7.6.2. Введеня препарату здійснюють за допомогою металевих або пластмасових зондів безпосередньо в шлунок, що забезпечує точність дозування. Рідкі компоненти вводять у нативній формі або у водному розчині. Малорозчинні, в'язкі, смоло- та порошкоподібні компоненти вводять у вигляді суспензій в яєчному жовтку, 1-2% розчині крохмалю або з додаванням нетоксичних ПАР. Об'єми водних розчинів для введення не повинен перевищувати 1-1,5%, а олійних - 0,5-1% від ваги тіла піддослідних тварин. Для органорозчинних ЛФМ не рекомендують виконувати їх ентеральне введення у нативному вигляді, тому що їм, в переважній більшості, притаманна подразнююча дія. Годувати та напувати піддослідних тварин після введення препарату у шлунок слід не раніше, ніж через 3-4 години.
Тривалість спостереження за тваринами повинна бути 14 діб.
7.6.3. Для обчислення середньої смертельної дози та її похибки можна використовувати експрес-методи Прозоровського [4,5], або пробіт-аналіз, пристосований для потреб токсикологічних досліджень [6].
7.7. Оцінку токсичності сполук, що здатні мігрувати з ЛФП у воду, виконують методом біотестування або, при необхідності, з використанним піддослідних тварин.
7.7.1 Оцінку токсичності сполук, що здатні мігрувати з ЛФП у воду, методом біотестування виконують з використанням дафній (Daphnia manga Straus), інфузорій (Tetrahymena pyriformis), молоді риб, зокрема гуппі (Poecilia reticulata Peters); додатковими тест-об'єктами можуть бути культури клітин або ізольовані органи лабораторних тварин.
7.7.2. Використання сапрофітної мікрофлори води як тест-об'єкту для оцінки токсичності сполук, що здатні мігрувати з ЛФП у воду, неефективно.
7.7.3. Біотестування виконують на 1-3, 5-7, 15 та 30 добу експерименту
7.7.4. Оцінку токсичності сполук, що здатні мігрувати з ЛФП у воду, здійснюють за ймовірним значенням розбавлення досліджуваної води по показнику 50% погибелі дафній при 48-та/або 96-годинній експозиції. При використанні інфузорій визначають індекс токсичності води, який при відсутності токсичності води становить 0.7-1.2.
7.7.5. При отриманні сумнівних результатів органолептичних, санітарно-хімічних, мікробіологічних досліджень та біотестування води, в якій експонували зразки з ЛФП, дослідження методом біотестування слід провести з попередньо концентрованим (у 100-200 разів) зразком тієї ж води. Шляхом послідовного розбавлення концентрованих зразків такої води, попередньо очищеною з використанням вугільного фільтру водою, встановлюють граничне значення розбавлення, при якому констатують 50% погибель дафній при 48- та/або 96-годинній експозиції.
Відсутність загибелі дафній при біотестуванні концентрованих зразків води та контрольної води, або рівні значення отриманих ЛК50 свідчать про відсутність в досліджуваній воді мігруючих з ЛФП сполук в концентраціях, шкідливих для людини.
7.7.6. Свідченням про необхідність проведення токсикологічного експерименту з використанням лабораторних тварин, що вживатимуть воду, яка мала контакт з ЛФП, є:
- одночасне виявлення міграції у воду хімічних компонентів 1-2 класу небезпечності на рівні ГДК або близьких до них;
- зростання значень інтегральних показників хімічного складу води (БСК, окислюваність, загальний органічний вуглець) при одночасному підвищенні токсичності при біотестуванні води та сприятливих органолептичних властивостях тієї ж води;
- вивчення принципово нових ЛФМ, або таких ЛФМ, про які заявником не надано достатньої (за пп. 3.1-3.3) інформації.
Тривалість експерименту становить 30 діб (підгострі досліди); піддослідні тварини споживають воду, що контактувала з ЛФП не менше 30 діб; контрольні тварини споживають воду, що не мала контакту з досліджуваним ЛФП.
7.7.7. За наявності у воді, що контактувала з ЛФП не менше 30 діб, сполук, які можуть мати місцево-подразнюючу, шкірно-резорбтивну дії, сенсибілізуючу або алергенну активність, та враховуючи вірогідність використання такої води для миття та прання, паралельно з вивченням загальнотоксичної дії проводять дослідження з вивчення пойменованих ефектів у відповідних експериментах на піддослідних тваринах (за пп. 7.3-7.5).
7.7.8. Оцінку впливу сполук, що здатні мігрувати з ЛФП у воду, на розвиток мікрофлори води проводять з використанням скляних ємкостей, які, крім ретельного миття без застосування будь-яких миючих засобів, дезинфікують. Зразки матеріалу з ЛФП заливають дехлорованою водою (зразки повинні бути повністю покриті водою), до якої попередньо внесено 1-1.5 мл ставкової води. При закінченні експерименту концентрація кисню у воді має бути не менше 2 мг/л.
7.7.9. Настій зразків матеріалу з ЛФП проводять у термостаті
при температурі (+37 град.С); визначення загального числа
мікроорганізмів проводять одразу, через 1-3, 5-7, 15 та 30 діб від
початку експерименту. В пробах води, відібраних після 1, 5 та 7
діб від початку експерименту, визначають біохімічне споживання
кисню (БСК ), а після 7 та 15-30 діб - концентрації аміаку та
5
нітритів. Одночасно і в тому ж об'ємі проводять контрольні
дослідження води, що містить мікрофлору без зразка матеріалу з
ЛФП.
7.7.10. Оцінку можливого біообростання здійснюють через 30 діб шляхом візуального огляду (з допомогою лупи) та виявлення плівки та/або мікроскопії зіскобу з поверхні досліджуваного зразка, зануреного у воду.
8. Дослідження токсичності продуктів горіння ЛФП
8.1. Загальні положення
8.1.1. Дослідження продуктів горіння ЛФП проводять у випадку імовірного їх застосування на, об'єктах підвищеної пожежонебезпеки (готелі, пологові будинки, дошкільні заклади і т.інш.).
8.1.2. Небезпека пожеж для життя та здоров'я людини пов'язана з впливом таких факторів, як полум'я, дим, понижені концентрації кисню, токсичні хімічні речовини, які виділяються у повітряне середовище приміщення та на шляхах евакуації людей. Ступінь її повинна оцінюватися при гігієнічній регламентації ЛФМ.
8.1.3. Метою досліджень продуктів горіння ЛФМ є:
- визначення можливості застосування ЛФМ в приміщеннях з врахуванням ступеня небезпеки в аварійних ситуаціях;
- поліпшення властивостей матеріалів під час розробки нової рецептури за показниками токсичності продуктів горіння та стійкості до пожежі;
- розробка засобів та способів захисту населення в умовах пожежі
8.1.4. дослідження продуктів горіння ЛФМ проводяться тільки для матеріалів, які отримали задовільну оцінку за результатами санітарно-хімічних та токсикологічних досліджень
Токсиколого-гігієнічна оцінка продуктів горіння ЛФМ проводиться поетапно і включає:
- визначення кількісного та якісного складу комплексу хімічних сполук, які утворюються при моделюванні процеса деструкції матреіалу при пожежі;
- експериментальне визначення інтегрального показника МЛК-50 (МЕК-50) на лабораторних тваринах;
- визначення ведучих токсичних компонентів, розрахунок допустимої насиченості матеріалу.
8.1.5. Інтегральним показником токсичності продуктів горіння у відповідності до ГОСТ 12.1.044-84 являється показник (у даному документі - МЛК-50), якій дорівнює величині маси матеріалу, яка віднесена до одиниці об'єму моделюємого приміщення, при спалюванні якого в стандартних умовах досліду при експозиції 30 хв створюються концентрації хімічних речовин (сполук), які викликають загибель 50% тварин дослідної групи. Показник дає задовільні результати і при меншій або більшій експозиції (в межах 5-120 хв.).
8.1.6. Для експозиції тривалістю до 10 хв. більш інформативним являється показник МЕК-50. Якій дорівнює величині маси матеріалу, яка віднесена до одиниці об'єму моделюємого приміщення, при спалюванні якого в стандартних умовах досліду відбувається знерухомлення (бокове положення) 50% тварин експериментальної групи. Показник більш адекватний вирішенню завдань евакуації людей із зони пожежі.
8.2. Вимоги до обладнання для проведення досліджень викладені у розділі 4.5.
8.3. Етапи та умови проведення досліджень, загальна характеристика продуктів горіння.
8.3.1. Перед початком роботи перевіряють герметичність сполучних патруків обладнання, включають блок регулювання температури. Після досягнення заданої температури в камеру для затруєння поміщають експериментальних тварин. В камеру для спалювання вводять зразок, з цього моменту починають відлік часу.
8.3.2. Об'єм та форма досліджуємого зразка повинна забезпечити збереження вільного простору в камері, яке складає не менше третини об'єму камери.
8.3.3. Дослідження кожного матеріалу проводять при трьох температурних режимах:
400 град.С - температура активної термоокислювальної деструкції ЛФМ (безполум'яне горіння);
600 град.С - температура активного полум'яного горіння (нижня межа самозаймання оксиду вуглецю);
750 град.С - температура активного полум'яного горіння, при якій можливі раптові зміни концентрацій оксиду вуглецю.
8.3.4. Діапазон температур, які заміряються, може мінятися для матеріалів спеціального призначення у відповідності до паспорту на зразок.
8.3.5. Під час проведення експерименту в заданий проміжок часу визначають якісний і кількісний склад продуктів горіння в повітрі камери для затруєння. По закінченні експозиції зважують сухий залишок зразку матеріалу для розрахунку втрат маси.
8.3.6. динамічні дослідження з контролю вмісту токсичних компонентів в повітрі камери для затруєння проводять через 2, 5, 10, 20 і 30 хв. від початку експерименту. Цієї умові найбільш відповідає метод газової хроматографії, якій є ведучим при визначенні складу та рівнів газовиделенній. В залежності від характеру прогнозуємих та визначаємих компонентів застосовують і ін. методи фізико-хімічного аналізу.
8.3.7. Одним із найзагальнійшим для всіх ЛФМ продуктом горіння є оксид вуглецю, якій визначають у всіх дослідженнях.
8.3.8. Під час горінні матеріалів, які містять атоми вуглецю, водню та кисню (напр, на основі акрилових, метакрилових, ПВА, фенолалкідних, гліфталевих смол) найбільш імовірними продуктами являються: оксид і діоксид вуглецю, альдегіди, ефіри, кислоти.
8.3.9. Якщо до складу матеріалу входять атоми азоту (на основі поліуретанових, НЦ, меламінних смол, каучуків) при горінні поряд з оксидом та діоксидом вуглецю утворюються таки високотоксичні сполуки, як ціаністий водень, акрилонітрил, аміносполуки, аксиди азоту і аміак.
8.3.10. Матеріали на основі епоксидних смол виділяють під час горіння епіхлоргідрин, ціаністий водень
8.3.11. Під час термчної деструкції та горіння матеріалів на основі ПВХ смоли виділяються хлористий водень, хлоровані вуглеводні та ін.
8.3.12. Протягом досліду здійснюють спостереження за станом тварин в камері. По закінченні експозиції підраховують кількість загинувших тварин. У тих, що лишилися живими визначають вміст карбоксигемоглобіну в крові. Спостереження за цими тваринами продовжують протягом 7 днів.
8.3.13. Експозиція в токсикологічному експериментів залежить від типу приміщення, умов розповсюдження пожежі та часу, який необхідний для евакуації людей.
8.4. Оцінка результатів досліджень.
8.4.1. Оцінка результатів досліду проводиться розрахунково-експериментальним методом на підставі даних санітарно-хімічних і токсикологічних досліджень.
8.4.2. Найбільше значення для оцінки токсичності продуктів горіння ЛФМ має показник МЛК-50, за величиною якого можна оцінити клас небезпеки досліджуємого матеріалу (табл. 8.1.). Співвідношення зберігаються при застосуванні показника МЕК-50. Саме ці показники являються основою для подальших розрахунків токсичності з врахуванням поправок, які виносяться за результатами санітарно-хімічних досліджень.
Табл. 8.1. Класифікація токсичності продктів горіння ЛФП за величиною МЛК-50 (МЕК-50), г/куб.м
------------------------------------------------------------------
|Клас небезпеки продуктів |Величина МКЛ-50 (МЕК-50) |
|горіння | |
|-------------------------------+--------------------------------|
|1 - надзвичайно небезпечні |<15,0 (7,0) |
|-------------------------------+--------------------------------|
|2 - високонебезпечні |15,1-50,0 (7,1-25,0) |
|-------------------------------+--------------------------------|
|3 - помірно небезпечні |50,1-100,0 (25,1-75,0) |
|-------------------------------+--------------------------------|
|4 - малонебезпечні |100,1-200,0 (75,1-150) |
|-------------------------------+--------------------------------|
|5 - безпечні |>200,0 (>50) |
------------------------------------------------------------------
8.4.3. Враховують найменшу з МЛК-50 (МЕК-50), яку отримали при трьох температурних режимах горіння.
8.4.4. В основі розвитку спостерігаємого токсичного ефекту продуктів горіння може бути дія переважно одного компонента суміші, в тому числі речовин 1 та 2 класів небезпеки, комбінована дія ряду компонентів за принципом простого сумування або потенціонування. Це має важливе значення для інтегральної оцінки токсичності продуктів горіння і вирішення питання про можливість його застосування в приміщеннях з різним ризиком пожежонебезпеки та умовами перебуання людей.
8.4.5. Оцінка продуктів горіння, концентрації яких були визначені в камері для затруєння, проводиться за декількома напрямками:
- значення концентрацій речовин першого і другого класів небезпеки;
- наявність груп сумації як основа комбінованої дії за принципом простого сумування або відомих поєднань компонентів, які характеризуються потенцюучої дією;
- співставляння концентрацій найбільш типових токсикантів з величинами відповідних середньо смертельних концентрацій для висновку про їх потенційний внесок в сумарний токсичний ефект;
- встановлення взаємозв'язку "концентрація-час-ефект" за рівнями ведучих продуктів горіння, які викликають втрату рухливості у експериментальних тварин протягом заданої в експерименті експозиції;
Отримана в результаті інтегрування окремі значення досліджуємих показників інформація використовується для видачі заключення про токсичність продуктів горіння. Визначення наявності та величини обмежень застосування конкретних ЛФМ в приміщеннях.
8.3.6. Летальний ефект продуктів горіння може бути обумовлений переважно одним компонентом (найчастіше оксидом вуглецю). Тому співставляння концентрацій таких речовин в камері з їх середньо смертельними значеннями (табл. 7.2.) має важливе гігієнічне значення.
