Достатність вибраних заходів і засобів для кожного виробництва визначається проектом і виробничим технологічним регламентом.

  1. 13.7     Значення параметрів процесу і допустимих діапазонів їх змінювання, що виключають можливість виникнення небезпечних відхилень, що здатні стати причиною аварійної ситуації або аварії, встановлюється розробником процесів і відображаються у виробничому технологічному регламенті.

Засоби і способи, що виключають вихід параметрів за допустимі значення, приводяться у проектній документації і технологічних регламентах. У випадку обгрунтування необхідності проведення процесу в області критичних значень параметрів повинні бути передбачені заходи, що запобігають появі джерел можливих запалювань, а також ініціювання вибуху усередині устаткування.

Технологічне устаткування, у якому при пуску у роботу або зупинці, а також при відхиленні від встановленого режиму можливе утворення вибухонебезпечних сумішей, повинно забезпечуватися системами продувок їх інертним газом.

  1. 13.8     Порядок організації і безпечного проведення газонебезпечних робіт на підприємствах, повинен відповідати вимогам Типової інструкції по організації безпечного проведення газонебезпечних робіт.
    1. 13.9     Вогневі роботи повинні виконуватися згідно з вимогами Правил пожежної безпеки в Україні та інструкції що до безпеки проведенню вогневих робіт, розроблених для кожного конкретного підприємства і затверджених технічним керівником підприємства.
    2. 13.10     Засоби подачі інертного газу, його парметри, кількість та система його транспортування для кожного технологічного об¢єкту визначаються проектом і повинні забезпечувати ефективність продувки та вибухобезпеку технологічного процесу.
    3. 13.11     Контроль ефективності продування повинен проводитися за вмістом кисню і інертного газу у газах, що відходять, з урахуванням конкретних умов проведення процесу продування методом періодичного відбору проб.
    4. 13.12     Технологічний процес гідрування олії і жирів повинен бути оснащений засобами контролю за параметрами, значення яких визначають вибухонебезпечність процесу з реєстрацією показань і попередньою сигналізацією і подальшим блокуванням з вимкненням ініціюючих факторів (водневих компресорів, пари високого тиску, технічної води тощо).
    5. 13.13     Якщо автоматичний контроль за тим чи іншим параметром та його регулювання у заданих діапазонах неможливий, методи і засоби контролю за даними параметрами визначаються для кожного конкретного випадку з урахуванням паспортних даних устаткування і проведення технологічного процесу.
    6. 13.14     У технологічних блоках виробництва гідрованих жирів, що мають Qв<10, допускається використання засобів ручного регулювання при умові автоматичного контролю небезпечних параметрів (тиску, температури) і сигналізації, що спрацьовує при виході їх за допустимі значення.
    7. 13.15     Для технологічного устаткування з гідрованими жирами (саломасом) повинна передбачатися система аварійного звільнення, що забезпечує зливання із усіх основних апаратів, які знаходяться під воднем у мінімально можливий термін. Порядок зливання вказується у проекті і у технологічному виробничому регламенті.
    8. 13.16     Системи аварійного звільнення повинні знаходитися у постійній готовності, виключать утворення вибухонебезпечних сумішей як у самих системах, так і в оточуючій їх атмосфері, а також розвиток аварій. Забороняється використання їх для іншої мети.
    9. 13.17     Арматура, призначена для аварійного звільнення устаткування, апаратури, повинна розміщуватися у доступних і безпечних для обслуговування в аварійних умовах місцях. Для блоків 3 категорії допускається ручне управління.
    10. 13.18     Об’єм аварійної ємкості повинен забезпечувати приймання гідрованих жирів із усіх апаратів, що знаходяться під воднем. Забороняється використання даної ємкості для іншої мети.
    11. 13.19     На лініях скидання водню в атмосферу необхідно передбачати спеціальні пристрої (типу краплеуловлювачів, сепараторів або гідрозатворів), що виключають викид рідкої фази (гідрогенізата).
    12. 13.20     При відборі проб гідрогенізата повинна бути виключена можливість травмування і виділення водню в атмосферу виробничого приміщення.
    13. 13.21     У приміщеннях автоклавного, системи очищення відпрацьованого водню і компресорного відділеннь повинні встановлюватися прилади постійного контролю і сигналізвції щодо концетрації водню.
  2. 14     СПЕЦИФІЧНІ ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ТЕХНОЛОГІЧНИХ СТАДІЙ
    1. 14.1     Приймання і зберігання жирів і олії.
      1. 14.1.1     Підлоги приміщень насосної станції повинні бути покриті керамічними плитками, а стіни облицьовані глазурованими плитками або іншими водо- і олієстійкими матеріалами. Підлога і канали трубопроводів повинні мати невеликий ухил (1:100) у бік збірника олії, для збирання розливів і протікання.
      2. 14.1.2     Залізничні цистерни, що подаються на вивантаження або завантаження, повинні бути надійно зафіксовані башмаками.
      3. 14.1.3     Зливо-наливна естакада для заливання залізничних цистерн повинна мати площадку, сходи, поруччя, зливо-наливний стояк, відкидні містки, які повинні бути виготовлені з рифленної листової сталі або гратчатий настил чи настил з просічно-витяжного металу, що виключає можливість як повздовжнього. так і поперічного сковзання. Ширина робочої площадки повинна бути не менше 1 м. Площадка і сходи естакади повинні мати нижній борт заввишки не більше 0,15 м.
      4. 14.1.4     Естакада повинна мати освітлення, що дозволяє у темний час доби обслуговувати пристрої нижнього зливу при зливанні з цистерн і проводити візуальний огляд цистерни зовні та усередині, а також відбирання проб.
      5. 14.1.5     Шланги і допоміжне устаткування естакади повинні розташовуватися у встановлених місцях, щоб не заважати роботі і не загороджувати прохід.
      6. 14.1.6     При наливанні цистерн на естакадах повинні бути встановлені кнопки пускачів для дистанційної зупинки насоса.
      7. 14.1.7     На ділянці зливання необхідно підтримувати чистоту, продукти, що вилились, слід терміново прибрати, а місця розливу - зачистити.
      8. 14.1.8     Баки для жирів, що знаходяться назовні, повинні обладнуватися пристосуваннями для захисту від прямих ударів блискавки і її проявів, від занесення високих електричних потенціалів крізь зовнішні металеві комунікації.
      9. 14.1.9     У зимовий час сходи і верхню частину баків необхідно систематино очищати від снігу та льоду.
      10. 14.1.10     Трубопроводи і арматура, що використовується для транспортування захололих олії, жирів і саломасу, повинні бути обладнані паровими сорочками або паровими супутниками, за подачею пари у які необхідно проводити постійнний контроль.
      11. 14.1.11     У випадку заморожування арматури баків і трубопроводів для розігрівання необхідно застосовувати пару, гарячу воду. Пару у підігрівачі необхідно подавати поступово, щоб запобігти гідравлічних ударів. Забороняється використовувати для розігрівання відкритий вогонь.
      12. 14.1.12     Баки повинні мати стаціонарні металеві сходи с поруччям, а також поруччя по периметру криші. Біля верхнього люку бака повинна бути улаштована рівна площадка (настил) для обслуговування. Крім кришок, люки баків повинні мати заглиблені та надійно закріплені штахети , які можна зняти.
      13. 14.1.13     Спускатися усередину бака крізь верхній люк при наявності у баці продуктів забороняється. У аварійних випадках такий спуск може бути дозволений тільки з письмового дозволу технічного керівника підприємства з оформленням наряд-допуску на газонебезпечні роботи з додержанням правил роботи усередині апарата.
      14. 14.1.14     Найменша відстань між двома баками, що стоять поряд, повинна бути не менше половини діаметра більшого з них. Олієбаки і групи баків, що стоять окремо, загальний об’єм яких не більше 1000 м3, повинні бути огороджені з урахуванням рельєфу місцевості суцільним земляним валом або незгоряючою стіною (або у сполученні) для попередження розтікання жиру по території підприємства при пошкодженні баків.
      15. 14.1.15     Огородження олієбаків повинно бути встановлено таким чином, щоб у випадку руйнування олієбака останній не перекинувся і олія не розлилась за огородження. Огородження повинно бути по усьому периметру (висоті), протидіяти динамічному удару олії у випадку руйнування або перекидання бака.
      16. 14.1.16     Висота огородження визначається з урахувванням величини огороджуваної площі, при чому висота огородження повинна бути на 0,2 м вищою можливого рівня жиру, у випадку його розливання, але не менше 1 м. Територія біля олієбаків повинна мати ухил не менше 0,004 у бік збірника,призначеного для збирання олії або жиру, у випадку їх розливання. Збірник повинен бути з’єднаний з насосною станцією.
      17. 14.1.17     Освітлення естакади повинно мати автоматичне вмикання (вимикання) зовні естакади.
      18. 14.1.18     При наливанні у залізничні цистерни рослинної олії або жиру забороняється заливати продукт з температурою вищою 100 °С у цистерни, обладнані універсальним зливним приладом (за виключенням цистерн с паровою сорочкою).
      19. 14.1.19     Основа олієобака повинна бути бетонною. Днище олієбака, що вільно лежить на основі, повиннно бути плоским або мати ухил до центру.
      20. 14.1.20     У нижній частині корпусу обічайки повинен бути стандартний люк-лаз і зливо-наливні патрубки і патрубки підігрівання. Дах бака повинна приварюватися суцільним швом до верхнього краю бака. Дах сферична або конічна з ухилом від 1:20 до·1:3. Сходи на дах можуть бути спіральними, що прикріплюються до корпусу бака, або шахтного типу.
      21. 14.1.21     Олієбаки, що запроектовані спеціально для зберігання рослинної олії і жиров, повинні бути розраховані на надлишковий тиск у жировому просторі не більше 120 мм.вод.ст. і розрідження не більше 25 мм.вод.ст.
      22. 14.1.22     Баки повинні бути споряджені зливо-наливними, зачищувальними, дихальними пристроями, рівнемірами , КВП, замірювальними люками, світловим і лазовим люками.
      23. 14.1.23     Трубопровід для викачування жирової сировини з бака повинен мати дві засувки, одну на зовнішньому боці бака, другу усередині бака з тягами, виведеними на кришу бака.
      24. 14.1.24     Для захисту олієбака від соняшної радіації їх фарбують у світлі тони, наприклад, алюмінієвими вологостійкими фарбами. Олієбакове господарство повинно мати систему захисту від враження блискавкою.
    2. 14.2     Зберігання каталізаторів гідрування.
      1. 14.2.1     Каталізатори гідрування типу ГМ-3, ГМ-4, що являють собою нікель сілікатний у відновленій формі пірофорни. У наслідок цього їх випускають у пасивованому вигляді. За пожежонебезпекою такі каталізатори відносяться до категорії Д.
      2. 14.2.2     Каталізатори гідрування, що являють собою невідновлені нікель-мідні солне горючі і невибухонебезпечні, відносяться до другого класу небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76).
      3. 14.2.3     Зберігання каталізаторів гідрування повинно здійснюватися у спеціалізованих складських приміщеннях у тарі постачальника. Складські приміщення повинні бути сухими. Розпакування тари, у якій зберігається каталізатор, повинно проводитися тільки безпосередньо перед використанням для приготування каталізаторних суспензій.
    3. 14.3     Виробництво водню і його зберігання у газгольдерах.
      1. 14.3.1     Основним способом виробництва водню для гідрування рослинної олії і жирів є електрохімічне розкладання води (електроліз).
      2. 14.3.2     У олійножировій промисловості електролітичний водень отримують на електролізерах типу ФВ-500, ФВ-250, які є біполярними фільтрпресовими.
      3. 14.3.3     Технологічне устаткування електролізерного відділення повинно піддаватися огляду і ремонту у термін, який передбачений затвердженими техничним керімником підприємства графіками планово-поперджувальних ремонтів.
      4. 14.3.4     У приміщеннях електролізерного відділення усі роботи повинні виконуватися інструментом, що виключає іскроутворення.
      5. 14.3.5     Наявність водню у повітряному середовищі і у верхній зоні виробничого приміщення повинна контролюватися за допомогою безперервно діючих сигналізаторів горючих газів зі світловою і звуковою сигналізацією.
      6. 14.3.6     Повітрозабірний пристрій до приладу-сигналізатора у приміщенні електролізерного відділення повинен бути встановлений у верхній зоні приміщення під стелею, в місцях можливого накопичення водню.
      7. 14.3.7     Видалення водню з верхньої частини виробничих приміщень, що виділяється з апаратів і арматури внаслідок порушення їх герметичності і при аваріях, повинно проводитися в атмосферу крізь аераціонний ліхтар або крізь отвір витяжних труб, встановлених у стелі за рахунок підйомної сили водню при постійно діючій припливно-механічній вентиляції.
      8. 14.3.8     У відділенні електроліза повинна бути передбачена аварійна[1] припливна вентиляція, що забезпечує разом з постійно діючою припливною вентиляцією 8-кратний обмін повітря на годину.
      9. 14.3.9     Сигналізатори горючих газів повинні блокуватися з пусковими пристроями аварійної вентиляції, що вмикаються у разі вмісту у повітрі 20 % (об’ємних) водню від нижньої границі вибуху.
      10. 14.3.10     Видалення водню з електролізерів і гідрозатворів в атмосферу повинно проводитися за допомогою продувних свічок.
      11. 14.3.11     Проведення вогневих робіт у приміщеннях електроліза води забороняється.
      12. 14.3.12     Усе устаткування електролізерного відділення для попередження появи джерел спалаху і статичної електрики повинно бути заземлене.
      13. 14.3.13     Заземлюючі пристрої електроустаткування повинні систематично за графіком, затвердженим технічним керівником підприємства, перевірятися на справність, а також визначатися електричний опір захисних пристроїв і опір ізоляції силових та освітлювальних проводок.
      14. 14.3.14     Ремонти з усуненння несправності електропроводки повинні проводитися негайно і тільки при знятій напрузі.
      15. 14.3.15     Будова і експлуатація електролізерів повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів і Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів .
      16. 14.3.16     Електролізери повинні бути обладнані електричним захистом від: