Страница 2: НПАОП 10.0-5.45-13. Інструкція із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу (32393)

1. Інтенсивність пиловідкладення у вентиляційних штреках на відстані до 200 м від лав визначають через кожні три місяці методом збору пилу на металеві або пластмасові підкладки. Підкладки кількістю 2-4 шт. повинні встановлюватися вздовж стінок виробки на відстані 10-15 м від лави так, щоб їх відкриті поверхні не були екрановані від вентиляційного струменя елементами кріплення і різними предметами.

Строк відбору проб має бути кратним повному технологічному циклу робіт у лаві. Кількість пилу, зібрана з підкладок, повинна бути не менше 2 г.

Ьу-М

SxFxt

Інтенсивність пиловідкладення Рt в грамах на кубічний метр на добу обчислюють за формулою

де b -ширина виробки за підошвою, м;

М -сумарна маса відкладеного на підкладках пилу, г;

F -сумарна площа підкладок, м-2;

S -площа поперечного перерізу виробки у просвіті, м-2;

t -термін пиловідкладення, діб.

Отримане значення інтенсивності пиловідкладення приймають для розрахунку періодичності застосування заходів на ділянці штреку, прилеглого до лави, довжиною 50 м; для розрахунку періодичності на наступних 150 м штреку інтенсивність пиловідкладення приймають відповідно зменшеною в 3,5 рази.

1. У місцях інтенсивного пиловідкладення (крім вентиляційних штреків) періодичність застосування заходів приймають згідно з таблицею додатка 5 до цієї Інструкції.
2. Залежно від інтенсивності пиловідкладення, гірничо-геологічних і гірничотехнічних умов вибір раціональних способів і засобів запобігання і локалізації вибухів пилу проводять відповідно до таблиці додатка 6 до цієї Інструкції.
3. На основі проведених розрахунків та вибору раціональних заходів і засобів запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу складаються та затверджуються квартальні графіки проведення пиловибухозахисних заходів по шахті відповідно до додатка 7 до цієї Інструкції.
4. На гідрошахтах і гідродільницях, де виймання вугілля виконують не гідравлічним способом, повинні здійснюватися заходи щодо запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу.
5. Якісне й своєчасне здійснення заходів щодо запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу забезпечують посадові особи дільниці, у віданні яких знаходяться виробки.
6. Сланцевий пиловибухозахист
7. Осланцювання гірничих виробок
8. Осланцюванню підлягають усі поверхні гірничих виробок (боки, покрівля, підошва, доступні місця за затяжками кріплення).

Осланцювання гірничих виробок необхідно проводити після очищення та прибирання з їх підошви, боків та покрівлі скупчень вугільного пилу. Очищення проводять шляхом обмітання попередньо зволоженого пилу. Осланцювання слід виконувати за допомогою механічних пересувних та переносних (ранцевих) осланцювателів.

1. Норму осланцювання для загальношахтних виробок приймають найбільшою з установлених для розроблюваних шахтою пластів вугілля, а для групових виробок - найбільшою з установлених для розроблюваних у цій групі пластів.
2. Витрату інертного пилу на осланцювання q в кілограмах на метр виробки обчислюють за формулою

де N -норма осланцювання, %;

Загул -нижня межа вибуховості відкладеного вугільного пилу, г/м"3;

1. Сланцеві заслони
2. Сланцеві заслони в горизонтальних та похилих гірничих виробках влаштовуються з ряду встановлюваних під покрівлею впоперек виробок полиць з віль- нолежачим настилом, що легко перекидаються, на які зверху насипають інертний пил. Конструкція полиць та їх основні розміри наведені на рисунку додатка 8 і в таблиці додатка 9 до цієї Інструкції.

Полиця з вільнолежачим настилом являє собою раму, що складається з двох брусів, закріплених на трапецієподібних опорах. Зверху на раму встановлюють вільнолежачий настил із дошок.

Застосування інших видів заслонів, ефективність яких підтверджена результатами досліджень та випробувань, повинно здійснюватися за наявності дозволу згідно з Порядком видачі дозволів.

1. Схеми встановлення полиць сланцевих заслонів і елементи підвісок для різних видів кріплення гірничих виробок з поперечним перерізом 10-15 м" наведені на рисунках додатків 10-13 до цієї Інструкції. У виробках з площею попе-

2 2 2 речного перерізу до 10 м" , 10-15 м" та більше 15 м" полиці встановлюються так,

щоб вони перекривали відповідно не менше 35%, 50% та 60% ширини виробки.

Висоту виробки у місці встановлення сланцевого заслону визначають з

урахуванням і дотриманням вимог НПАОП 10.0-1.01-10.

1. У тих випадках, коли за умовами розміщення заслону розміри гірничої виробки недостатні, площу її перерізу збільшують. Для забезпечення нормальної роботи заслону збільшення висоти виробки повинно бути плавним. Залежно від величини збільшення висоти виробки, яке вимагається, довжина перехідних ділянок від одного перерізу до іншого має бути такою:

по 1 м з кожного боку при підвищенні від 251 до 350 мм;

по 2 м - при підвищенні від 351 до 450 мм;

по 2,5 м - при підвищенні від 451 до 550 мм

по 3,0 м - при підвищенні від 551 до 650 мм і так далі.

1. Відстань між покрівлею виробки й верхньою поверхнею інертного пилу повинна бути в межах 100-300 мм. Відстань між полицями заслону має бути однаковою і не меншою за ширину полиці. Довжина сланцевого заслону повинна бути не менше ніж 20 м.
2. Інертний пил
3. Інертний пил, призначений для осланцювання гірничих виробок та завантаження сланцевих заслонів, повинен мати такі якості:

містити не більше 1 % горючих речовин і не більше ніж 10 % вільного діок- сиду кремнію. Вміст інших шкідливих і отруйних домішок (миш’яку тощо) не повинен перевищувати граничнодопустимих санітарних норм відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 "Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны";

мати здатність легко переходити у завислий стан та утворювати густу хмару після перебування у вологій атмосфері;

густина хмари інертного пилу повинна бути не менше 60% відносно густини хмари еталонного вугільного пилу;

мати тонкість помелу таку, щоб пил не менше ніж на 99% проходив через сито із розміром вічка 630 мкм і не менше ніж на 50 % - через сито із розміром вічка 75 мкм;

бути світлого кольору, що забезпечує можливість візуального контролю пи- ловибухобезпеки гірничих виробок.

1. Підприємства, які виробляють інертний пил, кожний місяць повинні забезпечувати проведення випробувань на придатність його до застосування у вугільних шахтах.
2. Підприємства, які виробляють інертний пил, передають шахтам характеристику кожної поставленої партії інертного пилу із зазначенням номера партії, найменування матеріалу, на основі якого вироблено інертний пил, тонкості помелу пилу, вмісту горючих речовин, вільного діоксиду кремнію, отруйних домішок, а також здатності пилу до зависання у повітрі згідно з пунктом 1 цієї глави.
3. Під час надходження на шахту якість інертного пилу перевіряють орга- ноліптичним методом працівники дільниці ВТБ, на яких покладено виконання цієї роботи.

Пил вважається непридатним, якщо він при стисканні у руці утворює грудку, що погано розсипається. У цьому разі пробу пилу масою не менше 0,5 кг слід направити для лабораторного аналізу до галузевого спеціалізованого інституту. На банці повинна бути наклеєна етикетка із зазначенням найменування шахти, підприємства - виробника пилу, номера партії пилу та дати відбору проби.

Випробування інертного пилу проводять протягом 15 днів після завершення всіх організаційних процедур, а результати надсилають на адресу шахти.

1. На поверхні шахти інертний пил повинен зберігатися у спеціально захищених від вологи складах, до яких має бути забезпечений зручний під’їзд.
2. Річну потребу шахти в інертному пилу визначають сумарною кількістю пилу, необхідного для обробки всіх гірничих виробок шахти, що підлягають осланцюванню, а також для завантаження всіх установлених сланцевих заслонів з урахуванням періодичності заміни пилу на них.

На шахті повинен бути незнижуваний місячний запас інертного пилу для своєчасного осланцювання гірничих виробок та заміни його в заслонах. У гірничих виробках повинен бути незнижуваний тижневий запас інертного пилу для осланцювання.

Придатність інертного пилу у незнижуваних запасах на поверхні та в гірничих виробках треба контролювати відповідно щомісяця і щотижня згідно з вимогами абзацу першого пункту 4 цієї глави.

1. Гідропиловибухозахист
2. Зв’язування пилу та обмивання гірничих виробок
3. Біленню підлягають боки й покрівля виробок із розрахунку не менше ніж 0,8 л вапняного розчину на 1 м оброблюваної поверхні. Виробка вважається обробленою, якщо на її боках і покрівлі немає поверхонь, не покритих розчином.

Білення гірничих виробок довжиною понад 200 м проводять механізованим способом.

1. Обмивання гірничих виробок проводять шляхом змивання пилу водяними розчинами змочувачів з покрівлі, боків й доступних місць за кріпленням виробки. Витрата розчину змочувача має становити не менше ніж 1,5 л на 1 м" поверхні виробки. Як розпилювачі повинні застосовуватися зрошувачі (форсунки або насадки). Вугільний штиб і пил, що залишилися після обмивання на підошві виробки, зволожують так, щоб вміст зовнішньої вологи у них був не менше ніж 12%, а в міру їх накопичення вони прибираються. Для попередження обводнення виробок через їх обмивання необхідно систематично проводити очищення водовідвідних канавок.
2. Для обмивання виробок з домішками змочувачів використовують дозатори змочувача. Для обмивання розчином змочувача можуть також застосовуватися ручні зрошувачі з пристроєм для дозування змочувача.
3. Для зв’язування (скріплення) відкладеного вугільного пилу використовують рідинні або пастоподібні змочувально-зв’язувальні суміші на основі хлористого кальцію й змочувача. Концентрацію хлористого кальцію і відповідну їй оптимальну концентрацію змочувача у розчині підбирають залежно від відносної вологості повітря в оброблюваній виробці відповідно до таблиці додатка 14 до цієї Інструкції.

Обробці змочувально-зв’язувальною сумішшю підлягають боки й покрівля виробки, а також доступні місця за кріпленням виробки. Підошва при цьому зволожується стікаючою рідиною. Витрата рідинної змочувально-зв’язувальної

2 2 суміші має бути не менше ніж 0,5 л/м" , а пастоподібної - не менше ніж 3,0 кг/м"

оброблюваної поверхні. Змочувально-зв’язувальні суміші наносять на попередньо обмиту поверхню виробки.

1. Застосування інших змочувальних та зв’язувальних речовин для обмивання та скріплення вугільного пилу, ефективність яких підтверджена результатами досліджень та випробувань, здійснюється за наявності висновку Державної санітарно-епідеміологічної служби України відповідно до вимог Державних санітарних правил та норм "Підприємства вугільної промисловості" ДСП 3.3.1.095-2002, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 грудня 2002 року № 468, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 червня 2003 року за № 498/7819.
2. Туманоутворювальні завіси
3. Неперервне зв’язування вугільного пилу проводиться за допомогою тума- ноутворювальних завіс, які влаштовують розосереджено на прилеглій до лави ділянці вентиляційного штреку. Туманоутворювач повинен створювати факел туману у вигляді суцільного конусу, площа перерізу якого має дорівнювати площі поперечного перерізу виробки.

Туманоутворювальні завіси повинні діяти протягом всього терміну виймання вугілля на цій дільниці.

1. Туманоутворювачі в першій завісі при швидкості вентиляційного струменя у виробці понад 2 м/с влаштовують так, щоб їх факели були направлені

назустріч переміщенню вентиляційного струменя, а при швидкості 2 м/с і менше

• у напрямку його переміщення.

У другій і наступній завісах туманоутворювачі повинні влаштовуватись так, щоб їх факели були направлені в напрямку переміщення вентиляційного струменя.

Відстань першої завіси від лави не повинна перевищувати 20 м. Відстань між першою й другою завісами приймають залежно від швидкості руху повітря у виробці згідно з рисунком додатка 15 до цієї Інструкції. Відстань кожної наступної завіси (починаючи з третьої) від попередньої збільшується на 25 м.

Туманоутворювальні завіси періодично (в міру посування лави або прохідницького вибою) повинні переноситися. Туманоутворювальні завіси розташовують у місцях, де не встановлена електроапаратура.

1. На ділянці вентиляційного штреку між першою туманоутворювальною завісою і лавою та між останньою туманоутворювальною завісою і далі на вихід застосовують зв’язування пилу змочувально-зв’язувальними сумішами або обмивання виробки.
2. Водяні заслони
3. Водяні заслони влаштовують у вигляді ряду встановлюваних під покрівлею впоперек виробки наповнених водою жорстких пластмасових посудин, які легко перевертаються або розбиваються, ємністю не більше ніж 80 л кожна.

Поперечний переріз посудини повинен мати форму перевернутої рівнобед- реної трапеції. При цьому висота посудини повинна бути не менше ніж 200 мм і не більше ніж 260 мм, а ширина по дну - не менше ніж 150 мм і не більше ніж 320 мм.

Для зручності транспортування допускається скіс стінок посудини не більше ніж 8° до вертикальної площини.

Для зниження інтенсивності випаровування води посудини водяного заслону допускається покривати вільнолежачими пластмасовими кришками, що легко скидаються. Конструкція кришки повинна давати змогу без її прибирання контролювати рівень води у посудині і доливати її.

Посудини мають бути важкогорючими (значення кисневого індексу не менше 27%), поверхневий електричний опір їх не повинен перевищувати 3 10 Ом, а продукти термічної деструкції та горіння не повинні містити шкідливих речовин, які спричиняють порушення або специфічне подразнення органів дихання, шкіри та очей.

1. Посудини встановлюють на дерев’яних полицях завширшки 150 мм під покрівлею впоперек виробки. Товщину полиці при цьому приймають залежно від кількості розміщених на ній посудин (при двох посудинах - 40 мм, при трьох