---

Спостерігають, загоряється чи ні індикаторна лампочка.

Якщо випробовуваний кінець проникне на 0,50 мм або більше у контрольну щілину, спричи­няючи вмикання індикаторної лампи І, у разі прикладення зусилля 4,5 Н збереже первинну фор­му, випробовуваний кінець вважають гострим кінцем.

Якщо дріт має покрив, його піддають випробовуванню в стані, в якому він перебуває в іграшці (тобто дріт не від'єднують від Іграшки).

Дріт міцно захоплюють двома металевими циліндрами, круглогубцями або еквівалентними металевими предметами діаметром (10 ± 1) мм. На відстані 50 мм від місця захоплення дроту або, якщо його виступна частина менша ніж 50 мм, на кінці дроту, прикладають зусилля (70 ± 2) Н перпендикулярно дроту. Якщо дріт згинається більше ніж на 60°, випробовування продовжують так, як наведено нижче.

З вертикального положення дріт згинають в один бік на 60°, а потім згинають у протилеж­ному напрямку на 120° і повертають у вертикальне положення. Це становить один цикл. Цикл повторюють ЗО разів зі швидкістю один цикл — 2 с з паузою на 60 с після кожних 10 циклів. Для того, щоб дріт згинався в місці захоплювання, дріт під час випробовування потрібно утримувати натягнутим.

Дріт перевіряють на наявність обриву або гострих кінців (8.12), знімаючи будь-який покрив­ний матеріал, якщо такий існує, для зручного перевіряння.

Перед початком випробовування іграшку або компонент витримують щонайменше протягом 7 год за температури (20 ± 5) °С та відносної вологості від 40 % до 65 %. Штангенциркулем ви­мірюють найбільші розміри іграшки або будь-яких знімних компонентів у напрямках х, у і z. Іграшку повністю занурюють на (24 ± 0,5) год у посудину зі здемінералізованою водою за тем­ператури (20 ± 5) °С. Забезпечують використання надлишкової кількості води для того, щоб вода залишалася наприкінці випробовування.

Предмет щипцями виймають з посудини. Якщо через недостатню механічну міцність пред­мет не піддається вийманню, тоді вважають, що він пройшов випробовування.

Надлишковій воді дають стекти протягом 1 хв і повторно вимірюють предмет.

Розміри х, у, z обчислюють у відсотках відносно початкових розмірів.

Іграшку витримують протягом не менше 4 год за температури (37 ± 1) °С.

Впродовж ЗО с після витримування, до зовнішньої поверхні іграшки прикладають зусилля 5^⁵Н за допомогою сталевої голки діаметром (1 ± 0,1) мм і радіусом кінчика (0,5 ± 0,05) мм.

Зусилля прикладають поступово протягом 5 с. Утримують зусилля 5 с.

По завершенні іграшку перевіряють щодо витікання вмісту. Під час визначання протікання місце, де прикладали зусилля, вкривають папером, просоченим хлоридом кобальту, і в будь-яко­му іншому місці натискають із зусиллям б^⁵ Н, використовуючи будь-який засіб, крім голки.

Випробовування повторюють після витримування іграшки протягом не менше ніж 4 год за температури (5 ± 1) °С.

Примітка. Після випробовування з витримуванням за температури 5 °С не слід використовувати папір, просочений хлоридом кобальту, оскільки конденсація може спричинити вплив на результати.

По завершенні випробовування іграшку візуально перевіряють на витікання вмісту.

Зображений на рисунку 17 випробовувальний шаблон А розміщують і затискають так, щоб вісь перебувала у вертикальному положенні, а верхній і нижній доступи до отвору були вільні.

Розміри у міліметрах

R 17,5 -0,05

о

см

+1*

73 ±2

Рисунок 17 — Випробовувальний шаблон А

Рисунок 16 — Випробовувальний шаблон В

Випробовуваній іграшці надають положення, яке найбільш за все дає змогу пройти крізь отвір випробовувального шаблона. Іграшку опускають в отвір так, щоб силою, що діє на іграшку, була лише її власна сила тяжіння.

Спостерігають, чи проходить іграшка крізь отвір, чи будь-яка частина іграшки виступає з-під нижньої поверхні випробовувального шаблона.

Процедуру повторюють у випадку іграшок з майже сферичними, напівсферичними чи круг­лими кінцями, використовуючи випробовувальний шаблон В (див. рисунок 18).

До мундштука Іграшки під’єднують поршневу помпу, здатну виштовхувати та всмоктувати більше 300 см³ повітря менш як за 3 с. Запобіжний клапан регулюють так, щоб помпа не утво­рювала тиску, вищого або нижчого за атмосферний на 13,8 кПа. Іграшку протягом 5 с піддають дії 10 поперемінних циклів вдування і всмоктування щонайменше 295 см³ повітря, зокрема об’єму, який може виштовхуватися крізь запобіжний клапан. Якщо випускний повітряний отвір до­ступний, забезпечують, щоб вищенаведене було застосоване також до випускного отвору.

Визначають, чи поміщується будь-який вивільнений компонент у циліндр для дрібних час­тин у разі випробовування відповідно до 8.2 (циліндр для дрібних частин).

Навантажують масою (50 ± 0,5) кг.

Іграшки, з маркованням щодо непридатності для дітей віком понад 36 місяців, навантажу­ють масою (25 ± 0,2) кг.

Розміри вантажу наведено на рисунку 19.

Для випробовування заздалегідь іграшку розкладають і складають 10 разів.

1. Іграшкові колісні стільці і коляски, зазначені у 4.10.1 а)

Іграшку розкладають і з замкненими блокувальними пристроями встановлюють на горизон­тальній поверхні, навантажують відповідною масою, забезпечуючи, щоб каркас витримував ван­таж. В усіх необхідних випадках, використовують опору, щоб не пошкодити матеріал сидіння. Ван­таж укладають на каркас у найнесприятливішому положенні щодо частин, які стуляються. При­кладання навантаги триває 5 хв.

Визначають, чи можливо частково розкласти Іграшку без застосування будь-якого з блоку­вальних пристроїв. Якщо так, вищезгадане навантажування проводять також для частково розк­ладеної іграшки.

Якщо сидіння корпуса від’єднується від шасі, це випробовування також повинно бути про­ведено на шасі за відповідного закріплювання випробовувальної маси.

Спостерігають, чи завалюється іграшка І чи ще працюють та замкнені блокувальні пристрої.

2. Іграшкові колісні стільці і коляски, зазначені у 4.10.1 Ь)

Іграшку розкладають і з замкненими блокувальними пристроями встановлюють на горизон­тальній поверхні, навантажують іграшку відповідною масою, забезпечуючи, щоб каркас витриму­вав вантаж. В усіх необхідних випадках, використовують опору, щоб не пошкодити матеріал си­діння. Вантаж укладають на каркас у найнесприятливішому положенні щодо частин, які стуля­ються. Прикладення вантажу триває 5 хв.

Визначають, чи можливо частково розкласти Іграшку без застосування будь-якого з блоку­вальних пристроїв. Якщо так, вищезгадане навантажування проводять також для частково роз­кладеної іграшки.

Спостерігають, чи завалюється іграшка і чи ще працюють та замкнені блокувальний пристрій та аварійний обмежувач.

1. Іграшку розкладають. Піднімають іграшку і спостерігають, чи розмикається блокувальний пристрій, якщо іграшка нахилена під кутом (ЗО ± 1)⁰ до горизонталі.

2. Іграшку розкладають і встановлюють на площині, нахиленій під кутом (10 ± 1)°, у найнес­приятливішому положенні щодо частин, які стуляються. Задіюють будь-який блокувальний пристрій. Навантажують відповідною масою на 5 хв. Вантаж прикладають до будь-якого місця, де може сидіти дитина, у найнесприятливішому положенні щодо частин, які стуляються. Забез­печують, щоб каркас тримав вантаж. За необхідності використовують підпору, щоб не пошкоди­ти матеріал сидіння (див. С.46).

Спостерігають, чи завалюється іграшка або розмикається блокувальний механізм.

Зразки витримують протягом не менше 7 год за температури (25 ± 3) °С та відносної воло­гості повітря від 50 % до 65 % і проводять випробовування за цих атмосферних умов.

Електричний опір визначають з використанням відповідного приладу.

Виміряють товщину шнура, натягненого зусиллям (25 ± 2) Н, між трьома чи п’ятьма точка­ми за його довжиною і визначають середню товщину з точністю до 0,1 мм. Якщо товщина шну­ра наближається до 1,5 мм, використовують метод без стискального зусилля (наприклад, за до­помогою оптичного проектора).

Поверхні іграшки, на яких дитина стоїть або сидить, навантажують масою (50 ± 0,5) кг у най- несприятливішому положенні на 5 хв.

Іграшку, з маркованням щодо непридатності для дітей віком понад 36 місяців, навантажують масою (25 ± 0,2) кг.

Розміри вантажу наведено на рисунку 19.

Якщо іграшка призначена нести одночасно масу декількох дітей, тоді всі поверхні, на яких ди­тина стоїть або сидить, випробовують одночасно.

Іграшки, яким через їхню конструкцію притаманна нестійкість (наприклад, стрибунчики), по­винні бути закріплені під час випробовування.

На іграшку, конструкція якої передбачає розподіл маси дитини по різних місцях на іграшці, навантагу розподіляють відповідно до рекомендованого використання. У цьому випадку засто­совують інші випробовувальні вантажі, враховуючи кількості точок розподілу.

Перевіряють, чи відповідає ще іграшка релевантним вимогам цього стандарту.

Розміри у міліметрах

М

Рисунок 19 — Вантаж для визначання міцності і стійкості

аса: вік до 36 місяців — 25 кг вік понад 36 місяців — 50 кг

Поверхні, на яких дитина стоїть або сидить, іграшки навантажують масою (50 ± 0,5) кг у най- несприятливішому положенні на 5 хв.

Якщо іграшка маркована як непридатна для дітей віком понад 36 місяців, її навантажують масою (25 ± 0,2) кг.

Розміри вантажу наведені на рисунку 19.

Вантаж надійно прикріплюють до іграшки у положенні, що відповідає нормальному викори­станню іграшки. Іграшку тричі скочують зі швидкістю (2 ± 0,2) м/с на тверду сходинку заввишки 50 мм.

Якщо іграшка призначена за один раз нести масу декількох дітей, то одночасно проводять випробовування кожної поверхні, на яких дитина стоїть або сидить.

Перевіряють, чи відповідає ще іграшка релевантним вимогам цього стандарту.

Поверхні іграшки, на яких дитина стоїть або сидить, навантажують масою (50 ± 0,5) кг у най- несприятливішому положенні.

Якщо іграшка маркована як непридатна для дітей віком понад 36 місяців, її навантажують масою (25 ± 0,2) кг.

Розміри вантажу наведено на рисунку 19.

Іграшку ставлять на похилу поверхню під кутом (10 ± 1)°у найнесприятливішому положенні щодо стійкості.

Якщо іграшка призначена нести одночасно масу декількох дітей, то проводять випробову­вання кожної поверхні, на яких дитина стоїть або сидить.

Спостерігають, чи не перекинеться іграшка.

Іграшку в найнесприятливішому положенні ставлять на похилу поверхню під кутом (5 ± 1)°. Будь-які рухомі частини регулюють так, щоб утворити найнесприятливіше положення щодо стійкості.

Спостерігають, чи не перекинеться іграшка.

1. для гойдалок відповідно до 4.15.3, окрім охоплених Ь) нижче

— вантаж масою (200 ± 10) кг

2. для гойдалок відповідно до 5.6 з точками підвішування на максимальній відстані рівня ос­нови 120 см

— вантаж масою (66 ± 3) кг.

Іграшку навантажують відповідною масою на 1 год.

Забезпечують, щоб вантаж був рівномірно розподілений на сидінні.

Примітка. Можливі різні методи: застосування каркаса або підвішування вантажу до сидіння гойдалок.

У випадку багатомісних гойдалок поперемінно навантажують кожну гойдалку, кожний Т-подіб- ний стрижень або кожний човник гойдалки відповідним вантажем на 1 год.

На човникових гойдалках та підвішених дошках-гойдалках (тобто гойдалкових іграшках з двома сидіннями, але з однією точкою підвішування) забезпечують рівномірне розподілення відповідного вантажу на обох сидіннях.

Брус, підвішений в середині споруди для лазіння, піддають випробовуванню, передбачено­му для гойдалок, відповідною навантагою (у цьому випадку також застосовують 4.15.3: гойдал­ки, підвісні гаки).

Перевіряють, чи завалюються гойдалки настільки, що вже більше не відповідають релевант- ним вимогам цього стандарту.

Кінетичну енергію іграшки вимірюють за нормальних умов використання способом, здатним забезпечити визначання енергії з точністю до 0,005 Дж. Проводять п’ять вимірювань. Визначен­ням кінетичної енергії є максимальний — з п’яти вимірів. Забезпечують, щоб виміри брали так, щоб можна було визначати максимальну енергію.

Якщо для іграшки призначено декілька типів снаряда, потрібно вимірювати кінетичну енер­гію кожного типу снаряда