---

У разі стандартних котлів, конструкція яких запобігає конденсації, не повинно бути ніяких на­станов щодо конденсації за експлуатаційних температур, забезпечених керуванням.

Вважають, що конструкція низькотемпературних котлів дає початок конденсації. Ця конден­сація не повинна вплинути на роботу низькотемпературного котла.

Випробовування потрібно здійснювати за умов, наведених у 5.9.

• разі низькотемпературних котлів повинен бути засіб, що забезпечує зливання конденсату, якщо конденсат:

• зменшує безпеку або впливає на нормальну роботу;

• призводить до витікання з приладу;

• спричинює погіршення властивостей матеріалів.

Треба використовувати трубку або трубки для зливання конденсату, коли це необхідно. Внут­рішній діаметр зовнішнього з’єднання системи зливання конденсату повинен складати не менше ніж 13 мм.

Система зливання конденсату, як складова частина котла, що постачається, повинна:

• легко перевірятися і очищатися згідно з інструкцією виробника;

• продукти згорання не повинні потрапляти до приміщення, де встановлено котел; цю вимогу буде виконано, якщо система зливання містить водовідділювач;

• мати ущільнений водовідділювач не менше ніж 25 мм за максимального тиску в камері згорання за максимальною довжиною димоходу, зазначеною виробником.

4.2.11 Стійкість матеріалів до тиску

У разі низькотемпературних котлів після випробовування тривкості матеріалів до тиску не по­винно бути ніяких ознак пошкодження покриття щодо корозійної тривкості.

Примітка. Умови випробовування випробовувальним тиском описано в розділі 5 EN 303-1:1999.

5 МЕТОДИ ВИПРОБОВУВАННЯ

Наступні випробовувальні умови застосовні, якщо інше не визначено, зокрема у пунктах розділу.

Котел, що забезпечується еталонним газом відповідної категорії (або іншим газом широко розповсюдженим у мережі у разі котлів теплової потужності більше ніж 300 кВт), налаштований відповідно до вказівок, наданих виробником. Якщо інше не визначено, випробовування виконують за максимальної номінальної теплової потужності.

Котел установлено в добре вентильованому приміщенні, із природною витяжкою із температурою довкілля понад 20 °С; котел захищений від прямого сонячного випромінювання.

Температура довкілля виміряна на висоті 1,50 м над підлогою і на мінімальній відстані від кот­ла 3 м, температурним давачем, захищеним від випромінювання від випробовувальної установки.

Для всіх випробовувань котел монтують, використовують і вводять в експлуатування за умов, наведених у настановах виробника.

Продукти згорання відбирають пристроями, показаними на рисунках 6 або 7.

Котел з’єднано з ізольованим випробовувальним стендом, показаним схематично на рисун­ках 1, 2 або 3, або з іншим устаткованням, що надає еквівалентні результати; повітря очищено відповідно до інформації, заявленої в настановах виробника.

Якщо котел змонтовано із регулювальним водяним температурним термостатом, випробову­вання здійснюють за температури водяного потоку (80 ± 2) °С.

Проте, коли ці умови не можуть виконуватися (завдяки конструкції котла або за відсутності регулювального термостата), випробовування здійснюють за максимальними можливими темпе­ратурами води.

Клапани І і II на рисунках 1 або 2 використовують, щоб отримати різницю температур між пря­мим потоком і зворотним потоком (20 ± 1) К або значення, заявлене виробником, якщо конструкція системи керування котла не дозволяє експлуатування за температурної різниці 20 К.

Якщо інше не визначене в випробовувальних умовах, випробовування здійснюють із котлом за стану теплової рівноваги, тобто, коли температури прямого потоку і зворотного потоку води котла стабілізовані ± 2 К.

Котел забезпечують номінальною напругою, окрім того, де заявлено інше.

Якщо не вказано інше у відповідних вимогах, вимірювання здійснюють у межах максимальної точності, вказаної нижче:

1. атмосферний тиск

2. тиск у камері згорання

і випробовувальному димоході

3. тиск газу

4. втрата тиску води

5. витрата води

6. витрата газу

7. час

8. допоміжна електрична енергія

9. температури:

• довкілля

• води

• продуктів згорання

• газу

• поверхні

10. CO, СО₂ і О₂, для обчислення втрат димоходу

11. теплотворна здатність газу

12. густини газу

13. маси

± 5 мбар;

5 % повної шкали або 0,05 мбар;

2

5

1

1

% повної шкали;

%;

%;

%;

0,2 с до 1 год; 0,1 % після 1 год;

2 %;

1. К;

2. К;

5. К;

0,5 К;

5. К;

6. % повної шкали;

1 %;

0,5 %;

0,05 %.

Повний діапазон вимірювальної апаратури має бути вибраний, щоб максимально відповідати передбаченим значенням.

Вказана точність вимірювання відноситься до окремих вимірювань. Для вимірювань необхідні комбінації окремих вимірювань (наприклад вимірювання ефективності), нижча точність пов'язана з окремими вимірюваннями, необхідними, щоб досягти загальної необхідної точності.

Теплову потужність Q, у кіловатах (кВт), під час випробовування розраховують за одним з двох таких рівнянь:

• вимірювання за об’ємної витрати:

Q = 0,278 • V_r■ И,;

• вимірювання за масової витрати:

Q = 0,278 ■ М_г • Hj, де И, — нижча теплотворна здатність газу, використовуваного для випробовування (сухий газ за температури 15 °С, 1013,25 мбар), у мегаджоулях за кубічний метр (МДж/м³) на підставі об’єму, або у мегаджоулях на кілограм (МДж/кг) на підставі маси, відповідно;

V_r— об’ємна витрата виміряна в кубічних метрах на годину (м³/год) сухого газу за нормальних умов (15 °С, 1013,25 мбар), де:

V = V-^{Ра + РдPs}- ⁸-⁸’- ^5
г 1013,25 273,15 + f_g'

де p_s — тиск насиченої водяної пари за f_g, у мілібарах (мбар); для значення інших символів див. розділ 6.

М_г— масова витрата виміряна в кілограмах за годину (кг/год) сухого газу.

Якщо інше не визначене у випробовувальних умовах, коефіцієнт надлишкового повітря X ре­гулюють відповідно до настанови, що її надає виробник.

Випробовування проводять за температури навколишнього середовища, із використанням повітря або газу за тиску 150 мбар або не більше 1,5 кратного максимального тиску, заявленому виробником, у прямому потоці газу.

Повітря або подавання газу з'єднане з входом газопроводу пальника.

Відсічні клапани безпечного вимикання тримають у відкритому положенні за винятком розта­шування перед засобами вимикання.

Впускний тиск скоригований до вказаного значення і всі газонесівні частини піддані цьому тиску.

Випробовування на герметичність здійснюють на початку випробовувань, із використанням відповідної пінистої речовини (або будь-яким іншим еквівалентним методом). Систему вважають герметичною, якщо бульбашки не сформовані.

Використовуючи випробовувальний метод, що вимірює витрату витікання, не повинен бути більше ніж 0,14 дм³/год.

Котел забезпечують кожним із еталонних газів відповідним категорії котла за нормаль­ного тиску (або мережним газом для теплової потужності котла більше ніж 300 кВт). Теплова потужність пальника виміряна за максимальної теплової потужності котла, потім за мінімальної теплової потужності. Для котла із постійною теплопродуктивністю не змінюють регулювання. Усі регулювальні пристрої встановлені на положення, заявлене виробником. Об’ємна витрата V отримана за цих умов (р_а, р_д, t_s, d) відкоригована як для випробовування, що було здійснене за нормальних умов (1013,25 мбар, 15 °С, сухий газ) і відкориговану теплову потужність розраховують, за допомогою однієї з таких формул:

— якщо вимірюють об’ємну витрату V:

„ , Ю³ /1013,25 + p_qp_a+p_Q 288,15 7

^с“ ^Ґ 3600' ]/ 1013,25 ’ 1013,25'273,15 + f_g ' ф

звідси:

_Q= /(lO13,25 _{+ Pg})(p_{a + Pg}) d

^с 214,9 у (273,15 + f_g) ф'

— якщо вимірюють масову витрату М:

10³ /1013,25 + p_g 273,15 + f_g ф

^{с 1} 3600 Ра+Рд 288,15 d

звідси:

_Н₁М_ /(Ю13,25 + р_д)(273,15 + ї_д) ф

^С (Ра+Рд) ^d‘

де Q_c — відкоригована теплова потужність (1013,25 бар, 15 °С, сухий газ), заснована на нижчій теплотворній здатності, в кіловатах (кВт);

V — виміряна об’ємна витрата газу, визначена за вологості, температури і тиску за вимірю­вальним приладом, у кубічних метрах за годину (м³/год);

М — масова витрата вологого газу, у кілограмах за годину (кг/год);

Ні — нижча теплотворна здатність сухого еталонного газу за температури 15 °С, 1013,25 бар, в мегаджоулях у кубічних метрах (МДж/м³) на підставі об’єму; або нижча теплотворна здатність сухого еталонного газу, в мегаджоулях за кілограм (МДж/кг) на підставі маси;

f_g — температура газу за вимірювальним приладом, у градусах Цельсія (°С);

d — відносна густина випробовувального газу²⁾;

ф — відносна густина еталонного газу;

р_д — тиск газу за вимірювальним приладом, в мілібарах (мбар);

р_а — атмосферний тиск під час випробовування, в мілібарах (мбар).

Перевіряють, що теплова потужність, відкоригована як зазначено вище, відповідає вимо­гам 4.2.3.

²¹ Якщо прилад використовують, щоб виміряти об’ємну витрату вологого газу, то може бути необхідним коригувати густину газу, беручи до уваги його вологість. Величину d_h розраховують за такою формулою:

d(p_a+p -p_s) + 0,622p_s

^dh= ’

де p_s — тиск насиченої водяної пари за f_g, у мілібарах (мбар).

Регулятор налаштовують, якщо необхідно, щоб отримати номінальну теплову потужність з еталонним газом (або мережним газом, що застосовано) за нормального тиску, відповідного цьому газу. Тримаючи початкове регулювання, тиск подавання газу змінюють між р_тіп і р_тах. Перевіряють, щоб вимоги 4.2.4 було виконано.

Нормальний тиск, мінімальний тиск p_min і максимальний тиск р_тах наведено у EN 437.

Котел, установлений і забезпечений відповідним еталонним газом (або мережним газом, що застосовано) за номінальної максимальної теплової потужності. Температури пристроїв керування і безпеки виміряні після ЗО хв дії. Перевіряють, щоб вимоги 4.2.5.1 було виконано.

Незважаючи на те, що електричний компонент сам зумовлює збільшення температури (наприклад автоматичний відсічний клапан), температуру компонента не вимірюють. У цьому випадку проби для вимірювання температури виконують так, щоб виміряти температуру повітря поблизу пристрою.

Котел установлюють як описано у 5.1, із регулювальним термостатом, установленим на поло­ження, що надає найвищу температуру.

Температури органів керування і частин, до яких торкаються, вимірюють за допомогою темпе­ратурних давачів із чутливим елементом, прикладеним до зовнішньої поверхні цих частин котла.

Температури вимірюють, коли досягнуто стану теплової рівноваги.

Перевіряють, щоб вимоги 4.2.5.2 було виконано.

Котел установлюють як описано в 5.1, із регулювальним термостатом, установленим у поло­ження, що надає найвищу температуру.

Температури найгарячіших точок бокових стінок, передньої частини і верхньої частини вимі­рюють за допомогою температурних давачів із чутливим елементом, прикладеним до зовнішньої поверхні цих частин котла.

Температури вимірюють, коли досягнуто стану теплової рівноваги.

Перевіряють, щоб вимоги 4.2.5.3 було виконано.