1. викиди в атмосферне повітря;
  2. скиди у водні об'єкти;
  3. забруднювання земельних ділянок;
  4. використовування сировини та природних ресурсів;
  5. споживання енергії;
  6. виділену енергію (наприклад, як тепло, радіаційне випромінювання, вібрацію);
  7. відходи та побічні продукти;

h) фізичні ознаки, наприклад розмір, форму, колір, зовнішній вигляд.

Крім тих екологічних аспектів, якими організація може керувати безпосередньо, організація має також розглянути аспекти, на які вона може вплинути, наприклад, пов'язані з використовуваними продукцією та послугами, і пов'язані з продукцією, яку вона постачає, та послугами, які вона надає. Нижче наведено деякі настанови щодо оцінювання контролю і впливання. Проте, за всіх обставин, організація сама визначає ступінь контролю, а також ті аспекти, на які вона може вплинути.

Треба розглянути аспекти, пов'язані з діяльністю, продукцією та послугами організації, наприклад такими:

  • проектування та розробляння;
  • виробничі процеси;
  • пакування та транспортування;
  • екологічні характеристики та практична діяльність підрядників і постачальників;
  • поводження з відходами;
  • видобування та розподіляння сировини та природних ресурсів;
  • розподіляння, використовування та утилізація продукції;
  • флора і фауна та біорізноманітність.

Контроль екологічних аспектів продукції, яку постачають організації, та впливання на них можуть істотно змінюватися залежно від кон'юнктури ринку та їхніх постачальників. Організація, відповідальна за проектування власної продукції, може суттєво впливати на екологічні аспекти, замінюючи, наприклад, окремий вхідний матеріал, тоді як в організації, якій потрібно постачати продукцію згідно з технічними умовами, визначеними зовнішньою стороною, може бути малий вибір.

Оскільки організація може мати обмежені можливості щодо контролювання за використанням та видаленням, наприклад, споживачами, постачуваної нею продукції, то вона, щоб здійснювати вплив, може розглянути, за можливості, засоби інформування споживачів про належні механізми поводження з продукцією та її видалення після використання.

Впливами на довкілля називають несприятливі або сприятливі зміни у довкіллі, які повністю або частково спричинено екологічними аспектами. Зв'язок між екологічними аспектами та впливами - це зв'язок між причиною та наслідком.

У деяких місцях пам'ятки культури можуть бути важливим елементом середовища, в якому функціює організація, тому організація має, ураховуючи це, усвідомлювати свої впливи на довкілля.

Оскільки організація може мати багато екологічних аспектів і пов'язаних з ними впливів, їй треба розробити критерії та метод визначання суттєвих екологічних аспектів. Немає єдиного методу визначання суттєвих екологічних аспектів. Проте, треба, щоб використовуваний метод забезпечував несуперечливі результати і охоплював розробляння та застосовування критеріїв оцінювання, зокрема пов'язаних з екологічними питаннями, правовими проблемами та інтересами внутрішніх і зовнішніх зацікавлених сторін.

Під час готування інформації стосовно своїх суттєвих екологічних аспектів організація має розглянути потребу збереження інформації для статистичних цілей, а також, як її використовувати під час розробляння та запроваджування своєї системи екологічного керування.

У процесі визначання та оцінювання екологічних аспектів треба враховувати місце діяльності, вартість і тривалість аналізування, наявність достовірних даних. Визначання екологічних аспектів не вимагає детального оцінювання життєвого циклу. У цьому процесі можна використовувати інформацію, яку вже підготовлено для регуляторних або інших цілей.

Процес визначання й оцінювання екологічних аспектів не призначено для змінювання або підвищування правових зобов'язань організації.

А.3.2 Правові та інші вимоги

Організація має визначити правові вимоги стосовно її екологічних аспектів. Вони можуть охоплювати:

  1. національні та міжнародні правові вимоги;
  2. правові вимоги на державному/територіальному/відомчому рівні;
  3. правові вимоги органів місцевої влади.

Організація може зобов'язатися дотримувати інші вимоги, якщо вони застосовні, наприклад:

  • угоди з органами державної влади;
  • угоди із замовниками;
  • нерегуляторні настанови;
  • принципи добровільної дії або кодекси усталеної практики;
  • добровільне екологічне маркування або зобов'язання щодо розширеної відповідальності за продукцію;
  • вимоги торгових асоціацій;
  • угоди з громадськими об'єднаннями або неурядовими організаціями;
  • публічні зобов'язання організації або її головної організації;
  • корпоративні/внутрішньофірмові вимоги.

Установлювання того, як правові та інші вимоги застосовувати до екологічних аспектів організації, зазвичай здійснюють, під час визначання цих вимог. Тому зовсім необов'язково мати окрему або додаткову методику такого установлювання.

А. 3.3 Цілі, завдання та програма(-и)

Треба, щоб цілі і завдання були конкретними й вимірними, якщо це можливо. Треба, щоб вони охоплювали короткострокові та довгострокові проблеми.

Під час вибирання варіантів технологій організація має розглянути можливість застосування найкращих з наявних методів, де це економічно доцільно, ефективно та прийнятне.

Посилання на фінансові потреби організації не означає, що організації зобов'язані застосовувати методології екологічного обліку.

Для успішного запровадження системи екологічного керування важливим є розроблення та застосування однієї чи декількох програм. Треба, щоб у кожній програмі було описано, яким чином буде досягнуто цілі та виконано завдання організації, зокрема тривалість, необхідні ресурси і персонал, відповідальний за реалізацію програми. Цю(-ці) програму(-и) може бути поділено на частини, що охоплюють конкретні елементи діяльності організації.

Треба, щоб у програмі було розглянуто стадії планування, проектування, виробляння, збуту та видалення, якщо це доцільно та практично можливо. Це можна здійснювати як для теперішніх, так і для нових видів діяльності та продукції, а також для теперішніх чи нових послуг. Щодо продукції програма може стосуватися проектування, матеріалів, виробничих процесів, використання та остаточного видалення. Щодо запроваджування або істотних модифікацій процесів програма може стосуватися планування, проектування, конструювання, введення в експлуатацію, експлуатації, а також виведення з експлуатації через установлений організацією відповідний строк.

А.4 Запроваджування та функціювання

А.4.1 Ресурси, функційні обов'язки, відповідальність і повноваження

Успішне запровадження системи екологічного керування вимагає виконання зобов'язань усіма особами, що працюють в організації або діють за її дорученням. Тому не треба вважати, що функційні обов'язки та відповідальність у сфері екології покладають тільки на екологічну службу. Їх можуть також покладати і на інші, крім екологічної служби, підрозділи організації, наприклад, на оперативне керівництво та відділ кадрів.

Такі зобов'язання спочатку має прийняти керівництво найвищого рівня. Відповідно, найвищому керівництву треба сформулювати екологічну політику організації та забезпечити запровадження системи екологічного керування. Як частина цих зобов'язань найвище керівництво має призначити конкретного(-их) представника(-ів) керівництва з визначеними відповідальністю та повноваженнями для впровадження системи екологічного керування. У великих організаціях або організаціях зі складною структурою можуть призначати декілька представників. На малих або середніх підприємствах цю відповідальність можуть покласти на одну особу. Керівництво має також забезпечувати належні ресурси, зокрема інфраструктуру організації, щоб розробляти, запроваджувати та підтримувати функціювання системи екологічного керування. До інфраструктури організації належать, наприклад, будівлі, лінії зв'язку, підземні резервуари, каналізація тощо.

Також важливо, щоб основні функційні обов'язки та відповідальність у системі екологічного керування було чітко визначено і доведено до відома всіх осіб, що працюють в організації або діють за її дорученням.

А.4.2 Компетентність, підготовленість і обізнаність

Організація має встановити рівень обізнаності, знань, розуміння й навичок, які необхідні будь-якій особі, наділеній відповідальністю і повноваженнями виконувати завдання за її дорученням.

Цей стандарт вимагає, щоб:

а) ті особи, робота яких може спричинити значний (за визначенням організації) вплив на довкілля, були компетентні виконувати покладені на них завдання;

  1. було визначено потребу у підготовленості персоналу та вжито заходів, які забезпечують підготовленість;
  2. усі особи були ознайомлені з екологічною політикою організації, системою екологічного керування, а також екологічними аспектами діяльності, продукції та послуг організації, на які може впливати їхня робота.

Обізнаність, підготовленість, розуміння та компетентність можуть набувати або підвищувати в процесі підготування, навчання або практичної діяльності.

Організація має вимагати, щоб підрядники, які працюють за її дорученням, були здатні продемонструвати, що їхні працівники мають потрібну компетентність і/або належну підготовленість.

Керівництво організації має визначити рівень досвідченості, компетентності та підготовленості, необхідний для забезпечення професійної придатності персоналу, особливо того, що виконує спеціалізовані функції, пов'язані з екологічним керуванням.

А.4.3 Інформування

Внутрішнє інформування важливе для забезпечення дієвого запровадження систем екологічного керування. Методами внутрішнього інформування можуть бути проведення регулярних нарад робочих груп, випуск інформаційних бюлетенів, використання дощок оголошень та внутрішньої мережі зв'язку.

Організації мають запровадити методику отримання доречних повідомлень від зацікавлених сторін, їх документування та реагування на них. Ця методика може охоплювати спілкування із зацікавленими сторонами і розгляд їхніх відповідних стурбованостей. За певних обставин відповіді щодо стурбованості зацікавлених сторін можуть містити відповідну інформацію про екологічні аспекти та впливи, пов'язані з діяльністю організації. Ця методика має також охоплювати необхідне інформування органів державної влади щодо планування дій у надзвичайних ситуаціях та з інших доречних питань.

Організація може за бажанням планувати обмін інформацією, враховуючи, яким цільовим групам, які повідомлення та за якою тематикою і якими засобами вирішено його здійснювати.

Розглядаючи зовнішнє інформування стосовно екологічних аспектів, організації мають враховувати погляди та потреби в інформації всіх зацікавлених сторін. Якщо організація вирішує інформувати зовнішні сторони щодо своїх екологічних аспектів, тоді вона може розробити відповідну методику. Цю методику можна змінювати залежно від окремих чинників, зокрема від виду надаваної інформації, цільової групи та окремих обставин організації. Методами зовнішнього інформування можуть бути готування річних звітів, випуск інформаційних бюлетенів, ведення веб-сторінок і зустрічі з громадськістю.

А.4.4 Документація

Рівень деталізації документації має бути достатнім, щоб описати систему екологічного керування та взаємодії її елементів, а також зазначити, де можна отримати детальнішу інформацію про функціювання окремих елементів системи екологічного керування. Цю документацію можна поєднати з документацією інших систем, запроваджених в організації. Вона не обов'язково має бути у формі настанови.

Обсяг документації системи екологічного керування може бути різним для різних організацій залежно від:

  1. розміру та типу організації, а також від її діяльності, продукції чи послуг;
  2. складності процесів та їхніх взаємодій;
  3. компетентності персоналу.

Прикладами документації є:

  • сформульовані політика, цілі та завдання;
  • інформація щодо суттєвих екологічних аспектів;
  • методики;
  • інформація про процеси;
  • схеми організаційної структури;
  • внутрішні та зовнішні стандарти;
  • плани на випадок надзвичайних ситуацій;
  • протоколи.

Будь-яке рішення щодо необхідності документування методик(и) має базуватися на розгляді, наприклад, таких питань:

  • наслідки, зокрема щодо довкілля, через незадокументованість;
  • необхідність продемонструвати дотримання відповідності правовим вимогам та іншим вимогам, які організація зобов'язується виконувати;
  • необхідність забезпечити послідовну діяльність;
  • переваги від документування, які можуть полягати у легшому запровадженні через інформування та навчання персоналу, легшому підтримуванні та легшому перегляді, зменшенні ризику неоднозначності та відхилів, а також доказовості та наочності;
  • вимоги цього стандарту.

Документи, початково розроблені не для цілей системи екологічного керування, можна використовувати як частину цієї системи, але, якщо їх використовують, на них у системі має бути посилання.

А.4.5 Контроль документів

У 4.4.5 зазначено, що організації розробляють та підтримують документи у спосіб, достатній для запровадження системи екологічного керування. Проте, організація має зосереджувати свою увагу в першу чергу на дієвому запровадженні системи екологічного керування та на екологічних характеристиках, а не на створенні складної системи контролю документів.

А.4.6 Операційний контроль

Організація має оцінювати ті свої роботи, які пов'язано з її визначеними суттєвими екологічними аспектами, і забезпечити, щоб вони виконувалися у спосіб, що уможливлює контроль або зменшення несприятливих впливів, пов'язаних з ними, для того, щоб забезпечити дотримання вимог екологічної політики організації та досягнення її цілей і виконання завдань. Таке оцінювання має охоплювати всі сторони діяльності організації, охоплюючи діяльність з технічного обслуговування.