ДОДАТОК В
(обов'язковий)
ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ
пам'ятка - об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
об'єкт культурної спадщини - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану схоронності, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
консервація - сукупність науково обгрунтованих заходів, які дозволяють захистити об'єкти культурної спадщини від подальших руйнувань і забезпечують збереження їх автентичності з мінімальним втручанням у їх існуючий вигляд (тобто збереження пам'ятки практично в тому вигляді, в якому вона дійшла до наших днів);
реставрація - сукупність науково обгрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об'єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їх автентичності;
реабілітація - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо відновлення культурних та функціональних властивостей об'єктів культурної спадщини, приведення їх у стан, придатний для використання;
ремонт - сукупність обґрунтованих заходів на об'єктах культурної спадщини, що забезпечують їх функціонування та фізичне збереження в існуючому витяді і не зачіпають історичної субстанції, конструктивних і декоративних елементів цих об'єктів;
відновлення - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо відтворення втрачених елементів об'єктів культурної спадщини на основі історичної та дослідницької документації із збереженням історичних форм, розмірів, масштабу, кольору та використанням будівельних матеріалів, сумісних з первісними;
автентичність - ознака пам'ятки, що полягає в достовірності її задуму, спорудження і застосованих вихідних матеріалів (субстанцій) та технологій; істотні модифікації і доповнення, набуті пам'яткою протягом історичного розвитку, можуть розглядатися як складова частина автентичності;
боргування - реставраційні заходи з укріплення та захисту країв і торців ділянок історичної субстанції (до даного комплексу робіт можуть включатися шпаклювання та виділення меж зазначеної ділянки);
зондаж - 1) натурне дослідження елементів пам'ятки, що здійснюється шляхом
звільнення частини поверхні (розкриття) від верхніх шарів;
2) розкрита ділянка пам'ятки, що демонструє її характеристичні та специфічні
елементи;
комплексон - органічна сполука, здатна утворювати комплексні сполуки з солями та окислами металів. Застосовується для очищення поверхонь від сольових забруднень та виведення плям;
клямра - металева пластина складного профілю для кріплення окремих елементів чи деталей конструкцій;
олива - 1) рідка суміш високомолекулярних вуглеводнів, продукт переробки нафти, що використовується в техніці як мастильний, ізоляційний, консерваційний матеріал та робоча рідина;
2) олія з оливок (плодів оливкового дерева) нижчого гатунку, технічна;
олія - природний продукт рослинного походження, що є сумішшю ацилгліцеринів (складних ефірів гліцерину) вищих карбонових кислот;
первинний (матеріал) - той, який використовувався для будівництва об'єкта та його архітектурних елементів раніше вторинних (ремонтних, реставраційних тощо);
первісний (матеріал) - той, який використовувався для будівництва об'єкта з самого початку і був замінений;
риштак - жолоб для стікання води, видовбаний у колоді з випуском за межі фронтону;
штраба - виступ або заглиблення в муруванні, що служить для подальшого з'єднання з другою стіною чи іншим конструктивним елементом.
ДОДАТОК Г
(довідковий)
СТАРОДАВНІ БУДІВЕЛЬНІ РОЗЧИНИ ТА МАТЕРІАЛИ
ВСТУП
Проведення реставраційних робіт тісно пов'язане з первісною технологією будівництва пам'яток архітектури.
В різних історичних районах із відмінними природними ресурсами використовувалися відповідно різноманітні будівельні матеріали та технології.
Їх вивчення та порівняння дає можливість проаналізувати розвиток будівельної справи з давніх часів дотепер, встановити вихідний речовинний склад стародавніх будівельних розчинів, відновити давні технологічні рецепти, встановити хронологічну послідовність етапів будівництва та розробити технологічні рекомендації для консервації та реставрації.
Пам'ятка архітектури в комплексі - будівельних конструкціях, декорі, оздобленні фасадів і інтер'єрів - складається з різноманітних видів матеріалів і їх композицій. Використання кожного з них визначається конкретною технологією.
Пам'ятки періоду Київської Русі Х-ХІІІ ст. вирізняються застосуванням вапняно-цем'янкових розчинів та плінфи, а також технікою мурування - "з утопленим рядом". Яскравим прикладом цих особливостей стародавнього будівництва е Софійський собор в Києві, який також е шедевром монументальної архітектури та найдавнішою збереженою пам'яткою Київської Русі.
ВИДИ СТАРОДАВНІХ БУДІВЕЛЬНИХ РОЗЧИНІВ
У будівництві розчинами названо спеціально виготовлені суміші з в'яжучого та заповнювача.
Залежно від речовинного складу в'яжучого розчини поділяють на глиняні, вапняні, гіпсові, цементні та їх похідні, наприклад, вапняно-гіпсові та інші.
Заповнювач здебільшого відіграє роль опіснювача: зменшує витрату в'яжучого та може виконувати специфічні функції, наприклад, надавати розчинам гідравлічних властивостей, використовуватися для армування тощо.
Штукатурні розчини однієї пам'ятки, як правило, відрізняються від її мурувальних розчинів більш ретельним приготуванням: наявністю добре відсортованого заповнювача, більш масним складом, домішкою клею, гіпсу, більш високою пластичністю та адгезією при ідентичності мінерального складу. Саме аналогія мінерального складу й дозволила штукатурні розчини не виділяти в окремі групи. Винятком стали розчини під живопис та спеціальні декоративні штукатурки, технологія виготовлення яких різко відрізняється від виготовлення більшості мурувальних та штукатурних розчинів.
Глиняні розчини
Використання глини в будівництві відоме з давніх часів як в'яжучого у муруваннях із природного каменю, для тинькування стін, бутування підмурків, виготовлення цегли-сирцю та обпаленої цегли, будівельної кераміки (трипільська та придунайська культури).
Нині глина продовжує залишатися одним з найважливіших компонентів будівельних матеріалів.
Глина - тонкоуламкова дисперсна пластична гірська порода - продукт вивітрювання вивержених та метаморфічних порід, багатих польовими шпатами. Різновидів глиняних мінералів досить багато, але головним серед них є каолініт.
Розчин має жовтувато-бурий колір, який визначається гідроокислами заліза, щільний, руйнується руками.
Мікротекстура неорієнтована.
Мікроструктура алевритова в поєднанні з тонколускуватою.
Порода складається з тонколускуватого агрегату глиняних та гідрослюдистих мінералів, дрібних подовжених лусочок гідробіотиту і кутастих зерен кварцу і польового шпату розміром до .
Група глиняних розчинів представлена зразками розчину забутування фундаменту, виявленого на території поблизу Десятинної церкви в Києві. Ця будівля, можливо, є однією з найдавніших часів Київської Русі, що датовані Х ст.,- палацом княгині Ольги.
Вапняні розчини
Розчини на вапняному в'яжучому є найпоширенішими в Україні і тому їх класифікація вимагає додаткових пояснень.
Вапняне в'яжуче є мікротонкозернистим агрегатом продуктів гідратації та кар-бонатизації вапняного тіста: карбонату кальцію і гідрату окису кальцію.
Різноманітність розчинів цієї групи обумовлена не стільки періодом їх використання, скільки різницею складу їх заповнювачів. За складом заповнювача серед вапняних розчинів можна виділити такі головні групи:
- вапняно-піщані;
- вапняно-карбонатні;
- вапняно-цем'янкові;
- вапняно-карбонатно-цем'янкові.
Вапняно-піщані розчини
Як заповнювач у вапняних розчинах використовується пісок. До піщаних відносяться уламкові породи з розмірами зерен від до .
Для розчинів, що використовувалися для будівництва пам'яток Кримського півострова та Північного Причорномор'я, - Херсона, Миколаєва, Одеси - притаманне використання морського піску, який складається з добре обкоченого матеріалу гальки та напівобкочених уламків черепашок молюсків, голкошкірих, мшанок, коралів тощо.
У розчинах на пам'ятках Придніпров'я та центральних областей України використовувався річковий пісок, до складу якого входить велика кількість уламків кварцу з домішкою польових шпатів, лусочок глиняних мінералів та гідрослюд. У деяких спорудах спостерігається використання розчинів з піском, що добували в ярах. Він має мінеральний склад, аналогічний річковому піску, але відрізняється більшим вмістом польових шпатів та глиняних мінералів.
Мікроструктура вапняного розчину з річковим кварцовим піском
Розчини мають сірий, світло-сірий, іноді з бурим відтінком кольори середньої міцності. Іноді мікрохімічна реакція фіксує наявність домішки рослинного клею.
Співвідношення в'яжучого і заповнювача 1:1-1:2.
Заповнювач складається з обкочених та кутасто-обкочених зерен кварцу. Розмір домінуючої фракції становить .
Ці розчини були використані в муруванні стін церкви Іоанна Хрестителя (XII ст.), м. Львів.
Вапняно-карбонатні розчини
В будівельних розчинах споруд західних областей України (Волинській, Івано-Фран-ківській, Львівській тощо) роль заповнювача виконував подрібнений вапняк різних порід.
Розчини з карбонатним заповнювачем характеризуються досить великою міцністю. Взаємодія вапняного в'яжучого з карбонатним заповнювачем - піском з черепашок, меленим вапняком чи мармуром - заснована на ідентичності хімічного складу вихідної речовини - кальциту (СаСО3). У результаті цієї взаємодії в процесі перекристалізації утворюється кальцит, що підвищує міцність розчину.
Вапняний розчин із заповнювачем у вигляді морського піску
Розчин має рожево-бурий колір, досить високу міцність.
Текстура неоднорідна. Мікрохімічна реакція дала позитивну реакцію на наявність рослинного білка.
Мікроструктура органогенно-детритова.
Заповнювач складається з обкочених уламків черепашок молюсків, пеліціпод, мшанок, форамініфер тощо.
Фракційний склад заповнювача:
... - 40 %;
... - 50%.
Вапняні розчини з морським піском з уламків черепашок було використано в мурувальних розчинах підмурків та стін Генуезької фортеці (XIV-XV ст.), м. Судака на Кримському півострові.
Вапняний розчин із заповнювачем у вигляді подрібненого оолітового вапняку
Розчини кремового кольору, середньої міцності.
Співвідношення в'яжучого та заповнювача -1:1.
Мікроструктура оолітова.
Заповнювач складається з подрібненого оолітового вапняку. Оолітовий вапняк - гірська порода, яка складається з оолітів, тобто кристалізаційних облямівок кальциту навкруги уламків кварцу та черепашок.
Фракційний склад заповнювача:
... - 10%;
... - 80 %;
... - 10 %.
Розчини такого складу було використано в муруванні стін церкви-фортеці (ІІ -ХІХст.) м. Сітківці Хмельницької обл.
Вапняно-цем'янкові розчини
Специфічна технологія будівельних вапняних розчинів на пам'ятках Київської Русі Х-ХІІІ ст. характеризується використанням у складі заповнювача цем'янки або подрібненої плінфи.
Макроструктура та мікроструктура вапняного розчину з цем'янкою
Розчини мають рожевий, бурий, жовтий, кремуватий, червоний колір з неоднорідною грудкуватою текстурою, що обумовлено наявністю в них уламків цем'янки відповідного кольору. Різноманітність кольорової гами уламків цем'янки залежить, як від присутності домішки мінералів відповідного кольору (наприклад, гідроокислів заліза), так і від параметрів обпалювання (температура обпалювання, час охолодження тощо).
Міцність розчинів висока і досягнута за рахунок хімічних процесів взаємодії в'яжучого та заповнювача з утворенням нових мінеральних форм - гідроалюмосилікатів кальцію, які за складом наближаються до продуктів гідратації сучасних цементів.
Співвідношення в'яжучого і заповнювача - 1:1, але кількість останнього може зменшуватись до 15-30 %.
Заповнювач складається з подрібненої цем'янки (обпаленого суглинку).
Розмір уламків заповнювача - від кількох сантиметрів до сотих часток міліметра.
Звертає на себе увагу контакт в'яжучого з заповнювачем. У результаті інтенсивної взаємодії межа уламків не чітко означена. Розмір зерен кальциту в приконтактних зонах збільшується до в порівнянні з мікрозернистою основною масою вапняного в'яжучого, що призводить до утворення облямівок навкруги уламків заповнювача.
Окрім уламків цем'янки, спостерігаються поодинокі кутасті зерна кварцу, які за розміром та формою аналогічні зернам кварцу з цем'янки і потрапили в розчин у результаті подрібнення цем'янки, а не як спеціальна домішка.
Вапняно-цем'янкові розчини застосовувались у пам'ятках Х-ХІ ст. - Десятинній церкві, Золотих воротах, Софії Київській (м. Київ)
Вапняно-карбонатно-цем'янкові розчини
Доволі часто в вапняних розчинах використовують заповнювач, що складається з кількох компонентів: піщано-карбонатний, піщано-цем'янковий, піщано-гіпсовий, карбонатно-цем'янковий та ін.
