Після п'яти діб із моменту нанесення додаткового гідроізоляційного шару засипну частину фундаменту покривають гідроізоляційною сумішшю групи П1 або П2 за класифікацією ДСТУ-П Б В.2.7-126, після остаточного затвердіння якої котлован засипають та ущільнюють свіжим шаром ґрунту.
12.3.10 Декоративне опорядження поверхонь зовнішніх стінових конструкцій фасаду можна розпочинати після трьох діб із моменту нанесення другого шару гідроізоляційної суміші групи П3 за класифікацією ДСТУ-П Б В.2.7-126.
Затверділий гідрозахисний шар покривають декоративною штукатуркою або фарбувальною сумішшю відповідного кольору, яку наносять валиком або щіткою.
Для ґрунтування поверхонь огороджувальних конструкцій фасадів не допускається застосовувати ґрунтувальні суміші, які містять органічний розчинник, для запобігання руйнуванню плит утеплювача.
12.3.11 Штукатурні суміші або фарби готують на будівельному майданчику та наносять на поверхню стіни згідно з 4.36, 4.37-4.41, 4.47, 4.48, 4.49 ДБН В.2.6-22.
12.3.12 Декоративно-захисний шар наносять на поверхню стіни не раніше семи діб з моменту нанесення попереднього адгезійного ґрунтувального шару.
12.4 Після закінчення робіт із декоративного опорядження фасаду улаштовують (за необхідності) деформаційні шви будівлі.
Порожнина шва формується у процесі закріплення теплоізоляційного шару. При цьому торці плит, що примикають до шва, захищають двома шарами гідрозахисної суміші П 3, армованої склосіткою. Шар склосітки заводять на зовнішню поверхню плити не менше ніж на 50 мм.
12.4.1 Улаштування деформаційних швів виконують у такій технологічній послідовності:
- порожнину шва очищають від пилу, штукатурки, фарби тощо;
- за допомогою щітки наносять шар ґрунтовки групи П 1 за класифікацією ДСТУ-П Б В.2.7-126;
- встановлюють поліетиленові пружні прокладки, обтиснення яких має бути не меншим 30 %;
- наносять шар силіконового герметика, товщина якого по осі шва становить від 2 мм до 4 мм, а в місці контакту з торцем плит утеплювача – від 6 мм до 8 мм.
12.4.2 Для влаштування деформаційних швів можна застосовувати поліетиленові або полівінілхлоридні профілі.
13.1 Вхідний контроль матеріалів і виробів збірних систем класу А, які використовують для їх влаштування, виконують з урахуванням вимог ДСТУ Б В.2.6-34, ГОСТ 24297.
13.2 Приведений опір теплопередачі збірних систем визначають згідно з ГОСТ 26254. Допускається приведений опір теплопередачі встановлювати розрахунком згідно з ДБН В.2.6-31 з урахуванням конкретних конструктивних рішень, прийнятих для кожного об'єкта, та коефіцієнта термічної неоднорідності конструкції із фасадною теплоізоляцією, що визначається випробуваннями згідно з ГОСТ 26254 або розрахунками згідно з ДБН В.2.6-31.
13.3 Ударну стійкість (опір удару) конструкції із фасадною теплоізоляцією визначають після завершення робіт і досягнення захисно-декоративним шаром проектної міцності.
Випробування виконують одноразовим ударом в 10 довільно вибраних місцях змонтованої збірної системи. Відстань між місцями випробувань повинна бути не менше ніж 1 м.
Енергія удару повинна бути не менше зазначеної у таблиці 1. Енергію удару передають через сталевий бойок, маса якого забезпечує потрібну енергію.
Для випробування використовують пристрій (рисунок 2), що дозволяє неруйнівними методами визначити стійкість системи до удару.
Пристрій плоскою опорою притуляють до стіни, відводять бойок у горизонтальне положення і відпускають. Ударну стійкість визнають задовільною, якщо в жодному з місць випробувань не спостерігається руйнувань, тріщин, відколів покриття.
1 – плоска опора; 2 – шарнір; 3 – бойок; 4 – вузол, що передає енергію удару бойка на збірну систему; 5 – захисний шар збірної системи
Рисунок 2 – Схема пристрою для визначення міцності збірної системи при ударі
13.4 Стійкість конструкції із фасадною теплоізоляцією класу А до кліматичних впливів визначають згідно з додатком Д цього стандарту.
13.5 Зусилля виривання дюбеля зі стіни визначають за результатами випробувань 10 дюбелів, що закріплені в стіні у вільно вибраних місцях за прийнятою у проектній документації для цього типу дюбелів технологією.
Перевірку зусилля виривання дюбеля виконують за допомогою пристрою, що дозволяє створити і виміряти це зусилля, яке прикладене по його осі (рисунок 3).
Пристрій для визначення зусилля виривання дюбелів зі стіни має захват, що може надійно захопити дюбель. Захват пов'язаний з індикатором, що фіксує зусилля.
Пристрій встановлюють так, щоб він захватом захопив дюбель, а опорою спирався на стіну через дерев'яні підкладки.
Важіль пристрою обертають, створюючи зусилля, що передається до захвату і через нього до дюбеля у напрямку виривання дюбеля зі стіни. Зусилля виривання фіксують індикатором і порівнюють з тим, що вказане в проектній документації.
Міцність закріплення дюбелів вважають задовільною, якщо жоден з них не було вирвано при проектному зусиллі.
1 – дюбель; 2 – захват; 3 – елемент навантаження; 4 – індикатор навантаження; 5 – опорна дерев'яна підкладка; 6 – стіна
Рисунок 3 – Схема пристрою для визначення зусилля виривання дюбелів зі стіни
13.6 Міцність зчеплення плит теплоізоляційного шару з основою визначають натурним випробуванням трьох зразків за допомогою приладу для визначення міцності зчеплення при розтягуванні (адгезіометр) з комплектом відривних елементів (діаметр відривного елемента – 50 мм). Відривні елементи наклеюють на поверхню утеплювача за допомогою епоксидного клею. Перед цим фрагмент утеплювача з площею контакту відривного елемента вирізається на всю глибину утеплювача за допомогою спеціальної коронки, яка входить у комплект приладу, або спеціального леза.
Площа контакту "основа – клейова суміш" повинна дорівнювати площі контакту "клей – зразок плити утеплювача". Зразки витримують за температури (20 ±2) °С і вологості повітря (60 ±5) % протягом семи діб, якщо клейова суміш полімерна, і 28 діб, якщо клейова суміш полімерцементна.
Відривають утеплювач у напрямку, перпендикулярному до площини основи. З метою запобігання продавлюванню шару утеплювача стояками під них необхідно підкласти дерев'яний опорний елемент. Слід застосовувати силовимірювач із ціною поділки шкали не більше ніж 2 % від очікуваного зусилля. Міцність зчеплення окремих зразків Rзч, в кгс/см2, визначають за формулою:
(1)
де Р – руйнівне навантаження, кгс;
S – площа контакту, см2.
Середню міцність зчеплення визначають як середнє арифметичне трьох випробувань.
Схема випробування наведена на рисунку 4.
1 – основа; 2 – система утеплювача; 3 – відривний елемент; 4 – елемент навантаження; 5 – захват; 6 -індикатор навантаження; 7 – епоксидний клей; 8 – суцільний шар клеючого розчину
Рисунок 4 – Схема для визначення міцності зчеплення плит утеплювача з основою в умовах будови
13.7 Міцність зчеплення плит теплоізоляційного шару з захисно-опоряджувальним шаром визначають у лабораторних умовах на трьох зразках-фрагментах, які виготовлені з матеріалів, що призначені для конкретного об'єкта, за допомогою пристрою для визначення міцності зчеплення (адгезіометр) з комплектом відривних елементів (діаметр 50 мм).
Для виготовлення зразків-фрагментів на пластини розміром 300 мм х 300 мм х 50 мм, що виготовлені з бетону або розчину марки не менше ніж 100, наносять усі шари системи теплоізоляції, які прийняті проектом для даного об'єкта. Причому утеплювач до основи приклеюють на епоксидному або іншому міцному клеї.
Виготовлені зразки витримують за температури (20 ±2) °С і вологості повітря (60 ±5) % протягом семи діб, якщо захисно-оздоблювальний шар полімерний, і 28 діб, якщо цей шар полімерцементний.
Потім у центрі зразка на глибину не менше ніж 15 мм прорізають кругову борозну так, щоб утворилося коло з діаметром 50 мм. Для прорізання борозни використовують спеціальну коронку, яка входить до комплекту приладу, та електроінструмент, який має не менше ніж 900 обертів на хвилину, щоб не утворились сколи і тріщини. На це коло наклеюють на епоксидному або іншому міцному клеї сталевий перехідний елемент діаметром 50 мм.
Відривають захисно-опоряджувальний шар у напрямку, перпендикулярному до його площини. З метою запобігання продавлюванню елементів системи під опору приладу необхідно підкласти дерев'яний опорний елемент. Слід застосовувати силовимірювач із ціною поділки шкали не більше ніж 2 % від очікуваного зусилля. Міцність зчеплення окремих зразків, кгс/см2, визначають за формулою (1).
Середню міцність зчеплення визначають як середнє арифметичне трьох випробувань.
Схема випробування наведена на рисунку 5.
1 – пластина з бетону або розчину; 2 – фрагмент системи; 3 – борозни; 4 – відривний елемент; 5 – елемент навантаження; 6 – захват; 7 – індикатор навантаження; 8 – епоксидний клей
Рисунок 5 – Схема пристрою для визначення міцності зчеплення плит утеплювача з захисно-оздоблювальним шаром (адгезіометр)
13.8 Визначення водопоглинання
Коефіцієнт водопоглинання захисно-опоряджувального шару визначають згідно з ДСТУ-П Б В.2.7-126.
13.9 Масу 1 м2 збірної системи (без вирівнювального шару) визначають на двох фрагментах завдовжки (300 ±2) мм і завширшки (300 ±2) мм, товщина яких має відповідати проектній документації. Зразки необхідно виготовити з матеріалів системи і зважити після витримування протягом 28 діб за температури (20 ±2) °С і вологості повітря (60 ± 5) %.
Зважують зразки-фрагменти на вагах згідно з ГОСТ 24104 з урахуванням вимог ДСТУ Б В.2.7-38.
13.10 Кількість кріпильних елементів, маркування, пакування і повноту комплекту, що поставляється на об'єкт, перевіряють візуально.
13.11 Монтажні деталі для укріплення кутів і закінчень (карнизи, цоколі, прорізи) перевіряють на відповідність вимогам проектної документації за показниками:
- зовнішнього вигляду – візуально;
- геометричними (розміри, розташування отворів, прямолінійність, тощо) – вимірюванням лінійкою згідно з ДСТУ ГОСТ 427, штангенциркулем згідно з ГОСТ 166, косинцем згідно з ГОСТ 3749, методами, що вказані в нормативній документації на ці вироби.
13.12 Опір паропроникності опоряджувального шару визначається згідно з ГОСТ 25898 на зразках, що виготовлені з усіма складовими елементами опоряджувального шару.
13.13 Зовнішній вигляд і колір змонтованої збірної системи контролюють візуально.
13.14 Сертифікаційні випробування виконують згідно з ДСТУ 3413.
13.15 У процесі влаштування конструкцій із фасадною теплоізоляцією контролюють також:
- відповідність застосовуваних комплектуючих матеріалів та виробів технічним вимогам, що встановлені у цьому стандарті;
- комплектність системи в цілому – згідно з відповідними специфікаціями проекту;
- дотримання правил транспортування та зберігання матеріалів і виробів згідно з вимогами стандартів і технічних умов на ці комплектуючі;
- технологічну послідовність виконання робіт – згідно з розділом 12 цього стандарту;
- якість поверхонь окремих шарів збірної системи – згідно з вимогами цього стандарту;
- температуру і відносну вологість навколишнього природного середовища – згідно з вимогами нормативних документів та вказівками щодо застосування комплектуючих матеріалів та виробів в умовах будівельного майданчика;
- товщину шарів розчинової суміші – згідно з розділом 13 цього стандарту.
13.16 Граничні відхилення технічних показників від нормативних значень і методи їх контролювання наведені у таблиці 4.
Таблиця 4
|
Технічний показник |
Граничне відхилення від нормативних значень |
Метод контролювання |
|
Максимально допустима вологість основи, %: а) із збірних матеріалів; б) із монолітних матеріалів |
4 5 |
Вимірювальний – не менше п'яти вимірювань на кожні 50-70 м2 площі покриття, вологомір згідно з ГОСТ 25932 |
|
Товщина клейового шару, мм |
2-5 |
Те саме, лінійка згідно з ДСТУ ГОСТ 427 |
|
Ширина вертикальних та горизонтальних щілин між плитами теплоізоляційного шару, мм, не більше |
2 |
» |
|
Товщина теплоізоляційного шару, мм |
±5 |
» |
|
Проміжок між контрольною двометровою рейкою та поверхнею армованого гідроізоляційного шару, нанесеного по плитах утеплювача, мм |
5 |
» |
|
Порядок розташування вертикальних швів |
Шаховий (перев'язування) |
Візуальний огляд поверхні |
13.17 Закінчення роботи з нанесення кожного окремого шару збірної системи, наведеного на рисунку 1 цього стандарту, слід засвідчувати актом огляду прихованих робіт, який складають за формою згідно з додатком 9 ДБН А.3.1-5.
13.18 Оцінка якості збірної системи проводиться після введення будівлі в експлуатацію в зимовий період за допомогою тепловізійних приладів згідно з ГОСТ 26629.
14.1 Вхідний контроль комплекту збірної системи, що надходить монтажній організації від постачальника, на відповідність вимогам цього стандарту проводять з урахуванням вимог ДСТУ Б В.2.6-34, ГОСТ 24297.
Усі комплектуючі перевіряють за показниками: стан паковання; наявність маркування; відповідність маркувальних даних відомостям, наведеним у супровідних документах; комплектність поставки.
