Страница 5: ДБН В.1.1-3-97. Інженерний захист територій, будинків і споруд від зсувів та обвалів. основні положення (34161)

к* - в залежності від властивостей порід та умов зволоження 0,1-2,0 та більше

Таблиця 2 - Деформації схилів та укосів за механізмом зміщення

Таблиця 3 - Деформації схилів та укосів за масштабом проявляння

ДОДАТОК 3 (рекомендований)

ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИКО-МЕХАНІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ГРУНТІВ НА ЗСУВНИХ ТА ЗСУВОНЕБЕЗПЕЧНИХ СХИЛАХ

1  Фізико-механічні властивості грунтів повинні вивчатися для грунтів зсувної зони, підстильної товщі, прилеглих ділянок і в зоні зрушення окремо.

2  Основними розрахунковими характеристиками грунтів при оцінці стійкості схилу та визначенні зсувного тиску є:

-  для грунтів зсувної маси та підстильної товщі - кут внутрішнього тертя, зчеплення грунтів, питома вага грунту, коефіцієнт Пуассона, модуль деформації;

-  для грунтів у зоні зрушення зсуву - кут внутрішнього тертя, зчеплення структурне та водно- колоїдне.

3Геофізичні дослідження при інженерно-геологічних вишукуваннях необхідно виконувати в спо лученні з іншими видами інженерно-геологічних робіт, як правило, при вишукуваннях на всіх стадіях проектування для розв'язання таких задач (таблиця 1):

-  визначення геологічної будови масиву;

-  вивчення гідрогеологічних умов;

-  визначення складу, стану та властивостей грунтів;

-  вивчення геологічних процесів та їх змін;

-  сейсмічного мікрорайонування території.

4Польові дослідження грунтів є невід'ємною частиною інженерно-геологічних вишукувань, їх слід проводити в сполученні з іншими видами інженерно-геологічних робіт для розв'язання наступних основних задач:

-  розчленування геологічного розрізу та виділення інженерно-геологічних елементів;

-  визначення складу, стану, фізичних і механічних властивостей грунтів;

-  оцінки просторової мінливості властивостей грунтів.

Вибір методів польових досліджень грунтів слід виконувати згідно з таблицею 2 в залежності від поставлених задач, досліджень.

5  Вибір методів лабораторних досліджень грунтів слід виконувати згідно з таблицею 3 в залежності від поставлених задач досліджень.

6  На стадії проекту для зсувних ділянок при визначенні міцнісних і деформаційних характеристик грунтів слід застосовувати більш точні методи: складний напружений стан, трьохосьовий стиск.

Ці самі методи рекомендуються для виявлення характеристик грунтів послаблених ділянок в зоні зсуву та підстильної товщі на стадії робочої документації.

Таблиця 1 - Завдання та методи геофізичних досліджень

* ПІЕМПЗ - природні імпульси електро-магнітного поля Землі

Таблиця 2 - Вибір методів польових досліджень грунтів

Таблиця 3 - Вибір методів лабораторних досліджень грунтів

Позначення: "+" - визначення виконується;

"-" - визначення не виконується;

"С" - визначення виконується за спеціальним завданням.

7  Для дослідження будівельних властивостей грунтів в умовах складного напруженого стану слід випробувати грунти в стабілометричних приладах за заданими програмами навантаження. Для випро бування грунтів в умовах просторового напруженого стану слід виконувати дослідження їх властивостей в приладах трьохосьового стиску.

8  При дослідженні глинистих грунтів рекомендується застосовувати одну з двох схем випробувань у приладах трьохосьового стиску в залежності від фільтраційних властивостей грунту. При коефіцієнті фільтрації k<10 см/добу та при ступені вологості більше ніж 0,85 випробування слід виконувати з застосуванням консолідовано-недренованої схеми. У решті випадків - з застосуванням консолідовано- дренованої схеми.

9  Результати інженерно-геологічних вишукувань відображають в інженерно-геологічних звітах. У звітах наводяться:

-   характеристика геологічної будови, тектонічної порушеності, блочності ґрунтового масиву та наявних в ньому поверхонь та зон послаблення, неотектоніки, сейсмічності (з відображенням результатів сейсмічного мікрорайонування);

-   нормативні та розрахункові значення показників міцності та деформованості, а також геологічні властивості всіх виділених інженерно-геологічних елементів, особливо тих із них, які визначають стій кість зсувного масиву;

-   характеристика гідрогеологічних умов: наявність в ґрунтовому масиві водоносних шарів, кількість джерел та площ живлення, умови дренування, фільтраційні властивості водоносних грунтів, режими підземних вод та їх температура, хімічний склад підземних і поверхневих вод, вплив підземних вод на стійкість зсувного масиву;

-   опис екзогенних геологічних процесів, які сприяють виникненню та розвитку зсувів та обвалів,- абразії, ерозії, вивітрювання та ін.;

-   схеми деформацій ґрунтових масивів із зазначенням їх типів, масштабності та причин виникнення, меж зсувних масивів та обвальних ділянок;

-   опис типу, віку, стадій та фаз розвитку, ступеня активності режиму посувань, швидкості зміщення, потужності та будови зсувних тіл, конфігурації поверхні ковзання;

-прогноз зміни інженерно-геологічних умов та оцінка впливу цих змін на стійкість зсувного масиву. До звіту про інженерно-геологічні дослідження території будівельного майданчика додаються

табличні та графічні матеріали згідно зі СНІП 1.02.07- 87.

ДОДАТОК 4 (рекомендований)

КОНСТРУКТИВНІ РІШЕННЯ ПРОТИЗСУВНИХ СПОРУДТА ФУНДАМЕНТІВ

ЗАТРИМУЮЧІ ПРОТИЗСУВНІ СПОРУДИ

1Затримуючі протизсувні споруди складаються з опор глибокого закладання, які заглиблені в стійкий грунт та об'єднані, як правило, залізобетонним ростверком. Опори глибокого закладання затримуючих протизсувних споруд підрозділяють на основні та проміжні.

2До основних відносяться такі опори, які сприймають всю величину зсувного тиску або його основну частину та зберігають стійке положення за рахунок реактивного опору стійкого грунту.

До проміжних відносяться такі опори, які перешкоджають продавленню грунту між основними опорами, передають всю величину зсувного тиску або більшу його частину на основні опори та зберігають стійке положення повністю або більшою мірою за рахунок основних опор.

3Основні опори слід улаштовувати у вигляді:

-   буронабивних, буроопускних і гвинтовдавлюваних паль;

-   січних буронабивних паль, що є єдиною конструкцією;

-   набивних опор прямокутного, трапецеїдального, таврового або двотаврового перерізу;

-   залізобетонних паль-оболонок.

Глибина закладання основних опор в стійкий грунт визначається розрахунком.

4Основні опори з економічної доцільності слід улаштовувати з перемінною за довжиною формою та площею поперечних перерізів відповідно до значень зовнішніх і внутрішніх діючих зусиль.

5Розміщувати основні опори більше ніж в три ряди, як правило, не слід. Якщо трьохрядна затримуюча споруда не може сприймати весь зсувний тиск, тоді слід, як правило, улаштовувати систему із декількох затримуючих протизсувних споруд, кожна з яких буде сприймати частину зсувного тиску.

6Проміжні опори слід улаштовувати у вигляді ґрунтобетонних або залізобетонних паль.

7Ґрунтобетонні проміжні опори слід розміщувані так, щоб вони утворювали в плані переривчасту арку, повернуту випуклістю у протилежний напрямок від можливого зміщення зсувного масиву, та забезпечували б разом з основними опорами непродавлювання грунту зсуву вниз по схилу через за тримуючу споруду.

Глибина закладання проміжних опор повинна бути не менше ніж 1 м в стійкому нескельному грунті. Залізобетонні проміжні опори слід об'єднувати з основними залізобетонним ростверком.

8Залізобетонні опори слід виготовляти:

-   із зосередженим армуванням - максимально можливою концентрацією поздовжньої робочої арматури в зонах найбільших стискальних та розтягуючих зусиль поперечних перерізів опор;

-   з нерівномірним армуванням по довжині ствола опор - частково обірваними поздовжніми стерж нями арматурних каркасів - відповідно до епюр діючих зусиль та матеріалів.

9У залежності від характеру спряження опор з ростверком його розділяють на жорстке та шарнірне.

Спряження опор з ростверком слід вибирати в залежності від характеру і величин діючих навантажень, потужності зсувного масиву, фізико-механічних характеристик стійкого грунту, конструкцій опор та кількості їх рядів у напрямку дії зсувного тиску.

10 3 метою зменшення максимальних значень згинальних моментів в опорах та їх горизонтальних переміщень слід застосовувати жорстке їх спряження з ростверком при двох і більше рядах опор.

11 Ростверки затримуючих протизсувних споруд слід улаштовувати залізобетонними у вигляді:

-   суцільних та дірчастих горизонтальних та похилих плит,

-   кутових суцільних та дірчастих;

-   ферм;

-   арок.

12  У зоні зсувного тиску в затримуючих протизсувних спорудах можуть бути влаштовані за лізобетонні монолітні або збірні закидки, а також проведене хімічне закріплення грунтів з метою забезпечення непродавлювання грунту зсувного масиву поміж опорами.

13Дві або більше затримуючих протизсувних споруд можуть бути з'єднані (зв'язками - розпірками, анкерами та ін.) та становитимуть собою в цьому випадку єдину систему затримуючих протизсувних споруд.

14У залізобетонних конструкціях затримуючих протизсувних споруд слід застосовувати бетон класу не нижче В15, поздовжню ненапружену арматуру із сталі класів А-ІІІ, А-ІІІс, Ат-IVc(як виняток, можливо застосовувати сталь класу А-ІІ), поздовжню напружену арматуру із сталі класів А-ІІІ, А-ІІІв, A-IVc, Ат-IVc, A-IVі A-V, поперечну та монтажну арматуру із сталі класу, як правило, А-І.

15  Відстань від краю ростверку до зовнішньої поверхні опори (з урахуванням її допустимого можливого відхилення) повинна бути не менше ніж 50 мм, а глибина закладання опори в ростверк - не менше ніж 100 мм.

16Довжина закладання арматури в ростверк при жорсткому спряженні визначається розрахунком за СНІП 2.03.01-84, а при шарнірному спряженні - 150-250 мм.