2.10. Для здійснення будівництва на ділянках, в межах усіх функціональних територій, необхідно перед його початком створення зон облаштування, на яких, відповідно з рішеннями органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, треба здійснювати заходи щодо інженерної підготовки, створення інженерно-транспортної інфраструктури, необхідних екологічних та інших умов і заходів для її упорядкування.
2.11. У міських поселеннях з великими обсягами реконструкції, або зі складними інженерно-геологічними умовами, необхідно передбачати в межах їх територій та в приміських зонах спеціальні земельні ділянки відселенського фонду для розміщення частини населення цих поселень у випадку тимчасових відселень під час корінної реконструкції окремих районів або при раптових катастрофах, повенях тощо.
2.12. Функціонально-планувальну організацію міського поселення слід формувати, виходячи з його величини за кількістю населення, у взаємозв’язку з приміською зоною та оточуючими населеними місцями, розвитком інженерно-транспортної інфраструктури, за принципом спадкоємного розвитку з врахуванням вимог історико-архітектурних опорних планів й інших визначених регламентів і обмежень.
2.13. Функціонально-планувальну структуру території міських поселень треба організовувати шляхом компактного розміщення й взаємодії усіх функціональних територій (зон), оптимальних зв’язків між ними, раціонального їх планування й районування на основі збалансованого розселення, розміщення місць прикладення праці, рекреації, визначення зон концентрації громадських об’єктів і формування на їх основі громадських центрів. Кількість структурно-планувальних одиниць, склад, величина й розміщення громадських центрів необхідно приймати залежно від розміру поселення, його значення в системі розселення, конфігурації в плані, природних умов, існуючої та передбаченої проектною документацією функціонально- і архітектурно-планувальної організації територій.
2.14. В основу формування функціонально-планувальної структури міських поселень необхідно закладати принцип ієрархічності її побудови з визначенням центральних і периферійних структурно-планувальних одиниць різного рівня та організацією відповідної системи громадських центрів із виділенням у неї загальноміського центру, які повинні корелюватися з адміністративно-територіальною структурою міських поселень.
2.15. В найкрупніших, крупних і великих містах слід виділяти міські, демографічно ємні, основні структурно-планувальні одиниці — планувальні райони, які складаються з міських районів (житлових, промислових, рекреаційних та ін.). При наявності потужних комплексів машинобудування і важкої індустрії, зосереджених у великих промислово-виробничих зонах, треба також створювати комплексні планувальні зони на основі груп планувальних районів (див. додаток 2.2).
2.16. На базі визначеної структурно-планувальної організації міських поселень слід формувати відповідну ієрархічну просторово-розвинену систему громадських центрів, у яких виділяти територіально-розвинений загальноміський центр, спеціалізовані міські центри та громадські центри планувальних районів (зон), що мають загальноміське значення, які слід доповнювати територіями громадських центрів та окремих об’єктів громадського обслуговування населення. .
2.17. В найкрупніших і крупних містах, а також у міських поселеннях із розчленованою структурою, в загальноміському центрі необхідно формувати розвинене багатофункціональне центральне ядро та включати в його склад структурні громадські центри планувальних районів (зон), значні міські спеціалізовані центри.
Примітка. В історичних містах і їх історичних ареалах необхідно виділяти зону історичного планування й забудови міста, історико-культурні заповідники та зони, які можуть повністю, або частково, входити в багатофункціональне центральне ядро. В їх складі слід виявляти історичний центр міста (якщо він зберігся) та його історичне ядро.
2.18. В середніх, малих містах й селищах міського типу слід створювати єдиний загальноміський громадський центр, який доповнюється територіями центрів або окремих об’єктів громадського обслуговування в промислових, сільськогосподарських та інших зонах.
Примітка. В територіально розчленованих середніх, малих містах та селищах міського типу можуть формуватися також локальні громадські центри.
2.19. Загальноміський центр треба розвивати як поліфункціональну систему, яка має основні функції: управлінську діяльність (у т.ч. з підтримання правопорядку й самоврядування), громадську (у т.ч. релігійну, профспілкову) діяльність, ділову (банківську, комерційну тощо), міжнародні зв’язки, наукову, культурно-просвітню і культурно-видовищну діяльності, торгівлю, громадське харчування, побутове й комунальне обслуговування, охорону здоров’я, спорт, туризм, відпочинок, житло, транспорт, зв’язок, інформацію тощо.
В місцях концентрації спеціалізованих функцій слід створювати відповідні монофункціональні, а в зонах змішаної багатофункціональної забудови — поліфункціональні громадські комплекси й центри.
Примітки:
1. При наявності у межах загальноміського центру окремих пам’яток історії й культури необхідне їх органічне включення до складу функціональної структури центру з додержанням усіх регламентів охорони.
2. В межах загальноміського центру допускаються окремі види науково-виробничої й виробничої діяльності, що вимагає створення в його складі окремої функціональної зони.
3. У складі загальноміського центру, особливо, в найкрупніших, крупних і великих містах, у разі концентрації у ньому спеціалізованих функцій, слід створювати відповідні функціональні зони (або мікрозони й окремі ділянки) громадської, виробничої, житлової забудови, з виділенням ділянок спеціалізованих комплексів (якщо вони є). При цьому громадські території повинні переважати у складі центрального ядра, займаючи не менше 70% його площі (див. додаток 2.3).
2.20. В межах загальноміського центру столиці держави‚ столиці автономної республіки та обласних центрах слід формувати адміністративні центри та спеціалізовані функціональні комплекси (центри) установ управління різних гілок та рівнів влади (президентської адміністрації, парламентські, урядові, силових відомств, обласної та міської держадміністрацій, органів самоврядування і їх виконкомів, судів різних інстанцій тощо); передбачати представницькі комплекси (зали конгресів, прийомів, урочистих подій); комплекси іноземних представництв тощо.
Примітка. У складі адміністративного центру слід передбачати відкриті громадські території — місця проведення значних форумів і зібрань під відкритим небом (площі, еспланади).
2.21. В найкрупніших, крупних і великих містах слід формувати спеціалізовані (або поліфункціональні) центри, розташовуючи їх у центральному ядрі, на в’їздах у загальноміський центр, вздовж головних транспортних магістралей, що пов’язують його з центрами планувальних районів (зон) та основними в’їздами в місто. До основних таких центрів слід відносити адміністративно-діловий, духовний (релігійний), культурний, торговий, спортивно-рекреаційний тощо.
Примітки:
1. В історичних містах слід створювати історико-культурні (музейні) центри, заповідники, історико-меморіальні центри.
2. У складі поліфункціональних центрів загальноміського значення при значній кількості об’єктів слід групувати їх у вузькоспеціалізовані комплекси: адміністративно-управлінські (законодавчої, виконавчої влади), банківські, готельні, концертні тощо.
2.22. Здійснюючи розвиток загальноміського центру і його центрального ядра треба враховувати величину міського поселення за кількістю населення та площею, його адміністративно-територіальне значення, масштаби територіального розвитку, а також місцеві містобудівні, природні умови, історико-культурний статус.
При визначенні площі територій загальноміського центру слід орієнтуватися (у загальному випадку) на питомий показник 5-8 кв.м/люд., з врахуванням перспективної чисельності населення міста (див. додаток 2.4).
Примітка. У південних містах, розташованих у ІІІБ і IVБ кліматичних підрайонах? необхідне зниження показника витрат територій загальноміського центру до 4 кв. м/люд., крім зон підвищеної сейсмічності. У містах ІІВ-ІІІВ кліматичних підрайонів, у малих містах і курортних поселеннях він може бути збільшений на 15-30%, але не перевищувати 10-12 кв.м/люд.
2.23. Зважаючи на високу функціонально-планувальну якість зони загальноміського центру, у т.ч. його центрального ядра, слід додержуватися високої ефективності використання всіх його територій, залежної від їх переважного функціонального використання (ділянки житлової, виробничої, громадської забудови та ін.), з врахуванням величини міста за кількістю населення (див.додаток. 2.1, 2.3, 2.4).
Примітка. В історичних поселеннях, внесених до Списку історичних населених місць України, які мають зону історичного планування й забудови (історичний ареал) та зони охорони пам’яток, у разі зведення нових споруд та реконструкції існуючої забудови, підчас її ущільнення необхідно враховувати вимоги й обмеження у відповідності з діючим законодавством. При цьому особливу увагу слід надавати регулюванню в межах історичного середовища існуючим обмеженням поверховості й необхідністю збереження історичних особливостей довкілля.
2.24. Функціонально-планувальну організацію територій міських поселень необхідно вирішувати у тісному взаємозв’язку з їх архітектурно-просторовою організацією, враховуючи: природно-ландшафтні та містобудівні умови, особливості візуального сприйняття, наявність історичного середовища, масштаб забудови та загальні естетичні й композиційні вимоги, що засновані на принципах спадкоємності, цілісності, гармонійності, ієрархічності та безперервності ансамблевої організації забудови і відкритих просторів поселення і його частин.
2.25. В основу архітектурно-просторової організації забудови міських поселень необхідно закладати систему архітектурно-планувальних та композиційно-просторових осей, вузлів, які повинні визначатися системою основних вулиць, магістралей, площ, громадських центрів, історичних комплексів і окремих пам’яток, а також — виразних елементів ландшафту. Вирішення нової забудови, особливо в умовах реконструкції, повинно враховувати загальний масштаб, пропорції забудови, що склалася, та елементів природного ландшафту, забезпечуючи композиційне взаємосполучуваність із ними.
Функціонально-планувальна організація сільських поселень
2.26. Територію для планування нових‚ реконструкції існуючих населених пунктів належить вибрати на підставі Державного земельного кадастру, а також Містобудівного кадастру населених пунктів. Першочерговому освоєнню підлягають вільні від забудови землі, що знаходяться у межах населеного пункту, включаючи ділянки, на яких потрібно провести спеціальні інженерні заходи, а також землі, на яких розташовані старі будівлі, у відповідності з відведенням земельних ділянок на підставі діючого законодавства.
ПРИМІТКИ:1. На перехідний період першочергові задачі розвитку і реконструкції сільських поселень визначаються: інвентаризацію земель сільських населених пунктів; встановленням меж сільських поселень. 2. Фермерські та індивідуальні господарства можуть бути упоряджені на землях сільськогосподарського призначення та сільських населених пунктів з дотриманням земельного законодавства.
2.27. При розміщенні нового будівництва необхідно передбачати:
Розміщення об’єктів виробничого, житлово-цивільного‚ комунального
будівництва не допускається:
2.28. При виборі території для забудови необхідно забезпечувати збереження природного середовища, передбачати заходи щодо запобігання ерозійним процесам, забрудненню грунтів і водних джерел. Майданчик для будівництва при наявності радіоекологічного паспорту повинен мати достатні розміри з урахуванням розвитку об’єктів, які розміщуються на перспективу, налагодження систем водопостачання, каналізації, електропостачання і упорядкування транспортного обслуговування.
