5.2.8. Відмовою ременя вважається досягнення ним граничного стану: обриву, тріщин завглибшки до несучого шару, розшарування більше ніж на 1/3 довжини, неможливість компенсації подовження в приводі машини.

5.2.9. Середній ресурс ременів під час експлуатації в середньому режимі роботи не менше 2500 годин.

5.2.10. Застосування натяжних роликів у клиноремінних передачах необхідно уникати. У разі необхідності ролики розташовують усередині контуру передачі на веденій гілці ременя.

5.2.11. Ремені повинні зберігатися на полицях, стелажах або піддонах у затемненому приміщенні за температури від 0 град.С до 25 град.С на відстані не менше від нагрівальних приладів.

5.2.12. Під час зберігання ременів необхідно уникати дії масел бензину та інших речовин, що руйнують гуму.

Допускається зберігати і транспортувати ремені за температури від мінус 25 град.С до 30 град.С протягом одного місяця.

5.2.13. Монтаж ременів після транспортування і зберігання за мінусової температури допускається проводити тільки після витримки їх протягом не менше 30 хв. за температури від 15 град.С до 25 град.С, або не менше 10 хв. і не більше 30 хв. за температури (55+-5) град.С.

5.2.14. У вибухонебезпечних приміщеннях необхідно застосовувати ремінні передачі, виконані з матеріалів, що мають 5

питомий об'ємний електричний опір не більше 10 Ом·м, зокрема антиелектростатичні клинові ремені.

5.2.15. Під час використання ременів, виготовлених з матеріалів з питомим об'ємним електричним опором більше 10 Ом·м, 5

слід застосовувати один із способів запобігання небезпечній електризації:

збільшення відносної вологості повітря в місці розташування ремінної передачі не менше ніж до 70%;

електропровідні покриття (мастила) ременів. Як електропровідне покриття для шкіряних і гумових ременів рекомендується мастило (100 мас.ч. гліцерину 40 мас.ч. сажі). Мастило наноситься на зовнішню поверхню ременя під час зупинки механізму не рідше одного разу на тиждень;

неприпустимо забруднення ременів мастилом або іншими рідкими і твердими речовинами, які мають питомий об'ємний опір більше 10 Ом·м; 5 у вибухонебезпечних приміщеннях забороняється змащувати ремені каніфоллю, воском та іншими речовинами, що збільшують поверхневий опір.

VI. Вимоги до випробувань та регулювання систем вентиляції

6.1. Випробування та регулювання систем вентиляції необхідно проводити:

після реконструкції виробництва або систем вентиляції;

після капітального ремонту систем вентиляції;

у разі невідповідності стану повітря робочої зони вимогам діючих санітарних норм і правил.

6.2. Періодичні випробування систем вентиляції, які обслуговують приміщення категорій А і Б, необхідно проводити не рідше одного разу на рік, а систем вентиляції, які обслуговують приміщення категорій В, Г і Д, - не рідше одного разу на два роки.

6.3. Результати випробувань систем вентиляції заносять у відповідні розділи паспорта системи вентиляції.

6.4. У процесі випробувань визначаються такі параметри системи вентиляції:

продуктивність вентилятора за повітрям;

повний тиск, що розвиває вентилятор;

об'єм повітря, що проходить відгалуженнями та магістральними дільницями;

величина підсосу і витоку повітря;

рівномірність прогріву калориферних установок (за наявності теплоносія);

справність електродвигуна та іншого електроустаткування;

рівномірність охолодження повітроохолоджувачів (за наявності холодоагенту);

рівні шуму та вібрації.

6.5. Порядок випробувань та регулювання вентилятора:

перевірити і встановити відповідно до відміток регулювальні пристрої вентиляційної мережі, експлуатованої з випробовуваним вентилятором;

перевірити і встановити правильний напрям обертання робочого колеса;

визначити повний тиск, що розвивається вентилятором, фактичну продуктивність вентилятора за повітрям;

визначити фактичний режим роботи вентилятора у мережі;

перевірити відповідність вентилятора каталожній характеристиці і розрахунковим даним, вказаним у проекті, та домогтися їхньої відповідності, усунувши виявлені недоліки;

провести регулювання систем вентиляції, повторно визначити (виміряти) повний тиск та продуктивність вентилятора за повітрям.

6.6. Порядок випробувань вентиляційної мережі:

визначити величину фактичних витрат повітря на початку всіх гілок мережі, в повітроприймальних і повітровипускних отворах (пристроях) до і після пилогазоуловлювальних пристроїв, зволожувальних камер і калориферних установок;

визначити величину опору потоку повітря в калориферних установках, пилогазоуловлювальних пристроях, зволожувальних камерах і місцевих відсмоктувачах;

визначити величину швидкості витікання повітря з повітророзподільних отворів (пристроїв).

6.7. Регулювання вентиляційної мережі:

регулювання вентиляційної мережі способом зрівнювання відношень фактичних і необхідних витрат повітря з використанням характеристик ділянок мережі повинно проводитися тільки у тому випадку, коли дроселювальні пристрої встановлені на прямих ділянках повітроводів на відстані не менше чотирьох-п'яти діаметрів за місцевим опором і не менше двох діаметрів до подальшого місцевого опору, а також у випадку виконання вимірювання опорів усіх відгалужень;

регулювання вентиляційної мережі способом послідовного зрівнювання відношень фактичних і необхідних витрат повітря проводиться для розгалужених мереж за відсутності умов для встановлення дроселювальних пристроїв та у разі неможливості вимірювання втрат тиску у відгалуженнях;

регулювання вентиляційної мережі способом поступового наближення до наперед заданого відношення фактичної і необхідної витрати повітря проводиться для малорозгалужених мереж з невеликим числом вентиляційних отворів за відсутності умов для встановлення дроселювальних пристроїв та у разі неможливості вимірювання втрат тиску у відгалуженнях;

після регулювання мережі необхідно зафіксувати у робочому положенні дроселювальні пристрої на повітроводах та пристроях повітророзподілу або повітровидалення, нанести незмивною фарбою відмітки про положення регулювальних пристроїв.

6.8. Налагодження повітророзподілювальних пристроїв проводиться у разі невідповідності показників мікроклімату робочої зони вимогам чинних нормативних документів і полягає в зміні напряму припливних струменів через збільшення або зменшення початкових швидкостей і об'ємів повітря, що випускається.

6.9. Налагодження місцевих відсмоктувачів повинно проводитися у разі підвищеного вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони і зводитися до встановлення за допомогою дроселювальних пристроїв мінімальних витрат повітря, за яких не спостерігається виділення шкідливих речовин із відсмоктувачів.

6.10. Випробування систем природної вентиляції і аераційних пристроїв слід проводити за сприятливих метеорологічних умов (відсутності вітру, найменшому перепаді температур тощо).

6.11. Результати випробувань і налагодження систем вентиляції відокремлених приміщень цехів, відділень цехів і окремих виробничих приміщень повинні бути оформлені у вигляді технічного звіту в довільній формі з урахуванням кожної одиниці устаткування системи вентиляції.

6.12. Під час періодичних випробувань та регулювання систем вентиляції необхідно перевірити ефективність шумопоглинача шляхом вимірювання звукового тиску до і після шумопоглинача при проектній або встановленій після регулювання витраті повітря.

6.13. Оцінювання санітарно-гігієнічної ефективності систем вентиляції повинно проводитись у разі незадовільних результатів санітарно-гігієнічних обстежень повітряного середовища виробничих приміщень після реконструкції систем вентиляції, змін у технологічному процесі, заміни обладнання або перебудови приміщення (зміни призначення).

6.14. Для об'єктів, що будуються, в процесі освоєння проектної потужності у разі незабезпечення асиміляції розрахункової кількості шкідливих факторів, що виділяються, повинно бути виконане налагодження систем вентиляції на санітарно-гігієнічну ефективність.

6.15. Під час санітарно-гігієнічного контролю вентиляції залежно від конкретних умов, особливостей технологічного процесу і типу вентиляційного обладнання виробничого приміщення повинні вимірюватися такі параметри повітряного середовища: концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, температура, відносна вологість і рухливість повітря, інтенсивність теплового випромінювання.

6.16. Результати випробувань та налагодження систем вентиляції на санітарно-гігієнічний ефект повинні бути оформлені у вигляді технічного звіту.

6.17. Вибір засобів вимірювання здійснюється з урахуванням конкретних умов проведення випробувань та допустимої похибки вимірювання заданих параметрів. Контрольно-вимірювальні прилади для проведення випробувань та налагодження систем вентиляції повинні відповідати вимогам чинної нормативної документації.

6.18. Засоби вимірювальної техніки, які використовуються під час проведення випробувань, повинні бути повірені відповідно до вимог "Метрологія. Метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки. Організація та порядок проведення" (ДСТУ 3215-95).

VII. Вимоги безпеки під час ремонту та реконструкції систем вентиляції

7.1. Загальні вказівки щодо забезпечення пожежної безпеки під час ремонту вентиляційного устаткування повинні відповідати положенням Закону України "Про пожежну безпеку" та вимогам НАПБ А.01.001-2004 , ГОСТ 12.1.004-91, ГОСТ 12.1.010-76.

Приміщення підприємств повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння відповідно до вимог НАПБ А.01.001-2004 та Типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 N 151 , зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за N 554/9153 (НАПБ Б.03.001-2004). Для гасіння пожеж на початкових стадіях необхідно використовувати водяні, водопінні, порошкові або газові вогнегасники відповідно до вимог "Пожежна техніка. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги та методи випробувань" (ДСТУ 3675-98) і "Пожежна техніка. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги" (ДСТУ 3734-98 , а також кошму, пожежні покривала, пісок та інші первинні засоби пожежогасіння.

Експлуатація вогнегасників повинна здійснюватись відповідно до вимог Правил експлуатації вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 N 152 , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за N 555/9154 (НАПБ Б.01.008-2004), а їхнє технічне обслуговування - відповідно до вимог "Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги" (ДСТУ 4297:2004).

7.2. Ремонт систем вентиляції суміщають із зупинкою технологічного устаткування на ремонт або проводять у вихідні дні та неробочі зміни за узгодженням з керівництвом підприємства.

7.3. Усі роботи з ремонту повинні виконуватись відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів з охорони праці, НАПБ А.01.001-2004 , ГОСТ 12.1.004-91, ГОСТ 12.1.010-76, ГОСТ 12.4.021-75, ГОСТ 12.3.002-75, ГОСТ 12.3.018-79, паспортів на вентиляційне обладнання.

7.4. Під час реконструкції виробництв необхідно одночасно розглядати питання щодо зміни існуючих систем вентиляції.

7.5. Ремонт систем вентиляції виконують виробничі підрозділи, які експлуатують ці системи або спеціалізовані дільниці (цехи) підприємства.

7.6. Капітальний ремонт здійснюють на дільниці, яка забезпечена необхідним обладнанням, пристроями, інструментом та приладами, або на підприємстві, яке спеціалізується на ремонті обладнання та обслуговує це підприємство.

7.7. Ремонт включає проведення робіт щодо зміни або відновлення окремих вузлів і деталей. До ремонтних робіт допускаються особи, що пройшли спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум) відповідно до вимог НАПБ Б.02.005-2003 та навчання з питань охорони праці відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.12-05 .

7.8. Обсяг робіт ремонту заносять у паспорт системи вентиляції та журнал ремонту систем вентиляції.

7.9. У процесі ремонту не повинні порушуватися конструктивні розміри вузлів і деталей вентиляторів.

7.10. Після закінчення ремонту вентилятор повинен піддаватися обкатним випробуванням протягом 2 годин, у процесі яких необхідно перевірити: нагрівання корпусу підшипників, вібрацію, герметичність (за закритими заслінками або приєднаними повітроводами). Види та обсяги проведених робіт повинні бути занесені у паспорт вентиляційної системи та журнал ремонту систем вентиляції.

7.11. Під час ремонту вибухозахищених вентиляторів не допускається застосовувати матеріали, іскробезпека, корозійностійкість і механічна міцність яких нижче відповідних показників матеріалів, з яких виготовлені вентилятори.

7.12. Перед ремонтом систем вентиляції, які переміщують вибухонебезпечні суміші, їх необхідно продути інертним газом. Забороняється проведення робіт з ремонту системи вентиляції до повного видалення вибухонебезпечних продуктів, повної зупинки вентилятора та виконання заходів щодо недопущення його випадкового включення.

7.13. Під час ревізії, розбирання і збирання вибухозахищених вентиляторів, конструктивно пов'язаних з устаткуванням або вмонтованих в технологічні системи, а також інших вентиляторів, розміщених у вибухонебезпечних приміщеннях, необхідно використовувати інструменти і пристрої, які забезпечують безпеку проведення робіт, а також переносні світильники з напругою не вище 12 В у вибухозахищеному виконанні.

7.14. Інструменти, що застосовуються під час ремонтів, повинні відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів, Державним санітарним нормам і правилам при роботі з джерелами електромагнітних полів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України 18.12.2002 N 476 , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.03.2003 за N 203/7524 (ДСН 3.3.6.096-2002), "ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности" (ГОСТ 12.2.003-91), "ССБТ. Изделия электротехнические. Общие требования безопасности" (ГОСТ 12.2.007.1-75), "ССБТ. Машины ручные пневматические. Общие требования безопасности" (ГОСТ 12.2.010-75), "ССБТ. Машины ручные электрические. Общие требования безопасности" (ГОСТ 12.2.013.0-91) ДСН 3.3.6.037-99 , ДСН 3.3.6.039-99 , "Вібрація та удар механічні. Оцінка впливу загальної вібрації на людину. Частина 1. Загальні вимоги" (ДСТУ ISO 2631-1:2004).