---

Загальна висота штабеля з транспортних пакетів не повинна перевищувати 3,5 м, а з стопи - 2,5 м.

Для тривалого зберігання виробів поза закритими складськими приміщеннями пакети по бічній поверхні з метою ізоляції від потрапляння вологи та прямих сонячних променів обгортають поліетиленовою плівкою згідно з ГОСТ 10354.

3. 9. Під час транспортування та зберігання лицьові поверхні кольорових виробів повинні бути захищені від пошкоджень.

4. МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ

   1. Зовнішній вигляд виробів контролюють згідно з ДСТУ Б В.2.7-263.

   2. Геометричні розміри, граничні відхили від номінальних розмірів та форму листів конт­ролюють згідно з ДСТУ Б В.2.7-263 з доповненням:

- для вимірювання номінального значення товщини листів зі змінною товщиною необхідно провести шість вимірів по ширині на відстані 15 мм від краю листа - три виміри на вершині хвилі та три виміри в найтоншій частині листа.

За номінальне значення товщини листа приймають середнє арифметичне значення всіх вимі­рювань для одного листа.

За остаточний результат обчислень приймають середнє арифметичне значення визначень всіх відібраних для контролю листів.

Розміри і граничні відхили від номінальних розмірів деталей контролюють за дотримання вимог ДСТУ Б В.2.7-263 та ДСТУ-Н Б В.1.3-1.

Довжину і ширину деталей вимірюють за найдовшою віссю відповідно за довжиною чи шириною.

Для контролю інших геометричних параметрів деталей використовують шаблони, виготовлені підприємством-виробником.

Лист укладають на плоску поверхню так, щоб нижня частина кожної хвилі доторкалась до поверхні основи. З одного із поздовжніх країв листа в заглиблення кожної хвилі по всій ширині кладуть сталеві циліндри діаметром, що максимально заповнюють заглиблення в хвилі листа. Усі циліндри повинні мати конічні позначки центрів основи і бути завдовжки (200 ± 1) мм.

За допомогою металевої лінійки згідно з ДСТУ ГОСТ 427 вимірюють відстані між центрами суміжних циліндрів, розташованих у заглибленнях листа. Відстань між суміжними конічними позначками є значенням кроку хвилі.

Крок хвилі одного листа визначають як середнє арифметичне значення усіх вимірювань.

За остаточний результат обчислень приймають середнє арифметичне значення визначень всіх відібраних для контролю листів.

До позначення кількості хвиль включається ціле число, що означає кількість повних хвиль, та простий скорочений дріб, що означає величину неповної хвилі.

Кількість повних хвиль визначають арифметичним підрахунком.

Величину неповної хвилі записують у вигляді простого скороченого дробу, де в чисельнику зазначається відстань в міліметрах між проекціями на плоску поверхню центра циліндра в заглибленні останньої повної хвилі та краєм листа, а в знаменнику проставляють крок хвилі в міліметрах.

• випробування проводять на трьох зразках. За зразок вважають цілий лист або розрізаний впоперек з мінімальною довжиною (1200 ± 5) мм та шириною, що дорівнює ширині листа;

• випробування проводять в "мокрому" стані, тобто, перед випробуванням зразки витримують у воді за температури (22 + 5) °С протягом 24 год.

1 - планка навантаження; 2 - лист; 3, 4 - опори; А та В - смуги з волоку товщиною 10 мм чи іншого м'якого матеріалу

Рисунок 8 - Схема випробування на руйнівне навантаженняДопускається проводити випробування за показником руйнівного навантаження в "сухому" стані, тобто після витримування листів 7 діб в лабораторних умовах за температури (23 ± 5) °С з подальшим перерахунком згідно з додатком В.

Відстань між опорами - (1100 ± 5) мм. Дві паралельні опори повинні бути довші за ширину зразка не менше ніж на 50 мм та завширшки (50 ± 2) мм. Верхня поверхня кожної опори повинна бути плоска.

Планка для навантаження повинна мати ширину (230 ± 5) мм та довжину, що дорівнює ширині зразка.

На опори та під планку навантаження кладуть сукно або м’яку тканину завтовшки від 5 мм до 10 мм.

Для листів з висотою хвилі більше 80 мм проміжок між опорами збільшують у 15 разів відносно висоти хвилі.

Для листів завдовжки до 1200 мм відстань між опорами потрібно зменшити до мінімального значення 700 мм або у 12 разів більше за висоту хвилі, а ширину навантажувальної планки потрібно зменшити на співвідношення між цим проміжком і 1100 мм.

Навантаження розподіляють рівномірно по центру навантажувальної планки.

Навантаження повинно бути таким, щоб руйнування відбулось між десятою і сорок п’ятою секундами після початку прикладання навантаження.

Фіксують силу в момент руйнування зразка F.

Руйнівне навантаження при відстані між опорами 1100 мм у ньютонах на метр обчислюють за формулою:

F_S1=^-1O³, (1)

о

де F - сила в момент руйнування зразка, Н;

b - розмір зразка паралельно опорам під час випробувань, мм.

Руйнівне навантаження при відстані між опорами, яка не дорівнює 1100 мм, у ньютонах на метр обчислюють за формулою:

f

(2)

_S2=е • Js_.io³,
b 1100

де F - сила в момент руйнування зразка, Н;

b - розмір зразка паралельно опорам під час випробування, мм;

l_s - відстань між осями опор, мм.

За остаточний результат приймають середнє арифметичне значення трьох випробувань.

Випробування проводять на трьох зразках завдовжки (300 ± 5) мм.

При цьому за можливості потрібно виключити бокові хвилі листа.

У центрі зразків із листів із постійною товщиною повинен бути гребінь і по боках повна ширина хвилі з кожної сторони, включаючи виступ завширшки максимально в половину ширини хвилі (рисунок 9).

/_s- відстань між осями опор; А-смуги з волоку товщиною 10 мм чи іншого м'якого матеріалу; В -¹/₂ ширини хвилі; F - сила навантаження.

Рисунок 9 - Схема визначення моменту згину

Перед випробуванням зразки витримують у воді за температури (22 ± 5) °С протягом 24 год.

Дозволяється проводити випробування на зразках, витриманих в лабораторних приміщеннях за температури (25 ± 5) °С не менше 7 діб, якщо статично встановлено гарантоване співвідношення між "мокрим" та "сухим" випробуванням.

Дві паралельні опори, встановлені в одній площині довжиною, більшою за ширину зразка не менш ніж на 50 мм. Поверхня кожної опори повинна бути закруглена радіусом від 3 мм до 25 мм.

На опори та під планку навантаження кладуть сукно або м’яку тканину завтовшки від 5 мм до 10 мм.

Швидкість навантаження повинна бути такою, щоб руйнування відбулось між десятою і тридця­тою секундами після початку прикладання навантаження.

Фіксують силу в момент руйнування зразка F.

Момент згину при руйнуванні у ньютонах на метр обчислюють за формулою: де F- сила в момент руйнування зразка, Н;

b - розмір зразка паралельно опорами під час випробувань, мм;

l_s - відстань між осями опор, мм.

За остаточний результат приймають середнє арифметичне значення трьох випробувань.

• при визначенні ударної в’язкості для деталей необхідно використовувати підкладки зав­товшки (9,0 ± 0,3) мм, поле шкали копра А та масу маятника (163 ± 2) г;

• відхил границі міцності на згин окремого зразка у порівнянні із нормованим значенням для серії зразків повинен бути не більше 10 %.

• випробування для листів проводять на 20 зразках (10 зразків - контрольних і 10 зразків для випробування);

• зразки з листів групи fl_L повинні бути вирізані вздовж листа від центра з двома повними хвилями або з однією повною хвилею, якщо лист не достатньо широкий;

• зразки потрібно розрізати поперек так, щоб ширина зразка була у 12 разів більше за висоту хвилі;

• зразки вирізають вздовж впадини хвилі листа недалеко від осьової лінії, як показано на рисунку 10.

А - направлення розрізу; В - вісь впадин хвилі

Рисунок 10 - Схема вирізання листів групи fl_L для випробування на морозостійкість

Зразки з листів групи K_L повинні мати розміри такі ж, як для випробувань на момент згину згідно з 10.7.

Зразки з деталей повинні мати розміри не менше (200 + 10) мм х (200 + 10) мм.

Випробування проводять, дотримуючись наступного циклу:

• зразки на 48 год розташовують у воді з температурою не нижче 5 °С;

• зразок витримують у морозильній камері за температури (мінус 20 ± 4) °С протягом (1,5 ± 0,5) год, після чого за цієї ж температури витримують ще 1 год;

• зразок розморожують зануреним у воду з температурою (20 ± 4) °С протягом (1,5 ± 0,5) год, після чого за цієї ж температури витримують ще 1 год.;

Кожен цикл заморожування і відтавання триває (4 - 6) год, між циклами допускається робити інтервали не більше ніж 72 год. Під час цих інтервалів зразок тримають зануреним у воду за температури (20 ± 4) °С.

Випробування проводять протягом 100 циклів.

Зовнішній вигляд визначають методом порівняння зразків, які пройшли випробування, з контрольними зразками. На поверхні зразків, що підлягали випробуванню, не повинно з’являтися помітних змін.

Контрольні зразки та зразки після навперемінного заморожування та відтавання випробовують на руйнівне навантаження відповідно до 10.6 або на момент згину, відповідно до 10.7.

Залишкову міцність у відсотках обчислюють за формулою:

^ст зал. ⁼ —~ > (4) де ст, - момент згину або руйнівне навантаження зразків, що пройшли випробування, МПа;

- момент згину або руйнівне навантаження контрольних зразків, МПа.

Момент згину або руйнівне навантаження обчислюють відповідно до 10.7 і 10.6.

Співвідношення значення середнього руйнівного навантаження або моменту згину зразків, що пройшли випробування до значення середнього руйнівного навантаження або моменту згину контрольних зразків R_L, обчислюють за формулою:

(5)

^L1

де L₁ - значення середнього руйнівного навантаження або моменту згину контрольних зразків у ньютонах на метр обчислюють за формулою:

Ц =Х_А +(0,58^), (6)

де Х₁ - середнє значення руйнівного навантаження або моменту згину контрольних зразків, Н/м;

s.| - стандартний відхил для зразків з середнім значенням Х^;

1_₂ - значення середнього руйнівного навантаження або моменту згину зразків, що пройшли

випробування, у ньютонах на метр обчислюють за формулою:

L₂=Х₂-(0,58-s₂), (7)

де Х₂ - середнє значення руйнівного навантаження або моменту згину, що пройшли випробу­вання, Н/м;

Перед випробуваннями зразки витримують в лабораторних умовах упродовж семи діб.

Зразки прикріплюють на раму, яка нахилена під кутом (25 ± 5) °С згідно з "Вказівками щодо застосування" так, щоб перекривалися всі краї листа.

Зовнішню поверхню листів піддають 50 безперервним циклам намочування та нагрівання, для чого використовують пристрій для нагрівання, який повинен підтримувати температуру на всій поверхні виробу (70 ± 5) °С і досягати цієї температури за (15 + 2) хв, та пристрій для розприс­кування води продуктивністю 2,5 л/м² хв, температура води повинна бути (20 ± 5) °С.

Випробування проводять, дотримуючись наступного циклу:

• намочування продуктивністю 2,5 л/м² хв - 2 год 50 хв;

• пауза - 10 хв;

• нагрівання за температури (70 ± 5) °С - 2 год 50 хв;

• пауза - 10 хв.

Зовнішній вигляд визначають методом порівняння зразків, які пройшли випробування, з конт­рольними зразками. На поверхні виробів, що піддавались випробуванню, не повинно з’явитися помітних змін.

Водонепроникність зразків, що пройшли випробування, визначають згідно з ДСТУ Б В.2.7-263.

Прямолінійність визначають на зразках, що пройшли випробування, згідно з ДСТУ Б В.2.7-263.