Страница 17: ДСТУ-Н Б А.3.1-27:2014. Настанова щодо виготовлення, монтажу та випробування технологічних трубопроводів, що працюють під тиском до 10 МПа (62863)

Застосовувані для ізоляційного покриття трубопроводів бітумно-гумові мастики мають задовільняти вимогам чинної нормативної документації (таблиця 36).

Під Ізоляційні покриття бітумно-гумовими мастиками треба застосовувати бітумні, а також клейові ґрунтовки, наведені в таблиці 35.

Бітумні ґрунтовки мають виготовлятися: для літнього часу - з бітуму типу БН-90/10, розчиненого в бензинах типу Б-70, А-72 і А-76 в об'ємному співвідношенні 1:3; для зимового часу - з бітуму БН-70/30, розчиненого в бензині Б-70 у тому ж об’ємному співвідношенні.

Бітумно-гумові мастики, як правило, виготовляються в умовах облаштованих баз. У випадку виготовлення їх на трасі в бітумоплавильних установках або в пересувних казанах доцільно здійснювати механічне перемішування мастики.

Не рекомендується зберігання бітумно-гумової мастики в розігрітому виді за темпе­ратури від 190 °С до 200 °С більше ніж 1 год і за температури від 160 °С до 180 °С більше ніж 3 год.

Для захисту ізоляційних покриттів з бітумно-гумовими мастиками застосовують об­горткові матеріали, наведені в таблиці 35, а також рулонні гідроізоляційні матеріали товщиною не менше ніж 1 мм: гідроізол відповідно до ДСТУ Б В.2.7-262, ізол відповідно до ДСТУ Б В.2.7-279, Обгорткові рулонні матеріали наносять шляхом намотування по спіралі з напусканням витків на 20 мм - 25 мм без гофр, зморщок і складок.

Не дозволяється нанесення ґрунтовок та ізоляційних покриттів на вологу поверхню трубопроводу, проведення очисних і ізоляційних робіт під час снігопаду, дощу, туману, сильного вітру, пилових буревіїв. У випадку виникнення вологи на трубопроводі (у вигляді Інею або роси) ґрунтовки і Ізоляційні покриття наносяться тільки після попереднього просушування поверхні трубопроводу за допомогою сушильних пристроїв, що виключають утворення кіптяви і попадання палива на поверхню трубопроводу.

Бітумно-гумові мастики належить наносити суцільним шаром заданої товщини із забез­печенням необхідного зчеплення з поверхнею трубопроводу і наступними шарами. Допустимі відхилення по товщині бітумних покриттів не можуть перевищувати, мм: до 4 мм - 0,3, більше ніж 4 мм - 0,5.

Виконання ізоляційно-укладальних робіт за сумісним методом із застосуванням бітумно-гумових мастик допускається за температури навколишнього повітря не нижче мінус ЗО ’С. Спущений у траншею трубопровід у той же день має бути перевірений і засипаний ґрунтом з дотриманням вимог 12.7.36 даного стандарту. При роздільному способі виконання Ізоляційно- укладальних робіт очищення І ізоляцію трубопроводу бітумно-гумовою мастикою допускається робити за температури не нижче мінус ЗО °С, а спускання ізольованого трубопроводу - за тем­ператури не нижче мінус 20 °С, уникаючи тривалого зберігання його не закритим. Суцільність ізоляції таких трубопроводів слід перевіряти повторно.

Липкі полімерні стрічки, як правило, слід застосовувати при сумісному методі ізоля­ційно-укладальних робіт. Температурні межі нанесення І експлуатації покриттів з липких стрічок мають відповідати показникам нормативних документів на даний тип стрічки.

Напуск витків стрічки при одношаровому намотуванні має бути в межах від 20 мм до 25 мм. Для одержання двошарового покриття напуск намотуваної стрічки має перекрити раніше покладений виток на 50 % його ширини плюс (20 - 25) мм. Ширина стрічки має становити від 0,5 до 0,7 діаметра трубопроводу, що ізолюється.

У скельних, кам’янистих і щебенистих ґрунтах, а також у сухих грудкуватих і мерзлих ґрунтах Ізольовані трубопроводи з обгортками слід укладати в траншеї на підсипку з м’якого ґрунту товщиною не менше ніж 10 см над виступаючими нерівностями основи траншей і таким же ґрунтом засипати на 20 см над верхньою твірною трубопроводу.

Протикорозійний захист трубопроводів теплових мереж (при застосуванні ізолу та органо-силікатної композиції), що прокладаються в прохідних і непрохідних каналах, тунелях і при безканальному прокладанні, слід виконувати з дотриманням вимог чинної нормативної доку­ментації.

Контроль якості ізоляційних робіт слід виконувати поопераційно в процесі очищення, ґрунтування, ізоляції та укладання трубопроводу в траншею відповідно до вимог СНиП ІІІ-42.

Проміжному прийманню зі складанням актів на приховані роботи, підлягають:

Знежирення трубопроводів

1. Необхідність і ступінь знежирення трубопроводів визначається проектом. Знежирення виконують у процесі пусконалагоджувальних робіт. Методи знежирення та знежирюючі засоби визначаються монтажною організацією на підставі ПВР або технологічного завдання, при цьому для безпеки переважно використовуються пожежо- і вибухобезпечні засоби.

2. Технологія і контроль якості знежирення на конкретному об’єкті мають бути передба­чені в інструкції ЗІ знежирення, розробленої на основі нормативних документів, які зазначені в 13.1.19-13.1,25 даного стандарту і затверджені керівником організації, що виконує ці роботи,

3. Керівник робіт зі знежирення призначається наказом по організації, що здійснює ці роботи, на нього покладаються функції за дотримання технології знежирення, здійснення техно­логічного контролю і дотримання правил техніки безпеки.

4. Робітникам, що здійснюють роботи зі знежирення, слід пройти інструктаж з техніки безпеки, бути ознайомленими із властивостями хімікатів і суворо виконувати вимоги Інструкції зі знежирення.

5. Знежирення поверхонь труб, деталей і виробів рекомендується здійснювати відповідно до ГОСТ 9.402, ГОСТ 9.014 готовими до використання водними миючими засобами, водно-луж­ними розчинами, органічними розчинниками, які допущені до відповідного використання згідно з чинною нормативною документацією залежно від умов проведення робіт, необхідної чистоти оброблюваної поверхні, габаритів виробів, довжини трубопроводу, а також від характеру забруд­нень і виду металу. В окремих випадках, наприклад, перед ґрунтуванням труб, для цих цілей може бути використана газополуменеве оброблення їх поверхонь.

6. Горючі розчинники (нефрас - С 50.170 відповідно до ГОСТ 8505, уайт-спірит відповідно до ГОСТ 3134) слід застосовувати тоді, коли інші засоби знежирення не забезпечують усіх вимог до підготовки поверхні.

7. Знежирення труб, деталей І вузлів слід здійснювати одним з наступних способів: зану­ренням у ванни; заповненням внутрішніх порожнин; протиранням забруднених місць знежирю­ючими засобами (крім хлорованих вуглеводнів). Змонтовані ділянки трубопроводів знежирюють циркуляцією; комбінованим способом; конденсацією парів розчинника.

8. Знежирення водно-лужними розчинами методом заповнення або занурення у ванни залежно від ступеня забруднення поверхонь здійснюють за один-два рази з наступним проми­ванням гарячою (від 60 °С до 80 °С) водою. Після закінчення промивання вироби мають бути продуті підігрітим від 15 *С до 33 °С повітрям, газоподібним азотом відповідно до ГОСТ 9293 або просушені в сушильних камерах із циркуляцією нагрітого повітря від 60 °С до 110 °С.

9. Для приготування розчинів і промивання використовують питну воду.

Для промивання виробів із чорних металів після знежирення водними миючими розчинами рекомендується застосовувати воду з добавками інгібітору корозії - нітриту натрію технічного в кількості 2 г/дм³ води.

Розчинники, що надходять на знежирення, перед вживанням повинні пройти вхідний контроль за показниками, наведеними у таблиці 37.

При первинному знежиренні слід застосовувати розчинники зі вмістом жирових забруд­нень не більше ніж 500 мг/дм³, а перед повторним знежиренням має бути забезпечений повний злив розчинника з виробу.

Розчинники, що містять більше ніж 500 мг/дм³ масла, не можуть бути використані і мають бути регенеровані. Залишки після регенерації мають бути захоронені в спеціально при­значеному для цього місці або знищені. Захоронения або знищення залишків має бути погоджене із санепідемстанцією.

Вміст масла в розчинниках визначається одним з наступних методів аналізу:

При знежирюванні має бути температура від 12 °С до ЗО °С. За необхідності вико­нання знежирення при більш низьких або високих температурах у кожному конкретному випадку має бути розроблений спеціальний технологічний процес

Метод циркуляції рекомендується застосовувати для знежирення трубопроводів і виробів у складеному стані, конструкції яких забезпечують можливість багаторазової циркуляції розчинника або миючого розчину зі швидкістю від 0,5 м/с до 1,0 м/с. При циркуляції слід дотри­муватись наступних умов:

Комбінований спосіб знежирення застосовується з метою скорочення витрат розчин­ника і полягає в переміщенні усередині трубопроводу (рисунок 18) певного об’єму розчинника, який розміщується між двома обмежувальними пробками (переміщення проводиться стислим інертним газом).