Кодекс 435-IV. Гражданский кодекс Украины


ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2004, N 2, ст.6 N 1255-IV ( 1255-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.140 N 1713-IV ( 1713-15 ) від 12.05.2004, ВВР, 2004, N 33-34, ст.403 N 2135-IV ( 2135-15 ) від 02.11.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.37 N 2146-IV ( 2146-15 ) від 03.11.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.39 N 2450-IV ( 2450-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 13, ст.234 N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.257 N 2620-IV ( 2620-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.352 N 2664-IV ( 2664-15 ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 31, ст.420 N 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.427 N 2710-IV ( 2710-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 32, ст.423 N 2798-IV ( 2798-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 42, ст.464 N 3165-IV ( 3165-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.102 N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13, ст.110 N 3261-IV ( 3261-15 ) від 22.12.2005, ВВР, 2006, N 15, ст.127 N 3348-IV ( 3348-15 ) від 17.01.2006, ВВР, 2006, N 19-20, ст.161 N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.234 N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268 N 185-V ( 185-16 ) від 21.09.2006, ВВР, 2006, N 46, ст.456 N 501-V ( 501-16 ) від 20.12.2006, ВВР, 2007, N 11, ст.93 N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.87 N 1111-V ( 1111-16 ) від 31.05.2007, ВВР, 2007, N 44, ст.512 N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008, ВВР, 2008, N 48, ст.358 N 514-VI ( 514-17 ) від 17.09.2008, ВВР, 2008, N 50-51, ст.384 N 661-VI ( 661-17 ) від 12.12.2008, ВВР, 2009, N 15, ст.190 N 675-VI ( 675-17 ) від 17.12.2008, ВВР, 2009, N 15, ст.192 N 692-VI ( 692-17 ) від 18.12.2008, ВВР, 2009, N 17, ст.236 N 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.257 N 1055-VI ( 1055-17 ) від 03.03.2009, ВВР, 2009, N 29, ст.393 N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511 N 1390-VI ( 1390-17 ) від 21.05.2009, ВВР, 2009, N 39, ст.559 N 1617-VI ( 1617-17 ) від 24.07.2009 ) ( Зміни по Закону N 1702-VI ( 1702-17 ) від 05.11.2009 будуть внесені після його опублікування ) КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Розділ I ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством 1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові тамайнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичнійрівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їхучасників. 2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному абоіншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, атакож до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство незастосовується, якщо інше не встановлено законом. Стаття 2. Учасники цивільних відносин 1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичніособи (далі - особи). 2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна,Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні державита інші суб'єкти публічного права. Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства 1. Загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистогожиття людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крімвипадків, встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) тазаконом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не забороненазаконом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність. Стаття 4. Акти цивільного законодавства України 1. Основу цивільного законодавства України становитьКонституція України ( 254к/96-ВР ). 2. Основним актом цивільного законодавства України єЦивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України,які приймаються відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР )та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до ВерховноїРади України проект закону, який регулює цивільні відносиниінакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проектзакону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданийзаконопроект розглядається Верховною Радою України одночасно звідповідним проектом закону про внесення змін до Цивільногокодексу України. 3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами ПрезидентаУкраїни у випадках, встановлених Конституцією України( 254к/96-ВР ). 4. Актами цивільного законодавства є також постанови КабінетуМіністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечитьположенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуютьсявідповідні положення цього Кодексу або іншого закону. 5. Інші органи державної влади України, органи владиАвтономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правовіакти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах,встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом. 6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій територіїУкраїни. Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі 1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, яківиникли з дня набрання ними чинності. 2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі,крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільнувідповідальність особи. 3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалисяактом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий актцивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, щовиникли з моменту набрання ним чинності. Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір 1. Сторони мають право укласти договір, який не передбаченийактами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадамцивільного законодавства. 2. Сторони мають право врегулювати у договорі, якийпередбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, якіне врегульовані цими актами. 3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актівцивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власнийрозсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актівцивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, атакож у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актівцивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносинміж сторонами. 4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статтізастосовуються і до односторонніх правочинів. Стаття 7. Звичай 1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокремазвичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актамицивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільнихвідносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. 2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільногозаконодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Стаття 8. Аналогія 1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом,іншими актами цивільного законодавства або договором, вонирегулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актівцивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільнівідносини (аналогія закону). 2. У разі неможливості використати аналогію закону длярегулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно дозагальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин 1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулюваннявідносин, які виникають у сферах використання природних ресурсівта охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин,якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. 2. Законом можуть бути передбачені особливості регулюваннямайнових відносин у сфері господарювання. Стаття 10. Міжнародні договори 1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільнівідносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною РадоюУкраїни, є частиною національного цивільного законодавстваУкраїни. 2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному увстановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, щовстановлені відповідним актом цивільного законодавства,застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Глава 2 ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, щопередбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,що не передбачені цими актами, але за аналогією породжуютьцивільні права та обов'язки. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів таінших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншійособі; 4) інші юридичні факти. 3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньоз актів цивільного законодавства. 4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства,цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актіворганів державної влади, органів влади Автономної Республіки Кримабо органів місцевого самоврядування. 5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства,цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. 6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавстваабо договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язківможе бути настання або ненастання певної події. Стаття 12. Здійснення цивільних прав 1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власнийрозсуд. 2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставоюдля їх припинення, крім випадків, встановлених законом. 3. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин,нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актамицивільного законодавства. 4. Особа може за відплатним або безвідплатним договоромпередати своє майнове право іншій особі, крім випадків,встановлених законом. 5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісногоабо нерозумного здійснення особою свого права, вважається, щоповедінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше невстановлено судом. Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав 1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їйдоговором або актами цивільного законодавства. 2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватисявід дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкодидовкіллю або культурній спадщині. 3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдатишкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. 4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватисяморальних засад суспільства. 5. Не допускаються використання цивільних прав з метоюнеправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольнимстановищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. 6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх праввимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, судможе зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а такожзастосувати інші наслідки, встановлені законом. Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків 1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановленихдоговором або актом цивільного законодавства. 2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не єобов'язковим для неї. 3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобамизаохочення та відповідальністю, які встановлені договором абоактом цивільного законодавства. 4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку абойого виконання у випадках, встановлених договором або актамицивільного законодавства. Глава 3 ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який несуперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свогоособистого немайнового або майнового права та інтересу. 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодуваннямайнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органудержавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим абооргану місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,що встановлений договором або законом. 3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересуособи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті13 цього Кодексу. Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування 1. Президент України здійснює захист цивільних прав таінтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України( 254к/96-ВР ). 2. У випадках, встановлених Конституцією України( 254к/96-ВР ) та законом, особа має право звернутися за захистомцивільного права та інтересу до органу державної влади, органувлади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування. 3. Орган державної влади, орган влади Автономної РеспублікиКрим або орган місцевого самоврядування здійснюють захистцивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, щовстановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільнихправ та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом досуду. Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом 1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчиненнявиконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку,встановлених законом. Стаття 19. Самозахист цивільних прав 1. Особа має право на самозахист свого цивільного права таправа іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які незаборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. 2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, щопорушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам,що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чивстановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Стаття 20. Здійснення права на захист 1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. 2. Нездійснення особою права на захист не є підставою дляприпинення цивільного права, що порушене, крім випадків,встановлених законом. Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування 1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий актіндивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом владиАвтономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування,якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушуєцивільні права або інтереси. 2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акторгану державної влади, органу влади Автономної Республіки Кримабо органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актамцивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди 1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення їїцивільного права, має право на їх відшкодування. 2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням абопошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або муситьзробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайнихобставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договоромабо законом не передбачено відшкодування у меншому або більшомурозмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цимдоходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі,право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержанихособою, яка порушила право. 4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно дообставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в іншийспосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися внатурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодженняпошкодженої речі тощо). Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди 1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданоївнаслідок порушення її прав. 2. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особазазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала узв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'їчи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала узв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а такожділової репутації фізичної або юридичної особи. ( Пункт 4 частинидругої статті 23 в редакції Закону N 3261-IV ( 3261-15 ) від22.12.2005 ) 3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або вінший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначаєтьсясудом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних тадушевних страждань, погіршення здібностей потерпілого абопозбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яказавдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування,а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.При визначенні розміру відшкодування враховуються вимогирозумності і справедливості. 4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майновоїшкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміромцього відшкодування. 5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше невстановлено договором або законом. Розділ II ОСОБИ Підрозділ 1 ФІЗИЧНА ОСОБА Глава 4 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ Стаття 24. Поняття фізичної особи 1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичноюособою. Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи 1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільнуправоздатність) мають усі фізичні особи. 2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент їїнародження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтересизачатої, але ще не народженої дитини. 3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окреміцивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненнямфізичною особою відповідного віку. 4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється умомент її смерті. Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи 1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільніправа та обов'язки. 2. Фізична особа має усі особисті немайнові права,встановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та цим Кодексом. 3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, щовстановлені цим Кодексом, іншим законом. 4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що невстановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом,іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадамсуспільства. 5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільнихвідносин. Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки 1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати незаборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. 2. Правовий акт Президента України, органу державної влади,органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевогосамоврядування, їхніх посадових і службових осіб не можеобмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені закономцивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеженняпередбачено Конституцією України ( 254к/96-ВР ). Стаття 28. Ім'я фізичної особи 1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх підсвоїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складаєтьсяіз прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливаєіз закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. 2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особавідповідно до закону може використовувати псевдонім (вигаданеім'я) або діяти без зазначення імені. 3. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону. Стаття 29. Місце проживання фізичної особи 1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок,квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому(гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, вякому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. 2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільнообирає собі місце проживання, за винятком обмежень, яківстановлюються законом. 3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти дочотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів)або одного з них, з ким вона проживає, опікуна абомісцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'ятощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання невстановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами,опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці віддесяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки тапіклування або судом. 4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десятироків, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного зних, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчальногозакладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. 5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання їїопікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконуєщодо неї функції опікуна. 6. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи 1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлюєзначення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїмидіями набувати для себе цивільних прав і самостійно їхздійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себецивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нестивідповідальність у разі їх невиконання. 2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюєтьсяцим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і впорядку, встановлених законом. Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років 1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років(малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняєпобутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чисоціальному розвитку та стосується предмета, який має невисокувартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результатиінтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. 2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану неюшкоду. Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років 1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу,фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років(неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією абоіншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результатиінтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це незаборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку)та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовимикоштами на рахунку). 2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків(усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортнихзасобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріальнопосвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника ідозвіл органу опіки та піклування. 3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами,що внесені повністю або частково іншими особами у фінансовуустанову на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування табатьків (усиновлювачів) або піклувальника.( Частина третя статті 32 в редакції Закону N 3201-IV ( 3201-15 )від 15.12.2005 ) 4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бутиодержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органуопіки та піклування.( Частина четверта статті 32 в редакції Закону N 3201-IV( 3201-15 ) від 15.12.2005 ) 5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків(усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування можеобмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатисясвоїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити їїцього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цьогоправа, якщо відпали обставини, які були підставою для йогоприйняття. 6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньоїособи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України( 1618-15 ).( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2620-IV( 2620-15 ) від 02.06.2005 ) Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи 1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність запорушення договору, укладеного нею самостійно відповідно дозакону. 2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність запорушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів),піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна длявідшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки(усиновлювачі) або піклувальник. 3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завданунею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу. Стаття 34. Повна цивільна дієздатність 1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досяглавісімнадцяти років (повноліття). 2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досяглаповноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моментуреєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особоюповноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних зпротиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повнацивільна дієздатність зберігається. Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності 1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичнійособі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовимдоговором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю абобатьком дитини. 2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться зарішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованоїособи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) абопіклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільнадієздатність може бути надана за рішенням суду. 3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичнійособі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатисяпідприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів),піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бутизареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуваєповної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її якпідприємця. 4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі,поширюється на усі цивільні права та обов'язки. 5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичноюособою підприємницької діяльності надана їй повна цивільнадієздатність зберігається. Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи 1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи,якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на їїздатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. 2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи,якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами,токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, атакож інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, ускрутне матеріальне становище. 3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особивстановлюється Цивільним процесуальним кодексом України( 1618-15 ). 4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моментунабрання законної сили рішенням суду про це. Стаття 37. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи 1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена,встановлюється піклування. 2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, можесамостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. 3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, щовиходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільнадієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, щовиходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою,цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклуванняабо суду. 4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходівособи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання нимиздійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволитифізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійноодержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи тарозпоряджатися ними. 5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійнонесе відповідальність за порушення нею договору, укладеного зазгодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Стаття 38. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена 1. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатністьякої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану,який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значеннясвоїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільнудієздатність. 2. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртниминапоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо судпоновлює її цивільну дієздатність. 3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняєтьсяна підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності. 4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільнимпроцесуальним кодексом України ( 1618-15 ). Стаття 39. Визнання фізичної особи недієздатною 1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщовона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатнаусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. 2. Порядок визнання фізичної особи недієздатноювстановлюється Цивільним процесуальним кодексом України( 1618-15 ). 3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особинедієздатною і буде встановлено, що вимога була заявленанедобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа,якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагативід заявника її відшкодування. Стаття 40. Момент визнання фізичної особи недієздатною 1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набраннязаконної сили рішенням суду про це. 2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнаннянедійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуваннямвисновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодопсихічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, зякого вона визнається недієздатною. Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною 1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. 2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якогоправочину. 3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в їїінтересах вчиняє її опікун. 4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичноюособою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу). Стаття 42. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною 1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування судпоновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнананедієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, щовнаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану унеї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій такерувати ними. 2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільнимпроцесуальним кодексом України ( 1618-15 ).( Стаття 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2798-IV( 2798-15 ) від 06.09.2005 ) Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою 1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою,якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немаєвідомостей про місце її перебування. 2. У разі неможливості встановити день одержання останніхвідомостей про місце перебування особи початком її безвісноївідсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якомубули одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цеймісяць - перше січня наступного року. 3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньоювстановлюється Цивільним процесуальним кодексом України( 1618-15 ). Стаття 44. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме 1. На підставі рішення суду про визнання фізичної особибезвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживанняописує належне їй майно та встановлює над ним опіку. 2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки тапіклування над майном фізичної особи, місце перебування якоїневідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухваленнясудом рішення про визнання її безвісно відсутньою. 3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісновідсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме,приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає зарахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. 4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичноїособи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утриманняособам, яких вони за законом зобов'язані утримувати. 5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішеннясуду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також уразі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Стаття 45. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою 1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою,з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування,суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення провизнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи абоіншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичноїособи безвісно відсутньою. Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою 1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо умісці її постійного проживання немає відомостей про місце їїперебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти заобставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускатиїї загибель від певного нещасного випадку, - протягом шестимісяців. 2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєннимидіями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох роківвід дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставинсправи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цьогостроку, але не раніше спливу шести місяців. 3. Фізична особа оголошується померлою від дня набраннязаконної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропалабезвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставиприпустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язкуз воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня їївірогідної смерті. 4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюєтьсяЦивільним процесуальним кодексом України ( 1618-15 ). Стаття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою 1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлоюприрівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. 2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, немають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, щоперейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право наспадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження. Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою 1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явиласяабо якщо одержано відомості про місце її перебування, суд замісцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення прооголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншоїзаінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошенняфізичної особи померлою. 2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка булаоголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє їїмайном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатноперейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, завинятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошейта цінних паперів на пред'явника. 3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором,зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на моментнабуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка булаоголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка булаоголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна. 4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою із'явилася, перейшло у власність держави, Автономної РеспублікиКрим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особіповертається сума, одержана від реалізації цього майна. Стаття 49. Акти цивільного стану 1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривнопов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюютьабо припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав таобов'язків. 2. Актами цивільного стану є народження фізичної особи,встановлення її походження, набуття громадянства, вихід згромадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, наданняповної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності,визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення,позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені,інвалідність, смерть тощо. 3. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особита її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, змінаімені, смерть. 4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповіднодо закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення,позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірванняшлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню доДержавного реєстру актів цивільного стану громадян в органахюстиції в порядку ( 1064-2007-п ), визначеному Кабінетом МіністрівУкраїни.( Стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2710-IV( 2710-15 ) від 23.06.2005, N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 ) Глава 5 ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ Стаття 50. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності 1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку незаборонено законом, має фізична особа з повною цивільноюдієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницькоїдіяльності встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) тазаконом. 2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницькудіяльність за умови її державної реєстрації в порядку,встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб -підприємців є відкритою. 3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність бездержавної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не маєправа оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не єпідприємцем. Стаття 51. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб 1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуютьсянормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльністьюридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливаєіз суті відносин. Стаття 52. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця 1. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями,пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, кріммайна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. 2. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі,відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькоюдіяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільноїсумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цьогомайна. Стаття 53. Банкрутство фізичної особи - підприємця 1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимогикредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницькоїдіяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленомузаконом. Стаття 54. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування 1. Якщо фізична особа - підприємець визнана безвісновідсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена абоякщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькійдіяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки тапіклування може призначити управителя цього майна. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір проуправління цим майном. 2. При здійсненні повноважень щодо управління майномуправитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власникоммайна. 3. У договорі про управління майном встановлюються права таобов'язки управителя. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністюуправителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністюопікуна і піклувальника. 4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпалиобставини, на підставі яких він був укладений. Глава 6 ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ Стаття 55. Завдання опіки та піклування 1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпеченняособистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх,неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станомздоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконуватиобов'язки. Стаття 56. Орган опіки та піклування 1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування,їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичнихосіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються закономта іншими нормативно-правовими актами. Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки або піклування 1. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребуєопіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це органопіки та піклування. Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка 1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, якіпозбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, яківизнані недієздатними. Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування 1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, якіпозбавлені батьківського піклування, та фізичними особами,цивільна дієздатність яких обмежена. Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом 1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнанняїї недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки тапіклування. 2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разіобмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника заподанням органу опіки та піклування. 3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо прирозгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківськогопіклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки тапіклування. 4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщопри розгляді справи буде встановлено, що вона позбавленабатьківського піклування, і призначає піклувальника за поданняморгану опіки та піклування.( Стаття 60 в редакції Закону N 2450-IV ( 2450-15 ) від03.03.2005 ) Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування 1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньоюособою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків,встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу. Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування 1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживанняфізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцемпроживання опікуна чи піклувальника. Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника 1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки тапіклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу. 2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа зповною цивільною дієздатністю. 3. Фізична особа може бути призначена опікуном абопіклувальником лише за її письмовою заявою. 4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб,які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, зурахуванням особистих стосунків між ними, можливості особивиконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та припризначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховуєтьсябажання підопічного. 5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількохопікунів чи піклувальників.( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2450-IV( 2450-15 ) від 03.03.2005 ) Стаття 64. Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником 1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не булипоновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичноїособи, яка потребує опіки або піклування. Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призначено опікуна або піклувальника 1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуначи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснюєвідповідний орган опіки та піклування. Стаття 66. Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі 1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальномузакладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захистунаселення, не встановлено опіку чи піклування або не призначеноопікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснюєцей заклад. Стаття 67. Права та обов'язки опікуна 1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створенняйому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом талікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання,навчання та розвиток. 2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб,які тримають його без законної підстави. 3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересахпідопічного. 4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільнихправ та інтересів підопічного. Стаття 68. Правочини, які не може вчиняти опікун 1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки,діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів,крім передання майна підопічному у власність за договоромдарування або у безоплатне користування за договором позички. 2. Опікун не може здійснювати дарування від іменіпідопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою. Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника 1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбатипро створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання,навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якоїобмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створеннянеобхідних побутових умов. 2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочиніввідповідно до статей 32 та 37 цього Кодексу. 3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захистуцивільних прав та інтересів підопічного. Стаття 70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду 1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорівміж підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїмиблизькими родичами, крім передання майна підопічному у власністьза договором дарування або у безоплатне користування на підставідоговору позички. Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування 1. Опікун не має права без дозволу органу опіки тапіклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальномупосвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорищодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. 2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів,передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органуопіки та піклування. Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлено опіку 1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використаннямайна підопічного в його інтересах. 2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити своїпотреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном,повинен враховувати її бажання. 3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні длязадоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів,відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, допомоги напідопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених напідопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майнапідопічного тощо.( Частина третя статті 72 в редакції Закону N 1390-VI ( 1390-17 )від 21.05.2009 ) 4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна,яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органуопіки та піклування управляти цим майном або передати його задоговором в управління іншій особі. Стаття 73. Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків 1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна тапіклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюютьсяКабінетом Міністрів України. Стаття 74. Опіка над майном 1. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, ємайно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майномвстановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженняммайна. Опіка над майном встановлюється також в інших випадках,встановлених законом. Стаття 75. Звільнення опікуна та піклувальника 1. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, абоорган опіки та піклування за заявою особи звільняє її відповноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядаєтьсясудом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника довинесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна абопіклувальника чи до закінчення місячного строку від дня поданнязаяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку. 2. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки тапіклування може звільнити піклувальника від його повноважень зазаявою особи, над якою встановлено піклування. 3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнитиособу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконаннянею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разіпоміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорониздоров'я або закладу соціального захисту.( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2450-IV( 2450-15 ) від 03.03.2005, N 3348-IV ( 3348-15 ) від 17.01.2006 ) Стаття 76. Припинення опіки 1. Опіка припиняється у разі передачі малолітньої особибатькам (усиновлювачам). 2. Опіка припиняється у разі досягнення підопічнимчотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язкиопікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього. 3. Опіка припиняється у разі поновлення цивільноїдієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Стаття 77. Припинення піклування 1. Піклування припиняється у разі: 1) досягнення фізичною особою повноліття; 2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; 3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільнадієздатність якої була обмежена. Стаття 78. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків 1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не можесамостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, маєправо обрати собі помічника. Помічником може бути дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічникареєструється органом опіки та піклування, що підтверджуєтьсявідповідним документом. 2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів,заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичнійособі, яка потребує допомоги. 3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини вінтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йомуповноважень. 4. Помічник представляє особу в органах державної влади,органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевогосамоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана зобслуговуванням населення. Помічник може представляти фізичну особу в суді лише напідставі окремої довіреності. 5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено задомовленістю сторін. 6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, якапотребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічникаприпиняються. Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування 1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою,в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклуванняабо до суду. 2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено довідповідного органу, якому підпорядкований орган опіки тапіклування, або до суду. Підрозділ 2 ЮРИДИЧНА ОСОБА Глава 7 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ Стаття 80. Поняття юридичної особи 1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована увстановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю ідієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Стаття 81. Види юридичних осіб 1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осібта (або) майна. 2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення,поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осібпублічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставіустановчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актомПрезидента України, органу державної влади, органу владиАвтономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. 3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення,організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осібприватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осібпублічного права встановлюються Конституцією України( 254к/96-ВР ) та законом. 4. Юридична особа може бути створена шляхом примусовогоподілу (виділу) у випадках, встановлених законом. Стаття 82. Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах 1. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинахпоширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановленозаконом. Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб 1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств,установ та в інших формах, встановлених законом. 2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб(учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариствоможе бути створено однією особою, якщо інше не встановленозаконом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. 3. Установою є організація, створена однією або кількомаособами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею,шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети,визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установвстановлюються законом. 4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств таустанов, якщо інші правила для окремих видів товариств або установне встановлені законом. Стаття 84. Підприємницькі товариства 1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність зметою одержання прибутку та наступного його розподілу міжучасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лишеяк господарські товариства (повне товариство, командитнетовариство, товариство з обмеженою або додатковоювідповідальністю, акціонерне товариство) або виробничікооперативи. Стаття 85. Непідприємницькі товариства 1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не маютьна меті одержання прибутку для його наступного розподілу міжучасниками. 2. Особливості правового статусу окремих видівнепідприємницьких товариств встановлюються законом. Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами 1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи,об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєюосновною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщоінше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті,для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Стаття 87. Створення юридичної особи 1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники)розробляють установчі документи, які викладаються письмово іпідписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом невстановлений інший порядок їх затвердження. 2. Установчим документом товариства є затверджений учасникамистатут або засновницький договір між учасниками, якщо інше невстановлено законо