9.1 Середню густину розчину визначають випробуванням зразків-кубів із ребром 70,7 мм, виготовлених із розчинової суміші робочого складу, або пластин розміром (50×50) мм, що взяті зі швів конструкцій. Товщина пластин повинна відповідати товщині шва.
При виробничому контролі середню густину розчинів визначають випробуванням зразків, які призначені для визначення міцності розчину.
Зразки виготовляють і випробовують серіями. Серія повинна складатись із трьох зразків.
Засоби контролю, матеріали та реактиви
Для проведення випробувань використовують:
ваги технічні згідно з ГОСТ 24104;
шафу сушильну, що забезпечує сушіння за температури (105–110) °С;
штангенциркуль згідно з ДСТУ ГОСТ 166;
ексикатор згідно з ГОСТ 25336;
хлористий кальцій безводний згідно з ГОСТ 450.
9.4 Підготування та порядок проведення випробування
Середню густину розчину визначають випробуванням зразків у стані природної вологості або нормованому вологому стані: сухому, повітряно-сухому, нормальному, водонасиченому.
При визначенні середньої густини розчину в стані природної вологості зразки випробовують відразу ж після їх відбору або зберігають у паронепроникному пакованні або герметичній тарі, обсяг якої перевищує обсяг покладених у неї зразків не більше ніж у два рази.
Середню густину розчину при нормованому вологому стані визначають випробуванням зразків розчину, що мають нормовану або природну вологість із наступним перерахуванням отриманих результатів на нормовану вологість згідно з формулою (7).
При визначенні середньої густини розчину в сухому стані зразки висушують до постійної маси відповідно до вимог 10.3.3, 10.3.4.
При визначенні середньої густини розчину в повітряно-сухому стані зразки перед випробуванням витримують не менше 28 діб у приміщенні за температури (25 ±10) °С і відносної вологості повітря (60 ±10) %.
При визначенні середньої густини розчину в нормальних вологих умовах зразки зберігають 28 діб у камері нормального зберігання, ексикаторі або іншій герметичній посудині за відносної вологості повітря не менше 95 % і температури (20 ±5) °С.
При визначенні середньої густини розчину в водонасиченому стані зразки насичують водою відповідно до вимог 11.3.
Об'єм зразків визначають за їх геометричними розмірами. Розміри зразків визначають штангенциркулем з похибкою не більше 0,1 мм.
Масу ззроадзчкиійв визначають зважуванням з похибкою не більше 0,1 %.
9.5 Опрацювання результатів
9.5.1 Середню густину розчину, ρω, обчислюють з похибкою до 1 кг/м3 за формулою:
де т – маса зразка, кг;
V – об'єм зразка, м3.
Середню густину розчину серії зразків визначають як середнє арифметичне значення результатів випробування всіх зразків серії.
Середню густину розчину при нормованому вологому стані, ρн, обчислюють за формулою:
де ρω – середня густина розчину при вологості WM, кг/м3;
WH– нормована вологість розчину, %;
WM– вологість розчину в момент випробування, що визначається згідно з розділом 10.
9.5.4 Результати випробувань мають бути занесені до журналу за формою згідно з додатком Б.
10.1 Вологість розчину визначають випробуванням зразків або проб, отриманих:
подрібненням зразків після їх випробування на міцність;
з готових виробів або конструкцій.
10.2 Засоби контролю, матеріали та реактиви
Для проведення випробування застосовують:
ваги лабораторні згідно з ГОСТ 24104;
шафу сушильну, що забезпечує сушіння за температури (105–110) °С;
ексикатор згідно з ГОСТ 25336;
деко металеве прямокутної форми з довільними розмірами;
хлористий кальцій безводний згідно з ГОСТ 450;
годинник згідно з ГОСТ 10733.
10.3 Підготування та порядок проведення випробування
Найбільша крупність подрібнених шматків розчину не повинна бути більше 5 мм.
Подрібнюють і зважують зразки або проби відразу ж після відбору і зберігають у паронепроникному пакованні або герметичній тарі, об'єм якої перевищує об'єм покладених у неї зразків не більше ніж у два рази.
Підготовлені проби або зразки зважують, після чого розміщують у сушильній шафі і висушують до постійної маси за температури (105-110) °С.
Гіпсові розчини висушують за температури (45–55) °С.
Постійною вважають масу, за якої результати двох послідовних зважувань відрізняються не більше ніж на 0,1 %. При цьому час між зважуваннями не повинен бути менше 4 год.
Перед повторним зважуванням зразки охолоджують в ексикаторі з безводним хлористим кальцієм або в сушильній шафі до кімнатної температури.
Зважування виконують з похибкою до 0,1 г.
10.4 Опрацювання результатів
10.4.1 Вологість розчину за масою, WM, у відсотках обчислюють з похибкою до 0,1 % за формулою:
де тв– маса зразка розчину до сушіння, г;
тс– маса зразка розчину після сушіння, г.
10.4.2 Вологість розчину за об'ємом, W0, у відсотках обчислюють з похибкою до 0,1 %за форму лою:
де ρo – середня густина сухого розчину, визначена згідно з 9.5.1, кг/м3;
ρв – густина води, прийнята за 1000 кг/м3;
WM– вологість розчину за масою, %.
Вологість розчину серії зразків визначають як середнє арифметичне значення результатів визначення вологості окремих зразків розчину.
Результати випробувань мають бути занесені до журналу, в якому зазначають:
місце і час відбору проб;
вологість розчину;
вік розчину і дату випробувань;
маркування зразків;
вологість розчину проб (зразків) і серій за масою;
вологість розчину проб (зразків) і серій за об'ємом.
Водопоглинання розчину визначають випробуванням зразків, розміри і кількість яких приймають згідно з 9.1 та 9.2.
Засоби контролю і матеріали
Для проведення випробувань застосовують:
ваги лабораторні згідно з ГОСТ 24104;
шафу сушильну, що забезпечує сушіння за температури (105-110) °С;
посудину для насичення зразків водою; – дротяну щітку або абразивний камінь;
годинник згідно з ГОСТ 10733;
сталеву лінійку 400 мм згідно з ДСТУ ГОСТ 427.
11.3 Підготування та порядок проведення випробувань
Поверхню зразків очищують від пилу, бруду й слідів мастила за допомогою дротяної щітки або абразивного каменя.
Зразки випробовують у стані природної вологості або висушених до постійної маси.
Зразки розміщують у посудині, наповненій водою з таким розрахунком, щоб рівень води в ній був вище верхнього рівня зразків приблизно на 50 мм.
Температура води в посудині повинна бути (20 ±2) °С.
11.3.4 Зразки зважують через кожні 24 год знаходження у воді на лабораторних вагах з похиб кою не більше 0,1 %.
При зважуванні на лабораторних вагах зразки, вийняті з води, попередньо обтирають віджатою вологою тканиною. Масу води, що витікла з пор зразка на чашу вагів, слід долучати до маси насиченого зразка.
11.3.5 Випробування проводять доти, поки результати двох послідовних зважувань будуть відрізнятися не більше ніж на 0,1 %.
11.3.6 Зразки, що випробовуються в стані природної вологості, після закінчення процесу водонасичення висушують до постійної маси відповідно до 10.3.3, 10.3.4.
11.4 Опрацювання результатів
11.4.1 Водопоглинання розчину окремого зразка за масою, WM, у відсотках обчислюють з по хибкою до 0,1 % за формулою:
де тв– маса водонасиченого зразка, г;
тс– маса висушеного зразка, г.
11.4.2 Водопоглинання розчину окремого зразка за об'ємом, Wo, у відсотках обчислюють з по хибкою до 0,1% за формулою:
де ρo – середня густина сухого розчину, кг/м3;
ρв – густина води, прийнята за 1000 кг/м3;
Wм – Водопоглинання розчину окремого зразка за масою, %.
Водопоглинання розчину серії зразків обчислюють як середнє арифметичне значення результатів випробувань окремих зразків у серії.
Результати випробувань мають бути занесені до журналу, в якому зазначають:
маркування зразків;
вік розчину і дату випробувань;
Водопоглинання зразків розчину;
Водопоглинання серії зразків розчину.
Морозостійкість будівельного розчину визначають тільки у випадках, обумовлених у проекті.
Розчини на морозостійкість випробовують шляхом багаторазового поперемінного заморожування зразків-кубів із ребром 70,7 мм у насиченому водою стані за температури мінус (15–20) °С і відтавання їх у воді за температури (15–20) °С.
Для проведення випробувань виготовляють 6 зразків-кубів, з яких 3 зразки піддають заморожуванню-відтаванню, а інші 3 зразки є контрольними.
За марку розчину за морозостійкістю приймають найбільше число циклів поперемінного заморожування і відтавання, яке при випробуванні витримують зразки.
Марки розчину за морозостійкістю мають бути визначені відповідно до вимог чинної нормативної документації.
12.5 Засоби контролю
Для проведення випробувань застосовують:
камеру морозильну з примусовою вентиляцією і автоматичним регулюванням температури в межах мінус (15–20) °С;
ємкість для насичення зразків водою з приладом, що забезпечує підтримку температури води в посудині в межах (15-20) °С;
форми для виготовлення зразків згідно з ГОСТ 22685;
сталеву лінійку 400 мм згідно з ДСТУ ГОСТ 427;
годинник згідно з ГОСТ 10733.
12.6 Підготування та порядок проведення випробувань
Зразки, що підлягають випробуванню на морозостійкість (основні), слід занумерувати, оглянути і помічені дефекти (незначні сколи ребер або кутів, викришування тощо) занести до журналу випробувань.
Основні зразки повинні бути випробувані на морозостійкість у 28-добовому віці після витримування у камері нормального тверднення.
Контрольні зразки, призначені для випробування на міцність на стиск, повинні зберігатись у камері нормального зберігання за температури (20 ±5) °С і відносній вологості повітря не менше 90 %.
Основні зразки розчину, призначені для випробування на морозостійкість, і контрольні зразки, призначені для визначення міцності на стиск у 28-добовому віці, перед випробуванням по винні бути насичені водою без попереднього висушування шляхом витримування їх протягом не менше 48 год у воді за температури (15–20) °С. При цьому зразок повинен бути повністю занурений у воду. Товщина шару води з усіх боків зразка повинна бути не менше 20 мм. Час насичення водою входить у загальний вік розчину.
Основні зразки, насичені водою, розміщують у морозильній камері в спеціальних контейнерах або встановлюють на сітчасті полиці стелажів. Відстань між зразками, а також між зразками і стінками контейнерів і полицями, які знаходяться вище, повинна бути не менше 50 мм.
Зразки слід заморожувати в морозильній камері, яка забезпечує можливість охолодження камери зі зразками і підтримування в ній температури мінус (15–20)°С. Температура повинна замірятися на рівні половини висоти камери.
Зразки слід завантажувати в камеру після охолодження в ній повітря до температури не вище мінус 15 °С. Якщо після завантаження камери температура в ній буде вище мінус 15 °С, то початком заморожування слід вважати момент встановлення температури повітря мінус 15 °С.
Тривалість одного заморожування повинна бути не менше 4 год.
12.6.9 Зразки після вивантаження з морозильної камери повинні відтавати в посудині з водою за температури (15–20) °С протягом не менше 3 год.
Контрольний огляд зразків слід проводити з метою припинення випробування на морозостійкість серії зразків, у яких поверхня двох із трьох зразків має видимі пошкодження (розшаровуваність, поява тріщин, викришування тощо).
Після проведення поперемінного заморожування і відтавання зразків основні зразки випробовують на міцність на стиск.
Зразки на міцність на стиск випробовують відповідно до вимог розділу 8 цього стандарту.
Перед випробуванням на міцність на стиск основні зразки оглядають і визначають площину пошкодження граней.
За наявності ознак пошкодження опорних граней зразків (злущення тощо) перед випробуванням слід вирівняти їх шаром швидкотверднучого складу товщиною не більше 2 мм. Зразки в цьому випадку слід випробовувати через 48 год після підливання, причому першу добу зразки повинні зберігатися у вологому середовищі, а потім – у воді за температури (15–20) °С.
Контрольні зразки слід випробовувати на міцність на стиск у насиченому водою стані перед початком заморожування основних зразків. Перед встановленням на прес опорні поверхні зразків повинні бути витерті вологою тканиною.
При визначенні морозостійкості за втратою маси після проведення необхідного числа циклів заморожування і відтавання зразки зважують у насиченому водою стані з похибкою не більше 0,1 %.
При визначенні морозостійкості за зовнішнім виглядом зразки оглядають після їх відтавання через кожні 5 циклів поперемінного заморожування і відтавання.
