---

ДСТУ Б В.2.7-109-2001 С.6

3.5 В залежності від хімічного складу карбонатні породи поділяють на класи, наведені у таблиці 3.

Таблиця 3

3.6 В залежності від класу карбонатні породи призначаються для виготов­лення вапна видів і сортів за ДСТУ Б В.2.7-90, що наводяться у таблиці 4.

Таблиця 4

3.7 У карбонатних породах твердих та середньої твердості вміст пилуватих, мулистих і глинистих часток, в тому числі глини в грудках, не повинен переви­щувати 3 %.

3.8 Вміст у карбонатних породах зерен пластинчастої (лещадної) чи голчас­тої форми не повинен перевищувати 15 % за масою.

3.9 Карбонатні породи, призначені для випалювання у шахтних печах, не повинні розтріскуватися при нагріванні.

3.10 Вологість карбонатних порід не регламентується. Кількість карбонатної породи, що відвантажується споживачеві, визначають за масою в стані природної вологості.

ДСТУ Б В.2.7-109-2001 С.7

4 ВИМОГИ БЕЗПЕКИ І ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО

ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Карбонатні породи відносяться до малонебезпечних, нетоксичних речовин і відповідають IV класу згідно э ГОСТ 12.1.007.

4.2 Карбонатні породи належать до групи негорючих матеріалів згідно з ГОСТ 12.1.004 і є пожежовибухобезпечними.

4.3 Карбонатні породи повинні відповідати вимогам ДБН В.1.4-0.01, ДБН В.1.4-1.01.

Ефективна сумарна питома активність природних радіонуклідів не повинна перевищувати 370 Бк/кг.

4.4 У кар'єрах з видобутку карбонатних порід слід дотримуватись Правил безпеки при розробці родовищ корисних копалин відкритим способом згідно з ДНАОП 1.2.90-1,01.

4.5 Освітлення кар'єру з настанням темноти, природне і штучне освітлення території підприємства, виробничих та адміністративних приміщень повинне відповідати вимогам СНіП ІІ-4.

4.6 В адміністративних та виробничих приміщеннях необхідно дотримува­тись вимог НАПБ А.01.001, НАПБ Б.07.005, ГОСТ 12.1.004 та ГОСТ 12.1.019.

4.7 Виробничі приміщення повинні бути обладнані системами припливно-витяжної вентиляції, аспірації та опалення за ГОСТ 12.4.021 та СНіП 2.04.05, ос­вітлення за СНіП ІІ-4, водопровідною системою та каналізацією за СНіП 2.04.01, питною водою за ГОСТ 2874. побутовими приміщеннями за СНіП 2.09.04.

4.8 Мікроклімат у виробничих приміщеннях повинен відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005 і ДСН 3.3.06.042.

4.9 Технологічне обладнання та виробничі процеси повинні відповідати ви­могам безпеки згідно з ГОСТ 12.2.003, ГОСТ 12.3.002 і СП 1042.

4.10 Рівні звукового тиску і рівні шуму на робочих місцях у кар'єрі, при­міщеннях і на території підприємства не повинні перевищувати гранично допус­тимих величин згідно з ГОСТ 12.1.003.

4.11 Все стаціонарне обладнання і трубопроводи в кар'єрі, приміщеннях по­винні бути заземлені відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.21, ДНАОП 1.1.10-1.01 та ГОСТ 12.1.030.

4.12 Вантажно-розвантажувальні роботи повинні здійснюватись відповідно до вимог ГОСТ 12.3.009 та СНіП ІІІ-4, а переміщення вантажів - згідно з ГОСТ 12.3.020.

4.13 До роботи на обладнанні та до виконання вантажно-розвантажувальних робіт допускаються особи віком не молодші 18 років, які пройшли навчання з правил експлуатації обладнання і мають посвідчення про складання іспитів із правил безпеки праці та пройшли медогляд.

ДСТУ Б В.2.7-109-2001 С.8

4.14 При виконанні робіт робітники повинні бути забезпечені засобами індивідуального захисту: спецодяг - згідно з ГОСТ 12.4.099, ГОСТ 12.4.100, ГОСТ 27574, ГОСТ 27575, спецвзуття - згідно з ГОСТ 28507, каски - згідно з ГОСТ 12.4.087, засоби індивідуального захисту очей - згідно з ГОСТ 12.4.013, засоби індивідуального захисту органів дихання - згідно з ГОСТ 12.4.034, респіратори ШБ-1 "Лепесток" - згідно з ГОСТ 12.4.028, засоби індивідуального захисту від шуму - згідно з ГОСТ 12.4.051, засоби індивідуального захисту рук -згідно з ГОСТ 12.4.002 та ГОСТ 12.4.010.

Можливе використання засобів індивідуального захисту імпортного вироб­ництва за умови забезпечення необхідного рівня безпеки працюючих.

4.15 Загальні вимоги захисту працюючих - згідно з ГОСТ 12.4.011.

5. ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

5.1 Карбонатні породи приймають партіями.

5.2 Розмір партії встановлюють в залежності від річної потужності кар'єру:

4000 т - при річній потужності до 1000000 т;

8000 т - при річній потужності понад 1000000 т.

В залежності від умов виробництва виготовлювач може встановлювати інший розмір партії, але не більше наведених.

5.3 Кожна партія карбонатних порід підлягає приймально-здавальним та пе­ріодичним випробуванням.

5.4 Приймально-здавальні випробування проводять за такими показниками:

- фракційний склад;

- хімічний склад;

- вміст зерен пластинчастої (лещадної) чи голчастої форми;

- вологість.

5.5 Періодичні випробування виконуються один раз на квартал, а також при зміні забою чи родовища за показниками:

- міцність на стиск;

- вміст пилуватих, мулистих і глинистих часток, у тому числі глини в грудках для порід твердих та середньої твердості;

- розтріскуваність при нагріванні.

Ефективну сумарну питому активність природних радіонуклідів визначають один раз на рік.

5.6 За результатами приймально-здавальних та періодичних випробувань ус­тановлюють клас та вид карбонатної породи, а у відповідності з ДБН В. 1.4-1.01 -клас її радіаційної безпеки.

5.7 Для проведення приймально-здавальних випробувань від кожної партії карбонатної породи використовують середню пробу мінімальною масою, наве­деною у таблиці 5.

ДСТУ Б В.2.7-109-2001 С.9

Таблиця 5

5.8 Порядок відбору проб

5.8.1 Загальну пробу складають не менше ніж з 10 разових проб, відібраних у рівній кількості.

5.8.2 Проби карбонатних порід відбирають із транспортних засобів подачі на склад готової продукції після подрібнення і сортування.

5.9 Для контрольних перевірок споживачем якості карбонатних порід, від­вантажених залізничним чи водним транспортом, проби відбирають не менше ніж з 10 місць у рівній кількості на різній глибині, при відвантаженні автомобільним транспортом — не менше ніж з 5 машин.

5.10 Загальну пробу, складену із проб, відібраних за 5.8, 5.9, ретельно пе­ремішують і ділять на дві рівні частини кожна масою за 5.7 і одну використовують для випробувань, другу залишають на випадок повторних випробувань.

5.11 Маркування проб та протокол відбору проб повинні містити:

- найменування кар'єру та заводу-виготовлювача (постачальника);

- найменування та позначення проб;

- місце і дату відбору проб;

- посади та прізвища осіб, які відбирали проби.

5.12 Приймання карбонатних порід здійснюється технічним контролем кар'єру або підприємства-виготовлювача за результатами періодичних та приймально-зда­вальних випробувань, які документують за формою згідно з додатком А.

5.13 При незадовільних результатах випробувань хоча б за одним із показ­ників, які вказані у 5.4 і 5.5, проводять повторні випробування за цим показником на подвоєній кількості проб. При незадовільних результатах випробувань партія карбонатних порід прийманню не підлягає.

5.14 Кожна партія карбонатної породи або її частина, що поставляється од­ному замовнику, повинна супроводжуватися документом про якість, в якому на­водиться:

- найменування кар'єру чи підприємства-виготовлювача;

- номер партії і дата виготовлення;

- об'єм продукції, що відвантажується;

ДСТУ Б В.2.7-109-2001 С.10

- найменування і умовне позначення продукції;

- фракційний склад;

- умовне позначення виду;

- клас породи;

- результати хімічного аналізу;

- клас радіаційної безпеки за ДБН В.1.4-1.01.

5.15 Споживач має право проводити контрольну перевірку якості карбонатної породи згідно з вимогами даного стандарту.

6 МЕТОДИ КОНТРОЛЮ

6.1 Загальні положення

6.1.1 До випробувань проби карбонатної породи та прилади повинні бути витримані не менше 3 год при температурі (20±3)°С. Відносна вологість у при­міщенні повинна бути (65±10) %.

6.1.2 Підготовка проб для хімічного аналізу

Середню пробу, відібрану і підготовлену за 5.7-5.10, подрібнюють до кусків не більших ніж 20 мм і послідовним квартуванням доводять до маси 1 кг. Отриману пробу подрібнюють до повного проходження через сито з отворами розміром не більше 2 мм, потім знову зменшують квартуванням до 25 г, висушують до постій­ної маси при температурі 105-110°С. Підготовлену таким чином пробу розтирають у фарфоровій ступці до проходження через сітку № 008 за ГОСТ 6613, зменшують до 10 г і зберігають у бюксі.

6.1.3 Для всіх хімічних аналізів використовують пробу, висушену до пос­тійної маси.

6.1.4 При хімічному аналізі повинні застосовуватись реактиви хімічно чисті (х.ч.) і чисті для аналізу (ч.д.а.). дистильована вода, беззольні фільтри, що відповідають чинній нормативній документації.

6.1.5 Підрахунки результатів аналізу проводять з точністю до 0,01 %.

6.2 Визначення вмісту гігроскопічної вологи

6.2.1 Для проведення аналізу використовують:

- склянку з притертою кришкою;

- сушильну шафу;

- ваги лабораторні аналітичні з похибкою зважування не більше 0,0002 г.

6.2.2 Проведення випробувань

У попередньо висушеній і зваженій склянці з притертою кришкою зважують біля 1 г повітряно-сухої тонкорозтертої проби за 6.1.2, склянку ставлять у су­шильну шафу і витримують при температурі 105-110°С протягом двох год. Потім склянку виймають із шафи, закривають кришкою і охолоджують у ексикаторі до кімнатної температури. Після цього щільно закриту кришкою склянку зважують. Для перевірки сталості маси наважку протягом 20 хв сушать повторно.

ДСТУ Б В.2.7-109-2001 С.11

Вміст гігроскопічної вологи (Н₂0), у відсотках, обчислюють за формулою

( 1 )

де G₁ - різниця маси склянки з наважкою до і після висушування, г;

G - маса повітряно-сухої наважки, г.

6.3 Визначення вмісту оксиду кремнію (IV)

6.3.1 Для проведення аналізу використовують:

- платиновий тигель;

- фарфоровий тигель;

- муфельну піч;

- сушильну шафу;

- ваги лабораторні аналітичні з похибкою зважування не більше 0,0002 г;

- фарфорову чашку діаметром 10-12 см:

- годинникове скло;

- нещільний знезолений фільтр:

- мірну колбу місткістю 250 мл;

- лійку;

- газовий пальник;

- електроплитку;

- натрій вуглекислий безводний за ГОСТ 83;

- кислоту соляну за ГОСТ 3118, густиною 1,19;

- срібло азотнокисле за ГОСТ 1277, 1 %-й розчин;

- дистильовану воду.

6.3.2 Проведення аналізу

У попередньо прожарений і зважений платиновий тигель зважують 0,5 г про­би за 6.1.2, старанно змішують з шестикратною (за масою) кількістю вуглекислого натрію. Тигель закривають кришкою і ставлять у малонагріту піч, потім поступово підвищують температуру до 1000-1050^оС, витримують 15-20 хв до повного сплав­ляння і припинення виділення бульбашок вуглекислоти. Сплавляння потрібно вва­жати закінченим, якщо протягом 10 хв не виділяється СО₂. Тоді тигель виймають з муфельної печі і, нахиляючи його, рівномірно розподіляють сплав по стінках, да­ють тиглю трохи охолонути, опускають його в чашку з холодною дистильованою водою, слідкуючи за тим, щоб вода не потрапила до тигля всередину. Після охо­лодження сплав розчиняють невеликою кількістю 25-30 мл гарячої дистильованої води і переносять у глибоку фарфорову чашку діаметром 10-12 см, старанно промивають кришку і тигель дистильованою водою, збираючи її в цю саму чашку. Потім чашку накривають годинниковим склом, вміст її обережно підкислюють соляною кислотою до припинення виділення, бульбашок вуглекислоти. Скло про­мивають водою, підливають до вмісту 10 мл соляної кислоти і випарюють насухо на водяній бані до повного зникнення запаху хлористого водню. Після цього вміст чашки обробляють по краплині 5-8 мл соляної кислоти, витримують 10 хв під годинниковим склом, додають 30 мл киплячої дистильованої води і фільтрують через нещільний знезолений фільтр у