У коридорах або в добре доступних місцях повинні бути розташовані щити з набором протипожежного інвентарю, вогнегасники, ящики з піском та пожежний гідрант. Вогнегасники слід також розташовувати в приміщеннях, де проводяться роботи з вогненебезпечними або вибуховими реактивами і небезпечними в пожежному відношенні нагрівальними приладами.
Бокс необхідно забезпечувати вогнегасником та азбестовою тканиною або вовняною ковдрою.
У газовій мережі лабораторії повинен бути встановлений загальний аварійний кран.
При загорянні легкозаймистих речовин для їхнього гасіння слід використовувати вогнегасник, пісок, листовий азбест, азбестову тканину або вовняну ковдру.
Лужні метали й фосфор потрібно гасити сухим піском.
При виникненні пожежі необхідно викликати пожежну охорону, зачинити вікна та кватирки, вимкнути вентиляцію та електроприлади, винести з приміщення горючі рідини, лужні метали й фосфор.
Відповідальність за порушення Правил
Особи, винні в порушенні цих Правил, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
За безпеку конструкції, правильність вибору матеріалу, якість виготовлення, монтажу, налагодження, ремонту і технічного діагностування, а також за відповідність об'єкта цим Правилам відповідає підприємство, установа, організація (незалежно від форми власності та відомчої належності), що виконує відповідні роботи.
Керівники підприємств, установ, організацій та інші посадові особи несуть персональну відповідальність за виконання вимог Правил у межах покладених на них завдань та функціональних обов'язків згідно з чинним законодавством.
Додаток 1
до п.3.34 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал руху інфікованого матеріалу
|
Дата |
Вид дослідження (найменування заразного матеріалу, культур, токсинів тощо) |
Кількість об'єктів, що надійшли |
Кількість посівів |
Кількість заражених тварин (за видами) |
Кількість заражених ектопаразитів (проб) |
Кількість заражених органів (проб) |
Кількість сухих препаратів |
Підпис відповідальної особи |
|||||||||||||||
|
на початок дня |
посіяно |
знищено або видано |
на кінець дня |
на початок дня |
заражено |
загинуло або знищено |
на кінець дня |
на початок дня |
заражено |
знищено |
на кінець дня |
на початок дня |
заражено |
знищено |
на кінець дня |
на початок дня |
одержано |
знищено або видано |
на кінець дня |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
19 |
20 |
21 |
22 |
23 |
24 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Додаток 2
до п.9.9.2 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал обліку виділених культур та їх знищення
|
№ з/п |
№ штаму |
Найменування культури |
Дата виділення |
Джерело виділення |
Адреса й дата взяття матеріалу |
Спосіб виділення |
Типовість штаму* |
Доля штаму** |
Примітка |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
_______________
* При атипічності культури вказати ці ознаки.
** Знищений, дата, № акта; переданий у музей, колекцію, центр тощо, дата. Для культур I - II груп указати кількість об'єктів, знищених або переданих на зберігання.
Додаток 3
до п.9.12.27 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал обліку стерилізації інфікованого матеріалу
|
Дата |
Підрозділ установи, звідки надій шов матеріал |
Найменування матеріалу |
Кількість опломбованих ємкостей |
Підпис особи, яка здала матеріал |
Номер автоклава |
Час автоклавування |
Режим автоклавування (тиск, температура) |
Результати контролю |
Підпис особи, яка проводила автоклавування |
||
|
початок |
кінець |
хімічне тестування |
бак. контроль |
||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Додаток 4
до п.9.12.28 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Речовини, які застосовуються для хімічних тестів під час обробки в паровому автоклаві (стерилізаторі) або сухим жаром
|
Найменування речовини |
Точка плавлення |
Режим кгс/кв.см |
|
Бензонафтол |
110 |
0,5 |
|
Антипірин |
112-115 |
0,75 |
|
Сірка |
119 |
1,1 |
|
Бензойна кислота |
120-121 |
1,1 |
|
Безводна фталієва кислота |
126 |
1,5 |
|
Сечовина |
132 |
2,0 |
|
Глюкоза |
146 |
Сухим жаром |
|
Сахароза |
160 |
-"- |
|
Винна кислота (1,2 - диоксиянтарна) |
170-180 |
-"- |
Додаток 5
до п.9.12.28 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Методика проведення бактеріологічного контролю роботи автоклава
Бактеріологічний контроль автоклавів здійснюється згідно з Методичними вказівками щодо контролю парових стерилізаторів (автоклавів) у лікувальних установах (типу "АВ", "АГ", "АЩ", "АОВ").
При бактеріологічному контролі роботи автоклава пронумеровані проби ґрунту, загорнуті в пергаментний і фільтрувальний папір, закладають у стерилізаційні коробки в матеріал, який стерилізується, разом з максимальними термометрами. У кожну коробку поміщають не менше трьох проб ґрунту. По дві проби закладають зовні коробок у верхній і нижній частинах стерилізаційної камери автоклава.
Режим стерилізації при контролі реєструють у протоколі, де записують місце розміщення проб ґрунту, максимальних термометрів та їх показання, а також результати бактеріологічних досліджень.
Після закінчення роботи проби ґрунту в той же день відправляють до бактеріологічної лабораторії. Бікси зі стерилізованим матеріалом, де були термометри й проби ґрунту, підлягають повторній стерилізації.
У бактеріологічній лабораторії, із дотриманням асептичних умов, кожну пробу засівають у дві широкогорлі пробірки: в першу 20 мл м'ясопептонного цукрового бульйону, в другу - 20 мл напіврідкого м'ясопептонного агару.
При посіві розгортають зовнішню обгортку із фільтрувального паперу, стерильними ножицями обрізають куточок пакета і над полум'ям пальника висипають ґрунт у пробірки. Посіви витримують у термостаті при температурі 37 град. C протягом 7 діб.
Одну пробу ґрунту (контрольну) залишають у лабораторії і засівають її після посіву дослідних проб.
З пробірок, в яких є ріст, проводять посів на м'ясопептонний агар для підтвердження росту спорової культури. Ріст вегетативних форм (коків, сарцин) не враховують, вважаючи, що їхня мікрофлора внесена в процесі посіву.
При наявності росту спорової культури, хоча б в одній пробірці, бактеріологічний контроль повторюють. Коли ж і при повторній роботі виявляються нестерильні проби, припиняють використовувати автоклав для стерилізації і проводять ретельну перевірку технічного стану автоклава, контрольно-вимірювальних приладів, термостійкості мікрофлори, яка міститься у пробах ґрунту, і знову проводять бактеріологічний контроль ефективності стерилізації в цьому автоклаві.
Після з'ясування й усунення причин незадовільної роботи автоклава й позитивних результатів бактеріологічного контролю дають дозвіл проводити стерилізацію в цьому автоклаві.
Приготування біопроб
Ґрунт, який беруть з городу, клумби, в садку, висушують при кімнатній температурі, роздрібнюють у ступі і просівають через дрібне сито або один шар марлі (поза приміщенням бактеріологічної лабораторії).
Проби ґрунту, вагою по 3 г кожну, загортають послідовно в пергамент, а потім у фільтрувальний папір (типу порошку).
Проби ґрунту, не менше трьох від наявного зразка, ставлять в автоклав, розташовуючи їх на кришці порожньої стерилізаційної коробки (для попередження змочування їхнім конденсатом).
Після продувки доводять тиск пари в автоклаві до 0,11 МПа (1,1 кгс/кв.см) (температура 120+- 1 град. C) і через 5 або 3 хвилини випускають пару.
Підіймання тиску проводять максимум протягом 8 хв., випускання - 3 хв. Обмеження часу піднімання тиску й випускання пари потрібно для зменшення часу дії пари на мікрофлору проб ґрунту до і після експозиції.
Після обробки проб ґрунту їх піддають бактеріологічному дослідженню так, як вказано в п.4 і 5 Методики проведення бактеріологічного контролю.
Якщо при експозиції в 5 хв. у всіх пробірках з засіяними пробами ґрунту немає росту, то при наступній перевірці експозицію скорочують до 3 хвилин. Коли й при цій експозиції всі проби ґрунту виявляються стерильними, цей зразок ґрунту вважають непридатним для контролю автоклавів.
Ґрунт, який вміщує термостійкі сапрофіти, підсушений і просіяний, зберігається в банках з притертими пробками при кімнатній температурі в темному місці. Термін використання його для бактеріологічного контролю роботи автоклавів 6-7 місяців.
Через 3-4 місяці належить перевірити збереження термостійкості мікрофлори в цьому ґрунті.
Додаток 6
до п.11.14 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Демеркуризація забруднених поверхонь, приміщень та одягу
Демеркуризацію поверхонь можна проводити такими методами:
обробка розчином сульфіду натрію. З метою прискорення реакції до розчину сульфіду натрію додають до 10% сірки. Якщо поверхні крім ртуті містили ртутєорганічні сполуки, то їх спочатку обробляють рідкою пастою, що складається з 1 вагової частини хлорного вапна і 4 вагових частин води, і приміщення зачиняють. Через 2-3 години хлорне вапно змивають, підлогу й стіни, пофарбовані олійними фарбами, меблі та інше обладнання обробляють 5-10% водним розчином сульфіду натрію, і приміщення зачиняють на добу. Після цього поверхні промивають мильним розчином;
обробка 4-5% розчином моно- або діхлораміну в чотирихлористому вуглеці й витримка 8-10 годин у зачиненому приміщенні. Після цього слід рясно змочити поверхню 4-5% розчином полісульфіду натрію і знову зачинити приміщення на 8-10 годин. Потім приміщення слід добре провітрити, а демеркуризовану поверхню промити водою й насухо витерти. У результаті такої обробки спочатку утворюється сульфамід ртуті й каломель, яка при взаємодії з розчином полісульфіду натрію перетворюється в сульфід ртуті.
Для приготування полісульфіду натрію беруть 4 кг кристалічного сульфіду натрію, нагрівають його в сталевій посудині до температури 105 град. C і, при помішуванні, поступово додають 0, 5-0, 7 кг меленої сірки до повного її розчинення. Одержаний полісульфід натрію розводять водою до потрібної концентрації;
забруднену поверхню вкривають 20% розчином хлориду заліза (III) із розрахунку одне відро на 25 кв.м площі приміщення. Поверхню, покриту розчином, кілька разів протирають щіткою, змоченою цим самим розчином, і залишають до повного висихання на 1-2 доби. Після цього демеркуризовану поверхню очищають, кілька разів ретельно промивають спочатку мильною, а потім чистою водою. Це потрібно тому, що невелика кількість хлорних і кисневих сполук ртуті, що залишилась, під дією світла й кисню поступово розкладаються і металічна ртуть, що звільнилася при цьому (як правило, у вигляді дуже дрібнодисперсних краплинок), знову стає джерелом інтенсивного надходження парів ртуті у приміщення й отруєння працюючих.
Для демеркуризації повітря використовують:
однопроцентний розчин перманганату калію. Під час пропускання крізь нього повітря, що містить пари ртуті, з інтенсивністю 10-13 л/хв. затримує до 90% ртуті, при цьому для зв'язування самої ртуті витрачається 5% перманганату калію, а решта - на окиснення домішок, які знаходяться в повітрі;
розчин, у 1 л якого міститься 1 г перманганату калію і 5 мл соляної кислоти густиною 1, 19 г/куб.см. При взаємодії перманганату калію із соляною кислотою виділяється хлор, який розчиняється у воді й потім реагує зі ртуттю, утворюючи каломель, практично нерозчинну у воді. При цьому всі пилоподібні й дуже дрібні краплинки ртуті перетворюються в каломель, а більші краплини покриваються плівкою хлориду ртуті (I);
сірководень (при цьому на поверхні рідкої ртуті утворюється плівка сульфіду ртуті, яка запобігає її випаровуванню). Приміщення при демеркуризації заповнюють сірководнем концентрації 0, 5 мг/л, ретельно закривають і залишають на 40 годин. Цей метод зручний для знешкодження ртуті на стінах і стелі.
