В якості запірної арматури на випусках слід використовувати поворотні затвори.

  1. Водовідведення від випусків слід передбачати в найближчу водойму, канаву, яр тощо. За неможливості відведення всієї води, що випускається, або частини її самопливом допускається скидати воду в "мокрий" колодязь з подальшим відкачуванням.

Для мереж, що подають питну воду, водовідведення від випусків повинно здійснюватись з гарантованим розривом струменя.

  1. Пожежні гідранти слід передбачати уздовж вулиць та автомобільних доріг на відстані не більше ніж 2,5 м від краю проїзної частини, але не ближче ніж 5 м від стін будівель. Відповідно до технічних умов та містобудівної документації допускається розташовувати гідранти на проїзній частині. Встановлення гідрантів на відгалуженні (тобто відхиленні або віднесенні осі гідранта від вертикальної осі траси) не допускається.

Розміщення пожежних гідрантів на водопровідній мережі для зовнішнього пожежогасіння будь- якої будівлі, споруди або її частини, що обслуговуються даною мережею, за умови прокладання рукавних ліній довжиною, не більшою ніж зазначено в 13.3.4 по дорогах із твердим покриттям, повинно забезпечуватись:

  • від одного гідранта - при витраті води до15 л/с включно;
  • не менше ніж від двох гідрантів - при витраті води на зовнішнє пожежогасіння більше 15 л/с.

Відстань між гідрантами слід визначати розрахунком, який повинен враховувати сумарну

витрату води на пожежогасіння та пропускну здатність встановлюваного типу гідрантів.

Втрати напору h, м, на 1 м довжини рукавних ліній слід визначати за формулою:

h = 0,0038qn2 ,(42)

де qn - продуктивність пожежного струменя, л/с.

На мережі водопроводу населених пунктів з кількістю жителів до 500 замість гідрантів допускається встановлювати стояки діаметром 80 мм з пожежними кранами.

  1. Компенсатори слід передбачати:
  • на трубопроводах, стикові з’єднання яких не компенсують осьових переміщень, викликаних зміною температури води, повітря, ґрунту;
  • на сталевих трубопроводах, що прокладають у тунелях, каналах або на естакадах (опорах);
  • на трубопроводах в умовах можливого просідання ґрунту.

Відстані між компенсаторами та нерухомими опорами слід визначати розрахунком, що враховує їх конструкцію. При підземному прокладанні водоводів, кільцевих та розподільних ліній водопровідної мережі зі сталевих труб зі зварними стиками компенсатори слід передбачати в місцях встановлення фланцевої арматури.

Компенсатори допускається не передбачати при:

  • захищеності фланцевої арматури від впливу осьових розтягувальних зусиль шляхом жорсткого закладання сталевих труб у стінки колодязя або камери;
  • гарантованому обтисненні труб ущільненим ґрунтом;
  • влаштуванні спеціальних упорів або монтажних вставок.

При обтисненні труб ґрунтом перед фланцевою арматурою потрібно застосовувати рухливі стикові з’єднання (подовжений розтруб, муфту тощо). Компенсатори і рухливі стикові з’єднання при підземному прокладанні трубопроводів слід розташовувати в колодязях.

  1. Монтажні вставки рекомендується передбачати для демонтажу, профілактичного огляду та ремонту фланцевої запірної, запобіжної і регулюючої арматури діаметром більше ніж 300 мм.
  2. Запірна арматура на водоводах і лініях водопровідної мережі повинна бути з ручним або механічним приводом (від пересувних засобів).

Застосування на водоводах запірної арматури з електричним або гідропневматичним приводом допускається при дистанційному або автоматичному управлінні.

  1. Радіус дії водозабірної колонки слід приймати не більше ніж 100 м. Навколо водозабірної колонки слід передбачати вимощення шириною 1 м з уклоном 100 % (0,1) від колонки.
  2. Вибір матеріалу і класу міцності труб для водоводів і водопровідних мереж слід приймати на підставі статичного розрахунку, з урахуванням даних інженерно-технічних вишукувань, умов роботи трубопроводів, а також вимог до якості води, що по них транспортується.

Для напірних водоводів і мереж, як правило, слід застосовувати неметалеві труби:

  • залізобетонні напірні згідно з ДСТУ Б В.2.5-47, ДСТУ Б В.2.5-48, ДСТУ Б В.2.5-50, ДСТУ Б В.2.5-55;
  • пластмасові (поліетиленові (ПЕ), з непластифікованого полівінілхлориду (НПВХ), поліпропіленові (ПП), склопластикові, композитні) згідно з ДСТУ Б В.2.7-141, ДСТУ Б В.2.7-151, ДСТУ Б В.2.7-178 тощо;
  • азбестоцементні (напірні).

Застосування чавунних напірних труб (в тому числі високоміцних чавунних труб з шаропо- дібним графітом) рекомендується для мереж у межах населених пунктів, територій промислових і сільськогосподарських підприємств.

Застосування сталевих труб рекомендується:

  • на ділянках з розрахунковим внутрішнім тиском більше ніж 1,6 МПа (16 кгс/см2);
  • для переходів під залізничними лініями і автомобільними дорогами, через водні перешкоди та яри;
  • у місцях перетинання питного водопроводу під мережами каналізації;
  • при прокладанні трубопроводів під автодорожними мостами, по опорах естакад і в тунелях.

Для водоводів та водопровідних мереж сталеві труби слід приймати згідно з встановленим

номенклатурним обмеженням сортаменту зі стінкою, товщину якої необхідно визначати розрахунком, та з урахуванням умов роботи трубопроводу (але не менше ніж 3 мм).

Для неметалевих труб допускається застосування металевих фасонних частин.

Для систем питного водопостачання повинні застосовуватись труби та матеріали відповідно до 3.11 ДСанПіН 2.2.4-171.

Проектування водоводів і мереж із пластмасових труб рекомендується виконувати згідно з ДСТУ Н-Б В.2.5-40. При застосуванні труб з поліетилену рекомендується враховувати їх додаткову витрату (не менше ніж 3,5% від загальної довжини трубопроводів) за необхідності укладання труб в траншеї "змійкою", виготовлення зварних вузлів, а також відбору контрольних зразків зварних з’єднань.

З’єднання поліетиленових трубопроводів із сталевими слід передбачати рознімними на фланцевих з’єднаннях згідно з ДСТУ Б В.2.7-178 або нерознімними із застосуванням переходів "полі- етилен-сталь" згідно з ДСТУ Б В.2.7-177 або спеціальних муфт. Рознімні з’єднання слід розміщати в колодязях, а за їх межами - нерознімні. Допускається розміщення рознімних з’єднань в антикорозійному виконанні за межами колодязів.

Місця переходу матеріалу труб "поліетилен-сталь" і навпаки слід здійснювати тільки на прямолінійних ділянках трубопроводів із захистом їх металевих частин від корозії.

Прокладання пластмасових труб у заторфованих ґрунтах допускається за умов забезпечення заходів щодо унеможливлення втрати цілісності трубопроводів від дії високих температур у разі торф’яної пожежі.

  1. Величину розрахункового внутрішнього тиску слід приймати такою, що відповідає найбільшому можливому за умовами експлуатації тиску в трубопроводі на різних його ділянках по довжині (при найбільш невигідному режимі роботи) без урахування підвищення тиску при гідравлічному ударі або з підвищенням тиску при гідравлічному ударі з урахуванням дії протиударної арматури, якщо цей тиск в поєднанні з іншими навантаженнями (12.26) матиме на трубопровід більший вплив.

Статичний розрахунок трубопроводів слід виконувати на вплив розрахункового внутрішнього тиску, тиску ґрунту, тимчасових навантажень, власної маси труб і маси рідини, що транспортується, атмосферного тиску при утворенні вакууму і зовнішнього гідростатичного тиску, геологічних та гідрогеологічних умов у тих комбінаціях, які виявляються найнебезпечнішими для труб із даного матеріалу.

Узалежності від ступеня відповідальності водоводів, водопровідних мереж або їхділянок (12.1) у розрахунках загальної міцності трубопроводів та їх несучої здатності необхідно враховувати:

  • деформаційні наслідки від короткочасних випробувань, яким піддаються труби після їх виготовлення, m1 = 0,9;
  • зниження показників міцності труб у процесі експлуатації внаслідок старіння матеріалу, корозії або абразивного зносу m2 = 0,9;
  • диференціацію надійності водоводів, водопровідних мереж або їх ділянок та можливих економічних і соціальних наслідків виходу їх з ладу m3 (приймається за таблицею 38).

Таблиця 38 - Диференціація надійності водоводів, водопровідних мереж або їх ділянок

Умови

Диференціація надійності водоводів, водопровідних мереж або їх ділянок та умови їх прокладання

Коефіцієнт m3

1

Вихід з ладу призведе до катастрофічних наслідків

0,6

2

При прокладанні у важкодоступних місцях та для дюкерів

0,8

3

При прокладанні під вдосконаленими покриттями вулиць та автомобільних доріг

0,9

4

Всі інші випадки прокладання

1,0

Загальний коефіцієнт міцності трубопроводів необхідно визначати за формулою:

m = m1 х m2 х m3 .(43)

Примітка 1. За відсутності небезпеки старіння матеріалу, корозії або абразивного зносу m2 дорівнює 1.

Примітка 2. За наявності небезпеки корозії або абразивного зносу труб у проекті передбачаються відповідні заходи, що їх усувають. Відмова від застосування заходів можлива в разі, коли їх вартість перевищує застосування труб з більш високими технічними характеристиками.

Приведений гранично-допустимий розрахунковий тиск РПр , МПа (кгс/см), для гнучких труб (сталеві та поліетиленові) необхідно визначати за формулою:

х P,(44)

1

P =

1 пр

m

  • під проїзною частиною автомобільних доріг Іа, Іб, II, III категорій та вулиць населених пунктів, що прирівняні до цієї категорії, - від колони автомобілів А-15 або колісного транспорту НК-100 загальною вагою 980 кН (100 тс) згідно з ДБН В.1.2-15;
  • під проїзною частиною інших автомобільних доріг та вулиць населених пунктів - від колони автомобілів А-ІІ або колісного транспорту НК-80 загальною вагою 785 кН (80 тс) (за більшим силовим впливом на трубопровід) згідно з ДБН В.1.2-15;
  • у місцях, де рух автомобільного транспорту неможливий, - рівномірно розподілене навантаження 5 кПа (500 кгс/м2).

Розрахунок підземних трубопроводів на міцність слід виконувати:

  • зі сталевих труб - згідно зі СНиП 2.04.12;
  • з пластмасових труб - згідно з ДСТУ-Н Б В.2.5-40.
  1. При розрахунку трубопроводів на підвищення тиску при гідравлічному ударі, яке визначене з урахуванням протиударної арматури або утворення вакууму, зовнішнє навантаження слід приймати не більше ніж навантаження від колони автомобілів А-ІІ.
  2. Розрахунки щодо необхідності захисту водоводів від підвищення тиску внаслідок гідравлічного удару слід виконувати для випадків:
  • раптового вимкнення всіх або групи спільно працюючих насосних агрегатів внаслідок порушення їх електроживлення;
  • зупинення одного із спільно працюючих насосних агрегатів до закриття поворотного затвора (засувки) на його напірній лінії;
  • пуску насосного агрегата при відкритому поворотному затворі (засувці) на напірній лінії, обладнаній зворотним клапаном;
  • механізованого закриття поворотного затвора (засувки) при відключенні водоводу чи мережі в цілому або їх окремих ділянок;
  • відкриття або закриття швидкодіючої водорозбірної арматури.
  1. В якості захисту від гідравлічних ударів, що можуть бути спричинені раптовою зупинкою або запуском насосних агрегатів, слід передбачати:
  • встановлення на водоводі клапанів для впуску та защемлення повітря;
  • встановлення на напірних лініях насосних агрегатів зворотних клапанів з регульованим відкриттям і закриттям;
  • встановлення на водоводі зворотних клапанів, що поділяють водовід на окремі ділянки з невеликим статичним напором на кожній з них;
  • скидання води через насоси у зворотному напрямку при їх вільному обертанні або повному гальмуванні;
  • встановлення на початку водоводу (на напірній лінії насосного агрегата) повітряно-водяних камер (ковпаків), що пом’якшують процес гідравлічного удару;
  • встановлення на початку водоводу протиударної арматури (гасителів).

Примітка. Для захисту від гідравлічного удару можуть застосовуватися: скидання води з напірної лінії у всмоктувальну, впуск води в місцях можливого утворення розривів суцільності потоку у водоводі, установлення глухих діафрагм, що руйнуються при підвищенні тиску понад допустиму межу, застосування водонапірних колон, використання насосних агрегатів з більшою інерцією мас, що обертаються.

  1. Захист трубопроводів від підвищення тиску, що спричиняється закриттям поворотного затвору (засувки), слід забезпечувати збільшенням часу цього закриття. При недостатньому часі закриття затвора (засувки) з прийнятим типом приводу слід вживати додаткових заходів захисту (встановлення запобіжних клапанів, повітряних ковпаків, водонапірних колон тощо).
  2. Водоводи та водопровідні мережі рекомендується прокладати підземно. При теплотехнічному і техніко-економічному обґрунтуванні допускається наземне і надземне прокладання, а також у тунелях або прохідних каналах (разом з іншими комунікаціями, за винятком тих, по яких транспортуються токсичні, легкозаймисті та горючі рідини і горючі гази). При прокладанні ліній протипожежних і об’єднаних протипожежних водопроводів у тунелях, наземно і надземно пожежні гідранти потрібно встановлювати в колодязях.

При сумісному прокладанні у тунелі питний водопровід слід розташовувати вище каналізаційних трубопроводів.

При підземному прокладанні запірну, регулюючу та запобіжну трубопровідну арматуру слід встановлювати в колодязях (камерах).

За технічними умовами, відповідно до технічного завдання на проектування допускається застосування безколодязної схеми встановлення трубопровідної арматури та пожежних гідрантів.