6.6 Цiльовий протипожежний iнструктаж проводиться з працiвниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робiт (зварювальних, розiгрiвальних та iнших), при лiквiдацiї наслідків аварiї, стихiйного лиха.
6.7 Про проведення усiх видiв протипожежних iнструктажiв, крім цiльового, виконуються записи в спецiальних журналах за пiдписами осiб, з якими проводиться iнструктаж, i тих, хто його проводив.
Запис про проведення цiльового протипожежного iнструктажу заноситься в документ, який дозволяє виконання робiт (наряд-допуск, дозвiл).
6.8 Навчання з пожежно-технiчного мiнiмуму проходять 1 раз на рiк працiвники, зайняті на роботах з пiдвищеною пожежною небезпекою:
– електрозварювальники;
– особи, що мають брати безпосередню участь у виробничому процесi в примiщеннях категорiй А i Б (вiдповiдно до НАПБ Б.03.002–2007);
– особи, якi мають виконувати роботу на устаткуваннi, обладнаннi, апаратах, де використовуються легкозаймисті рідини (далі – ЛЗР) i горючі рідини (далі – ГР), горючi гази та iншi вибухонебезпечнi речовини;
– працiвники складського господарства, де зберiгаються пожежонебезпечнi речовини;
– електрики, що працюють з електроустановками у вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зонах;
– iншi категорiї працiвникiв, дiяльнiсть яких потребує бiльш глибоких знань з питань пожежної безпеки.
Навчання проводиться за програмами, розробленими на пiдприємствах ПЕК, погоджених з мiсцевими органами державного пожежного нагляду i затвердженими керiвником пiдприємства.
Пiсля закiнчення навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму у персоналу повиннi бути прийнятi залiки. Результати заліків оформляються протоколом. Особам, що склали заліки, видається посвiдчення встановленого зразка.
6.9 Протипожежнi тренування на пiдприємствах ПЕК проводяться згiдно з розробленими графiками, затвердженими головним iнженером пiдприємства.
Протипожежнi тренування повиннi проводитися з експлуатацiйним, ремонтним персоналом та пожежними частинами вiдповiдно до вимог «Інструкції з організації протипожежних тренувань на підприємствах Міненерго України» НАПБ 05.005–99.
Допускається проведення сумiсних протиаварiйних та протипожежних тренувань.
7.1.1 На промислових площадках складів нафти і нафтопродуктів протипожежне водопостачання повинно забезпечувати зовнішнє та внутрішнє пожежогасіння будівель і споруд, роботу автоматичних установок пожежогасіння та охолодження резервуарів з ЛЗР і ГР.
7.1.2 В проектах СНН слід передбачати виробничо-протипожежний водопровід високого тиску.
7.1.3 Тиск в зовнішній мережі протипожежного водопроводу не повинен перевищувати 10 кг/см2.
7.1.4 Протипожежний водопровід високого тиску створює вільний тиск, який забезпечує висоту компактної частини струменю не менше 10 м при розміщенні пожежного ствола на рівні найвищої точки найвищої будівлі. Максимальний вільний тиск в мережі об’єднаного водопроводу не повинен перевищувати 60 м. У цьому випадку гасіння пожежі здійснюється безпосередньо від гідранта.
7.1.5 У водопроводі високого тиску стаціонарні пожежні насоси обладнуються пристроями, які забезпечують пуск насосів, не пізніше ніж через 5 хвилин після подачі сигналу від АУП, АПС та кнопок дистанційного пуску про виникнення пожежі.
7.1.6 За вододжерела протипожежного водогону слід використовувати водосховища, річки, ставки і т.п., а також запас технічної води в басейнах, градирнях, а також джерела водопостачання інших відповідальних споживачів.
7.1.7 Водопровідні мережі повинні бути кільцевими. Тупикові лінії водопроводів допускається застосовувати при подачі води на пожежогасіння і господарсько-протипожежні потреби (незалежно від витрати води на пожежогасіння) при довжині ліній не більше 200 м.
7.1.8 Мінімальний діаметр труб водопроводу об’єднаного з протипожежним на промислових підприємствах повинен бути 100 мм.
7.1.9 На водопровідних мережах діаметром 100÷400 мм в колодязях встановлюють підземні гідранти. Пропускна здатність підземного гідранта становить 40 л/с.
7.1.10 Пожежні гідранти розміщують уздовж автомобільних доріг на відстані не більше 2,5 м від краю проїзної частини дороги, але не ближче 5 м від стін будівель.
7.1.11 Розміщення пожежних гідрантів на водопровідній мережі повинно забезпечувати пожежогасіння кожної будівлі, споруди або її частини, що обслуговуються цією мережею, не менше ніж від двох гідрантів при витраті води на зовнішнє пожежогасіння 15 л/с і від одного – при витраті менше 15 л/с з урахуванням прокладання рукавних ліній на дорогах з твердим покриттям та обслуговування ними будівель, розміщених в радіусі:
– 200 м – при пожежогасінні автонасосами;
– 100÷150 м – при пожежогасінні мотопомпами, в залежності від їх типу.
Відстань між гідрантами визначається розрахунком, який враховує сумарні витрати води на пожежогасіння та пропускну здатність встановлюваних типів гідрантів.
7.1.12 Мережі зовнішнього протипожежного водопроводу, складів нафти і нафтопродуктів належить проектувати кільцевими.
7.1.13 В місцях розміщення підземних пожежних гідрантів встановлюються світлові та флуоресцентні покажчики відповідно до вимог ГОСТ 12.4.026–76.
7.1.14 Перевірка працездатності пожежних гідрантів повинна здійснюватися особами, що відповідають за їх технічний стан, разом з пожежними частинами , не рідше двох разів на рік (навесні й восени) з випробуванням на тиск та витрату води і оформленням акту. Випробування водогону слід проводити також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до мережі водогону.
7.1.15 До пожежних гідрантів, водойм слід передбачати під'їзди з твердим покриттям. При наявності на території об'єкта або поблизу нього (в радіусі до 200 м) природних або штучних вододжерел – річок, озер, басейнів, градирень тощо – до них слід улаштувати під'їзди з майданчиками (пірсами) розмірами не менше 12 × 12 м для встановлення пожежних автомобілів і можливості забирання води будь-якої пори року. Під'їзди повинні бути оснащені покажчиками.
7.1.16 При неможливості безпосереднього забирання води з пожежного резервуара (водойми) слід передбачити приймальні (мокрі) колодязі, з'єднані з резервуаром (водоймою) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним (мокрим) колодязем на з'єднувальному трубопроводі слід розмістити в окремому колодязі засувку з виведеним під кришку люка штурвалом.
7.1.17 Витрачений під час гасіння пожежі запас води з резервуарів має бути відновлений в найкоротший термін , але не пізніше, як за 24 години. Пожежні резервуари повинні бути захищені від замерзання води.
На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами діаметром не менше 77 мм із встановленням на них запірної арматури.
7.1.18 Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплені, а стояки звільнені від води. Кришки люків рекомендується фарбувати в червоний колір, а в разі їх розміщення поряд з автодорогою, встановлювати на них з’ємні конусні ковпаки з легкого матеріалу, пофарбовані в червоний колір.
7.1.19 Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за нормами витрати та напір води. У разі недостатнього напору на об'єктах слід встановлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.
7.2.1 На складах нафти і нафтопродуктів, як правило, слід передбачати установки пожежогасіння повітряно-механічною піною середньої кратності:
– стаціонарні автоматичного пожежогасіння;
– стаціонарні неавтоматичного пожежогасіння;
– пересувні.
7.2.2 Стаціонарні установки автоматичного пожежогасіння слід передбачати:
– для гасіння пожежі наземних резервуарів номінальним об’ємом 5000 м3 і більше;
– для гасіння пожежі будівель і приміщень насосних складів нафти і нафтопродуктів площею підлоги 300 м2 і більше;
– для гасіння пожежі закритих складів ЛЗР і ГР, а також приміщень з установками регенерації масла площею підлоги 500 м2 і більше.
7.3.3 Стаціонарні установки неавтоматичного пожежогасіння слід передбачати:
– для гасіння пожежі підземних резервуарів об’ємом 5000 м3 і більше;
– для гасіння пожежі зливно-наливних пристроїв для залізничних і автомобільних цистерн на складах І і ІІ категорії.
7.2.4 На наземних резервуарах місткістю від 1000 м3 до 3000 м3 включно слід встановлювати піногенератори в верхній або нижній частинах резервуару, в залежності від прийнятого способу пожежогасіння, сухі трубопроводи (зі з’єднувальними головками для приєднання пожежної техніки), виведені на обвалування. Число піногенераторів визначається розрахунком, але їх повинно бути не менше двох.
7.2.5 Резервуари висотою 12 м і більше (включаючи висоту підсипки під днищем) слід обладнувати стаціонарними кільцями водяного зрошення, які розміщуються під кільцями жорсткості.
7.2.6 Пересувні установки пожежогасіння слід передбачати для гасіння пожежі:
– наземних і підземних резервуарів місткістю менше 5000 м3;
– продуктових насосних, що розміщуються на майданчиках (відкритих або під навісом);
– зливно-наливних пристроїв залізничних і автомобільних цистерн на складах ІІ категорії (при відсутності на складі резервуарів місткістю 5000 м3 і більше) та складах ІІІ категорії;
– насосних для перекачування ГР площею підлоги менше 500 м2;
– закритих складів ЛЗР і ГР площею менше 500 м2.
Для гасіння пожежі вказаних будівель і приміщень, а також наземних резервуарів місткістю менше 5000 м3 до 1000 м3 включно при техніко-економічному обгрунтуванні можуть передбачатись стаціонарні установки автоматичного або неавтоматичного пожежогасіння.
7.2.7 Стаціонарна установка охолодження складається з горизонтального секційного кільця зрошення (зрошувального трубопроводу з пристроєм для розпилу води і створення водяної завіси для захисту дихальних клапанів – перфорація, дренчерні головки), яке розміщуються в верхньому поясі резервуару, сухих стояків і горизонтальних трубопроводів та з’єднує секційне кільце зрошування з мережею протипожежного водопроводу і засувок з ручним приводом.
7.2.8 Стаціонарною установкою охолодження резервуарів слід обладнувати:
– наземні резервуари зі стаціонарною покрівлею або понтоном об’ємом 5000 м3 і більше (крім наземних резервуарів з теплоізоляцією з негорючих матеріалів);
– резервуари з плаваючою покрівлею об’ємом 50000 м3 і більше.
Для забезпечення охолодження резервуарів при пожежі слід передбачити кільцевий протипожежний водопровід навколо резервуарного парку.
7.2.9 Витрату води на охолодження наземних вертикальних резервуарів слід визначати:
– резервуару висотою стінки 12 м і менше, який горить та резервуарів з плаваючою покрівлею – 0,5 л/с на 1 метр довжини окружності резервуару;
– сусідніх резервуарів зі стінками висотою 12 м і менше та резервуарів з плаваючою покрівлею – 0,2 л/с на 1 м половини окружності.
7.2.10 Розрахункову тривалість охолодження наземних вертикальних резервуарів (того, що горить і сусіднього з ним) слід приймати:
– при гасінні пожежі стаціонарною установкою – 3 години;
– пересувною – 6 годин.
7.2.11 Обладнання установок охолодження резервуарів слід розміщувати в приміщеннях насосних та вузлів керування АУПП.
7.2.12 Для установок пожежогасіння витрати вогнегасних засобів визначаються виходячи з інтенсивності їх подачі. Для установок пінного пожежогасіння інтенсивність подачі розчину піноутворювача слід приймати:
– 0,08 л/с на м2 – при гасінні нафти і нафтопродуктів з температурою спалаху 28ºС і нижче, піною середньої кратності піноутворювачами загального призначення та піною низької кратності;
– 0,05 л/с на м2 – при гасінні нафти і нафтопродуктів з температурою спалаху вище 28ºС, піною середньої кратності піноутворювачами загального призначення.
Розрахунковий час гасіння слід приймати:
– для стаціонарних установок – 10 хв;
– для пересувних – 15 хв.
8.1 Визначити конструктивні особливості резервуара, наявність пожежної техніки, яка є на об’єкті та її стан, наявність і стан стаціонарних систем пожежегасіння.
8.2 Разом з КГП контролювати зосередження необхідних сил і засобів та підготовку пінної атаки, визначає місця встановлення техніки на гідранти та водойми.
8.3 Консультувати КГП щодо доцільності й можливості проведення операцій з відкачування (закачування) нафти (нафтопродукту, донної води) із резервуара, що горить, і сусідніх резервуарів. Ці операції виконуються тільки працівниками об’єкта.
8.4 Встановити вміст води в нафті (нафтопродукті), що знаходиться в резервуарі, який горить, наявність донної води шляхом отримання інформації від операторів та іншого персоналу резервуарного парку і з робочих документів, що є в резервуарному парку.
8.5 У випадку загрози руйнування резервуара, що горить, викиду, спінювання, зібрати допоміжну техніку (бульдозери, самоскиди, екскаватори, скрепери), забезпечити доставку піску, грунту, організувати роботи зі спорудження загороджувальних насипів і каналів для обмеження розмірів можливого розтікання рідини.
8.6 Визначити необхідність та можливість відкачування горючої рідини з резервуара, що горить, та з сусідніх резервуарів.
