g2 – маса плівки з пробою герметизуючого матеріалу на початок випробування, г;
g3 – маса плівки з пробою герметизуючого матеріалу після закінчення випробування, г .
Випробування проводять на трьох зразках.
4.8 Визначення границі міцності за зсуву
Суть методу – визначення руйнівної сили за зсуву, яка намагається зрушити одну частину зразка відносно іншої, що з’єднані між собою герметизуючим матеріалом.
4.8.1 Засоби контролю та матеріали:
– розривна машина, що дозволяє виконувати випробування на розтягування і вимірювання зусиль з похибкою до 1 % від величини, що вимірюється, забезпечує постійну швидкість рухомого захвату 100 мм/хв. Розривна машина повинна мати пристосування, які забезпечують центрування зразків так, щоб напрямок дії зусиль збігався з повздовжньою віссю зразків під час виконання випробування;
– пластинки дерев’яні, виготовлені з дошки згідно з ГОСТ 11047, розмірів: довжина (105 ± 5) мм, ширина (35 ± 1) мм, товщина (14 ± 0,5) мм;
– лінійка металева – згідно з ГОСТ 427;
– шпатель – згідно з ГОСТ 10778.
4.8.2 Підготовка до випробування
Шпателем акуратно тонким шаром наносять пробу герметизуючого матеріалу на поверхні двох дерев’яних пластинок, які потім з’єднують між собою так, як це показано на рисунку Б.4.
Товщина шару герметика після полімеризації повинна бути від до , якщо немає інших вказівок.
Перед випробуванням зразок витримують упродовж часу, який зазначають у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Зразок повинен бути чистим, без напливів герметизуючого матеріалу на бічних гранях пластинок.
4.8.3 Проведення випробування
Заміряють розміри b і b1 і зразок закріплюють у захватах розривної машини.
Проводять випробування до руйнування зразка.
4.8.4 Обробка результатів
Границю міцності за зсуву в мегапаскалях обчислюють за формулою
, (3)
де Р – руйнівна сила, Н;
S – площа з’єднання пластинок дерев’яних і дорівнює (bb1), м2.
Кількість зразків для випробування – не менше п’яти.
4.9 Визначення границі міцності за розтягнення і відносного подовження за розриву зразків-лопаток
Суть методу – визначення руйнівних зусиль під час розтягування зразка-лопатки і виміру збільшення його довжини при розриві.
4.9.1 Засоби контролю та матеріали:
– форма ( рисунок Б.5), виготовлена з листового алюмінію згідно з ГОСТ 21631;
– розривна машина, яка дозволяє виконувати випробування на розтягування і вимірювання зусиль з похибкою до 1 % від величини, що вимірюється, забезпечує постійну швидкість рухомого захвату від 100 мм/хв до 300 мм/хв, забезпечує запис діаграми "навантаження-деформація" з похибкою запису деформації не більше 3 %. Розривна машина повинна мати пристосування, які забезпечують центрування зразків так, щоб напрямок дії зусиль збігався з повздовжньою віссю зразків під час виконання випробувань;
– лінійка металева – згідно з ГОСТ 427;
– шпатель – згідно з ГОСТ 10778;
– плівка поліетиленова – згідно з ГОСТ 10354 завтовшки не менше , завширшки (260 ± 5) мм, завдовжки (300 ± 10) мм;
– антиадгезійний склад (густий мильний розчин);
– ніж вирубний – згідно з ГОСТ 21751;
– мікрометр –згідно з ГОСТ 6507;
– ніж звичайний для вирізання із алюмінієвих форм зразків-пластин герметизуючих матеріалів після їх отвердіння;
– молоток.
4.9.2 Підготовка до випробування
Поліетиленову плівку змазують антиадгезійним складом – мильним розчином і висушують не менше 1 год. Після цього на плівку кладуть алюмінієву форму, яку заповнюють пробою вихідного складу герметизуючого матеріалу. Шпателем акуратно розрівнюють склад у формі. Час (кількість діб), необхідний для формування пластини, вказують у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Після цього обережно відокремлюють поліетиленову плівку від форми. Ножем із форми вирiзають зразок-пластину герметизуючого матеріалу, яку потім перевертають на зворотну поверхню і ще витримують для отвердіння впродовж часу, який вказують у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Після цього вирубним ножем і молотком вирубують зразки-лопатки (рисунок Б. 6), які перед випробуванням витримують не менше 24 год, якщо немає інших вказівок.
На вузькій частині зразка відмічають паралельними рисками-позначками робочу ділянку завдовжки (Lо). Риски-позначки повинні бути нанесені симетрично відносно центра зразка.
Мікрометром заміряють товщину зразка на робочій його ділянці не менше ніж у трьох точках і записують середнє значення, а також початкові значення довжини і ширини.
Зразки не повинні мати механічних пошкоджень, включень, які визначають візуально.
4.9.3 Проведення випробування
Зразок закріплюють лопатковою частиною в затискачі розривної машини. Вісь зразка повинна збігатися з напрямком дії зусиль розтягнення.
Проводять випробування зі швидкістю, яку встановлюють у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Під час розриву зразка фіксують числове значення сили, яка викликала руйнування зразка, і заміряють збільшену довжину робочої ділянки зразка (L1).
4.9.4 Обробка результатів
Границю міцності за розтягнення розр в мегапаскалях обчислюють за формулою
, (4)
де Рр – сила, яка викликала руйнування зразка, Н;
h – початкова товщина зразка, м;
b – початкова ширина зразка, м.
Відносне подовження за розриву кожного зразка у відсотках обчислюють за формулою
, (5)
де Lo – початкова довжина робочої ділянки, м;
L1 – довжина робочої ділянки зразка під час розриву, м.
Кількість зразків для випробування – не менше п’яти.
4.10 Визначення водопоглинання
Суть методу – визначення маси води, яку поглинув зразок герметизуючого матеріалу після його отвердіння під час повного його занурення у воду впродовж заданого часу.
4.10.1 Засоби контролю та матеріали:
– лінійка металева – згідно з ГОСТ 427;
– шпатель – згідно з ГОСТ 10778;
– форма, виготовлена з листового алюмінію, – згідно з ГОСТ 21631 (рисунок Б.1);
– плівка поліетиленова – згідно з ГОСТ 10354 завтовшки не менше , завширшки (260 ± 5) мм, завдовжки (300 ± 10) мм;
– антиадгезійний склад (густий мильний розчин);
– ваги лабораторні з допустимою похибкою вимірювання не більше ;
– шафа електрична сушильна, яка забезпечує температуру нагрівання до (75 ± 5) оС і автоматичне регулювання температури з межею похибки ± 5 оС;
– посудина з водою місткістю не менше 1 дм3 і наважка із нержавіючої сталі;
– ексикатор – згідно з ГОСТ 25336 з кальцієм хлористим – згідно з ГОСТ 450;
– папір фільтрувальний або тканина бавовняна.
4.10.2 Підготовка до випробування
Так само, як це зазначено в 4.9.2 цього стандарту, готують пластини із вихідних складів герметизуючих матеріалів.
Поліетиленову плівку змазують антиадгезійним складом – мильним розчином і висушують не менше 1 год. Після цього на плівку кладуть алюмінієву форму, яку заповнюють пробою вихідного складу герметизуючого матеріалу. Шпателем акуратно розрівнюють склад у формі. Час (кількість діб), необхідний для формування пластини, встановлюють у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Після цього обережно відокремлюють поліетиленову плівку від форми з пластиною. Ножем із форми вирізають пластину герметизуючого матеріалу, яку потім перевертають на зворотну поверхню і ще витримують для отвердіння протягом часу, який установлюють у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Із пластин герметизуючих матеріалів ножицями вирізають зразки-пластинки правильної геометричної форми за розміром, що дозволяє їх повне занурення в посудину з водою без доторкання до стінок посудини.
Вирізані зразки-пластинки зважують і висушують в сушильній шафі за температури, яку встановлюють у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу, до постійної маси, охолоджують в ексикаторі протягом 0,5 год.
4.10.3 Проведення випробування
Зразки-пластинки зважують (m1) і занурюють в посудину з водою.
За допомогою наважки забезпечують повне занурення зразків-пластинок у воду для тих зразків герметизуючих матеріалів, які спливають на поверхню води (тобто мають числове значення густини менше ніж у води).
Після 24 год зразки виймають, промокають фільтрувальним папером або тканиною і зважують (m2).
4.10.4 Обробка результатів
Водопоглинання кожного зразка W у відсотктах за масою обчислюють за формулою
, (6)
де m1 – маса зразка-пластинки до випробування, г ;
m2 – маса зразка-пластинки після її витримування в посудині з водою, г.
Кількість зразків для випробування – не менше трьох.
4.11 Визначення водонепроникності
Суть методу – визначення стійкості зразка герметизуючого матеріалу під час статичної дії на його поверхню стовпчика води відповідного тиску протягом певного проміжку часу.
4.11.1 Засоби контролю та матеріали:
– труба зі сталі – згідно з ГОСТ 9941 або ГОСТ 24030, яка має внутрішній діаметр від до , товщину стінки від до , довжину – (130 ± 5) мм. Торці повинні бути рівні, зашліфовані. На внутрішній поверхні труби на висоті (100 ± 1) мм від нижнього торця (рисунок Б. 7) повинна бути виточена риска-позначка;
– пластина зі скла – згідно з ДСТУ Б В.2.7-122 (ГОСТ 111) розміром за площиною [(300260) ± 5] мм і завтовшки ;
– папір індикаторний, який змінює своє забарвлення в кислому середовищі;
– підставка металева (рисунок Б. 7), яка дозволяє виконувати візуальний огляд індикаторного паперу в процесі випробування;
– кислота соляна – згідно з ГОСТ 857 або сірчана – згідно з ГОСТ 2184;
– бітум нафтовий – згідно з ГОСТ 9548;
– зразки-пластини герметизуючого матеріалу, які готують згідно з 4.9.2 цього стандарту;
– посуд металевий для нагрівання бітуму.
4.11.2 Підготовка до випробування
В склянку з водою додають краплями кислоту до отримання ледь червоного забарвлення індикаторного паперу.
На підставку кладуть скляну пластину, а на її поверхню 5-6 листків індикаторного паперу, потім кладуть пластину герметизуючого матеріалу.
В металевому посуді нагрівають бітум до температури від 160 оС до 170 оС. В бітум нижнім торцем (по відношенню до риски-позначки) ставлять трубу, витримують 1 хв, потім трубу піднімають для стікання надлишку бітуму (впродовж 5-6 с) і торцем з бітумом установлюють на пластину герметизуючого матеріалу.
Підготовлений зразок до випробування охолоджують до кімнатної температури.
4.11.3 Проведення випробування
В трубу до риски-позначки (рисунок Б.7) наливають підкислену воду. Зверху трубу накривають скляною пластиною для того, щоб не випаровувалась вода.
Випробування проводять упродовж не менше 24 год.
4.11.4 Обробка результатів
Матеріал вважають таким, що витримав випробування, якщо через 24 год за надлишковим тиском 0,001 МПа, який створюється стовпчиком підкисленої води, на поверхні зразка-пластини не буде видно крапель води та змін забарвлення лакмусового паперу, який розташований на зворотному боці пластини герметизуючого матеріалу.
Кількість зразків для випробування – не менше двох.
4.12 Визначення теплостійкості
Суть методу – визначення стійкості зразка герметизуючого матеріалу під час його нагрівання за заданої температури протягом встановленого проміжку часу.
4.12.1 Засоби контролю та матеріали:
– шафа сушильна електрична, яка забезпечує підтримання температури, яку вказують у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу, і забезпечує регулювання температури з границею похибки ± 5 оС;
– пластини із цегли – згідно з ДСТУ Б В.2.7-61 розмірів: за довжиною (80 ± 2) мм, за шириною (50 ± 2) мм, за висотою (30 ± 2) мм;
– пінцет для огляду зразків герметизуючих матеріалів.
4.12.2 Підготовка до випробування
Вирізають смужки-зразки герметизуючого матеріалу розмірів (60 мм) ± із пластин, які підготовлені за 4.9.2 цього стандарту.
Смужки-зразки герметизуючого матеріалу кладуть на цегляні пластини-підставки, за допомогою пінцету поміщають у сушильну шафу, нагріту до температури, зазначеної у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Температура, за якої проводять випробування, і проміжок часу випробування встановлюють у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
4.12.3 Обробка результатів
Не повинно бути змін кольору зразків-пластин герметизуючих матеріалів і інших змін, які зазначають у нормативному документі на конкретний вид герметизуючого матеріалу.
Кількість зразків для випробування – не менше трьох.
4.13 Визначення густини після отвердіння
Суть методу полягає у визначенні відношення маси зразка герметизуючого матеріалу, що отвердів, до об’єму витісненої води в мірному циліндрі (гідростатичний метод).
4.13.1 Засоби контролю та матеріали:
– циліндр мірний з носиком – згідно з ГОСТ 1770 місткістю 250 мл, ціна найменшої поділки – 2 мл, висота – ;
