---

Стаття 260. Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами

визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений

за домовленістю сторін.

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа

довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про

особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання

недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається

від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування

наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося

його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу

неповнолітньої особи позовна давність починається від дня

досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг

позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або

визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається

від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про

виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк

для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається

зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності

починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою

цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Стаття 262. Позовна давність у разі замін сторін у

зобов'язанні

1. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення

та перебігу позовної давності.

Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або

невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на

підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого

нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних

Сил України або в інших створених відповідно до закону військових

формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою

цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час

існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для

зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності

продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою

дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого

обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою

позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом

позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається

заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до

нового строку не зараховується.

Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову

без розгляду

1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної

давності.

2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у

кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання

законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без

розгляду, не зараховується до позовної давності.

Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість

місяців, вона подовжується до шести місяців.

Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових

вимог

1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги

вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги

(стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно

тощо).

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної

давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо

вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути

прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою

сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено

стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної

давності, порушене право підлягає захисту.

Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових

прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про

видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,

іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання

такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у

тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи

нерухомого майна, включаючи електроенергію;

( Пункт 3 частини першої статті 268 із змінами, внесеними згідно

із Законом N 3390-VI ( 3390-17 ) від 19.05.2011 )

( Пункт 4 частини першої статті 268 виключено на підставі

Закону N 4176-VI ( 4176-17 ) від 20.12.2011 )

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до

страховика про здійснення страхової виплати (страхового

відшкодування);

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що

здійснює управління державним резервом, стосовно виконання

зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний

матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ). ( Частину першу статті 268

доповнено пунктом 6 згідно із Законом N 1713-IV ( 1713-15 ) від

12.05.2004 )

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які

не поширюється позовна давність.

КНИГА ДРУГА

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Глава 20

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ

НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 269. Поняття особистого немайнового права

1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі

від народження або за законом.

2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають

економічного змісту.

3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною

особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових

прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє

довічно.

Стаття 270. Види особистих немайнових прав

1. Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) фізична

особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на

безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та

особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і

сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на

таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої

кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний

вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу

літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й

інші особисті немайнові права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені

Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом та іншим

законом, не є вичерпним.

Стаття 271. Зміст особистого немайнового права

1. Зміст особистого немайнового права становить можливість

фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку

у сфері свого приватного життя.

Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав

1. Фізична особа здійснює особисті немайнові права

самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також

повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не

можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні

права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

2. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових

осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення

здійснення нею особистих немайнових прав.

Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав

1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки

Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень

забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи,

професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав

фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права

можуть бути порушені.

3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати

особисті немайнові права.

Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав

1. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи,

встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), можливе лише у

випадках, передбачених нею.

2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи,

встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у

випадках, передбачених ними.

Стаття 275. Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має право на захист свого особистого

немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист

особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими

главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися

також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу

його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового

права

1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки

Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична

особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте

немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії

для його негайного поновлення.

2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного

особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд

може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також

відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Стаття 277. Спростування недостовірної інформації

1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено

внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної

інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї

інформації.

2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної

інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї,

близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається

недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе

протилежного.

( Частина третя статті 277 в редакції Закону N 3261-IV ( 3261-15 )

від 22.12.2005 )

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою,

яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа

при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається

юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома,

фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із

заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та

її спростування. ( Абзац третій частини четвертої статті 277 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 3261-IV ( 3261-15 ) від

22.12.2005 )

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який

прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути

відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у

друкованих або інших засобах масової інформації, має право на

відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому

ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової

інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така

відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі

масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну

інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно

від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий

же спосіб, у який вона була поширена.