---

майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному

посвідченню.

Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за

вимогою інших співвласників

1. Право особи на частку у спільному майні може бути

припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників,

якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам

співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на

частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем

вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у

спільній частковій власності

1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій

власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може

бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із

спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком

зміну його призначення або проти цього заперечують інші

співвласники, спір вирішується судом.

2. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного

майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу

кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві

спільної часткової власності з направленням суми виторгу на

погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві

спільної часткової власності або відмови інших співвласників від

придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї

частки з публічних торгів або переведення на нього прав та

обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного

перерахунку.

Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності

1. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути

поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу спільного майна між співвласниками право

спільної часткової власності на нього припиняється.

3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній

частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає

нотаріальному посвідченню.

Стаття 368. Право спільної сумісної власності

1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення

часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною

власністю.

2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути

фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні

громади, якщо інше не встановлено законом.

3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною

сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або

законом.

4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні

грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю,

якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності

1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності,

володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено

домовленістю між ними.

2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності,

здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо

розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за

згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження

спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або)

державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально

посвідчена.

3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на

вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений

одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за

позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника,

який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній

власності

1. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із

майна, що є у спільній сумісній власності.

2. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній

власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві

спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено

домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

3. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності,

здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у

спільній сумісній власності

1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній

власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може

бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із

спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

2. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності,

для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку,

встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності

1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути

поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності,

вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної

власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між

ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або

зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної

сумісної власності на нього припиняється.

4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній

сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає

нотаріальному посвідченню.

Глава 27

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ)

Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об'єкт права

власності

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під

особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується Конституцією

України ( 254к/96-ВР ).

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і

здійснюється відповідно до закону.

3. Право власності на земельну ділянку поширюється на

поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні

об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а

також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та

глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших

будівель і споруд.

4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на

свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій

розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо

інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Стаття 374. Суб'єкти права власності на землю (земельну

ділянку)

1. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є

фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

2. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право

власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.

3. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні

організації можуть бути суб'єктами права власності на землю

(земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.

4. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю

(земельну ділянку) встановлюються законом.

Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки

1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі

та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а

також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

2. Власник земельної ділянки набуває право власності на

зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови

додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та

інших норм і правил, а також за умови використання земельної

ділянки за її цільовим призначенням.

4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником

на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього

Кодексу.

Стаття 376. Самочинне будівництво

1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно

вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або

будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї

мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати

будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з

істотними порушеннями будівельних норм і правил.

( Частина перша статті 376 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 4220-VI ( 4220-17 ) від 22.12.2011 )

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво

нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може

бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне

будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї

мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку

особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує

проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка

здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній

ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає

знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво,

або за її рахунок.

5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд

може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке

самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на

відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на

нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної

ділянки, на якій воно розміщене.

7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить

суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного

порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного

органу державної влади або органу місцевого самоврядування може

постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила

(здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка

здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення,

таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок

особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила

(здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати

витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього

стану.

Стаття 377. Право на земельну ділянку у разі набуття права

власності на житловий будинок, будівлю або

споруду, що розміщені на ній

1. До особи, яка набула право власності на житловий будинок

(крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право

власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони

розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на

умовах, встановлених для попереднього землевласника

(землекористувача).

2. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на

яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий

будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який

передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім

багатоквартирних будинків).

( Стаття 377 в редакції Закону N 1702-VI ( 1702-17 ) від

05.11.2009 )

Стаття 378. Припинення права власності на земельну ділянку

1. Право власності особи на земельну ділянку може бути

припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Глава 28

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО

Стаття 379. Поняття житла

1. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше

приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в

них.

Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власності

1. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена

з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими

нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній

проживання.

Стаття 381. Садиба як об'єкт права власності

1. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній

житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і

підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

2. У разі відчуження житлового будинку вважається, що

відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або