Страница 12: ДСТУ 7113:2009. Вибухонебезпечні середовища. Частина 0. Електрообладнання. Загальні вимоги (62355)

Прохідні ізолятори, використовувані у з’єднувальних контактних затискачах, що піддаються під час приєднання або роз’єднання провідників впливу крутильного моменту, треба випробовувати на тривкість до цього впливу.

Шпильку в ізоляторі або ізолятор під час установлення треба піддавати рпливу крутильних мо­ментів, значення яких наведено у таблиці 13.

Таблиця 13 — Крутильний момент, який прикладають до шпильки прохідного ізолятора з’єднувальних контактних затискачів

Під час прикладання крутильного моменту шпильки змонтованих прохідних ізоляторів з’єднуваль­них контактних затискачів і самі ізолятори не мають провертатися.

Додатково до відповідних випробовувань, наведених у 26.1—26.6, неметалеві оболонки мають також відповідати вимогам, наведеним у 26.8—26.15.

Якщо згідно з цим стандартом або стандартами на конкретні види вибухозахисту, які перелічені в розділі 1, випробовування треба проводити з урахуванням верхньої та нижньої меж діапазону допу­стимої температури навколишнього середовища, то ця температура має становити:

• для верхньої межі — максимальне значення робочої температури згідно 5.2, збільшене при­наймні на 10 К, але не більше ніж на 15 К;

• для нижньої межі — мінімальне значення робочої температури згідно з 5.2, зменшене при­наймні на 5 К, але не більше ніж на 10 К.

Теплотривкість неметалевих оболонок та неметалевих частин оболонок, від яких залежить вид захисту, треба визначати витримуванням цих частин протягом чотирьох тижнів за відносної вологості не менше ніж (90 ± 5) % і температури на (20 ± 2) К вище максимальної робочої температури, але не менше ніж 80 °С.

За максимальної робочої температури понад 75 °С період тривалістю в чотири тижні заміняють двома періодами тривалістю у два тижні кожний: перший — за температури (95 ± 2) °С і відносної вологості' (90 ± 5) % і' другий — за температури на (20 ±2) К вище максимальної'робочоі'температури.

Примітка. Оскільки скло та керамічні матеріали вважають теплотривкими, то їх випробовувати нема потреби.

Хоолодотривкість неметалевих оболонок та їхніх частин, від яких залежить вид вибухозахисту, треба визначати витримуванням протягом 24 год за температури навколишнього середовища, що відповідає мінімальній робочій температурі, зменшеній згідно з 26.7.2.

Примітка. Остільки скло та керамічні матеріали вважають холодотривкими, то їх випробовувати нема потреби.

Випробовування проводять на шести зразках стандартного розміру (80 ± 2) мм х (10 ± 0,2) мм х х (4 ± 0,2) мм згідно з ISO 179. Зразки мають бути виготовлені за тією самою технологією, що й обо­лонка. Ця умова має бути обумовлена в протоколі випробовувань електрообладнання.

Випробовування проводять згідно з ISO 4892-1 у камері експонування з ксеноновою лампою та системою фільтрів, що моделюють сонячне випромінювання, з температурою чорного тіла (65 ± 3) °С. Час експонування має становити 1 000 год.

Якщо підготовка випробовувальних зразків згідно з ISO 179 ускладнена через властивості неме­талевого матеріалу, тоді можливі альтернативні випробовування за умови, що це вказано у протоколі випробовувань електрообладнання.

Оцінювальний критерій — міцність під час удару на вигин згідно з ISO 179. Міцність під час уда­ру на вигин, вимірювана на експонованому зразку, має становити принаймні 50 % відповідного зна­чення, вимірюваного на неекспонованому зразку. Для матеріалів, у яких міцність під час удару на вигин не може бути вимірювана до експонування, тому що під час випробовування зразки не руйну­ються, можна зруйнувати не більше трьох експонованих зразків.

Неметалеві оболонки і їхні частини мають бути випробувані на тривкість до впливу таких хімічних речовин:

• олив і консистентних мастил;

• гідравлічних рідин, застосовуваних у гірничій промисловості.

Випробовування проводять на чотирьох зразках оболонок, закритих від проникнення випробову- вальної рідини в їхню внутрішню порожнину. При цьому:

• два зразки витримують (24 ± 2) год в оливі № 2 згідно з додатком «Випробовувальні рідини» ISO 1817 за температури (50 ± 2) °С;

• два інших зразки витримують (24 ± 2) год в негорючій гідравлічній рідині, призначеній для роботи за температури від мінус 20 °С до плюс 60 °С, що являє собою водний розчин полімеру з 35 % води, за температури (50 ± 2) °С.

Після випробовувань зразки оболонок витягують з ванни з рідиною, ретельно витирають та вит­римують протягом (24 ± 2) год у лабораторних умовах. Після цього кожен зразок треба випробувати згідно з 26.4.

Якщо після впливу одного або більше хімікатів хоча б один зразок не витримає механічних випро­бовувань, оболонку треба маркувати символом «X» для позначання умов застосування згідно з 29.2 і), тобто уникання впливу певних речовин під час експлуатування.

26.12 Перевіряння цілісності уземлення

Матеріал, з якого виготовлена оболонка, можна випробовувати у вигляді цілісної оболонки, час­тини оболонки або зразка матеріалу оболонки, за умови, що відповідні критичні розміри зразка такі самі, які є в оболонки.

Кабельний ввід має бути представлений у вигляді випробовувального стрижня з номінальним діаметром 20 мм, виготовленим із латуні (CuZn₃₉Pb₃ або CuZn₃₈Pb₄) і метричною наріззю класу 6g, кроком 1,5 мм згідно з ІЕС 60423. Довжина випробовувального стрижня має гарантувати, щоб після складання залишався б вільним принаймні один повний виток нарізі з кожного кінця стрижня, як пока­зано на рисунку 4.

Під час випробовування треба використовувати цілі або частини пластин уземлення, призначені для установлення на оболонці.

Отвори в зразках для випробовувань мають бути діаметром від 22 мм до 23 мм, а спосіб скла­дання має гарантувати неможливість контакту стрижня з внутрішньою частиною отвору.

Фіксувальні гайки мають бути виготовлені з латуні (CuZn₃₉Pb₃ або CuZn₃₈Pb₄) і мати метричну нарізь класу 6Н, крок 1,5 мм згідно з ІЕС 60423. Номінальна товщина гайок має бути 3 мм.

Компоненти складають відповідно до рисунка 4. Крутильний момент, який прикладають до кож­ної пари гайок по черзі, має становити 10 Н ■ м (± 10 %).

1 — гайка; 2 — пластина уземлення; 3 — стінка оболонки (неметалева);

Рисунок 4 — Складання випробовувального зразка для перевіряння цілісності уземлення

Отвір у стінці (або в частині стінки, або у випробовувальному зразку) може бути простим на- скрізевим або з наріззю, сумісною з випробовувальним стрижнем.

Після складання випробовувальний зразок треба витримати в умовах, що відповідають випробо­вуванням на теплотривкість згідно 26.8.

Потім його необхідно витримати протягом 14 днів у сушильній шафі за температури 80 °С.

По завершенню випробовувань необхідно розрахувати опір між пластинами уземлення або час­тинами пластин уземлення, пропустивши постійний струм силою 10—20 А між цими пластинами та вимірявши спад напруги між ними.

Неметалеві матеріали, випробувані таким способом, вважають придатними для застосування, якщо опір між пластинами уземлення або частинами пластин уземлення не перевищує 5-Ю^-3 Ом.

Поверхневий опір, якщо дають змогу розміри, визначають на частинах оболонок або на випро­бовувальному зразку, що являє собою прямокутну пластину з габаритними розмірами згідно з рисун­ком 5. Випробовувальний зразок повинен мати чисту неушкоджену поверхню, на яку струмопровідною фарбою з розчинником, що не впливає на опір ізоляції, наносять два паралельних електроди.

Рисунок 5 — Випробовувальний зразок з електродами із провідної фарби

Перед випробуваннями зразок треба очистити здистильованою водою, потім ізопропиловим спиртом (або будь-яким іншим розчинником, змішаним з водою, який не впливає на матеріал зразка або електроди), потім перед просушуванням — знову здистильованою водою. Не торкаючись зразка 41 незахищеними руками, його поміщають на 24 год у випробовувальну камеру та витримують за темпе­ратури (23 ± 2) °С та відносної вологості (50 ± 5) %. Випробовування проводять за умов навколиш­нього середовища.

До електродів прикладають напругу (500 ± 10) В постійного струму протягом (65 ± 5) с.

Під час випробовування напруга має бути стабільна, щоб зарядний струм був незначний у по­рівнянні зі струмом, що протікає по випробовувальному зразку.

Опір ізоляції — це відношення напруги постійного струму, прикладеного до електродів, до за­гального струму, що протікає між ними.

Випробовування проводять на самій неметалевій частині електрообладнання або на плоскому зразку неметалевого матеріалу площею 22 500 мм², з якого виготовлено оболонку.

Примітка. Розмір зразка має значення, тому що експериментально доведено, що площа 22 500 мм² є оптимальною в частині густини розподілу заряду. Іншими чинниками, що впливають на вірогідність результатів випробовувань, є відносна вологість навко­лишнього середовища, яка має становити 30 % або нижче за (23 ± 2) °С для зведення до мінімуму спливу електростатичного заряду, а також розмір електрода для одержання одиничної іскри. Занадто малі електроди можуть спричиняти численні розрядні іскри та (або) коронний розряд меншої енергії. Тому для одержання одиничних розрядів треба застосовувати сферичні електроди діаметром (15 ± 1) мм. Крім того, також впливає ступінь потовиділення людини.

Національний відхил

Замінити:

Для електрообладнання групи І відносна вологість навколишнього середовища має становити (50 ± 5) %.

Фактичний зразок обладнання або, якщо це неможливо через його розміри й форму, зразок мате­ріалу розміром 150 мм х 150 мм х 6 мм витримують 24 год за температури (23 ± 2) °С і відносної вологості не більше ніж ЗО %. Потім за тих самих умов навколишнього середовища його поверхню електризують трьома різними способами. Перший — натирання поверхні поліамідним матеріалом (на­приклад поліамідом 6,6), другий — натирання бавовняною тканиною та третій — вплив електричним полем джерела високої напруги.

По завершенні кожного з методів заряджання, вимірюють заряд Q з типової поверхні розряду. Це здійснюють розрядом зразка через сферичний електрод (радіусом 10—15 мм) і конденсатор відомої ємності С з вимірюванням напруги U на ньому.

Заряд Q в кулонах розраховують за формулою:

Q = CU, (1)

де С —ємність, Ф;

U — найбільша напруга, В.

Цю процедуру використовують для пошуку методу, що дає найбільше значення накопиченого заряду статичної напруги, і оцінювання його підпалювальної здатності, 26.14.7.

Якщо у процесі цих випробовувань спостерігається тенденція до зменшення накопиченого заря­ду, то для наступних випробовувань треба використовувати нові зразки. Для оцінювання згідно з 26.14.7 використовують найбільше розрахункове значення заряду.

Примітка. У деяких випадках властивості зарядженого матеріалу можуть змінюватися під час розряджання, тому під час подальших випробовувань переносний заряд зменшується.

Оскільки на результати випробовувань може вплинути, наприклад людський піт, необхідно про­вести контрольні випробовування зі зразковим тефлоновим матеріалом, на якому переносний заряд може бути не менше ніж 60 нК.

Національний відхил

Замінити:

Для електрообладнання групи І відносна вологість навколишнього середовища має становити (50 ± 5) %.

Для випробовувань використовують фактичний зразок обладнання або, якщо це неможливо через його розміри або форму, плоскі пластини з непровідного матеріалу розміром 150 мм х 150 мм х 6 мм. Випробовувальне обладнання містить: