- концентрація шкідливих речовин у грунті санітарно-захисної зони не повинна перевищувати допустимих рівнів (Методичні вказівки № 4266-87), а в ґрунтових та поверхневих водах ГДК - (СанПіН 4630-88).

- промисловий майданчик для тимчасового зберігання відходів повинен розташовуватися на території підприємства з підвітряного боку, бути покритий неруйнівним та непроникним для токсичних речовин матеріалом (керамзитбетоном, полімербетоном та інш.) з автономним зливовідводом і нахилом у бік очисних споруд. При цьому попадання поверхневого стоку з майданчиків у загальний зливовідвід повинен бути виключений за рахунок обвалування і інших заходів. Для зазначеного поверхневого стоку необхідні спеціальні очисні споруди, що забезпечуватимуть уловлювання токсичних речовин, очистку і їх знешкодження. Повинен бути передбачений ефективний захист відходів від дії атмосферних опадів та вітру;

- у місцях зберігання промислових відходів повинні бути передбачені стаціонарні або пересувні вантажно-розвантажувальні механізми для переміщення приймальників з відходами, їх завантаження для вивезення на полігони або в інші місця. Конструкція приймальників повинна забезпечувати можливість їх перевезення автотранспортом.

2.1.5. Допустима кількість відходів на території промислового майданчика визначається підприємством за узгодженням з місцевими органами екобезпеки на основі класифікації відходів за класом небезпеки, за їх фізико-хімічними властивостями, спрямованістю біологічної дії з урахуванням можливої комбінованої дії та можливістю підприємства щодо організації місця зберігання, перспективи знешкодження або утилізації відходів.

2.1.6. Лабораторний контроль за станом навколишнього середовища в районі розміщення майданчиків (місць) зберігання відходів здійснюється постійно відомчими санітарно-промисловими лабораторіями підприємства і періодично державними органами санітарно-епідеміологічної служби, водного нагляду, екологічної безпеки з використанням стандартизованих методик визначення шкідливих речовин у повітрі, воді та грунті:

Періодичність контролю, місця виміру і перелік шкідливих речовин, які контролюються, узгоджуються з місцевими органами самоврядування, державною санітарно-епідеміологічною та іншими контролюючими службами.

2.1.7. На підприємствах, де утворюються відходи, повинні бути розроблені, узгоджені з місцевими органами самоврядування, державної санітарно-епідеміологічної служби та екологічної безпеки і затверджені інструкції стосовно видалення і способу знешкодження токсичних промислових відходів.

2.1.8. Накопичення і зберігання відходів на промислових майданчиках підприємства допускається у таких випадках:

- при використанні відходів у наступному технологічному циклі з метою їх утилізації;

- при тимчасовій відсутності полігонів для захоронення або транспортних засобів для вивезення відходів.

Примітка. п. 2.1.8 не розповсюджується на спеціально побудовані шламо-, шлако-, золонакопичувачі та відвали.

2.1.9. Всі промислові відходи, для яких розроблені методи вторинної переробки та раціонального використання їх у народному господарстві, підлягають використанню як вторинна сировина і не повинні вивозитися на полігони.

2.2. Гігієнічні вимоги до перевезення промислових відходів

2.2.1. Транспортування небезпечних відходів дозволяється лише за наявності на них паспорта та дозволу (ліцензії) місцевих органів санітарно-епідеміологічної і екологічної служб транспортній організації на поводження з ними і тільки спеціально обладнаними для цього транспортними засобами, з відповідними позначками, що характеризують характер його використання.

2.2.2. Водії транспорту, які перевозять промислові відходи, повинні пройти спеціальний інструктаж з техніки безпеки при поводженні з токсичними відходами. Кількість відходів, що перевозяться, не повинна перевищувати вантажний об'єм відповідного транспорту. Транспортування промислових відходів не повинне призводити до забруднення навколишнього середовища в місцях їх завантажування, перевезення та розвантажування.

2.2.3. Всі процеси, пов'язані із завантажуванням, перевезенням і розвантажуванням відходів I - III класів небезпеки, повинні бути механізовані. Транспортування слід проводити в спеціально обладнаному транспорті, призначеному для перевезення відходів відповідного класу небезпеки, у неушкодженій тарі, що виключає можливість їх втрати (розсипання, розливання) на шляху проходження та забруднення навколишнього середовища, а також забезпечує зручність при перевантажуванні:

- транспорт для перевезення напіврідких (пастоподібних) відходів повинен мати шланговий пристрій для зливу;

- при перевезенні твердих і пиловидних відходів потрібен транспорт, що обладнаний поліетиленовою плівкою або має самостійний пристрій чи пристосовану тару для розвантажування автокраном;

- при роботі з пиловидними відходами необхідне зволоження їх на всіх етапах: при завантажуванні, транспортуванні, розвантажуванні.

2.2.4. При транспортуванні промислових відходів не допускається присутність сторонніх осіб, крім водія і персоналу підприємства, який супроводжує вантаж.

2.2.5. Відповідальність за безпечне перевезення небезпечних промислових відходів несе транспортна організація, якщо не доведе, що нестача або шкода сталася не з її вини (ст. 34 Закону України "Про відходи").

2.3. Гігієнічні вимоги до утилізації промислових відходів

2.3.1. На підприємствах, які використовують відходи як сировину, повинні бути забезпечені високий рівень автоматизації і механізації технологічних процесів, а також технічні, технологічні та будівельні рішення для захисту довкілля.

2.3.2. Утилізації небезпечних відходів передує процес їх оброблення.

    2.3.3. На  всі промислові відходи,  що підлягають утилізації,

необхідно мати технічні  умови  з  вичерпним  викладенням  розділу

"Вимоги  безпеки"  та  токсиколого-гігієнічний  паспорт,  в  якому

обов'язково повинні  бути  дані  щодо  проведення  токсикологічних

досліджень  на  лабораторних  тваринах  (визначення  LD   чи LC  ,

                                                      50      50

реакції при нанесенні  на  шкіру  і  слизові  оболонки,  здатність

викликати сенсибілізацію організму та ін.).

2.3.4. Кінцевий продукт, виготовлений із використанням відходів, повинен мати висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи.

2.3.5. Утилізація відходів у сільському господарстві як добрив, меліорантів тощо дозволяється тільки після вивчення впливу їх на санітарний стан грунту та суміжних середовищ, біологічної оцінки сільгосппродукції (експеримент на тваринах).

Примітка. до проведення гігієнічної оцінки повинен бути висновок агрономічної служби про ефективність використання відходів у сільському господарстві.

2.3.6. При утилізації промислових відходів у будівельній індустрії (виготовленні бетонних блоків, цегли, будівництві шляхів, ґрунтових споруд, фундаментів будов, засипанні вироблених пустот тощо) необхідно мати гігієнічний висновок щодо впливу токсичних інгредієнтів відходів на об'єкти довкілля (грунт, вода, повітря).

2.3.7. Гігієнічну оцінку використання промислових відходів необхідно проводити органами державного санітарного нагляду із залученням науково-дослідних інститутів, кафедр та лабораторій медичних інститутів гігієнічного профілю, що атестовані на цей вид діяльності.

2.3.8. Кількість промислових відходів, які накопичуються в місцях їх утилізації, не повинна перевищувати двотижневої потужності виробничого устаткування по переробці відходів.

2.4. Гігієнічні вимоги до знешкодження промислових відходів

2.4.1. Знешкодження відходів здійснюється відповідно до вимог екологічної безпеки та за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.

2.4.2. Для охорони навколишнього середовища від забруднення промисловими відходами необхідно впроваджувати апробовані на практиці методи їх знешкодження: методи спільного оброблення частини промислових відходів з побутовими на заводах біотермічного компостування; методи термічного оброблення та заводського спалювання спільно з побутовим сміттям; методи складування частини промислових відходів на полігоні побутових відходів і тільки знешкодження токсичних промислових відходів (I - II класу) повинно відбуватися на спеціальних інженерних спорудах - полігонах захоронення токсичних промислових відходів.

2.4.3. Спосіб захоронення відходів вибирається в залежності від класу їх небезпеки, агрегатного стану, водорозчинності.

2.4.4. На усі небезпечні відходи, що вивозяться на місце захоронення (полігон, шламонакопичувач та ін.), повинні бути екологічні паспорти з хімічною характеристикою їх складу, з інструкцією щодо техніки безпеки при поводженні з ними і рекомендаціями щодо проведення першої допомоги при гострому отруєнні. Паспорт, підписаний відповідальними особами підприємства, видається на кожен вид відходів і на кожен рейс транспорту.

2.4.5. На полігоні тверді промислові відходи III та IV класу небезпеки складують на спеціальній карті пошарово: кожен шар розрівнюється і ущільнюється згідно з Санітарними правилами № 2811-83.

2.4.6. Промислові відходи III та IV класу небезпеки можуть вивозитися з дозволу місцевих органів санітарно-епідеміологічної і екологічної служб та пожежної інспекції на полігони твердих побутових відходів. Тверді відходи IV класу небезпеки використовують на полігоні твердих побутових відходів як ізолюючий матеріал у середній та верхній частинах полігону, а тверді відходи III класу небезпеки можуть складуватися разом з побутовими відходами з дотриманням особливих умов (додаток 4 та Методичні вказівки № 3912-85).

    2.4.7. Захоронення  твердих  та пиловидних відходів II та III

класу небезпеки, токсичні інгредієнти яких не розчиняються у воді,

можна   здійснювати   на   полігонах   промислових  відходів  -  у

котлованах.  Відсипку відходів у котловани необхідно  проводити  з

пошаровим  ущільненням.  Найвищий  рівень  відходів  в  котлованах

повинен бути нижче планувальної відмітки, що прилягає до території

котлованів,  не  менше  ніж на 2 метри.  При обладнанні котлованів

ширина  території,  яка  планується  та  прилягає  до  котлованів,

повинна   бути   не   менше  8  м.  Поховання  можливе  при  умові

використання грунту   з   коефіцієнтом   фільтрації   не    більше

 -6

10   м / доб.

2.4.8. Захоронення пиловидних відходів слід проводити в котлованах з урахуванням заходів, що гарантують виключення рознесення цих відходів вітром. Добова робоча площа поховання повинна бути мінімальною. Після кожного завантаження в котлован пиловидних відходів вони повинні ізолюватися шаром грунту товщиною не менше .

2.4.9. Тверді і пастоподібні відходи II і III класу небезпеки, що містять токсичні розчинні у воді речовини, підлягають похованню в котлованах з ізоляцією дна і бічних стінок ущільненим шаром глини товщиною і захисним екраном з поліетиленової плівки.

2.4.10. Засипку котлованів рекомендується проводити за принципом "від себе". При цьому засипана ділянка котловану повинна зразу покриватися ущільнюючим шаром грунту, по якому буде проводитися підвіз відходів для заповнення решти частини котловану. Підвіз відходів по ущільненому шару грунту не повинен його руйнувати.

2.4.11. При захороненні відходів першого класу небезпеки, які мають слаборозчинні токсичні речовини, повинні бути прийняті додаткові заходи, спрямовані на запобігання їх міграції в грунтові та підземні води, зокрема:

    - обкладка стін і дна котлована м'ятою глиною шаром не  менше

одного метра    з    забезпеченням   коефіцієнту   фільтрації   не

        -13

більше 10    м / доб.;

- укладка на дні і закріплення стін котловану бетонними плитами з заливанням місць стику бітумом, гудроном або іншими водонепроникними матеріалами.

2.4.12. Захоронення водорозчинних відходів першого класу небезпеки слід проводити в котлованах у сталевих контейнерах або балонах з товщиною стінки не менше з подвійним контролем на герметичність до і після їх заповнення, які розміщують в бетонному коробі.

2.4.13. Заповнені відходами котловани ізолюють ущільненим шаром грунту товщиною 2 метри, після чого покривають водонепроникним покриттям з гудрону, швидкотвердіючих смол, цементогудронів.

2.4.14. Ущільнюючі шари і водонепроникні покриття повинні виступати над територією, що прилягає до котлованів. Водонепроникні покриття повинні виходити за габарити котловану на 2 - з кожного боку та стикуватися з покриттями сусідніх котлованів. Місця стиків слід планувати і формувати таким чином, щоб вони сприяли збору і відведенню зливових та талих вод з поверхні котлованів на спеціальний випарювальний майданчик.

2.4.15. Організація робіт стосовно обладнання ізолюючого покриття, водовідвідних каналів і відриття котлованів, способу їх заповнення вирішується в кожному конкретному випадку окремо з урахуванням рельєфу ділянки, гідрогеологічних умов, наявності відповідних механізмів.

2.4.16. Рідкі відходи I - III класів небезпеки, перед вивезенням на полігон слід зневодити до пастоподібної консистенції на самому підприємстві. Поховання відходів у рідкому стані забороняється.

2.4.17. Відходи, які горять, слід спалювати в печі, режим роботи якої повинен забезпечити оптимальні умови спалювання відходів при температурі 1000 - 1200 (град.) C. Щоб виключити забруднення атмосферного повітря, необхідно спорудити установки газо-пилоочистки.

Примітка. забороняється приймати на полігон промислові відходи: для яких розроблені ефективні методи вилучення важких металів та інших речовин; радіоактивні відходи; нафтопродукти, що підлягають регенерації.

2.5. Гігієнічні вимоги до розміщення полігонів промислових відходів

2.5.1. Місця для полігонів захоронення промислових відходів визначають органи місцевого самоврядування з урахуванням вимог земельного, природоохоронного та санітарного законодавства і розташовують на окремих, вільних від забудови, добре провітрюваних територіях, які не затоплюються зливовими, талими та паводковими водами, які допускають виконання інженерних рішень, що виключають можливе забруднення зон розташування населених пунктів і масового відпочинку, господарчого водозабезпечення, мінеральних джерел, відкритих водоймищ і підземних вод.