2. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій
цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших
заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Стаття 377. Вирішення питання про звернення стягнення
на грошові кошти, що знаходяться на рахунках

1. Питання про звернення стягнення на належні боржнику від
інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в
установах банків та інших фінансових установах, при виконанні
судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також
питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника, що
знаходяться на його рахунках в установах банків та інших
фінансових установах, при виконанні рішень інших органів
(посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного
виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої
служби.

2. Суд негайно розглядає подання державного виконавця без
виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за
участю державного виконавця.

Стаття 378. Заміна сторони виконавчого провадження

1. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за
поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює
сторону виконавчого провадження її правонаступником.

2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому
засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка
сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про
заміну сторони виконавчого провадження.

Стаття 379. Визначення частки майна боржника у майні, яким
він володіє спільно з іншими особами

1. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким
він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за
поданням державного виконавця.

2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому
засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка
сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про
визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно
з іншими особами.

Стаття 380. Порядок вирішення питання про поворот виконання

1. Питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи
касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває
провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в
позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

2. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу
повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові
відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або
провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд,
ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути
відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим
рішенням.

3. У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі
суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі
грошових коштів, одержаних від його реалізації.

Стаття 381. Строк подання заяв про поворот виконання

1. Якщо питання про поворот виконання рішення не було
вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи
касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого
з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому
перебуває справа. Заяву про поворот виконання можна подати у межах
позовної давності.

2. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не
сплачується.

3. Суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому
засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу.

Стаття 382. Особливості повороту виконання в окремих
категоріях справ

1. У разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами
рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот
виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване
на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним
підроблених документах.

2. У справах про стягнення аліментів, а також у справах про
стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з
трудових правовідносин, поворот виконання не допускається
незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком
випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах
або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Розділ VII
СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ
СУДОВИХ РIШЕНЬ

Стаття 383. Право на звернення із скаргою до суду

1. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються
до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із
скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю
державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої
служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно
до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Стаття 384. Подання скарги

1. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після
оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи
іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника
відповідного відділу державної виконавчої служби.

2. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

3. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ
державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після
прийняття її судом.

Стаття 385. Строки для звернення із скаргою

1. Скаргу може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження
постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може
бути поновлено судом.

Стаття 386. Розгляд скарги

1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому
засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої
посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи
бездіяльність якої оскаржуються.

2. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа
державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних
причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

3. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи
бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді,
він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої
належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод
заявника.

Стаття 387. Судове рішення за скаргою

1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає
оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і
зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної
виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути
порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи
свободи.

3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були
прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень
державного виконавця або іншої посадової особи державної
виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено,
суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Стаття 388. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги

1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються
судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в
задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої
служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги
заявника.

Стаття 389. Виконання ухвали суду

1. Про виконання ухвали відповідний орган державної
виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у
місячний строк з дня одержання ухвали суду.

Розділ VIII
ПРО ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РIШЕНЬ
IНОЗЕМНИХ СУДIВ В УКРАЇНI

Глава 1
ВИЗНАННЯ ТА ЗВЕРНЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ РIШЕННЯ
IНОЗЕМНОГО СУДУ, ЩО ПIДЛЯГАЄ ПРИМУСОВОМУ
ВИКОНАННЮ

Стаття 390. Умови визнання та виконання рішення іноземного
суду, що підлягає примусовому виконанню

1. Рішення іноземного суду визнається та виконується в
Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними
договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з
іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Стаття 391. Строки пред'явлення рішення іноземного суду
до примусового виконання

1. Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до
примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня
набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення
періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового
виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням
заборгованості за останні три роки.

Стаття 392. Суди, що розглядають справи про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення
іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судом за
місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

2. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або
місцезнаходження на території України або його місце проживання
(перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання
дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Стаття 393. Порядок подання клопотання про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання
рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем
або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про
надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
через органи державної влади України, суд приймає до розгляду
клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

Стаття 394. Вимоги до клопотання про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання
рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно
містити:

1) ім'я (найменування) стягувача або його представника (якщо
клопотання подається представником), зазначення їхнього місця
проживання (перебування) або місцезнаходження;

2) ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця
проживання (перебування), його місцезнаходження чи
місцезнаходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання.

2. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання
рішення іноземного суду додаються документи, передбачені
міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.

3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів,
що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого
договору, до клопотання додаються такі документи:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення
іноземного суду, про примусове виконання якого подається
клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду
набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої
постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в
судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце
розгляду справи;

4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу
рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже
виконувалося раніше);

5) документ, що посвідчує повноваження представника стягувача
(якщо клопотання подається представником);

6) засвідчений відповідно до законодавства переклад
перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою
міжнародними договорами України.

4. Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються
до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією
главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи,
залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з
документами, що додано до нього, стягувачеві (або його
представникові).

Стаття 395. Розгляд клопотання про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Про надходження клопотання про надання дозволу на
примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний
строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний
строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

2. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у
разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у
місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом
клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій
визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач
і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до
його розгляду.

3. За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних
причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що
повідомляє сторони.

4. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове
виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у
відкритому судовому засіданні.

5. Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача
або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про
своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою
для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено
питання про перенесення його розгляду.

6. Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення
сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове
виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні
клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом
стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення
ухвали.

7. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд
визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

8. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в
іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму
в національній валюті за курсом Національного банку України на
день постановлення ухвали.

Стаття 396. Підстави для відмови у задоволенні клопотання
про надання дозволу на примусове виконання
рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання
рішення іноземного суду не задовольняється у випадках,
передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у
задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на
території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення
іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у
судовому процесі через те, що їй не було належним чином
повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить
виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно
до закону органу України;

4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими
сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало
законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у
спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же
підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному
суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим
Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового
виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає
судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) в інших випадках, встановлених законами України.

Стаття 397. Оскарження ухвали суду

1. Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення
іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього
питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені цим
Кодексом.

Стаття 398. Звернення до примусового виконання рішення
іноземного суду

1. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання
дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд
видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку,
встановленому законом.

Глава 2
ВИЗНАННЯ РIШЕННЯ IНОЗЕМНОГО СУДУ,
ЩО НЕ ПIДЛЯГАЄ ПРИМУСОВОМУ ВИКОНАННЮ

Стаття 399. Умови визнання рішення іноземного суду,
що не підлягає примусовому виконанню

1. Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому
виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено
міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, або за принципом взаємності за
домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має
виконуватися в Україні.

Стаття 400. Порядок подання клопотання про визнання рішення
іноземного суду, що не підлягає примусовому
виконанню

1. Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не
підлягає примусовому виконанню, за умови, що це передбачено
міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, подається заінтересованою особою до суду
в порядку, встановленому статтями 392-394 цього Кодексу для
подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання
рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених
цією главою.

2. До клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не
підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення
іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду
набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні;

3) засвідчений відповідно до законодавства переклад
перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою
міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.

Стаття 401. Розгляд клопотання про визнання рішення
іноземного суду, що не підлягає примусовому
виконанню

1. Про надходження клопотання про визнання рішення іноземного
суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний
строк письмово повідомляє заінтересовану особу і пропонує їй у
місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

2. Після подання заінтересованою особою заперечень у
письмовій формі або у разі її відмови від подання заперечень, а
так само коли у місячний строк з часу повідомлення заінтересованої
особи про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя
постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду
клопотання, про що заінтересовані особи повідомляються письмово не
пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

3. За заявою заінтересованої особи і за наявності поважних
причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що
повідомляє заінтересовані особи.

4. Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду,
що не підлягає примусовому виконанню, проводиться суддею
одноособово у відкритому судовому засіданні.

5. Неявка без поважних причин у судове засідання
заінтересованих осіб або їх представників, стосовно яких суду
відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є
перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із
заінтересованих осіб не було порушено питання про перенесення його
розгляду.

6. За наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у
разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в
Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без
задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання
рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

7. У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не
підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав,
встановлених статтею 396 цього Кодексу.

8. Копія ухвали надсилається судом заінтересованим особам у
триденний строк з дня постановлення ухвали.

9. Ухвала про визнання в Україні рішення іноземного суду або
про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення
іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути
оскаржена в порядку і строки, встановлені цим Кодексом.

Розділ IX
ВIДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНОГО СУДОВОГО
ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 402. Порядок відновлення втраченого судового
провадження

1. Відновлення втраченого повністю або частково судового
провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або
у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому
цим Кодексом.

Стаття 403. Особи, які мають право звертатися до суду
із заявою про відновлення провадження

1. Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути
відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за
ініціативою суду.

Стаття 404. Підсудність заяви про відновлення втраченого
провадження

1. Заява про відновлення втраченого судового провадження
подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або
постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Стаття 405. Зміст заяви про відновлення втраченого судового
провадження

1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення якого саме
провадження просить заявник, чи було у справі ухвалено рішення по
суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження, якою
саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник,
хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце
проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про
обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій
документів провадження або відомостей щодо них, поновлення яких
саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне
їх поновлення.

2. До заяви про відновлення втраченого провадження додаються
документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в
установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі.

Стаття 406. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви,
відмова у відкритті провадження у справі
або залишення заяви без розгляду

1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або
відомості, необхідні для його відновлення, суд постановляє ухвалу
про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк,
необхідний для усунення цих недоліків.

2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не
пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою
відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення
провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було
відкрито.

3. Судове провадження, втрачене до закінчення судового
розгляду, не підлягає відновленню у встановленому цим розділом
порядку. Заявник у цьому разі може пред'явити новий позов.
В ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв'язку з
втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути
обов'язково зазначено.

Стаття 407. Розгляд справи

1. При розгляді справи суд використовує ту частину
провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним
чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів,
інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого
провадження.

2. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під
час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали
участь у справі, а в необхідних випадках - осіб, які входили до
складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а
також осіб, які виконували судове рішення.

Стаття 408. Рішення суду

1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює
рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в
частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

2. У рішенні суду про відновлення втраченого судового
провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних,
поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх
учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає
установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться
висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися
судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.

3. За недостатності зібраних матеріалів для точного
відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває
розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які
беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою
заявою за наявності необхідних документів.

4. Строк зберігання судового провадження не має значення для
вирішення заяви про його відновлення, крім випадку звернення з
такою заявою для виконання рішення, якщо строк на пред'явлення
виконавчого листа для виконання закінчився і судом не поновлено.

Стаття 409. Звільнення заявника від судових витрат

1. У справі про відновлення втраченого провадження заявник
звільняється від оплати судових витрат. У разі подання завідомо
неправдивої заяви судові витрати відшкодовуються заявником.

Розділ X
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ
IНОЗЕМНИХ ОСIБ

Стаття 410. Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб

1. Iноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи,
іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні
організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до
судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

2. Iноземні особи мають процесуальні права та обов'язки
нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками,
встановленими Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а
також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.

3. Законом України можуть бути встановлені відповідні
обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких
допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав
фізичних або юридичних осіб України.


( Статтю 411 виключено на підставі Закону N 2709-IV
( 2709-15 ) від 23.06.2005 )


( Статтю 412 виключено на підставі Закону N 2709-IV
( 2709-15 ) від 23.06.2005 )


Стаття 413. Позови до іноземних держав та міжнародних
організацій. Дипломатичний імунітет

1. Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення
позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке
знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою
компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено
міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана
Верховною Радою України, або законом України.

2. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних
держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і
міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, підлягають юрисдикції судів України в
цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та
нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України
у цивільних справах в межах, визначених міжнародними договорами,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або
законами України.

Стаття 414. Підсудність судам України цивільних справ
у спорах, в яких беруть участь іноземці,
а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін,
які беруть участь у спорі, проживає за кордоном

1. Підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких
беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із
сторін, які беруть участь у спорі, проживає за кордоном,
визначається законами України.

Стаття 415. Виконання судових доручень іноземних судів
і звернення судів України з дорученнями
до іноземних судів

1. Суди України виконують передані їм в установленому порядку
доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій
(вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків,
проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком
випадків, коли:

1) виконання доручення порушувало б суверенітет України або
загрожувало б національній безпеці України;

2) виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду.

2. Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих
процесуальних дій проводиться на підставі законів України.
На прохання іноземного суду під час виконання доручення
процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої
держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству
України та її публічному порядку.

3. Суди України можуть звертатися до іноземних судів з
дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин
судів України з іноземними судами регулюється законами України і
міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.

Розділ XI
ПРИКIНЦЕВI ТА ПЕРЕХIДНI ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності 1 січня 2005 року, але не
раніше набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства
України.
( Пункт 1 розділу XI із змінами, внесеними згідно з Кодексом
N 2747-IV ( 2747-15 ) від 06.07.2005 )

2. Частина друга статті 84 цього Кодексу набирає чинності з
моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу
граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2-1. До 1 січня 2008 року повне фіксування судового засідання
за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється
судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за
ініціативою суду. В усіх інших випадках хід судового засідання
фіксується у протоколі судового засідання, у якому зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце проведення судового засідання;

2) час початку судового засідання;

3) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та
ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання;

4) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та
інших осіб, які беруть участь у справі;

5) відомості про присутність осіб, які беруть участь у
справі, експертів, спеціалістів, перекладачів, свідків або про їх
відсутність, причини відсутності та про вручення їм судових
повісток;

6) відомості про роз'яснення сторонам та іншим особам, які
беруть участь у справі, їхніх процесуальних прав та обов'язків;

7) усі розпорядження головуючого та ухвали, постановлені без
виходу до нарадчої кімнати, а також відомості про проголошення
ухвал, постановлених у нарадчій кімнаті;

8) основний зміст заяв і клопотань сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі, та ходу їх обговорення;

9) основний зміст пояснень осіб, які беруть участь у справі,
а також показання свідків, усні роз'яснення та доповнення
експертами своїх висновків; усні роз'яснення спеціалістів;

10) подані в судовому засіданні докази, хід дослідження
доказів, а у разі, якщо докази не додаються до справи, - номер,
дата та зміст письмових доказів, а також ознаки і властивості
речових доказів;

11) зміст судових дебатів;

12) відомості про проголошення рішення, ухвали за
результатами розгляду справи та роз'яснення особам, які беруть
участь у справі, змісту рішення, ухвали, порядку і строку їх
оскарження, а також права та строк на ознайомлення з протоколом
судового засідання, подання на нього зауважень;

13) час закінчення судового засідання у справі.

У протоколі судового засідання відображаються всі істотні
моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали
місце в судовому засіданні.

Протокол складається секретарем судового засідання. Протокол
повинен бути оформлений та підписаний головуючим і секретарем
судового засідання не пізніше трьох днів з дня закінчення судового
засідання. У разі необхідності строк для оформлення та підписання
протоколу може бути продовжено головуючим, але не більше ніж на
десять днів після закінчення судового засідання. Про підписання
протоколу повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з
протоколом судового засідання і протягом трьох днів після їх
повідомлення про підписання протоколу або після закінчення строку
на підписання протоколу подавати свої письмові зауваження щодо
неповноти або неправильності протоколу.

Головуючий розглядає зауваження до протоколу і в разі згоди з
ними посвідчує їх правильність. У разі незгоди головуючого із
поданими зауваженнями вони розглядаються судом з повідомленням
осіб, які брали участь у справі, про час і місце проведення
судового засідання.

Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою
посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. У разі пропуску
строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення
суд залишає їх без розгляду.

Зауваження повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з
дня їх надходження до суду.

Зауваження приєднуються до матеріалів справи, в тому числі,
якщо їх не було розглянуто у зв'язку з вибуттям головуючого.
( Розділ XI доповнено пунктом 2-1 згідно із Законом N 2875-IV
( 2875-15 ) від 08.09.2005 )

3. Визнати такими, що втрачають чинність з набранням чинності
цим Кодексом:

Цивільний процесуальний кодекс України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) від 18 липня
1963 року, із змінами, внесеними до нього;

Закон Української РСР "Про затвердження Цивільного
процесуального кодексу Української РСР" ( 1500-06 ) (Відомості
Верховної Ради УРСР, 1963 р., N 30, ст. 464);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 9 грудня
1963 року "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного
процесуального кодексів Української РСР" ( 1990-06 ) (Відомості
Верховної Ради УРСР, 1963 р., N 51, ст. 731).

4. Внести зміни до таких законів України:

1) у Законі України "Про судоустрій України" ( 3018-14 )
(Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 27-28, ст. 180):

а) друге речення частини третьої статті 13 викласти у такій
редакції: "Перегляд справ у зв'язку з винятковими обставинами
здійснюється Верховним Судом України у складі, встановленому
процесуальним законом";

б) пункт 1 частини шостої статті 25 виключити;

в) у пункті 1 частини другої статті 47 слова "розглядає у
касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених
до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку
повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної
юрисдикції в касаційному порядку" замінити словами "переглядає
справи у зв'язку з винятковими обставинами у порядку,
встановленому процесуальним законом; переглядає справи у
касаційному порядку у випадках, встановлених законом";

г) друге речення абзацу першого підпункту 9 пункту 3 розділу
VII "Прикінцеві та перехідні положення" викласти у такій редакції:
"До законодавчого визначення суду, який буде здійснювати
повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його
утворення і початку діяльності перегляд цих справ у касаційному
порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України";

2) частину першу статті 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (Відомості Верховної Ради України,
1997 р., N 16, ст. 119; 1999 р., N 5-6, ст. 39, N 20-21, ст. 192,
N 26, ст. 215, N 51, ст. 455; 2000 р., N 36, ст. 298; 2002 р.,
N 5, ст. 30; 2003 р., N 10-11, ст. 87, N 12, ст. 88, N 33-34,
ст. 267; 2004 р., N 7, ст. 56) доповнити пунктом 28 такого змісту:

"28) судовий збір".

5. До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати
і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду
сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для
державного мита.

6. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Кодексом
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року,
розглядаються у порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи
скарги не можуть бути залишені без руху чи повернуті у порядку,
встановленому статтями 121, 297, 327, 355 цього Кодексу, якщо вони
подані з додержанням відповідних вимог Цивільного процесуального
кодексу України ( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 )
1963 року.

7. Заяви, які подані до набрання чинності цим Кодексом
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року
і містять вимоги, що можуть бути розглянуті за правилами наказного
провадження, за клопотанням позивача розглядаються в порядку,
встановленому розділом II "Наказне провадження" цього Кодексу,
якщо їх судовий розгляд не розпочався за правилами позовного
провадження.

8. Скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх
вчиненні, подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до
глави 39 Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року,
розглядаються за правилами позовного провадження, встановленими
цим Кодексом.

9. Заяви і скарги у справах, що виникають з
адміністративно-правових відносин, а також у справах щодо відмови
органу державної реєстрації актів цивільного стану внести
виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання
чинності цим Кодексом за правилами, встановленими главами 29-32,
36 Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року,
розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного
судочинства України.
( Пункт 9 розділу XI із змінами, внесеними згідно з Кодексом
N 2747-IV ( 2747-15 ) від 06.07.2005 )

10. Судові рішення, які ухвалені судом першої інстанції до
набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть
бути оскаржені в апеляційному порядку без подання заяви про
апеляційне оскарження, якщо строк апеляційного оскарження
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року
не закінчився. Неоскаржені судові рішення, ухвалені судом першої
інстанції до набрання чинності цим Кодексом, набирають законної
сили у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом
України ( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року.

11. Судові рішення, ухвалені в апеляційній інстанції до
набрання чинності цим Кодексом, можуть бути оскаржені у
касаційному порядку, якщо строк касаційного оскарження відповідно
до Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року не
закінчився.

12. Заяви про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з винятковими
обставинами, подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно
до Цивільного процесуального кодексу України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) 1963 року,
розглядаються у порядку, встановленому цим Кодексом. Підставою для
скасування чи зміни судових рішень за такими заявами, крім
підстав, встановлених статтею 354 цього Кодексу, може бути також
виявлене після касаційного розгляду справи застосування судами
загальної юрисдикції положення закону всупереч нормам Конституції
України ( 254к/96-ВР ).

13. Кабінету Міністрів України:

передбачати в проектах законів про Державний бюджет України
на 2005 рік та наступні роки видатки на забезпечення повної
фіксації судового засідання технічними засобами;


у тримісячний строк з дня опублікування цього Кодексу:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України
пропозиції щодо приведення законів у відповідність із цим
Кодексом;

прийняти акти, що випливають з цього Кодексу, привести у
відповідність із ним свої нормативно-правові акти.


Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 18 березня 2004 року
N 1618-IV