікаціями для будівельних виробів та технічними правилами для будівель і споруд³. Крім того, у повній інформації, яка супроводжує CE маркування будівельних виробів і має відношення до Єврокодів, має бути чітко зазначено, які національно визначені параметри були взяті до уваги.

Links between Eurocodes
and harmonised technical specifications (ENs and ETAs)
for products

There is a need for consistency between the harmonised technical specifications for construction products and the technical rules for works³. Furthermore, all the information accompanying the CE Marking of the construction products which refer to Eurocodes shall clearly mention which Nationally Determined Parameters have been taken into account.

Додаткова інформація щодо
EN 1999-1-3

EN 1999 призначений для використання з Єврокодами EN 1990 – Основи проектування конструкцій, EN 1991 – Дії на конструкції та Єврокодами з EN 1992 по EN 1999, які мають відношення до алюмінієвих консрукцій або алюмінієвих елементів.

EN 1999-1-3 – це одна з п’яти частин
EN 1999-1 – EN 1999-1-5, кожна з яких стосується різних алюмінієвих елементів, граничних станів або типів конструкцій. EN 1999-1-3 наводить принципи, вимоги та правила щодо проектування конструкцій алюмінієвих елементів та конструкцій, які зазнають впливу втоми.

Числові значення для часткових коефіцієнтів та інші параметри надійності рекомендуються як основні значення, які зебезпечують прийнятний рівень надійності. Вони були обрані при допущенні відповідного рівня кваліфікації робітників та контролю якості.

Additional information specific
for EN 1999-1-3

EN 1999 is intended to be used with Eurocodes EN 1990 – Basis of Structural Design, EN 1991 – Actions on structures and EN 1992 to EN 1999, where aluminium structures or aluminium components are referred to.

EN 1999-1-3 is one of five parts
EN 1999-1-1 to EN 1999-1-5 each addressing specific aluminium components, limit states or type of structure. EN 1999-1-3 describes the principles, requirements and rules for the structural design of aluminium components and structures subjected to fatigue actions.

Numerical values for partial factors and other reliability parameters are recommended as basic values that provide an acceptable level of reliability. They have been selected assuming that an appropriate level of workmanship and quality management applies.

Національний Додаток
до EN 1999-1-3

Цей стандарт надає альтернативні процедури, величини і рекомендації для класів із примітками, які вказують місце, де необхідно зробити національні вибір. Таким чином, національний стандарт, який впрова­джує EN 1999-1-1 повинен мати Національний додаток, який включав би усі національно визначені параметри, які використовуються при проектуванні алюмінієвих конструкцій для будівництва у відповідній країні.

Національний вибір дозволений у EN 1999-1-3 у таких підпунктах:

− 2.1 (1)

− 2.2.1 (3)

− 2.3.1 (3)

− 2.3.2 (6)

− 2.4 (1)

− 3 (1)

− 4 (2)

− 5.8.1 (1)

− 5.8.2 (1)

− 6.1.3 (1)

− 6.2.1(2)

− 6.2.1 (7)

− 6.2.1 (11)

− 6.2.4 (1)

− A.3.1 (1)

− E (5)

− E (7)

− I.2.2 (1)

− I.2.3.2 (1)

− I.2.4 (1).

National annex
for EN 1999-1-3

This standard gives alternative procedures, values and recommendations for classes with notes indicating where national choices may have to be made. Therefore the National Standard implementing EN 1999-1-1 should have a National Annex containing all Nationally Determined Parameters to be used for the design of aluminium structures to be constructed in the relevant country.

National choice is allowed in EN 1999-1-3 through clauses:

− 2.1 (1)

− 2.2.1 (3)

− 2.3.1 (3)

− 2.3.2 (6)

− 2.4 (1)

− 3 (1)

− 4 (2)

− 5.8.1 (1)

− 5.8.2 (1)

− 6.1.3 (1)

− 6.2.1(2)

− 6.2.1 (7)

− 6.2.1 (11)

− 6.2.4 (1)

− A.3.1 (1)

− E (5)

− E (7)

− I.2.2 (1)

− I.2.3.2 (1)

− I.2.4 (1).