Речовини вогнезахисні водорозчинні для деревини. Загальні технічні вимоги та методи випробування

4. ГАРАНТІЇ ВИРОБНИКА

4. Виробник зобов'язаний гарантувати відповідність продукції вимогам цього стандарту та норма­тивній документації на конкретну речовину, в якій установлено гарантійний строк зберігання.ВИМОГИ ЩОДО БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

   1. За ступенем дії на організм людини захисні речовини не повинні перевищувати 3-й клас небезпечності згідно з ГОСТ 12.1.007.

   2. Захисні речовини повинні мати токсиколого-гігієнічний паспорт згідно з чинними норматив­ними документами.

   3. Захисні речовини не повинні мати загальної токсичної дії, не повинні здійснювати канце­рогенного, мутагенного, ембріотоксичного, гонадотоксичного і тератогенного впливу на організм людини.

   4. Під час роботи з захисними речовинами необхідно користуватись засобами індивідуального захисту працівників згідно з ГОСТ 12.4.011, щоб унеможливити потрапляння речовин на шкіру, сли­зові оболонки очей і до шлунково-кишкового тракту.

   5. Особам, які працюють з захисними речовинами, необхідно дотримуватись заходів особистої гігієни перед вживанням їжі, курінням і після роботи.

   6. У процесі виробляння і використовування захисних речовин не повинні утворюватись вто­ринні небезпечні речовини, які за ступенем дії на організм людини перевищували б 3-й клас небез­печності згідно з ГОСТ 12.1.007.

   7. У процесі експлуатування вогнезахищеної деревини необхідно враховувати можливості утворювання аерогелів та аерозолів речовин, які застосовують для вогнебіозахисного обробляння деревини.

   8. У процесі зберігання необхідно вживати заходів, що унеможливлюють розливання захисних речовин.

   9. Після втрати захисними речовинами для деревини властивостей, які дають змогу викори­стовувати їх за призначенням, вони повинні підлягати регенерації чи утилізації згідно з чинними нормативними документами на конкретну продукцію.

5. МЕТОДИ ВИПРОБОВУВАННЯ

   1. Засоби вимірювальної техніки мають бути повірені згідно з ДСТУ 2708, а засоби випробову- вального устатковання повинні бути атестовані за порядком, передбаченим ГОСТ 24555.

Дозволено застосовувати інші засоби вимірювальної техніки та засоби випробовувального устатковання з метрологічними характеристиками, не гіршими від вказаних у цьому розділі.

Випробовування проводять за нормальних кліматичних умов згідно з ГОСТ 15150, крім тих, що вказані окремо.

Відбирають проби захисної речовини для деревини згідно з ГОСТ 3885.

Об’єм проби для випробовування за усіма показниками, поданими у таблиці 1, повинен стано­вити не менше ніж 1,0 дм³.

Пробу зберігають у скляній чи поліетиленовій посудині, що герметично закривається корком. На посудину наклеюють етикетку, яка повинна містити такі дані:

• назву захисної речовини та її марку;

• назву підприємства-виробника;

• номер партії, одиницю транспортної тари;

• дату відбирання проби;

• позначення чинного нормативного документа на захисну речовину.

Перед випробовуваннями пробу перемішують.

• циліндр 2-50 — згідно з ГОСТ 1770;

• термометр — згідно з ГОСТ 28498 з діапазоном вимірювань від 0 °С до 100 °С, ціною поділ­ки 1 °С і похибкою вимірювань ± 1 °С.

Пробу захисної речовини об'ємом 50 см³, яку відбирають із загальної проби (9.2), заливають у циліндр, закорковують і витримують за температури (20 ± 2) °С протягом 2 год.

Візуально оцінюють зовнішній вигляд проби захисної речовини в циліндрі у розсіяному світлі.

Під час візуального спостерігання у захисній речовині не повинно бути виявлено неоднорідності і сторонніх домішок.

Допустима наявність шару осаду, товщина якого не перевищує 5 % від товщини шару рідини. Обробляють результати випробовування згідно з ГОСТ 8.207.

Водневий показник (pH) вимірюють з використанням рН-метра 340 або іншої марки, заздалегідь повіреного та відкаліброваного за зразковими буферними розчинами, які виготовлено згідно з ГОСТ 8.134 та ГОСТ 8.135.

Густину водного розчину захисної речовини визначають згідно з ГОСТ 18995.1.

Обробляють результати випробовування згідно з ГОСТ 8.207.

Ваги з похибкою зважування не більше ніж 0,0002 г.

Вода здистильована — згідно з ГОСТ 6709.

Кислота соляна — згідно з ГОСТ 3118, розведена здистильованою водою у співвідношенні 1:3, та розчин з концентрацією с(НСІ) = 0,1 моль/дм³ (0.1 н.).

Гідроксид натрію — згідно з ГОСТ 4328, розчин з концентрацією c(NaOH) = 0,5 моль/дм³ (0,5 н.).

Маніт — згідно з чинною нормативною документацією.

Метиловий червоний (індикатор) — згідно з ГОСТ 25794.1 та нормативною документацією, роз­чин з масовою часткою 0,2 % в етиловому спирті.

Фенолфталеїн (індикатор) — згідно з ГОСТ 25794.1 та нормативною документацією, розчин з масовою часткою 0,3 % в етиловому спирті.

Тимолфталеїн (індикатор) — згідно з чинною нормативною документацією, розчин з масовою часткою 0,3 % в етиловому спирті.

Бромкрезоловий зелений (індикатор) — згідно з чинною нормативною документацією, розчин з масовою часткою 0,1 % в етиловому спирті.

Змішаний індикатор готують таким чином: у 100 см³ етилового спирту розчиняють 50 мг метило­вого червоного, 300 мг фенолфталеїну, 300 мг тимолфталеїну та 100 мг бромкрезолового зеленого.

Стакан хімічний місткістю 100 см³ —згідно з ГОСТ 25336.

Колба конічна місткістю 250 см³ —згідно з ГОСТ 25336.

Колби мірні місткістю 100 см³ та 1000 см³ — згідно з ГОСТ 1770.

Відбирають із проби (9.2) пробу об'ємом від 10 см³ до 15 см³ у попередньо зважену конічну колбу місткістю 250 см³ і зважують з точністю до 0,0002 г.

У разі випробовування водного розчину захисних речовин, які в своєму складі містять буру і борну кислоту, до випробної проби додають від 80 см³ до 90 см³ здистильованої води і 3 краплини метилового червоного і по краплинах під час перемішування розчин соляної кислоти у співвідношенні 1:3 до рожевого забарвлення розчину. Колбу закривають годинниковим склом і вміст її кип'ятять протягом 2 — 3 хв для видалення діоксиду вуглецю. Розчин охолоджують до кімнатної температури і нейтралізують, додаючи розчин гідроксиду натрію з концентрацією c(NaOH) = 0,5 моль/дм³ (0,5 н.) до переходу забарвлення від рожевого до жовтого. Після цього додають 5 г маніту, близько 10 краплин фенолфталеїну і титрують розчином гідроксиду натрію з концентрацією c(NaOH) = 0,5 моль/дм³ до переходу забарвлення від рожевого через жовте до блідо-рожевого, яке не зникає у разі додавання маніту.

У разі випробовування водного розчину захисних речовин, які в своєму складі містять борну кислоту і карбонат натрію, до проби додають від 3 до 5 краплин змішаного індикатору, від 50 см³ до 60 см³ води і по краплинах під час перемішування розчин соляної кислоти (1:3) до червоного забар­влення. Колбу закривають годинниковим склом і вміст її кип'ятять протягом 5 хв для видалення діоксиду вуглецю. Якщо розчин під час кип’ятіння стає зелений, до нього додають розчин соляної кислоти з концентрацією с(НСІ) = 0,1 моль/дм³ до рожевого забарвлення. Розчин охолоджують до кімнатної температури і нейтралізують, додаючи розчин гідроксиду натрію з концентрацією c(NaOH) = 0,5 моль/дм³ до переходу забарвлення від червоного до зеленого. Після цього додають 5 г маніту і титрують розчи­ном гідроксиду натрію з концентрацією c(NaOH) = 0,5 моль/дм³ до переходу забарвлення від блідо- рожевого через зелене до фіолетового, яке не зникає в разі додавання маніту.

Масову частку загального бору (А₆), у відсотках, в перерахунку на борну кислоту розраховують за формулою:

_Л

(1)

А, =— 100 %,

т

де V, — об'єм розчину гідроксиду натрію, який витрачено на титрування, см³;

0,0309165 — маса борної кислоти, яка відповідає 1 см³ розчину гідроксиду натрію з концентра­цією c(NaOH) = 0,5 моль/дм³ (0,5 н.). г;

т — маса відібраної проби захисної речовини, г.

За результат аналізу беруть середнє арифметичне значення результатів двох паралельних визна­чень, розходження між якими не повинне перевищувати 0.4 % за довірчої вірогідності (Р) 0,95.

• для прямих вимірювань — згідно з ГОСТ 8.207;

• для непрямих вимірювань — згідно з таблицею 3.

Таблиця 3 — Порядок визначання абсолютної та відносної похибки непрямих вимірювань

X, — значення одного параметра;

х₂ — значення іншого параметра;

Дх, — абсолютна похибка значення одного параметра;

Дх₂ — абсолютна похибка значення іншого параметра; п — показник степеня.

9.6.5 Оформлюють протокол випробовування — згідно з розділом 10.

9.7 Визначання масової частки карбонату натрію в перерахунку на безводний карбонат натрію у водному розчині захисної речовини

Іономір універсальний марки ЭВ-74 або аналогічний.

pH-метр марки pH-340 або аналогічний.

Електрод порівнювання хлорсрібний.

Індикаторний електрод скляний.

Соляна кислота — згідно з ГОСТ 3118, стандартний розчин концентрації с(НСІ) = 0,1 моль/дм³ (0.1 н.).

Магнітна мішалка.

Колба мірна місткістю 250 см³ — згідно з ГОСТ 1770.

Піпетка місткістю 25 см³ — згідно з ГОСТ 29228.

Бюретка 0-50 см³ — згідно з ГОСТ 29252.

Стакан хімічний місткістю 100 см³ — згідно з ГОСТ 25336.

Пробу водного розчину захисної речовини об'ємом 5 см³ переносять у мірну колбу місткістю 250 см³, доводять здистильованою водою до мітки, відбирають аліквоту об'ємом 25 см³ та переносять у стакан місткістю 100 см³. Для перемішування розчину в нього занурюють металевий стрижень та вмикають магнітну мішалку. Перемішування не припиняють протягом усього циклу титрування. Під час титрування необхідно слідкувати, щоб індикаторний електрод був повністю занурений у розчин, який титрують, але не торкався дна та стінок стакана. Спочатку проводять орієнтовне титрування, додаючи соляну кислоту з концентрацією с(НСІ) = 0,1 моль/дм³ (0,1 н.) порціями по 1 см³. За різким відхиленням стрілки на шкалі іономіра виявляють другий стрибок потенціалу, який відповідає ней­тралізації карбонату натрію до утворювання Н₂СО₃ (Н₂О+СО₂).

Використовуючи другу аліквоту (25 см³) із випробовуваного розчину проводять точне титрування. Для цього до другої аліквоти доливають соляну кислоту з концентрацією с(НСІ) = 0,1 моль/дм³ (0,1 н.) в об'ємі, що відповідає кінцевій точці титрування (к.т.т.), яку визначено під час орієнтовного титру­вання, мінус 1 см³. Відлік електрорушійної сили (е.р.с.) проводять після досягнення нею постійного значення. Зміна е.р.с. (ДЕ) не повинна перевищувати 2—3 мВ протягом 1 хв. Після цього продовжу­ють титрування соляною кислотою з концентрацією с(НСІ) = 0,1 моль/дм³ (0,1 н.), доливаючи її по краплинах для знаходження кінцевої точки титрування. Після досягнення стрибка потенціалу пере­конуються в малій зміні ДЕ за подальшого титрування по краплинах. Відмічають об'єм титранту, витрачений на відтитровування карбонату натрію.