Страница 12: ДБН В.2.3-7-2010. Метрополітени (32588)

1. Товщина піщаної подушки під баластним шаром на відкритих наземних ділянках і в електродепо повинна бути:

• при нездимальних ґрунтах земляного полотна - не менше ніж 0,2 м на цих коліях;
• при здимальних ґрунтах земляного полотна - не менше ніж 1,1 м на головних, станційних і з’єднувальних коліях і не менше ніж 0,8 м на паркових коліях електродепо.

1. Конструкції проміжних рейкових скріплень повинні забезпечувати можливість швидкої зміни рейок, регулювання їх положення за висотою (за необхідності) і електричну ізоляцію рейок від колійного бетонного шару, нижньої будови колії і тунельної оправи.

У проміжних скріпленнях, що установлюються на дерев’яній підрейковій основі, повинні застосовуватися рейкові підкладки і колійні шурупи. У межах платформ станцій слід застосовувати прокладки підвищеного ступеня віброзахисту.

На закритих і відкритих наземних ділянках (мостах, шляхопроводах, естакадах) підкладки ходових рейок повинні бути електрично ізольовані від дерев’яних шпал і колійних шурупів. Контррейки або контркутики повинні прикріплюватися до дерев’яних шпал (брусів) колійними шурупами без їх електричної ізоляції.

На всіх коліях ліній при укладенні дерев’яної підрейкової основи на колійному бетонному шарі необхідно передбачати проміжне рейкове скріплення роздільного типу з пружним або вільним закріпленням рейки і з пружними прокладками, на дерев’яну підрейкову основу скріплення слід установлювати згідно з проектом.

На кривих ділянках головних колій радіусом 400 м і менше, розташованих у тунелі і на закритих наземних ділянках, слід частково застосовувати проміжні скріплення з подовженими восьмидірковими підкладками.

1. Рейки головних колій на прямих і кривих ділянках радіусом 300 м і більше у тунелях і на закритих наземних ділянках слід зварювати в пліті довжиною, що дорівнює довжині блок- ділянки. Зварювання рейок слід передбачати електроконтактним способом згідно з 21.234 і 21.237, а також алюмінієво - термітним та іншими способами, які пройшли експериментальну перевірку і затверджені в установленому порядку.

На коліях метрополітену для електроізоляції рейкових ниток слід передбачати склопластикові накладки. В окремих випадках дозволяється застосування ізольованих стиків із накладками із деревношарового пластику, пластмаси або з металевими накладками та поліетиленовими прокладками.

Для електропровідних стиків на коліях у тунелях і на закритих наземних (надземних) ділянках, окрім стрілочних переводів, слід передбачати графітове мастило, а на стрілочних переводах, на відкритих наземних (надземних) ділянках і коліях електродепо - електроз’єднувачі.

У тунелях і на закритих наземних (надземних) ділянках, де величина ефективного тягового струму в годину "пік" в обох рейках однієї колії перевищує 1500 А, стики на графітовому мастилі доповнюються електроз’єднувачами.

1. Колії метрополітену, окрім колій електродепо, слід закріплювати від угону.
2. На головних коліях перед гостряками стрілочних переводів із протишерстним рухом поїздів повинні бути встановлені відбійні бруси. Такі ж бруси повинні бути встановлені перед гостряками стрілочних переводів на станційних коліях незалежно від напрямку руху поїздів.

Стрілочні переводи, що розташовані на відкритих наземних ділянках і включені в електричну централізацію, слід обладнувати пристроями електрообігрівання.

Стрілочні переводи паркових колій електродепо слід, крім того, обладнувати пристроями пневмообдування.

1. Біля головних та з’єднувальних колій лінії, паркових колій електродепо слід установлювати постійні колійні і сигнальні знаки затвердженого типу. Біля стрілочних переводів та в інших місцях з’єднання колій слід передбачати граничні рейки або граничні стовпчики залежно від місця їх установлення.

Місця установлення колійних і сигнальних знаків, граничних рейок і граничних стовпчиків - згідно з [5].

1. В розрахунках верхньої будови колії необхідно приймати:

а) розрахункові схеми навантажень на вісь найбільш важкого типу рухомого складу із тих, що передбачаються до обертання на лінії, при максимальних швидкостях;

б) розрахунковий інтервал коливань температури в тунелях - 30 °С, а на закритих і відкритих наземних (надземних) ділянках та рампових ділянках завдовжки 200 м - за таблицею розрахункових температур рейок для загальної мережі залізниць.

При розрахунках верхньої будови колії слід керуватися розділом 20 з урахуванням положень розділу 19 в частині оцінки дії шуму та вібрації на навколишнє природне середовище.

Контактна рейка

1. При проектуванні кріплення контактної рейки слід передбачати нижнє знімання струму струмоприймачами пасажирських вагонів метрополітену.
2. Контактну рейку розташовують, як правило, з лівого боку колії по ходу руху поїздів. У тунелях на кривих ділянках радіусом меншим ніж 200 м контактну рейку слід розміщувати з зовнішнього боку кривої.

На всій протяжності контактна рейка повинна бути закрита захисним електроізоляційним коробом.

Відстань між кронштейнами, які передбачені для кріплення контактної рейки, слід приймати від 4,5м до5,4 м. На головних коліях відстань між кронштейнами слід зменшувати до 2,5 м за наявності:

• ділянок з поздовжнім уклоном більше ніж 30 %о ;
• кривих ділянок радіусом 400 м і менше.

1. Контактну рейку слід зварювати електроконтактним способом в пліті завдовжки:

• у тунелях, на закритих наземних (надземних) ділянках і в камері обдування вагонів в електродепо - до 100 м;
• на відкритих наземних (надземних) ділянках, рампових ділянках завдовжки 200 м і на паркових коліях електродепо - до 37,5 м.

У місцях з’єднань зварних рейкових плітей необхідно передбачати температурні стики.

Відстань між кронштейнами, суміжними з температурним стиком, повинна бути не більше ніж 2,5 м.

1. Контактну рейку слід закріплювати від угону, встановлюючи по чотири протиугони на кожну зварену пліть незалежно від її довжини. На головних коліях, які розташовані на поздовжньому уклоні більше ніж 30 %, а також у межах пасажирських платформ станцій для закріплення контактної рейки від угону слід додатково встановлювати в середині кожної зварної пліті по чотири протиугони.
2. Застосування контактної рейки довжиною, меншою ніж 18,7 м (з кінцевими відводами) не дозволяється. Дозволяється у винятковому випадку передбачати контактну рейку (з кінцевими відводами) укороченої довжини за умови закріплення її протиугонами на кожному кронштейні, але не менше ніж:

• на головних, станційних і з’єднувальних коліях - 12,5 м;
• на паркових коліях електродепо -9 м.

1. Повітряні проміжки контактної рейки слід передбачати в місцях секціонування контактної мережі, а також в місцях розташування стрілочних переводів, перехресних з’їздів, перегінних металоконструкцій, обладнання, зрівняльних приладів на мостах, у створі сполучних проходів (збійок).

Величина повітряного проміжку між металевими кінцями відводів контактної рейки повинна бути:

• який перекривається струмоприймачами одного вагону - не більше ніж 10 м;
• який не перекривається струмоприймачами одного вагону - не менше ніж 14 м.

На паркових коліях електродепо повітряні проміжки з кінцевими відводами повинні розміщуватися так, щоб забезпечити найбільш зручні проходи до стрілочних постів, комор, обладнання.

1. На контактній рейці головних колій у місцях повітряних проміжків слід передбачати кінцеві відводи з уклоном 1/30 на кінці контактної рейки, що приймає, і 1/25 на кінці контактної рейки, що віддає; на контактній рейці інших колій у місцях повітряних проміжків - кінцеві відводи з уклоном 1/25 на обох кінцях.
2. Металеві конструкції і обладнання, які встановлюються в межах повітряного проміжку контактної рейки, слід розміщувати на відстані не менше ніж 0,8 м від металевого кінця відводу.
3. Контактні рейки двох станційних колій у тупиках із оглядовими канавами слід розміщувати під службовою платформою (в міжколійі).
4. При розрахунках контактної рейки необхідно приймати інтервали коливання температури повітря, які наведені в 10.14.

11 ТЕПЛОСАНТЕХНІЧНІ ПРИСТРОЇ Вентиляція

1. Для вентиляції споруд ліній метрополітену слід передбачати припливно-витяжні системи тунельної вентиляції, припливні і витяжні системи місцевої вентиляції зі штучним спонуканням.
2. Систему тунельної вентиляції слід передбачати для платформних залів підземних станцій, ескалаторних тунелів і сходів, касових залів, коридорів між станціями, перегінних тунелів, тунелів тупиків, службових віток між лініями і в електродепо, а також закритих галереями наземних ділянок.

Для наземних (надземних) ділянок метрополітену з накриттям від впливу атмосферних опадів вентиляцію слід передбачати природну за рахунок провітрювання через віконні прорізи та поршневої дії руху поїздів.

Системи місцевої вентиляції (кондиціонування) слід проектувати для службово-побутових і технологічних приміщень .

Проектування системи тунельної вентиляції метрополітену слід вести з урахуванням основних положень і вимог розділів 18, 19 та 20.

1. Системи тунельної вентиляції слід проектувати з урахуванням:

• метеорологічних умов для міст;
• гідрогеологічних умов залягання ліній;
• наявності термальних і сірчаних вод у ґрунтах, які оточують тунелі;
• збалансованості припливів і витяжок із перевагою припливів повітря над витяжками на 15-20 %;
• трикратного обміну повітря з атмосферою у тунелях і на станціях, подачі в годину "пік" на одного пасажира не менше ніж 50 м3/год свіжого повітря;

е)димовидалення при пожежі, задимлюванні на станції або у тунелі згідно з 18.7 та 18.8;

• річного теплового балансу, що забезпечує в тунелях і на станціях допустимі параметри температури і відносної вологості повітря;
• не перевищення гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин у повітрі;
• необхідності охолодження ґрунтів усіх ділянок лінії до значень природної температури ґрунту.

Схема системи тунельної вентиляції залежно від вказаних вимог повинна бути двонаправ- леною з сезонною подачею зовнішнього повітря на станції або в перегінні тунелі, а видалення повітря, відповідно, через перегінні тунелі або через станції в атмосферу.

Розрахунок тунельної вентиляції за вибраною схемою слід виконувати як для нормального режиму експлуатації метрополітену, так і для екстремального режиму димовидалення при пожежі згідно з 18.7.

Для вентиляції об’єму тунелів обертових і відстійних тупиків, а також тупикових тунелів головних колій слід передбачати спеціальну вентиляційну установку з видаленням повітря в атмосферу або в один із тунелів головних колій із подальшим видаленням на поверхню землі.

Для вентиляції тунелів службових віток, пристанційних та притунельних підземних приміщень, тупиків, а також касових залів вестибюлів слід передбачати використання повітря станцій і перегінних тунелів.

Метеорологічні параметри повітря і концентрації у ньому шкідливих речовин у місцях забирання повітря для вентиляції споруд метрополітену повинні задовольняти вимоги ГОСТ 12.1.005 та діючих санітарно-гігієнічних норм.

Система тунельної вентиляції у комплексі з іншими інженерно-технічними заходами повинна забезпечувати в режимі димовидалення шляхом реверсування або прямої витяжки повітря ефективний протипожежний захист шляхів евакуації відповідно до 18.7 і 18.8.

1. Подачу і видалення повітря системою тунельної вентиляції слід передбачати:

а) на підземних станціях - по горизонтальних каналах під платформами і по вертикальних каналах, які розташовані біля обох торців станцій; на станціях пілонного типу, окрім того, по вертикальних каналах, які розташовані у кожному пілоні, з випуском повітря (забиранням) з боку платформних і середніх залів; на односклепінних станціях повітря слід подавати (видаляти) в протилежний від венткамери торець;

б) в ескалаторному тунелі - із платформної частини станції по верхній - пасажирській частині цього тунелю у вестибюль з одночасним провітрюванням касового залу вестибюля;

в) у коридорах (між станціями) завдовжки менше ніж 50 м - по перерізу споруд за рахунок різниці тисків повітря на станціях, у коридорах завдовжки більше ніж 50 м - по повітропроводу (каналу) рівномірно або зосереджено вздовж коридору, а видалення - по перерізу коридору;

г) у перегінних тунелях, тунелях службових віток між лініями, тунелях віток в електродепо і тупиках, сходах і касових залах вестибюлів - по перерізу вказаних споруд.

Висоту горизонтальних каналів тунельної вентиляції у світлі слід приймати не менше ніж 1,8 м; дозволяється зменшувати висоту каналів до 1,1 м.

1. У розрахунках систем тунельної вентиляції підземних ліній слід приймати такі параметри зовнішнього повітря:

• для теплого періоду року - розрахункові параметри А відповідно до СНиП 2.04.05;
• для холодного періоду року - середні температури (і відповідні їм теплоємності) за цей період відповідно до СНиП 2.01.01, коли ці температури нижче середньої природної температури ґрунтів, що оточують тунелі.

Для підземних споруд за тривалість теплого періоду року слід приймати час, впродовж якого середньомісячні температури зовнішнього повітря вищі або дорівнюють природній температурі ґрунту, а за тривалість холодного періоду - нижчі за природну температуру ґрунту.

1. Для систем тунельної вентиляції закритих підземних ділянок ліній розрахункові температури і теплоємності зовнішнього повітря необхідно приймати для теплого і холодного періодів року за розрахунковими параметрами А, для систем місцевої вентиляції наземних і підземних приміщень, в яких припливне повітря слід подавати з поверхні землі, для холодного періоду - за розрахунковим параметром Б відповідно до СНиП 2.04.05.
2. Система тунельної вентиляції повинна забезпечувати необхідні параметри повітря: