---

Для луків використовують стрілу, призначену для цього лука, тятиву лука натягують з мак­симальною силою ЗО Н настільки, наскільки дозволяє стріла, але не більше ніж на 70 мм.

Вимірюють кінетичну енергію.

Вимірювальний пристрій, здатний вимірювати товщину з точністю до 1 мкм згідно з ISO 4593.

Полімерні пакети розрізують уздовж швів, не розтягуючи їх на дві окремі частини.

Товщину кожного матеріалу вимірюють в 10 точках, рівномірно розподілених по діагоналі будь-якої поверхні з розмірами не менше ніж 100 мм х 100 мм і обчислюють середнє значення показів.

Товщиномір завтовшки (0,4 ± 0,02) мм з радіусом уставної крайки приблизно 3 мм (див. ри­сунок 13).

Товщиномір вставляють між компонентом і підкладковим шаром чи корпусом іграшки під ку­том (0—10)° до поверхні іграшки, прикладаючи зусилля (25 ± 2) Н.

Випробовування повторюють ЗО разів. Товщиномір вставляють у будь-якому місці на ком­поненті, але не більше 5 разів в одному місці.

Перевіряють, чи проник товщиномір глибше ніж на 2 мм.

Існують декілька методів розпізнавання боросилікатного скла, наприклад, визначанням пи­томої ваги і коефіцієнта заломлювання. Нижче наведено метод визначання питомої ваги.

• 25-міліметровий пікнометр (SG);

• водяна баня з температурою (20 ± 1 )°С;

• здеіонізована вода;

• ваги.

• зважують SG-пікнометр (И/_ь);

• фрагмент скла, перевірений на чистоту, поміщають у пікнометр і зважують (И/_д);

• пікнометр заповнюють водою і ставлять у водяну баню до тих пір, поки вміст рівномірно не набуде температури 20 °С. В пікнометр доливають води і закривають корком. Виймають пікно­метр з водяної бані, сушать і зважують (W_t);

• пікнометр спорожняють і повторюють дії, описані у попередньому абзаці. Масу реєстру­ють (W_w).

0,9982(lV_s-%)

Питома вага скла = - |/Ц + W - W_b

Стандартні значення питомої ваги скла:

2,40 ± 0,05 шибка;

2,48 ± 0,05 натрове скло;

2,25 ± 0,05 боросилікатне скло;

2,21 ± 0,05 кварцове скло.

Іграшки з отворами, розташованими на висоті понад за 600 мм над підлогою, оцінюють за допомогою зондів, виготовлених з будь-якого матеріалу та з розмірами згідно з рисунками 20 і 21. Спочатку вставляють зонд С, потім зонд D і перевіряють, чи можуть вони проходити крізь отвір більш ніж на 100 мм. Зонди вставляють під прямим кутом до отвору і без перекосу.

Рисунок 20 — Зонд С

Розміри у міліметрах

Рисунок 21 — Зонд D

Діаметр каната вимірюють за допомогою мікрометра або штангенциркуля в п’ятьох місцях. Обчислюють середній діаметр.

Забезпечують, щоб вільний кінець ланцюга не проходив крізь трубку з внутрішнім діаметром 10_°,₅мм.

Іграшку навантажують відповідно до 8.21 (статична міцність) і ставлять її на покриту наж­дачним папером (оксид алюмінію) Р60, нахилену під кутом (10 ± 1)° рівну поверхню так, щоб по­довжня вісь була паралельна нахилові. У напрямку звичайного руху важеля гальма прикладають зусилля (50 ± 2) Н. Зусилля прикладають до важеля гальма в точці його звичайного прикладан­ня під час використання.

У випадку гальма, що приводиться в дію ногою, зусилля 50 Н прикладають до педалі в на­прямку роботи гальма.

Якщо Іграшка має декілька гальм, випробовуванню піддають кожне гальмо окремо.

Перевіряють, чи просувається іграшка більше ніж на 5 см.

Іграшковий велосипед навантажують масою (50 ± 0,5) кг, центр тяжіння якої перебуває в 150 мм над поверхнею, на якій сидить дитина. Іграшковий велосипед ставлять на нахилену під кутом (10 ± 1)° рівну поверхню так, щоб подовжня вісь була паралельно нахилові.

Якщо гальмо приводиться в дію важелем, зусилля (ЗО ± 2) Н прикладають до центра важе­ля під прямим кутом до осі важеля.

Якщо гальмо приводиться в дію педаллю, зусилля (50 ± 2) Н прикладають у напрямку ро­боти гальма.

Перевіряють, чи пересувається іграшковий велосипед більше ніж на 5 см.

Кожне гальмо піддають випробовуванню окремо.

Вимірювання проводять на новій іграшці. Іграшки на елементах живлення піддають випро­бовуванню з використанням нових елементів живлення або повністю заряджених вторинних еле­ментів живлення.

Примітка. Зовнішні джерела живлення не треба використовувати, оскільки в багатьох випадках вони впливатимуть на характеристики іграшки.

Будь-яке середовище, яке відповідає кваліфікаційним вимогам ISO 3746, додаток А.

Примітка 1. На практиці це означає, що більшість звичайно мебльованих приміщень з об'ємом понад ЗО м³ придатні для вимірювання відстаней 50 см за умови, що найбільший розмір іграшки не перевищує 50 см. Для відстаней менше за 25 см придатні майже всі середовища.

Примітка 2. Якщо застосовний точніший метод згідно з EN ISO 11201, то випробовувальне середовище повинно відпо­відати вимогам EN ISO 3744.

Випробовувальні стенди, на яких розміщують іграшки, а також оператор не повинні впливати на емісію звуку випробовуваної іграшки і не спричиняти відбивання звуку, які підвищуватимуть рівні звукового тиску в місцях вимірювання.

Примітка 1. Часто зручніше повертати випробовуваний предмет, а не пересувати навколо нього мікрофон.

іграшки, які можна прикладати до вуха, та іграшки, що їх тримають у руці, монтують на належному випробовувальному стенді на відстані щонайменше 100 см над відбивною рівною поверхнею, або дають їх тримати дорослому оператору на витягнутій руці.

Примітка 2. Якщо випробовування проводить оператор, він повинен надягати навушники під час випробовування дуже голосних іграшок.

Стаціонарні настільні та підлогові іграшки ставлять на відбивну рівну поверхню (підлогу).

Примітка 3. Іграшки можна також ставити на стандартний випробовувань ний стіл, як описано в EN ISO 11201.

Саморушійні настільні та підлогові іграшки встановлюють на відбивній рівній поверхні ви- пробовувального стенда так, щоб їх можна було задіювати на повну потужність, але запобігати їхньому пересуванню.

Іграшки, для тягнення за собою або штовхання, ставлять на відбивну рівну поверхню і зак­ріплюють на випробовувальному стенді, який дає змогу іграшкам пересуватися з різними швид­костями уздовж прямої лінії, що проходить перед вимірювальним мікрофоном (випробовування «хода уздовж об’єкта»). Впевнюються, що тертя відбивної поверхні унеможливлює ковзання коліс.

Іграшки з ручним заведенням ставлять з повністю заведеною пружиною на відбивну поверх­ню так, щоб передня поверхня іграшки вздовж осі х перебувала на відстані (40 ± 1) см від мікро­фонів під час випробовування «хода уздовж об’єкта» (див. рисунок 25).

Мініатюрні навушники вставляють у штучне вухо згідно з ІЕС 60126. Мініатюрні навушники, що розміщуються над вушними раковинами, установлюють на штучне вухо згідно з ІЕС 60318. Мініатюрні навушники, що охоплюють вухо, монтують на штучне вухо згідно з ІЕС 60318, але у разі використання спеціального адаптера.

Інші види іграшок установлюють у найпридатніший спосіб, керуючись принципами, зазначе­ними у попередніх абзацах.

Випробовувану іграшку задіюють відповідно до призначеного або передбачуваного викори­стання таким чином, щоб вона утворювала найвищий рівень звукового тиску в положенні мікро­фона, в якому спостерігається максимальний рівень шуму.

Особливо:

• ручну іграшку (крім тих, що їх штовхають або тягнуть) приводять в дію вручну, приклада­ючи зусилля в точці і за напрямком призначеного або передбачуваного використання, за яким утворюється максимальний рівень звукового тиску. Якщо іграшку потрібно трясти, роблять рух на ± 15 см з частотою 3 рази/с;

• іграшку-тріскачку беруть рукою за місце, яке вважають місцем її тримання, або, якщо є сумніви, так, щоб отримати найдовший важіль між рукою і звукоутворювальною частиною іграшки- тріскачки. Впевнюються, щоб на звук, що утворюється, не впливав захват рукою. Тріскачкою 10 разів б’ють опускаючи донизу, роблячи тверді ударні рухи у повільному темпі. Це роблять за до­помогою кисті руки, утримуючи передпліччя майже в горизонтальному положенні. Треба нама­гатись досягти якомога вищого рівня звуку. До мікрофона стають боком і тримають тріскачку на висоті мікрофона на відстані 50 см від нього;

• іграшку-пискавку беруть обома руками і, тримаючи її за місце, яке вважають місцем її три­мання, або, якщо є сумніви, там, де можна досягти найбільшого рівня звуку. Обома великими пальцями рук надавлюють на неї так, щоб досягти максимально можливого рівня звуку. Випро­бовування повторюють 10 разів у повільному темпі. Стають прямо напроти мікрофона. Повітря­ний отвір іграшки розташовують на відстані 50 см від мікрофона і спрямовують на нього;

• іграшку, призначену тягнути за собою, або штовхати, задіюють з максимальною швидкі­стю 2 м/с, утворюючи максимальний рівень звукового тиску;

• іграшку-зброю задіюють, використовуючи капсулі-детонатори, рекомендовані виробником і запропоновані в місцях продажу;

• стрічкові програвачі, CD-плейери та інші аналогічні електронні іграшки задіюють разом із наголовними чи мініатюрними навушниками, застосовуючи стандартний запис.

Мінімальна вимога полягає в тому, щоб визначати утворювані рівні звукового тиску в озна­чених позиціях навколо іграшки згідно з EN ISO 11202 і EN ISO 11204, які стосуються методів об­стежування. У разі розбіжностей потрібно застосовувати точніший метод згідно з EN ISO 11201.

Примітка 1. Через невеликі відбивані від границь приміщення цей метод має тенденцію давати дещо нижчі значення у порівнянні зі стандартами EN ISO 11202 і EN ISO 11204.

Примітка 2. У деяких випадках стандарт EN ISO 11204 може мати точність інженерного методу.

Апаратура, зокрема мікрофон і кабель, повинна відповідати вимогам, установленим до при­ладів класу точності 1 або 2 згідно з ІЕС 60651 (тип 1 і 2) або, у випадку інтегрувальних-усеред- нювальних вимірювачів рівня звуку, згідно з ІЕС 60804. Під час вимірювання пікових рівнів звуко­вого тиску, наприклад, від Іграшок з капсулями-детонаторами, мікрофон та вся апаратура повинні бути здатні обробляти лінійні пікові рівні, що перевищують С-зважені пікові рівні щонайменше на ЮдБ.

Примітка. У разі застосування стандарту EN ISO 11201 необхідно користуватися приладом класу точності 1.

Потрібно використовувати різні положення мікрофона. На практиці це означає, що один мікро­фон пересувають у різні положення. Якщо це практично здійсненне, альтернативним варіантом може бути повертання самого випробовуваного предмета. У цьому разі треба бути уважним, щоб забезпечувати правильну відстань під час вимірювання.

Визначають положення іграшки, яку можна прикладати до вуха, з максимальним рівнем зву­кового тиску (£._рд) (див. 8.31.2.4), пересуваючи іграшку чи вимірювальний мікрофон так, щоб відстань під час вимірювання становила (2,5 ± 0,5) см від тієї поверхні іграшки, на якій перебу­ває основне джерело звуку. Це положення є положенням мікрофона для проведення вимірювань. Щодо мініатюрних телефонів та наголовних навушників положення мікрофона встановлють за до­помогою акустичного адаптера.

Навколо іграшки ставлять шість мікрофонів. Частину іграшки, що містить основне звукоутво- рювальне джерело, поміщують в нульову точку вимірювальної системи координат у звичайному робочому положенні так, щоб основні осі іграшки збігалися з осями системи координат, рисунок 22. Якщо іграшка довша ніж 50 см, іграшку повертають у площині ху на 45° навколо осі z, не зміню­ючи положення мікрофона

.

Вибирають два положення мікрофона уздовж кожної осі на відстані (50 ± 1) см удвох напрям­ках від нульової точки, як показано на рисунку 22.

Розміри у міліметрах

Рисунок 22 — Положення мікрофона для вимірювання рівнів звукового тиску, утворюваного іграшками, які задіює дитина тримаючи в руці

Мікрофон ставлять на відстані 1,2 м над підлогою І на відстані 0,5 м від джерела звуку у при­міщенні, яке достатньо велике або має високий ступінь поглинання звуку, щоб можна було нех­тувати всіма відбиттями звуку.