---

Ізолятор вважають таким, що витримав випробування, якщо його pj йнування сталося при силі більше нормованої і не виникло пробою.

1. Вимоги до засобів випробування та підготовка до випро­буваннятемпературу робочого середовища від мінус 60 до плюс 50 °С з витримкою 4 год кожна. Допускається відхилення температури при охо­лодженні до мінус 55 °С, при нагріванні - до плюс 45 °С;

2. прикладення до ізолятора нормованої механічної розтягувальної сили в осьовому напрямку;

3. похибка вимірювання механічної сили - + 3 %;

4. похибка вимірювання температури - ± 1 °С.

Випробування на термомеханічну міцність здійснюють діянням на ізоляторі', які зібрані в гірлянду, чотирьох 24-годинних циклів охолод- лч?чня та нагрівання від мінус 60 до плюс 50 °С при одночасному прикла­денні розтягувальної сили, яка дорівнює 60 % нормованої руйнівної механічної (електромеханічної), яка повинна залишатися постійною про­тягом кожного циклу випробування.

Силу при розтягуванні прикладають до ізолятора перед початком кожного циклу температурного впливу при температурі навколишнього повітря і повністю знімають в кінці циклу.

Кожний 24-годинний цикл складається із охолодження, нагрівання та подальшого охолодження до температури навколишнього повітря.

Після кожного циклу фарфорові ізолятори перевіряють напругою 50 кЕ змінного струму промислової частоти відповідно до п. 4.7.

Після завершення четвертого циклу кожний ізолятор окремо підля­гає випробуванню руйнівною механічною або електромеханічною силою.

Ізолятор вважають таким, що витримав випробування, якщо за час випробування не виникло пробою і пошкодження його виникло при силі, більше нормованої.

Установка для проведення випробування на термостійкість повинна складатися з ванн із гарячою та холодною водою таких об’ємів, щоб після завантаження ванн ізоляторами температура води в них не змі іювалася більше чим на ± 5 °С.

Похибка вимірювання температури - ± 1 °С.

Пристосування для переміщення ізоляторів із однієї ванни до іншої повинно забезпечувати перенесення їх за період часу не більший 15 с.

Ізолятори піддають триразовому циклу нагрівання та охолодження з перепадом температури в 70 °С. Час перебування ізоляторів у ванні з гарячою або холодною водою - 15 хв.

Для визначення наявності пошкодження після закінчення випробу­вання ізолятори з фарфору перевіряють впливом безперервного потоку іскор протягом 1 хв відповідно до п. 4.7.

Ізолятор вважають таким, що витримав випробування, якщо за час випробування не виникло пошкодження або пробою.

Установка для проведення випробування скляних ізоляторів на термічний удар повинна складатися із ванни з холодною водою та камери нагрівання гарячим повітрям або іншим відповідним способом, що забез­печує нагрівання ізолятора до температури, яка перевищує температуру охолоджуючої води не менш чим на 100 °С. При цьому обладнання камери нагрівання повинно забезпечувати рівномірне підвищення температури до потрібної величини за час не менш 1 год з наступною витримкою протягом 3 год.

Пристосування для переміщення ізоляторів із нагріваючого середо­вища в охолоджуюче повинно забезпечувати перенесення їх за час не більш 15 с.

Ізолятори розміщують в камері нагрівання і при досягненні темпе­ратури, яка перевищує температуру охолоджуючої води на 100 °С, витри­мують протягом 3 год.

Потім ізолятори швидко занурюють повністю до ванни з водою, температура якої не перевищує 50 °С, і витримують протягом не менш 2 хз.

Ізолятор вважають таким, що витримав випробування, якщо за час випробування не виникло пошкодження.

Установка для проведення випробування складається із камери во­логості, яка повинна забезпечувати відносну вологість 100 % при темпе­ратурі 55 °С протягом 9 діб (прискорений режим) і при температурі 40 °С протягом 21 доби (тривалий режим).

Похибка вимірювання заданих режимів випробування не повинна перевищувати: вологості ± 3%, температури ±2 °С.

Випробування на вологостійкість здійснюють діянням таких, що безперервно ідуть один за одним 9 (21) циклів тривалістю кожного 24 год.

Цикл складається з двох періодів. В перший період циклу випробу­вання ізолятори підлягають діянню вологості при верхньому значенні випробної температури 55 °С (40 'С) та відносної вологості 95 % протягом 16 год.

У другий період циклу випробування камеру з ізоляторами охолод­жують до 50 °С (35 “О і видержують протягом 8 год при відносній воло­гості 97 %.

Час випробування в перший період циклу відлічують з моменту включення камери з розміщеними в ній ізоляторами.

Зміна параметрів для кожного наступного циклу повинна бути до­статньо швидкою, щоб забезпечити конденсацію вологості на ізоляторах.

По закінченні випробування ізолятори виймають із камер витри­мують добу в нормальних умовах і проводять зовнішній огляд.

Ізолятор вважають таким, що витримав випробування, якщо окисом цинку покрито не більше 50 % поверхні окремо шапки, стержня та замка, якщо товщина цинкового покриття відповідає п. 2.4.4 і при перевірці міцності зчеплення покриття з основним металом не спостерігається здіймання та відшарування покриття.

Випробування здійснюють в камері сонячного випромінювання з джерелами світла, за спекральним складом близького до сонячного світла, з щільністю теплового потоку випромінювання та потоку ультрафіолето­вої частини спектра відповідно до ГОСТ 15151.

Похибка вимірювання температури при випробуванні не повинна перевищувати + 2 °С.

Ізолятори підлягають п’яти циклам діяння сонячного вип­ромінювання та вологості. Кожний цикл триває три доби. В першій частині циклу ізолятори поміщають в камеру, вмикають джерело ульт­рафіолетового випромінюваи.ія, після чого температуру повітря в камері (в тіні) установлюють плюс 80 °С. Опромінення проводять 24 години з моменту вмикання джерела опромінення. В другій частині циклу ізолятори переносять в камеру вологості, що відповідає вимогам п. 4.15.1 і витримують їх протягом 48 год при температурі плюс 40 °С і відносній вологості 98 %.

По закінченні п’ятого циклу випробування ізолятори виймають із камери, витримують в умовах навколишнього середовища 12 годин, здійснюють їх зовнішній огляд та порівняння з ізоляторами, які не зазнали випробування.

Ізолятори вважають такими, що витримали випробування, якщо на шапці, стержні та замку не виявлено ніяких видимих змін, товщина цинкового покриття відповідає умовам п. 2.4.4 і при перевірці міцності зчеплення покриття не спостерігається здіймання або відшарування.

Обладнання, методика та режим випробування ізоляторів на стійкість до впливу соляного туману в атмосфері, насиченій водними розчинами солей,- відповідно до ГОСТ 15151. Тривалість випробування -10 діб - відраховують з моменту першого розпилення розчину.

Ізолятори вважають такими, що витримали випробування, якщо товщина цинкового покриття відповідає вимогам п. 2.4.4, при перевірці міцності зчеплення покриття не спостерігається здіймання або відшарування покриття. Допускається покриття окисом цинку 100% по­верхні шапки, стержня та замка.

Випробуванні: на теплостійкість здійснюють в камері тепла, яка оснащена обладнанням, що забезпечує механічну силу на розтяг, і вве­денням випробної напруги у внутрішню порожнину камери.

Зміна температури не повинна перевищувати + 2 °С.

Випробування на теплостійкість здійснюють при одночасному діянні на ізолятори тепла, механічної сили на розтяг та напруги. Ізолятори розміщують в камері тепла і установлюють температуру плюс 55 °С, після чого до ізолятора прикладають механічну силу на розтяг і напругу змінного струму промислової частоти, зазначені в табл. З, і витримують в цих умовах протягом 10 год.

Таблиця З

Закінчення таблиці З

Потім температуру в камері підвищують для фарфорових ізоляторів до плюс 85 'С, для скляних - до плюс 70 ^вС і витримують протягом 6 год.

По закінченні випробування ізолятори витримують в умовах навко­лишнього середовища протягом 12 год, після чого проводять зовнішній огляд.

Ізолятори вважають такими, що витримали випробування, якщо не виникло перекриття, руйнування або пробою і на поверхні елементів ізолятора не виникло видимих змін.

Засоби випребува іня і перевірка якості поверхні ізоляційних дета­лей ізолятора зі скла-відповідно до ГОСТ 18328, із фарфора - відповідно до ГОСТ 13873.

Ізолятор вважають таким, що витримав випробування, якщо якість поверхні деталей відповідає вимогам ГОСТ 18328 або ГОСТ 13873,

Вимоги до засобів випробування, проведення випробування та оцінка результатів випробування фарфора на пористість - відповідно до ГОСТ 24409.

Для виміру товщини цинкового покриття повинні застосовуватися магнітні, електромагнітні або інші засоби, які забезпечують вимір товщи­ни покриття з похибкою не більш 10 % і збереження ізолятора.

Засоби випробування для визначення міцності зчеплення захисного покриття - відповідно до ГОСТ 9.307.

Якість цинкової поверхні визначають зовнішнім оглядом.

Товщину цинкового покриття перевіряють на шапці та стержні ізолятора, які необхідно очистити без здіймання матеріалу покриття від забруднень, жирів, корозії та ін.

За допомогою вимірювального приладу здійснюють обміри (на стержні - 3, на шапці - 10) товщини в різних місцях виробу. Близько до кромки, на кривизні чи усередині кута вимір не здійснюють.

. Міцність зчеплення захисного корозійностійкого покриття з основ­ним металом перевіряють відповідно до ГОСТ 9.307.

Ізолятор вважають таким, що витримав випробування, якщо серед­ньоарифметичне значення товщини цинкового покриття не менш нормо­ваного; для районів з тропічним кліматом повинно бути не менш 100 мкм.

Зовнішній вигляд шапок та міцність зчеплення покриття повинні відповідати Вимогам ТУ 34-27-279, стержнів - ТУ 34-27-265.

Вимір геометричних розмірів здійснюють за допомогою будь-якого мірильного інструменту або граничними шаблонами з похибкою вимірювання не більш 20 % допуску на виготовлення ізолятора, що пе­ревіряють.