6
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ Держнаглядохоронпраці України
від 26.10.2004р. № 236
(?НПАОП 10.0-5.37-04)
ІНСТРКУЦІЯ
ІЗ ЗАПОБІГАННЯ САМОЗАПАЛЮВАННЮ, ГАСІННЯ ТА РОЗБИРАННЯ ПОРОДНИХ ВІДВАЛІВ
До п 8.5.6 Правил безпеки у вугільних шахтах
1. Загальні положення
1.1. На кожний породний відвал належить мати паспорт, у якому відображаються відомості про форму, дату пуску та зупинки, проектні та фактичні параметри відвалу, кількість складованої породи, тепловий стан (горить або не горить) та деформації. Форму паспорта наведено у додатку 1. До паспорта додається топографічний план поверхні з нанесенням затверджених меж земельного відводу і межі механічної захисної зони, побудова якої провадиться згідно з цією Інструкцією.
1.2. Змінні показники породних відвалів (висота, площа основи, об’єм, кут укосу в зоні відсипання по контуру відвалу, річна подача породи у відвал і кількість шкідливих речовин, що викидається в атмосферу) уточнюються щорічно і заносяться до паспорта.
Зміна теплового стану відвалу (переведення до числа таких, що горять, або списання з числа таких, що горять) та деформації, що відбулися на відвалі, оформляються актами, які додаються до паспорта відвалу.
1.3. Відвал вважається таким, що горить, якщо на ньому є хоч би один осередок горіння (незалежно від його площі) з температурою порід на глибині до 2,5 м більшою за 80оС.
Якщо відвал був таким, що не горить, а під час температурної зйомки буде виявлено на глибині до 2,5 м температуру більшу за 80оС, яка збережеться до наступної планової зйомки, то відвал переводиться до числа таких, що горять, за актом.
1.4. Під час розробки проектів на експлуатацію, гасіння та розбирання породних відвалів необхідно керуватися КД 12.09.0801–99 «Посібник із запобігання самозапалюванню, гасіння, розбирання та рекультивації породних відвалів вугільних шахт і збагачувальних фабрик», затвердженого наказом Мінвуглепрома України №582 від 17.12.99.
1.5. Формування породних відвалів будь-якої форми повинно проводитися за проектами, які погоджуються з НДІГС, органами Держнаглядохоронпраці, санепіднагляду та управлінням екології і затверджуються директором підприємства.
2. Запобігання самозапалюванню породних відвалів
2.1. Основними напрямами запобігання самозапалюванню породних відвалів є:
а) зменшення вмісту горючих речовин у відвальній масі за рахунок покращення технології виймання вугілля та його збагачення;
б) зменшення повітропроникності відвалів шляхом пошарового складування порід, їх ущільнення, замулювання, покриття (засипання) поверхні відвалів негорючими матеріалами.
2.2. Для запобігання розповсюдженню горіння із суміжного відвалу, що горить, на закладений або діючий відвал, що не горить, влаштовується пожежний бар’єр.
Пожежний бар‘єр відсипається з негорючих матеріалів (глини, піску, охолодженої золи котельних установок та повністю перегорілої породи з вмістом класу крупності 0–6 мм не менше як 25%) або створюється промулюванням відвальної маси на сполученні відвалів глинистою пульпою із співвідношенням твердого і рідкого від 1 к 6 до 1 к 8 за об’ємом через ін’єктори, розміщені по сітці 1,51,5 м. Ширина пожежного бар’єра не менша як 5 м.
2.3. Запобігання самозапалюванню плоских породних відвалів забезпечується дотриманням передбачених проектом пожежобезпечних параметрів під час їх формування.
Пожежобезпечні параметри (товщина висипаного шару, ширина заходки, термін ізоляції бічних укосів, ступінь ущільнення відвальної маси, розміри ізолюючого покриття на укосах та горизонтальній частини) встановлюються інститутами НДІГС або МакНДІ конкретно для кожного відвалу залежно від фізико-хімічних властивостей відвальної маси, геометричних параметрів відвалу та технології його формування.
У тому разі, коли для породного відвалу пожежобезпечні параметри не встановлені, товщина ізолюючого покриття із глини (суглинку) на укосах повинна бути не меншою як 0,4 м, якщо кут укосу 20, і не меншою як 0,8 м, якщо кут укосу 40, а товщина відсипаного шару не повинна перевищувати:
а) 1 м – на індивідуальному шахтному відвалі;
б) 0,75 м – на відвалі, спільному для шахти та збагачувальної фабрики;
в) 0,5 м – на індивідуальному відвалі збагачувальної фабрики.
Допускається як ізолюючий матеріал використовувати суміш глини з відвальною масою з вмістом глини не менше як 25%.
2.4. Запобігання самозапалюванню плоского відвалу під час комбінованого відвалоутворення, коли плоский відвал формується з приєднанням до загашеного терикона або такого, що не горить, а постачання породи на нього здійснюється рейковим транспортом терикона в сполученні з її перепуском по риштаках (металевих листах), досягається застосуванням заходів, рекомендованих для плоских відвалів; при цьому одночасне виконання робіт на одній зі сторін терикона з перепуску породи та її планування не дозволяється.
2.5. Запобігання самозапалюванню териконів і хребтоподібних відвалів здійснюється зашламовуванням поверхневого шару відвалу породою дрібних фракцій, змитою з вершини відвалу, або засипанням його поверхні негорючими матеріалами, якими можуть бути глина (суглинок), пісок, інертний пил та ін.
3. Гасіння породних відвалів, що горять
3.1. Гасіння териконів та хребтовидних відвалів, що горять, проводиться переформуванням їх у відвали плоскої форми або промуленням поверхневого шару порід.
3.2. Гасіння плоских відвалів, що горять, здійснюється промуленням поверхневого шару порід або зрізанням укосів у верхній частині відвалу.
3.3. Окремі поверхневі осередки горіння на відвалах усіх форм знищуються засипанням негорючими матеріалами або промуленням, а на відвалах плоскої форми ліквідуються ще й вийманням.
3.4. Роботи з гасіння породних відвалів дозволяється здійснювати після обстеження робочих місць щупами з метою виявлення тріщин, порожнин т. ін. Виявлені небезпечні ділянки повинні оконтурюватися попереджувальними знаками.
3.5. Гасіння породних відвалів, що горять, починається із зрошення водою для охолодження порід поверхневого шару на глибину 0,1–0,2 м до температури нижче як 80°С. При цьому витрати води приймаються з розрахунку не менше як 50 л/м2 поверхні, що горить.
3.6. Для відведення дренуючої води передбачається риття канав на відстані 10–30 м від підніжжя відвалу.
3.7. Відвал вважається загашеним, коли температура порід на глибині до 2,5 м від поверхні не перевищує 80°С та на глибині від 1,0 до 2,5 м не збільшується до наступної планової зйомки.
4. Гасіння териконів та хребтовидних відвалів
4.1. Технологія гасіння териконів і хребтовидних відвалів, що горять, переформуванням їх у відвали плоскої форми включає в себе змивання порід з їх вершини гідромонітором, зниження висоти відвалів переміщенням попередньо охолоджених порід під укіс, охолодження інших порід через верхній горизонтальний майданчик.
4.1.1. Якщо вершина відвалу складена розпеченими породами та такими, що горять, то їх перед змиванням додатково охолоджують зрошенням водою до температури 150С на глибину 2,5–3,0 м; витрати води при цьому приймаються не менше як 300 л на 1м2 поверхні відвалу.
4.1.2. Змивання порід здійснюється гідромонітором із дистанційним управлінням, який установлюється безпосередньо біля вершини терикона. Вершина розмивається шарами товщиною не більшою як 2,5 м до зниження висоти відвалу на 5–10 м.
4.1.3. Зниження відвалу здійснюється горизонтальними шарами шляхом переміщення породи під укіс бульдозером (екскаватором). Улаштування початкового в’їзду дозволяється лише по хвостовій частині терикона.
4.1.4. Порода кожного з горизонтальних шарів перед переміщенням під укіс охолоджується до температури 80С. Витрата води складає в середньому 1500 л/м3 нагрітої породи.
4.2. Технологія гасіння териконів та хребтоподібних відвалів, що горять, промуленням включає ін’єктування води, глинистої пульпи, розчину (суспензії) антипірогену у поверхневий шар середньої та верхньої частини відвалу та ізоляцію його нижньої частини породою дрібних класів або ґрунтом (негорючим матеріалом).Технологія використовується під час гасіння териконів та хребтоподібних відвалів висотою до 40 м, які не схильні до інтенсивного горіння.
4.2.1. Ін’єктування води, глинистої пульпи, розчину (суспензії) антипірогену у поверхневий шар здійснюється у напрямі від хвостової частини терикона до лобової. Гасіння осередків горіння здійснюється у напрямі від їхньої периферії до центру. Встановлення ін‘єкторів у центрі осередку або в зоні горіння не дозволяється.
Ін’єктори розміщуються по сітці 22 або 33 м та забиваються у відвал на глибину 1,8–2,0 м.
4.2.2. Ізоляція нижньої пористої частини териконів і хребтоподібних відвалів здійснюється шляхом ущільнення породою дрібних класів, що змивається струменем глинистої пульпи (суспензії) з їх гребеня.
5. Гасіння плоских відвалів
5.1. Технологія гасіння плоских породних відвалів промуленням включає ін’єктування води, глинистої пульпи, розчину (суспензії) антипірогену у поверхневий шар укосів та горизонтальної поверхні на відстань до 6 м від бровки укосу, а також фільтрацію зазначених вище матеріалів через траншеї на горизонтальній частині відвалу. Ін’єктування плоских породних відвалів проводиться відповідно до параметрів, указаних для териконів та хребтоподібних відвалів.
6. Розбирання породних відвалів
6.1. Розбирання породних відвалів дозволяється шарами (ярусами) у низхідному порядку після припинення їх експлуатації та здійснюється за допомогою бульдозерів, екскаваторів, причіпних тракторних та самохідних скреперних агрегатів і гідромоніторів. Розбирання породних відвалів прямим вибоєм в укіс від основи не дозволяється.
Скреперні установки дозволяється застосовувати під час розбирання відвалів, що не горять, або таких, що загашені, за відсутності спечених порід та забезпечення ефективного пилоподавлення.
Буропідривні роботи для розпушування відвальної маси та подрібнення негабаритних кусків під час розбирання відвалів повинні здійснюватися за проектом, складеним згідно з вимогами Єдиних правил безпеки при підривних роботах, затверджених Держгіртехнаглядом України 25.03.92.
6.2. Розбирання відвалу бульдозерами здійснюється горизонтальними шарами. Після зниження відвалу до висоти 25–30 м дозволяється розбирання похилими (до 15) шарами.
Завантаження породи у транспортні засоби здійснюється бульдозерами у сполученні з беззатворними бункерами, естакадами та за допомогою екскаваторів.
Транспортування породи до місця завантаження або нового складування дозволяється самохідними та причіпними колісними скреперами.
6.3. При розбиранні відвалу екскаваторами висота уступів не повинна перевищувати 4 м.
6.4. При комбінованому способі розбирання породних відвалів після пошарового зниження бульдозером до висоти, на яку може бути споруджено в’їздну дорогу, подальше розбирання здійснюється екскаватором із безпосереднім завантаженням породи у транспортні засоби.
6.5. Охолодження нагрітих порід та зниження висоти відвалу протягом його розбирання здійснюється згідно з пунктів 3.5 та 4.1 цієї Інструкції.
7. Контроль теплового стану породних відвалів
7.1. Контроль теплового стану породних відвалів проводиться з метою:
а) своєчасного виявлення осередків самонагрівання на діючих відвалах і вжиття заходів для запобігання самозапалюванню порід;
б) оцінка ефективності заходів щодо зниження інтенсивності горіння породних відвалів;
в) отримання вихідних даних для розробки проектів гасіння або розбирання породних відвалів;
г) визначення кількості шкідливих речовин, які викидаються в атмосферу породним відвалом (розрахунок кількості шкідливих речовин проводить НДІГС).
7.2. На діючих відвалах, що горять, виміри температур проводяться тричі на рік (травень, липень, вересень). При обстеженні теплового стану породних відвалів точки вимірів температур розташовуються за схемою, наведеною на мал. 1. Додаткові точки вимірів розташовуються у можливих (видимих) осередках самонагрівання. Виміри температур здійснюються на глибині 0,5 м від поверхні.
Не дозволяється, щоб температура порід окремих ділянок перевищувала температуру навколишніх порід більше ніж на 5С або була вищою за 45С.
Мал. 1. Приблизні схеми розміщення точок вимірів температур на породних відвалах:
а – терикон; б – хребтовидний відвал; в – плоский відвал
Порушення цих умов є ознакою наявності осередку самонагрівання, в якому повинна бути виміряна температура на глибині до 2,5 м.
На діючих відвалах, що горять, виміри температури проводяться двічі на рік (травень, вересень) на глибині 0,5 м від поверхні в точках, зазначених раніше. В точках, де буде виявлено температуру більшу за 45С, але меншу ніж 80С, проводиться вимір температури на глибині до 2,5 м.
Результати вимірів температури заносяться до журналу, форму якого наведено в додатку 2.
7.3. На недіючих відвалах, що горять, виміри температури проводяться один раз на рік (серпень, жовтень) на глибині 0,5 м від поверхні в точках, зазначених у п. 7.2 цієї Інструкції.
7.4. За характером зміни температури у часі на породних відвалах, що горять, в одних і тих самих точках оцінюється ефективність заходів щодо зниження інтенсивності горіння.
7.5. Температурна зйомка, необхідна для розробки проекту гасіння чи розбирання породного відвалу, проводиться шляхом виміру температури на глибині 0,1; 0,5; 1,5 та 2,5 м за схемою, наведеною на мал. 1. Додаткові точки виміру температури розташовуються у видимих або передбачуваних осередках горіння.
7.6. У разі виконання робіт з розбирання породних відвалів проводиться контроль температури порід шару, що розбирається. Температура порід, що переміщуються бульдозером або розбираються екскаватором, не повинна перевищувати 80С.
