---

а) розтягувальна навантага

Рисунок 5 — Будова устатковання для випробовування з'єднувача

У випробовуванні враховують тільки раптову зміну тиску.

Випробовують п’ять зразків: усі в тому стані, в якому їх доставили.

Механічну міцність випробовують з повністю зібраною маскою, розміщеною на муляжі голови так, щоб сталева кулька (діаметром 22 мм, вагою приблизно 43,8 г) впала з висоти 1,30 м по центру оку­ляра або панорамного скла.

Герметичність випробовують згідно з 8.13 до і після випробовування механічної міцності.

У разі потреби негативний тиск 80 мбар забезпечують за допомогою відкачування повітря.

Випробовування герметичності проводять з усіма зразками, як це визначено у цьому стан­дарті.

Випробовування проводять з застосуванням муляжу голови І за тиску мінус 10 мбар, створю­ваного в порожнині лицевої частини. У разі проведення випробовування лінію вдиху герметизують і зволожують диск видихального клапана.

Тиск вимірюють звичайним методом, використовуючи шкалу з максимальним кроком поділок 0,1 мбар.

Один зразок у стані після постачання використовують у трьох окремих випробовуваннях.

Виміряний рівень діоксиду вуглецю дає змогу краще оцінити «шкідливий простір» лицевої час­тини ніж «реальне» вимірювання рівня діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі.

У випробовуваннях не застосовують допоміжних вентиляторів (тобто не можна створювати повітряного потоку в напрямку лицевої частини більше ніж 0,5 м/с).

Установка складається з дихальної машини з соленоїдними клапанами, які контролює маши­на, з’єднувального пристрою, витратоміра СО₂ і аналізатора СО₂.

Установка забезпечує дихальний цикл через лицеву частину за допомогою дихальної машини.

Лицеву частину надійно, герметично і без деформувань надягають на шеффілдівський муляж голови. За необхідності лицеву частину на муляжі голови герметизують (див. рисунок 6), напри­клад, стрічкою ПВХ або іншими придатними засобами герметизації.

У разі вимірювання вмісту діоксиду вуглецю не використовують втулку для вимірювання опо­ру диханню, зображену на рисунку 6.

Розміри у міліметрах

X) втулка для вимірювання опору диханню Ь) видих

а) вдих с) вимірювання CO² (під час вдихання)

Рисунок 6 — Муляж голови (шефілдівська голова) для вимірювання вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі («шкідливий простір») і опору диханню масок

Як показано на рисунку 7, концентричні трубки повинні закінчуватись на рівні «губ» муляжу го­лови і трубка відбирання проб повинна закінчуватись на рівні кінця концентричних трубок.

Повітря подають в маску за допомогою дихальної машини, що забезпечує 25 циклів за хвилину за витрати 2 дм³/хід. У цьому разі вдихуване повітря повинне містити 5 % об’ємних діоксиду вуглецю.

Типову будову установки показано на рисунку 7.

1 — дихальна машина;

2 — допоміжна легеня;

З — односторонній клапан;

4 — витратомір;

5 — компенсатор;

б — аналізатор діоксиду вуглецю;

7 — соленоїдний клапан;

8 — муляж голови;

9 — трубка відбирання проб вдихуваного повітря (див. рисунок 6);

10 — поглинач діоксиду вуглецю;

а) — діоксид вуглецю.

Рисунок 7 — Схема установки для вимірювання вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі.

Для запобігання накопичування діоксиду вуглецю, необхідно використовувати поглинач СО₂ який розміщують між соленоїдним клапаном та дихальною машиною.

СО₂ надходить в дихальну машину через витратомір, компенсаційний мішок і односторонній клапан.

Безпосередньо після соленоїдного клапана невелику кількість повітря постійно відбирають через лінію відбирання проб. Воно потім надходить до видихуваного повітря, пройшовши через аналізатор СО₂. Проби відбирають з центральної трубки також, коли у випробовуваннях застосо­вують двоциліндрове обладнання.

Для вимірювання СО₂ у вдихуваному повітрі у визначеному місці за допомогою допоміжної легені відбирають 5 % об’єму повітря на фазі вдиху дихальної машини, яке надходить до аналіза­тора СО₂. Загальний об'єм «шкідливого простору» повітряного шляху (за винятком шляхів дихаль­ної машини) не повинен перевищувати 2000 см³.

Вміст діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі необхідно постійно вимірювати і реєструвати.

Випробовування проводять до досягнення стабільного вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі.

Вміст діоксиду вуглецю в навколишній атмосфері вимірюють на відстані 1 м спереду муляжу голови на рівні кінчика носа. Вміст діоксиду вуглецю в навколишній атмосфері вимірюють один раз після стабілізації вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі.

Також рівень діоксиду вуглецю в навколишній атмосфері можна виміряти в трубці відбиран­ня проб у разі припинення подавання в неї діоксиду вуглецю.

Результати вимірювань визнають дійсними тільки у випадку, якщо рівень діоксиду вуглецю в навколишньому повітрі менше ніж 0,1 %.

Лабораторний рівень діоксиду вуглецю в навколишній атмосфері віднімають від результату вимірювання.

Проводять три окремих випробовування зразка. Середній результат цих випробовувань зано­сять до звіту як вміст діоксиду вуглецю в повітрі, що вдихається.

Лицеві частини без вдихальних клапанів випробовують разом з укомплектованим дихальним апаратом за винятком тих лицевих частин, що призначені для використання з регенерувальними дихальними апаратами. Це дає змогу випробовувати лицеві частини без вдихальних і (або) види­хальних клапанів.

Випробовують три зразки: усі в тому стані, в якому їх доставили.

Опір диханню для лицевої частини надійно, герметично і без деформувань закріпленої на ше- філдовському муляжі голови послідовно вимірюють в 5 визначених напрямках. Напрямки такі: пря­мо вперед; вертикально вверх, вертикально вниз; з нормальною вертикальною віссю голови, що розміщена горизонтально; лицева частина повернута вправо і вліво.

У разі вимірювання опору диханню використовують втулку, позначену на рисунку 6 символом «х». Повітряний потік, у якому вимірюють опір диханню, доводять до 23 °С і абсолютного тиску 1 бар.

Опір диханню вимірюють з використанням дихальної машини, відрегульованої на режим ро­боти 25 циклів за хвилину і 2 дм³/хід або забезпечують постійний потік повітря 160 дм³/хв.

Також вимірюють опір на вдиху за постійного потоку повітря ЗО дм³/хв і 95 дм³/хв.

Опір диханню вимірюють з використанням дихальної машини, відрегульованої на режим роботи 25 циклів за хвилину і 2 дм³/хід або 40 циклів за хвилину і 2,5 дм³/хід.

Також вимірюють опір на видиху за постійного потоку повітря 10 дм³/хв.

Лабораторні випробовування повинні показати високу здатність такої лицевої частини захи­щати користувача від передбачуваної потенційної небезпеки.

Однаково придатні методи з використанням хлориду натрію і гексафториду сірки.

Випробовують два зразки: один — в тому стані, в якому його доставили, і один — підготовлений відповідно до 8.2. після повернення до температури навколишнього середовища.

Перед проведенням випробовувань необхідно перевірити робочий стан лицевої частини і мож­ливість її безпечного використання.

До випробовувань залучають осіб, що мають досвід роботи з таким чи подібним обладнанням.

Підбирають групу з 10 поголених людей (без бороди і бакенбардів), яка охоплює набір харак­теристик обличчя типових споживачів (винятки становлять серйозні відхили від норми). Необхід­но врахувати, що не кожній особі можна підібрати придатну за розміром маску. Таких осіб не можна залучати до випробовувань.

У звіті про випробовування (в інформаційних цілях) наводять розмір обличчя кожного з 10-и випробовувачів відповідно до чотирьох розмірів обличчя згідно з рисунком 8.

Ширина обличчя (бізигоматичний діаметр)

Глибина обличчя

Висота обличчя
(від носа до підборіддя)

Ширина рота

Рисунок 8 — Розміри обличчя

У випадку, якщо виробляють більш ніж один розмір масок, випробовувач повинен вибрати придатний для себе розмір за інструкціями виробника.

1. Випробовувальна атмосфера

Випробовувальне повітря потрібно за можливості подавати зверху ковпака/камери на випро­бовувана через повітряподавач І розпилювач повітря зі швидкістю потоку повітря 0,1 — 0,2 м/с.

Концентрацію випробовувапьної речовини всередині ефективного робочого об’єму вимірюють для перевірки її однорідності. Швидкість потоку вимірюють поблизу голови випробовувана. Конст­рукція ковпака повинна передбачати за необхідності подавання дихального повітря (повітря, що вільне від випробовувальної речовини) до лицевої частини випробовувана.

2. Доріжка

Горизонтальна доріжка здатна забезпечувати рух зі швидкістю 6 км/год.

3. Імітатор фільтра

Якщо лицева частина призначена для використання з фільтром відповідно до EN 148-1, необхідно застосовувати пристрій (див. рисунок 9) для імітації опору фільтрів, призначених для цього типу лицевої частини. Такий імітатор приєднують до лінії подавання чистого повітря надлег­ким гнучким шлангом.

Якщо в лицевій частині передбачене застосування спеціального з’єднання, лінію подавання чистого повітря приєднують до фільтра, призначеного для використання згідно з інструкціями виробника, з найбільшою вагою і (або) опором диханню. Важливо, щоб таке прикріплення шланга чистого повітря не здійснювало впливу на свободу руху випробовувана і не потребувало вилучан­ня будь-яких ущільнювальних засобів в лицевій частині. За необхідності забезпечують підтриму­вання шланга.

Розміри у міліметрах

*>Див. EN 148-1.

Характеристика імітатора фільтра:

Маса: 500 г, рівномірно розподілена вздовж довжини.

Падання тиску: 10 мбар за постійного потоку 95 дм³/хв. Розмір «7,6» потрібно регулювати (за необхідності) для досягнення правильного значення падання тиску у разі визначеної швидкості потоку.

Рисунок 9 — Імітатор фільтра для фільтрів (лицевих частин) з наріззю відповідно до EN 148-1

ВипробовувачІв ознайомлюють з інструкціями виробника щодо підбирання лицевих частин і, за необхідності, випробовувану показують спосіб правильного надягання лицевої частини відпо­відно до інструкцій з експлуатації.

Після припасування лицевої частини, випробовувана запитують «Підходить вам маска?» Якщо він відповідає «Так», випробовування продовжують. Якщо він відповідає «Ні», випробовувана вилу­чають з групи, замінюють на іншого випробовувана і роблять запис у звіті.

Інформують випробовувачів про те, що, за бажання, вони можуть підрегулювати маску в про­цесі випробовування. Однак, у такому випадку, необхідно повторити відповідну частину випробо­вувань, відновивши вихідні параметри системи.

Випробовувані не повинні отримувати інформацію про результати випробовувань в процесі їх проведення.

Послідовність випробовувань така:

1. Упевнюються у відсутності випробовувального повітря.

2. Розміщують випробовувана під ковпаком/у камері. Приєднують пробовідбірник до лицевої частини. Випробовувач повинен рухатися зі швидкістю 6 км/год протягом 2 хв. Вимірюють концен­трацію тест-речовини всередині лицевої частини для визначання фонового рівня.

3. Досягають стабілізації показників на приладах.

4. Вмикають подавання випробовувального повітря.

5. Випробовувач повинен продовжувати рух приблизно 2 хв або до моменту стабілізації пара­метрів атмосфери під ковпаком.

6. Під час ходіння випробовувач виконує такі вправи:

1. ходить без поворотів голови або без розмови протягом 2 хв;

2. здійснює повороти головою зі сторони в сторону (15 разів) протягом 2 хв, імітуючи цим огляд стін тунелю;

3. здійснює рухи головою вверх і вниз (15 разів) протягом 2 хв, імітуючи цим огляд підлоги і стелі; d) читає алфавіт або інший погоджений текст вголос протягом 2 хв, імітуючи цим розмову з колегою; е) здійснює ходьбу без поворотів голови або без розмови протягом 2 хв.

7. Заносять до звіту

1. значення концентрації тест-речовини в камері;

2. коефіцієнт підсосу для кожного періоду випробовування.

8. Вимикають подавання випробовувальної речовини під ковпак. Виводять випробовувана з-під ковпака після очищання камери від тест-речовини.