У залежності від ширини розкриття тріщин, їх розташування (у горизонтальній, верти-капьній і похилій площинах), а також застосовуваного для закладання розчину використовують способи зачеканення чи ін'єктування.
Відновлення захисного шару арматури, замонолічування стиків збірних конструкцій необхідно здійснювати методами, що забезпечують одержання покриття підвищеної непро-никності. До них належать: бетонування набризком; сухе чи мокре торкретування; використання фібробетону, пластифікуючих і ущільнювальних добавок у бетонних сумішах; додаткова обробка поверхні бетону (гідрофобізація, флотування тощо).
Підвищення густини (непроникності) і міцності бетону досягається також ін'єктуванням роззчинів різного складу (цементація, силікатизація, бітумізація та ін.). Вибір способу зміцнення бетону визначається умовами експлуатації конструкцій, їх масивністю, характером пошкоджень, допустимим терміном виконання робіт, можливістю використання стаціонарного устаткування, влаштування свердловин, анкерів, вимогами безпеки та ін.
Вторинний поверхневий захист при ремонті, відновленні чи підсиленні конструкцій призначається у випадках, коли корозійна стійкість бетону недостатня для забезпечення експлуатації залізобетонної конструкції протягом розрахункового терміну з заданою надійністю. Роботи з улаштування вторинного захисту включають підготовку поверхні і виконання захисту (нанесення мастикових чи лакофарбових покриттів, поверхневе просочення та ін.).
2.6.8 Конфігурація обойм, сорочок, нарощувань вибирається з урахуванням можливості застосування зварних сіток і каркасів, що виготовляються на машинах контактного точкового зварювання в заводських умовах, а також простої за конструкцією і зручної в експлуатації опалубки, у т.ч. незнімної (повністю чи частково).
Заходи, що забезпечують задані властивості відновленої (підсиленої) конструкції, повинні бути з належним ступенем деталізації зазначені в проекті.
2.6.9 У конструктивних вирішеннях з'єднань арматури на місці її установки необхідно передбачати переважно беззварювальні методи: з'єднання внапусток в'язальним дротом, установлення кутових сіток і хомутів тощо.
Технологію виконання зварних з'єднань слід проектувати згідно з РСН 342.
Конструкція арматурних каркасів і сіток повинна забезпечувати мінімальний обсяг робіт зі згинання, вивірки і закріплення в проектному положенні, для чого вони в необхідних випадках повинні бути оснащені кріпильними деталями і фіксаторами.
Арматурні вироби (хомути, відгини, сполучні стержні) повинні бути простої форми, що дозволяє виготовляти їх на згинальних верстатах.
2.6.10 При значних обсягах робіт сталеві елементи підсилення слід проектувати з урахуванням їх заводського виготовлення, повністю підготовленими до монтажу, з установо- вочними деталями і пристосуваннями, що забезпечують можливість складання в процесі мон-тажу без підгінних операцій. Елементи підсилення повинні надходити до місця провадження робіт з обробленими кромками та антикорозійним покриттям, змащенням сполучних і кріпильних деталей, нарізкою тощо. Для складних елементів необхідно передбачати контрольне складання на болтах на заводі-виготовлювачі.
Проектні вирішення сталевих елементів підсилення повинні враховувати можливість їх окремого монтажу, за якого опорні деталі встановлюються заздалегідь на підготовлені бетонні поверхні із вирівнювальним шаром розчину.
При проектуванні елементів підсилення з технологічними операціями щодо включення їх у роботу необхідно передбачати вирішення, що дозволяють сполучати ці операції з контролем зусиль.
Для включення елементів підсилення в роботу домкратами в місцях установки останніх повинні бути передбачені опорні деталі і фіксатори для закріплення в проектному положенні.
2.6.11 Для елементів підсилення, що охоплюють існуючі залізобетонні конструкції, розміри необхідно призначати за максимальним значенням фактичних розмірів перерізів цих конструкцій.
2.7 Контроль якості і приймання робіт
2.7.1 Контроль якості робіт при підсиленні обоймами слід виконувати на всіх етапах робіт у технологічній послідовності, передбаченій в робочій документації і проекті провадження робіт. Прийманню підлягають:
-підготовлені поверхні бетону конструкції, що підсилюється, відповідно до проекту РСН 342, СНіП 3.04.01 і ДСТУ Б.В.2.6-2;
-змонтована арматура і зварні з'єднання у відповідності з РСН 342, СНіП 3.03.01, ГОСТ 10922, ГОСТ 14098;
-змонтована опалубка відповідно до РСН 342, СНіП 3.03.01 і СНіП ІІІ-4.
Контроль якості бетону виконують шляхом випробування контрольних зразків, вигото- влених біля місця укладання бетонної суміші.
2.7.2 Контроль якості робіт при підсиленні залізобетонних конструкцій сталевими елементами повинен включати:
-перевірку відповідності елементів підсилення робочим кресленням;
-правильність установлення опорних деталей, підготовки опорних поверхонь і кромок поверхонь, що зварюються;
-контроль натягу попередньо напружених елементів підсилення;
-контроль якості зварювальних робіт.
2.7.3 Результати контролю якості будівельно-монтажних робіт необхідно вносити в журнали приймання, журнали робіт, а також фіксувати в актах на приховані роботи.
2.7.4 Приймання закінчених робіт необхідно виконувати відповідно до вимог ДБН А.3.1-3.
2.7.5 Відомості про проведене підсилення необхідно заносити в журнал з експлуатації і паспорт технічного стану будинку (споруди).
З КАМ'ЯНІ Й АРМОКАМ'ЯНІ КОНСТРУКЦІЇ
Дані Норми поширюються на проектування ремонту і підсилення окремих кам'яних і армокам'яних конструкцій (далі - конструкцій), а також будинків і споруд у цілому з викорис-танням кам'яних матеріалів, залізобетону, сталевого прокату. Вони не поширюються на ре- монт і підсилення інженерних споруд типу тунелів, труб під насипами, мостів, теплових агрегатів.
При розробці конструкцій підсилення слід враховувати вимоги СНіП ІІ-22, СНіП 2.03.01 та СНіП ІІ-23, а також враховувати коефіцієнт надійності за відповідальністю n за ГОСТ 27751. При цьому вони повинні відповідати ступеню відповідальності будинків і споруд, для яких конструкції підсилення розробляються.
При проектуванні ремонту і підсилення конструкцій в особливих умовах експлуатації (сейсмічні впливи, підроблювані території, просадні основи, агресивні середовища тощо) слід у повному обсязі дотримуватись вимог відповідних нормативних документів.
Проекти ремонту і підсилення кам'яних будинків і споруд - пам'яток архітектури - повинні виконуватися з дотриманням спеціальних вимог, які встановлюються відповідними службами.
3.1 Загальні вимоги
3.1.1 Перевірку міцності несучих конструкцій слід виконувати при зміні діючих наван- тажень, зміні умов експлуатації, а також при виявленні дефектів і пошкоджень. Дефекти і пошкодження враховують шляхом зменшення введеної у розрахунок площі перерізу кладки або арматури. Конструкції, що не відповідають вимогам перевірного розрахунку, підлягають підсиленню.
3.1.2 Перевірні розрахунки існуючих конструкцій, а також розрахунок і проектування конструкцій, що підсилюються, слід виконувати на основі проектних матеріалів, даних про використані матеріали, а також результатів натурних обстежень, які проводяться згідно з чинними нормативними документами.
3.1.3 На основі натурних обстежень повинні бути встановлені: геометричні розміри перерізів, дані про міцнісні та інші фізико-механічні характеристики кладки, дані про систему кладки, характеристики конструкцій багатошарових стін, наявність силових тріщин, у тому числі в примиканнях і пересіченнях стін, пошкодження зв'язків, відхилення від вертикалі, деформації будинку або споруди від різного роду впливів, при дефектах, пошкодженнях від розморожування кладки та ін.
3.1.4 Конструкції будинку і споруди, які підсилюються, на всіх стадіях провадження робіт (часткове розбирання, тимчасове видалення зв'язків та ін.) повинні відповідати вимогам міцності і стійкості. У необхідних випадках вони повинні бути розкріплені або розванта- жені шляхом підведення різного типу пристроїв або конструкцій. У проекті повинні міститися вихідні дані для розробки ППР (схеми прикладання і величини навантажень, способи включення конструкцій підсилення в роботу, порядок розбирання кладки в прорізах, що влаштовуються, тощо). У необхідних випадках проект повинен містити документацію нестандартного устаткування і пристосувань для провадження робіт.
3.1.5 Для повного використання несучої спроможності металевих елементів підси- лення слід передбачати їх надійне включення в роботу: встановлення на розчині, застосу- вання технологічних пристроїв для створення обтискання, підклинювання та ін. За можливості для підсилення слід застосовувати уніфіковані у межах об'єкта елементи заводського ви-готовлення, що мають компенсаційні пристосування для вибору зазорів.
3.2 Матеріали
3.2.1 Матеріали для підсилення і ремонту конструкцій повинні відповідати вимогам СНіП ІІ-23, СНіП 2.03.01 і СНіП ІІ-22.
3.2.2 Матеріали необхідно вибирати з урахуванням фізичних, механічних, теплофізи- чних і інших властивостей матеріалів конструкцій, що підсилюються, а також температурно- вологісного стану або режиму експлуатації приміщення, агресивності середовища та ін.
3.2.3 Характеристики міцності матеріалів, що застосовуються, повинні бути не нижче відповідних характеристик кладки конструкцій, які підсилюються.
3.2.4 При виборі матеріалів необхідно враховувати можливість реалізації проекту з використанням місцевих матеріалів і можливість виконання робіт у зимовий час.
3.3 Класифікація способів підсилення
3.3.1 Основними способами підсилення (відновлення несучої спроможності) констру- кцій є:
- повна чи часткова заміна існуючої кладки несучих конструкцій шляхом її аналогічного перекладання;
- відновлення несучої спроможності існуючої кладки шляхом ін'єктування тріщин та місць локального руйнування;
- відновлення чи підвищення несучої спроможності (жорсткості) конструкцій введенням різних елементів підсилення;
- відновлення загальної (просторової) жорсткості або стійкості будинку (споруди).
3.4 Проектування ремонту і підсилення конструкцій
3.4.1 Спосіб заміни (перекладання) окремих конструкцій (простінків, стовпів) необхідно застосовувати при значному ушкодженні кладки внаслідок розморожування чи в аварійних ситуаціях. При перекладанні замінна конструкція повинна бути повністю розвантажена. Розбирання кладки слід робити тільки після повної передачі навантаження на розвантажува- льні пристрої. Заміна простінків виконується по черзі: розбирання наступного простінка можна робити після набору розчином попереднього необхідної міцності.
При частковій заміні нові шари кладки повинні бути надійно з'єднані анкерами із ша- рами, що зберігаються.
3.4.2 Для зведення кладки замінних конструкцій (простінків, стовпів) у проектах необхідно передбачати кам'яні матеріали підвищеної міцності, але не нижче М 100 і цемент- ний розчин М 50. Товщина розчинних швів неармованої кладки повинна бути не більше 15 мм. Кладку замінного простінка не слід доводити до старої на ЗО 40 мм. Шов повинен бути ретельно зачеканений жорстким цементним розчином. Передачу навантаження на кладку допускається робити при досягненні нею міцності, необхідної для сприйняття зазначеного навантаження, тобто того, яке може бути прикладене в процесі провадження робіт, але не менше 50 % від проектного.
3.4.3 Ушкоджені шари кладки підлягають розбиранню і заміні. Якщо несуча спромож- ність, що залишається після розбирання кладки, недостатня, то стіни необхідно підсилювати шляхом заміни чи потовщення кладки. Мінімальна товщина нових шарів повинна бути не менше половини цеглини (каменя). Нова кладка зовнішніх шарів повинна виконуватися з більш міцних і морозостійких матеріалів на цементному розчині М 50 - М 100.
Спільна робота додаткового шару з основною кладкою повинна забезпечуватися конструктивними заходами: перев'язкою, шпонками, анкерами.
Анкери з арматурної сталі періодичного профілю діаметром 8 мм необхідно закладати на цементному розчині М100 в отвори, що просвердлюються, діаметром 20 - 25 мм. Глибина їх закладання повинна бути не менше 120 мм. Крок анкерів приймається рівним 0,4 м по висоті і 0,6 - 0,7 м - по довжині. Анкери слід розташовувати в шаховому порядку.
3.4.4 Для ремонту ін'єктуванням ушкоджених тріщинами стін слід використовувати цементно-колоїдні клеї, цементно-піщані, цементно-полімерні і полімерні розчини, їх склад і технологія робіт розробляються з урахуванням фізико-механічних властивостей кладки, її вологості тощо.
3.4.5 Для ремонту зовнішньої поверхні бокових стін із ніздрюватих та легких бетонів слід застосовувати поризовані розчини густиною не більше 1500 кг/м3. При цьому зовнішні шари порівняно з внутрішніми повинні мати велику паропроникність.
3.4.6 Закладання (зачеканення) тріщин цементним розчином виконують при розкритті тріщин більше 3 мм. Зони кладки з великими тріщинами з розкриттям до 50 мм необхідно перекладати цеглою на розчині М 50 - М 100 з перев'язкою з основною кладкою чи закладати легким бетоном класу В 3,5 - В 7,5 густиною 1800 кг/м3 і нижче .
3.4.7 Облицювання тріщин і розломів, як правило, виконують за необхідності збереження лицьової фактури кладки. Кладка по довжині тріщини повинна бути розібрана на глибину в 1/2 цеглини і ширину (уздовж стіни) не менше однієї цеглини (каменя) у кожну сторону від тріщини з наступним закладанням штраби новою цеглою (каменем) з перев'язкою зі старою на розчині М 50 - М 100.
