---

Недопустиме використання нарізі згідно з EN 148-2 для приєднання резервуарних дихальних апаратів і підводних апаратів.

Недопустиме використання нарізі згідно з EN 148-3 для приєднання дихальних апаратів без надлишкового тиску, регенерувальних дихальних апаратів і підводних апаратів.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

У випадку використання нарізного з’єднувального вузла відповідно до EN 148-3 застосовують вимоги І випробовування, визначені в додатку А.

Конструкція підвісної системи повинна давати змогу проводити регулювання, а також легко і швидко надягати і знімати апарат без сторонньої допомоги. Усі засоби регулювання повинні бути сконструйовані так, щоб попередити випадкове їх розрегулювання.

Під час проведення експлуатаційних випробовувань конструкція підвісної системи повинна давати змогу носити апарат без створення стороннього дискомфорту. Користувач не повинен показувати ознак напруження, що відносяться до носіння апарата, і апарат повинен якомога менше заважати користувачеві під час роботи у зігнутому положенні або в умовах обмеженого простору.

Випробовування проводять відповідно до 6.1 і 6.2.

Матеріали ремінців і пряжок вважають стійкими до займання, якщо вони не горять або горять не більше ніж 5 с після вилучання із полум’я.

У разі проведення експлуатаційних випробовувань підвісну систему вважають задовільною, якщо вона не ковзає і продовжує надійно утримувати апарат на тулубі користувача впродовж усього ви­пробовування.

Випробовування проводять відповідно до 6.3.1.4.

Додатково до описаних лабораторних випробовувань випробовують експлуатаційні властивості апарата за умов, наближених до реальних. Метою цих загальних випробовувань є перевірка при­строю на недоліки, що не можуть бути визначені будь-якими іншими випробовуваннями за цим стандартом.

Там, де на думку фахівця з випробовувань апарат не може бути схвалений через виявлені під час експлуатаційного випробовування недоліки, що відносяться до сприйняття користувача, випро- бовувальна лабораторія повинна описати ті випробовування, які виявили ці недоліки. Це дасть змогу іншим випробовувальним лабораторіям продублювати випробовування і оцінити отримані резуль­тати.

Випробовування проводять відповідно до 6.2 І 6.3.2.

Після температурного впливу і повернення апарата до температури (20 ± 3) °С перевіряють з’єднувальні вузли між апаратом і лицевою частиною.

Для перевіряння розмірів стандартизованих нарізей використовують різьбомір.

Усі з’єднувальні вузли обладнання випробовують розтягуванням, як це описано в 4.12.3 і 5.7 EN 136. Під час випробовування не повинно виникати роз’єднань вузлів.

Після випробовування з’єднувальні вузли обладнання повинні мати правильні розміри.

Випробовування проводять відповідно до 6.3.1.5.

Апарат повинен працювати безвідмовно в межах температури від мінус ЗО до 60 °С.

Спеціально призначений для роботи за межами цього діапазону температур апарат відповідно випробовують і маркують.

Опір вдиху дихального апарата без надлишкового тиску не повинен перевищувати 10 мбар.

В порожнині маски, що прилягає до обличчя і входить до складу дихального апарата з надлиш­ковим тиском, повинен підтримуватися позитивний тиск.

Опір видиху усіх типів дихальних апаратів не повинен перевищувати 10 мбар.

Випробовування проводять відповідно до 6.3.1.1.

Опір вдиху для апаратів без надлишкового тиску не повинен перевищувати 7 мбар.

Опір видиху не повинен перевищувати 3 мбар.

Випробовування проводять відповідно до 6.3.1.2.1.

В порожнині маски, що прилягає до обличчя і входить до складу дихального апарата з надлиш­ковим тиском, повинен підтримуватися позитивний тиск.

Опір видиху не повинен перевищувати 10 мбар.

Випробовування проводять відповідно до 6.3.1.2.2.

У разі випробовування, відповідно до 6.3.1.3, дихальна трубка(-и) (що веде до лицевої части­ни), трубка(-и) середнього тиску і легеневий автомат повинні бути «самогасильні», тобто їх мате­ріали не повинні бути легкозаймисті і складові частини не повинні продовжувати горіти більше ніж 5 с після вилучання з полум’я.

Складові частини вважають, за цим стандартом, стійкими до займання, якщо вони зберігають герметичність після випробовування, незважаючи на можливу їх деформацію.

Випробовують дихальну трубку(-и) (що веде до лицевої частини), трубку(-и) середнього тиску і легеневий автомат для визначання їх стійкості до теплового випромінювання.

Складові частини вважають, за цим стандартом, стійкими до теплового випромінювання, якщо вони зберігають герметичність після періоду випробовувань 20 хв, незважаючи на можливу дефор­мацію.

Випробовування проводять відповідно до EN 136-10.

Частини апарата, що подають стиснене повітря, повинні бути надійно захищені від проникнен­ня часток, які можуть міститися у стисненому повітрі.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Випробовують металеві трубки високого тиску, клапани І з’єднувальні муфти для визначання їх здатності витримувати тиск, що на 50 % перевищує максимальний тиск наповнення балона із стисненим повітрям.

Неметалеві частини випробовують для визначання їх здатності витримувати тиск, що вдвічі перевищує максимальний тиск наповнення балона зі стисненим повітрям.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Недопустиме приєднання трубки або шланга низького тиску безпосередньо до частини контура з високим тиском.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Повітряні балони повинні відповідати вимогам національних правил. Балон схвалюють відпо­відно до тиску наповнення.

У випадку, якщо балони багаторазового використання, дозволено застосування конструкції на­різки в горловині балона за старими національними правилами.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Конструкція вентиля балона повинна убезпечувати експлуатацію.

Вентиль балона повинен бути захищений від блокування І проникнення часток, що можуть місти­тись у стисненому повітрі.

Конструкція вентиля повинна запобігати повному викручуванню шпинделя вентиля під час нор­мальної роботи вентиля.

Вентиль повинен бути спроектований або розміщений так, щоб унеможливити випадкове по­вне перекривання. Це забезпечують, наприклад, за рахунок не менше 2 обертів вентиля від повністю відкритого положення до положення повного перекривання.

Апарати з більше ніж одним балоном можуть бути споряджені окремими вентилями для кож­ного балона.

Недопустиме приєднання балонів з різними тисками наповнення до одного апарата.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Горловина вентиля балона зі стисненим повітрям повинна відповідати вимогам EN 144-2.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

За наявності в апараті редуктора тиску, будь-який відрегульований стан середнього тиску по­винен бути надійно захищений від можливості випадкової зміни і опечатаний з метою виявлення будь-яких недозволених регулювань.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Апарат забезпечують запобіжним клапаном для зниження тиску у випадку, якщо складові час­тини апарата, розміщені нижче місця встановлення клапана, не можуть витримувати тиск наповне­ного балона.

Запобіжний клапан для зниження тиску проектують так, щоб він забезпечував потік 400 дм³/хв за тиску ЗО бар.

У разі діючого запобіжного клапана для зниження тиску опір диханню на вдиху і видиху не по­винен перевищувати 25 мбар.

Випробовування проводять відповідно до 6.4 і 6.4.1.

Якщо апарат не забезпечений запобіжним клапаном для зниження тиску, потрібно задовольня­ти вимоги до опору диханню, визначені в 5.16.1.

Випробовування проводять відповідно до 6.4 і 6.4.2.

Апарат комплектують надійним манометром для зчитування показників тиску в балоні(-ах) у разі відкривання вентиля(-ів), щоб упевнитися, що тиск в окремому балоні або урівноважений тиск ви­мірюється належним чином.

Манометр розміщують так, щоб користувач міг легко зчитувати показники тиску.

Примітка. Національні правила можуть дозволяти розміщення манометра на задній частині апарата.

Трубка манометра повинна бути досить міцна, щоб витримувати грубе поводження під час екс­плуатації. У випадку, якщо трубка захищена кожухом, закритий простір повинен сполучатися з ат­мосферою. Манометр повинен бути водозахищеним і витримувати занурювання у воду на глибину 1 м протягом 24 год. Після випробовування у пристрої не повинно бути виявлено води.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Манометр повинен мати градуювання від нуля до позначки тиску, що не менше ніж на 50 бар вище тиску максимального наповнення балона.

Точність зчитування показів манометра, що його випробовують за зниженого тиску, повинна бути в межах наведених відхилів, які порівнюють з контрольним манометром:

Таблиця 1

Потрібно забезпечувати можливість зчитування показів манометра (вказаних у таблиці 1) у разі слабого освітлення.

Конструкція манометра повинна давати змогу користувачеві зчитувати покази манометра з кроком не менше ніж 10 бар.

У разі вилучення з апарата манометра і з’єднувального шланга потік не повинен перевищува­ти 25 дм³/хв за 200 бар.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Манометр потрібно забезпечувати механізмом розмикання для захисту користувача від пошкод­жень.

Вікно манометра потрібно виготовляти із небиткого матеріалу.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Індикаторна вісь повинна бути захищена від випадкових різких перепадів тиску.

Випробовування проводять відповідно до 6.1.

Апарат повинен бути споряджений відповідним попереджувальним пристроєм для попередження користувача, що спрацьовує у разі досягнення в балоні тиску попередньо визначеного рівня.

Попереджувальний пристрій повинен активуватися автоматично під час відкривання вентиля(-ів) балона(-ів) або вручну. Якщо попереджувальний пристрій вмикається вручну, повинна бути перед­бачена неможливість використання апарата без попереднього вмикання попереджувального пристрою.

Попереджувальний пристрій повинен спрацьовувати за тиску (55 ± 5) бар або якщо залишок повітря в балоні не менше ніж 200 дм³. За наявності спеціальних вимог користувача для поперед­жувального пристрою можна також встановлювати інші значення тиску і місткості повітря, що пере­вищують 55 бар і 200 дм³. Після спрацьовування попереджувального пристрою користувач повинен здійснювати дихання без труднощів.

Випробовування проводять відповідно до 6.1 і 6.5.

Рівень звукового тиску для звукового попереджувального пристрою, виміряний в найближчому до пристрою вусі, повинен бути не менше ніж 90 дБ (А).

Сигнал може бути постійний або уривчастий. За попередньо визначеного тиску спрацьовуван­ня попереджувального пристрою з відхилом ±5 бар тривалість постійного сигналу на рівні 90 дБ (А) повинна бути не менше ніж 15 с і уривчастого сигналу — не менше ніж 60 с. Сигнал повинен про­довжуватись до досягнення тиску 10 бар.

Частота сигналу повинна бути в діапазоні від 2000 до 4000 Гц.

Спричинена попереджувальним сигналом втрата повітря не повинна перевищувати 5 дм³/хв від початку сигналу до досягнення тиску 10 бар або не перевищувати 85 дм³ в цілому.

Попереджувальний пристрій повинен продовжувати працювати в діапазоні температури від 0 до 10 °С за відносної вологості 90 %.

Випробовування проводять відповідно до 6.2 і 6.5.