Перейти до вмісту
ДНАОП — нормативні документи з охорони праці
ДСТУ 3675-98
/ 11

  1. Частини марковання 1—3 і 5 повинні мати спільне обрамлення, займати по дузі корпусу вогнегасника не більше 120° та розміщуватися таким чином, щоб викладену в них інформацію було добре видно, коли вогнегасник закріплено у кронштейні. Інформація, що міститься в частині 4 марковання, може розміщуватись у будь-якому місці вогнегасника.

Висота обрамлення інформації в частині 5 повинна бути не більше 1/3 від загальної висоти частин 1 —3. Висота написів у частинах 2 і 3 повинна бути не менше 3 мм для вогнегасників з величиною заряду до 3 кг (3 л) і не менше 5 мм для вогнегасників з величиною заряду більше 3 кг (3 л).

Співвідношення між висотою написів у частинах 2 і 3 та висотою літер у частинах 1 і 4 повинне бути таким:

  1. для частини 1 — співвідношення 1: 1, 5 (для слова «вогнегасник», назви типу та скороченого позначення вогнегасника). Наприклад: «ВОГНЕГАСНИК ПОРОШКОВИЙ ВП- 6»;

  2. для частини 4 — співвідношення 1: 0, 5;

  3. для іншої інформації — співвідношення 1: 0, 75.

  1. Якщо виробник виробляє вогнегасники на декількох підприємствах, то марковання кожного вогнегасника повинне вміщувати назву конкретного підприємства та його товарний знак.

  2. На корпусі вогнегасника повинна бути нанесена (штампуванням, гравіюванням, карбуванням або іншим аналогічним способом) така інформація:

  • умовна назва (товарний знак) виробника;

  • заводський номер;

  • місяць і рік вироблення;

  • випробувальний тиск у МПа.

Залежно від особливостей вогнегасника (наприклад, для вуглекислотних

вогнегасників) обсяг інформації може бути розширений.

    1. Марковання повинно зберігатися протягом усього терміну використання вогнегасника.

    2. Марковання транспортної тари для вогнегасників повинно відповідати вимогам ГОСТ 14192.

    3. Марковання вогнегасників, призначених для використання на території України, повинно виконуватися державною мовою.

    4. На маркованні вогнегасника повинно бути передбачене місце для нанесення знаку відповідності згідно з ДСТУ 2296.

  2. МЕТОДИ ВИПРОБУВАНЬ

    1. Вид вогнегасної речовини (згідно з 4.1.2) та її якість повинні відповідати вимогам, заявленим виробником, і підтверджуватися відповідними протоколами випробувань або сертифікатами відповідності встановленої форми.

    2. Місткість корпусу вогнегасника (згідно з 4.1.3) визначають з урахуванням арматури, що знаходиться всередині, в спорядженому стані. Повністю наповнюють порожній корпус вогнегасника водою, після чого вставляють у горловину корпусу запірно- пусковий зібраний пристрій з внутрішньою арматурою та газовим балоном (за його наявності) для вилучення надлишків води. Вилучають запірно-пусковий пристрій з арматурою з корпусу. Вимірюють мірною посудиною відповідно до ГОСТ 1770 об'єм води, що залишилася у корпусі.

Примітка. Визначення місткості корпусів вогнегасників допускається проводити зважуванням їх за допомогою вагів з похибкою, що не перевищує ± 0, 005 кг, при цьому місткість визначається як різниця між масою корпусу, заповненого водою після вилучення надлишків, та масою порожнього корпусу.

  1. Габаритні розміри зібраного вогнегасника (згідно з 4.1.3) визначаються вимірювальною лінійкою відповідно до ГОСТ 427 та штангенциркулем ШЦ-1 відповідно до ГОСТ 166.

  2. Масу вогнегасної речовини для вуглекислотних і порошкових вогнегасників (згідно з 4.1.4), повну масу вогнегасників (згідно з 4.1.7), масу залишку вогнегасної речовини (згідно з 4.1.14), а також масу газу-витискувача (для вогнегасників з газовим балоном) визначають зважуванням на вагах. Похибка вимірювання повинна бути не більше ± 0, 01 кг під час вимірювання маси вогнегасної речовини, а для газу-витискувача — не більше ± 0, 1 г.

  3. Вогнегасну здатність вогнегасників (згідно з 4.1.5) щодо гасіння модельних вогнищ пожеж класів А та В (ГОСТ 27331) визначають згідно з додатком Б.

Вогнегасну здатність при максимальних (мінімальних) температурах згідно з 4.1.5.2 для вуглекислотних вогнегасників визначають згідно з додатком Б, але після попереднього їх витримування у камері тепла (холоду) при максимальній (мінімальній) температурі експлуатації, заявленої виробником, протягом не менше 18 год.

  1. Тривалість приведення вогнегасника до дії згідно з 4.1.6 визначають секундоміром, починаючи з моменту впливу на запірно-пусковий пристрій до моменту початку викидання вогнегасної речовини.

Примітка. Для вогнегасників з газовим балоном або газогенерувальним елементом вимірювання слід проводити з урахуванням часу, необхідного для його наддуву і досягнення у вогнегаснику мінімального (з урахуванням допуску) робочого тиску, який фіксується за показами манометра згідно з 7.7. Вплив на органи керування клапаном запірно-пускового пристрою слід робити відразу ж після досягнення зазначеної величини тиску.

  1. Вимірювання робочого тиску в корпусі вогнегасника (згідно з 4.1.9) проводять манометром згідно з ГОСТ 2405 з точністю не нижче класу 1, 5. Допускається кріплення манометра перехідником, що встановлюється в технологічні отвори запірно-пускового пристрою (зокрема, у завантажувальну горловину порошкових вогнегасників або в отвір для встановлення автономного запобіжного клапана). Для вогнегасників закачного типу контроль робочого тиску здійснюють за індикатором, при цьому стрілка індикатора повинна знаходитися у зеленому секторі шкали та не виходити за його межі в усьому робочому діа­пазоні температур експлуатації.

  2. Для контролю забезпечення переривчастого подавання вогнегасної речовини (згідно з 4.1.10) вогнегасник з приєднаним згідно з 7.7 манометром, заряджений (для закачних вогнегасників) або підданий попередньому наддуву (для вогнегасників з газовим балоном або газогенерувальним елементом) до номінального значення тиску, розряджають протягом часу, що дорівнює половині мінімальної тривалості подавання вогнегасної речовини. Перекривають запірний клапан запірно-пускового пристрою і вимірюють тиск усередині корпусу. Через 5 хв проводять повторне вимірювання тиску. Різниця виміряних величин тиску не повинна перевищувати 25 % від початкового тиску, що був виміряний після перекриття клапана.

  3. Мінімальну довжину струменя (згідно з 4.1.12) і мінімальну тривалість подавання (згідно з 4.1.11) вогнегасної речовини визначають відповідно до додатка В.

  4. Кратність піни згідно з ГОСТ 4.99 відповідно до вимог 4.1.13 визначають як величину, яка дорівнює відношенню виміряного за допомогою мірних ємностей об'єму піни, отриманої після повного спрацьовування вогнегасника, до початкового об'єму заряду.

  5. Масу залишку вогнегасної речовини у вогнегаснику (згідно з 4.1.14) визначають зважуванням згідно з 7.4 і обраховують як відношення різниці між масою вогнегасника після його повного спрацьовування і масою вогнегасника без заряду до номінального значення величини заряду.

  6. Визначення електропровідності струменя заряду вогнегасника (згідно 34.1.15).

    1. Випробування потрібно проводити у спеціально обладнаному приміщенні на випробувальному стенді (принципову схему випробувального стенда наведено у додатку И). На пакет ізоляторів установлюють вертикально металеву пластину (мішень) розмірами (1000 ± 25) мм х (1000 ± 25) мм . З'єднують пластину з трансформатором і установлюють регулятором напругу (35 ± 3, 5) кВ змінного струму між землею і пластиною.

Примітка. Вхідний опір електричного ланцюга повинен бути таким, щоб під час подавання на первинну обмотку трансформатора напруги, величина якої дорівнює 10 % від номінальної напруги, що подається на неї, сила струму у режимі короткого замикання на вторинній обмотці була не менше 0, 1 мА.

  1. Випробуваний вогнегасник встановлюють на ізольовану основу так, Щоб його насадок або розтруб був розміщений на відстані 1 м від центру пластини. Заземляють вогнегасник.

Примітка. У випадку випробування вогнегасника з рукавом заземлення підмикають до насадка (розтруба), а у випадку відсутності рукава —до рукоятки вогнегасника.

    1. Вмикають трансформатор, після чого приводять вогнегасник до дії дис­танційним керуванням і у процесі безперервного викидання вогнегасної речовини (при напрузі, поданій на пластину) вимірюють максимальну величину сили електричного струму між вогнегасником і землею, яка не повинна перевищувати 0, 5 мА.

  2. Випробування на надійність (згідно з 4.2.2) проводять партіями не рідше одного разу на три роки.

Партію вогнегасників у кількості не менше 43 шт. витримують під навісом протягом одного року в умовах природних кліматичних впливів (для водних та пінних — в умовах експлуатації), після чого вогнегасники перевіряють на від. повідність вимогам 4.1.6, 4.1.11, 4.1.12, 4.1.14.

Під час випробувань використовують метод багатоступеневого контролю відповідно до таблиці 9 згідно з ГОСТ 27.410 з вихідними даними

Ра = 0, 98; Рв = 0, 94; а = в= 0,15,

де Р а — приймальний рівень імовірності безвідмовної роботи вогнегасника;

Рв — бракувальний рівень імовірності безвідмовної роботи вогнегасника;

а, в — ризики виробника і споживача відповідно.

Таблиця 9 — Об'єми вибірок вогнегасників під час випробувань на надійність

Кількість відмов

Приймальна кількість вогнегасників пw шт.

Бракувальна кількість вогнегасників пр , шт.

0

43

—

1

71

—

2

95

21

3

119

47

4

141

77

5

163

109

Партію вогнегасників приймають, якщо кількість випробуваних вогнегасників за відповідної кількості відмовлень більша або дорівнює приймальній кількості па і забраковують без призначення другої вибірки, якщо кількість випробуваних вогнегасників менше бракувальної кількості пв вогнегасників.

Так, при заданому приймальному значенні Ра = 0,98 і бракувальному значенні Рв = 0,94 рівнів імовірності безвідмовної роботи вогнегасників, ризику виробника а = 0,15 і ризику споживача в = 0,15 приймальний об'єм вибірки вогнегасників для випробувань відповідно до таблиці 9 повинен бути п =43 за умови відсутності відмов.

Примітка. Відмовою слід вважати:

  • порушення стану лакофарбових покриттів і зовнішнього вигляду вогнегасника (інтенсивна корозія корпусу та інших елементів вогнегасника, розтріскування шланга, неможливість прочитання інформації на маркованні вогнегасника тощо);

  • витік вогнегасної речовини за рік (для газових вогнегасників), а також газу-витискувача (для балонів та закачних вогнегасників), що перевищує граничні величини, зазначені у 4.1.4.2;

  • неможливість приведення вогнегасника до дії відповідно до інструкції виробника (або приведення вогнегасника до дії з ергономічними витратами, що перевищують величини, наведені в таблиці 8);

  • невідповідність показників якості вогнегасників вимогам 4.1.6, 4.1.11, 4.1.12, 4.1.14.

  1. Призначений термін служби (згідно з 4.2.3) оцінюють за результатами анкетування, що проводиться в процесі експлуатації вогнегасників. Критерії

граничного стану встановлюються в технічних умовах на конкретні типи вогне­гасників.

  1. Теплохолодостійкість вогнегасників (згідно з 4.3.1) у діапазоні температур експлуатації (згідно з 4.1.8) оцінюють відповідно до додатка Г. Після випробувань вогнегасник повинен відповідати вимогам 4.1.6, 4.1.11, 4.1.12, 4.1.14.

  2. Стійкість вогнегасників до удару падаючим вантажем (згідно з 4.3.2) оцінюють відповідно до додатка Д. Після нанесення удару вогнегасник повинен відповідати вимогам 4.1.11, 4.1.12. Корпус випробуваного вогнегасника повинен витримувати випробувальний тиск згідно з 7.24.

  3. Стійкість вогнегасників до впливу транспортного трясіння (згідно з 4.3.3) оцінюють за результатами перевірки їх працездатності після транспортування їх на автомашині грунтовою або брукованою дорогою з розмірами окремих вибоїн до 30 см зі швидкістю 50 км/год на відстань не менше 500 км. Випробування допускається проводити на спеціальному стенді (типу СІТ-2М або аналогічних), що забезпечує створення необхідного режиму. Випробуванням підлягають не менше трьох вогнегасників, що закріплюються на столі стенда з орієнтацією їх поздовжніх осей у трьох взаємно перпендикулярних напрямах (по одному зразку на кожний напрям). Вогнегасник повинен відповідати таким вимогам:

  • у процесі випробувань не повинні відбуватися: самовільне розблокування, приведення вогнегасника до дії або його розгерметизація;

  • жоден з елементів вогнегасника не повинен бути зруйнований, конструкція вогнегасника повинна зберігати свою цілісність;

  • вогнегасник повинен зберігати свою працездатність і відповідати вимогам 4.1.6, 4.1.11, 4.1.12, 4.1.14.

  1. Випробування на струшування (згідно з 4.3.4) проводять скиданням повністю спорядженого вогнегасника 500 разів днищем донизу на рівну тверду поверхню з висоти 15 мм з частотою 1 Гц. Випробування можуть проводитися на стенді з масивною рухомою плитою, розміри якої становлять не менше (300 х 300 х 60) мм. Вогнегасники після випробувань повинні відповідати критеріям відповідності, наведеним у 7.17.

  2. Вібростійкість вогнегасників (згідно з 4.3.5) визначають відповідно до додатка Е. Вогнегасники після випробувань повинні відповідати критеріям відповідності, наведеним у 7.17.

  3. Вологостійкість (зовнішню корозійну стійкість) вогнегасника (згідно з 4.3.6) перевіряють відповідно до ГОСТ 28201 витримкою вогнегасника протягом 240 год у камері вологості при температурі (40 ± 3) °С і відносній вологості (95 ± 3) %. Після проведення випробувань вогнегасники повинні відповідати таким вимогам:

Побачили розбіжність з офіційним текстом?

Повідомити про неточність

Напишіть, що саме розходиться з офіційною публікацією. Код документа вкажіть у повідомленні — так ми швидше знайдемо потрібне місце.

Перейти до форми зворотного зв'язку

Дивіться також

Весь розділ →