Кількість підстанцій глибоких уводів на напругу до 330 кВ на підприємстві знаходять за ТЕР в залежності від потужності, що споживається, взаємного розміщення окремих виробництв підприємства, черги їх уведення в експлуатацію тощо.
Розподільні установки (РУ) на напругу 6 (10) кВ ПГУ використовують у якості розподільних пунктів (РП).
Система електропостачання підприємства реалізовується так, щоб ступінь надійності живлення підвищувався в напрямку від споживача електроенергії до джерела живлення.
Надійність живлення ЕП І та, як правило, II категорій забезпечують незалежно від їх потужності і місця в системі електропостачання. В необхідних випадках на нижчих ступенях електропостачання передбачають підвищену надійність живлення навіть порівняно з вищими ступенями, але без значних витрат, використовуючи для ЕП І категорії найпростішу автоматику безпосередньо на цехових розподільних пунктах.
Живлення електроенергією підприємств та їх окремих об'єктів з ЕП І категорії слід реалізовувати не меш ніж за двома колами ПЛ або КЛ електропередачі, при цьому для ПЛ на основі ТЕР потрібно вирішувати, які лінії електропередачі потрібно застосовувати: дві одноколові або одну двоколову.
Під час вибору пропускної здатності живильних ліній у нормальному та післяаварійному режимах враховують послідовність пуску окремих об'єктів та перспективу розвитку підприємства. У разі виходу із роботи одної із живильних ліній ті, що залишилися, забезпечують живлення усіх ЕП І категорії, а також тих ЕП II категорії, робота яких потрібна для функціонування основних виробництв. Необґрунтоване завищення потужності групи ЕП II категорії, які потребують указаного резервування, не допускається.
Схеми живлення з одним приймальним пунктом електроенергії використовують, як правило, у разі відсутності спеціальних вимог до надійності живлення і компактному розподіленні навантажень.
Схеми живлення з двома і більше приймальними пунктами електроенергії слід застосовувати:
за наявності спеціальних вимог до надійності живлення ЕП І категорії;
за наявності на об'єкті двох і більше відносно потужних та відокремлених груп споживачів;
у разі поетапного розвитку підприємства в тих випадках, коли для живлення навантажень другої черги доцільно спорудження окремого приймального пункту електроенергії;
у всіх випадках, коли застосовувати декілька приймальних пунктів електроенергії економічно доцільно, і тоді, коли вони одночасно виконують функції РП.
Як приймальні пункти електроенергії застосовують наступні:
вузлові розподільні підстанції на напругу (110 - 150) кВ на підприємствах (в тому числі з частковою трансформацією) для розподілу енергії між ПГУ;
ГПП (одна, або декілька), якщо напруга живильної мережі відрізняється від напруги розподільної мережі (вище 10 кВ);
РП або центральні розподільні пункти на об'єктах великих і середніх потужностей у разі однакової напруги живильних та розподільних мереж;
одна із трансформаторних підстанцій, суміщена з РП, - на малих підприємствах.
Для електропостачання підприємств, як правило, застосовують підстанції з простими схемами і переважно відкритої установки трансформаторів.
Власне джерело живлення на підприємстві передбачають:
у разі спорудження підприємства в районах, які не мають зв'язку з енергосистемою;
за наявності спеціальних вимог до безперебійності живлення, коли власне джерело живлення потрібне як резервне;
у разі значної потреби пари та гарячої води для виробничих цілей і теплофікації або за наявності на об'єкті "відхідного" палива (біогаз тощо) та доцільності його використання для електростанцій;
у разі економічної та енергоефективної обґрунтованості застосування нетрадиційних джерел живлення (вітряні електростанції, сонячні батареї, когенерація тощо) відповідно до [7].
Потужність власного джерела живлення визначається його призначенням і коливається від повної потужності, потрібної підприємству в нормальному режимі, до мінімальної, потрібної йому в післяаварійному режимі.
Власні електростанції, за винятком розміщених в віддалених районах, мають бути електрично зв'язані з найближчими електричними мережами системи електропостачання. Кількість зв'язків з системою визначається згідно з розрахунками динамічної стійкості цієї електростанції.
Зв'язок повинен реалізовуватися:
безпосередньо на шинах генератора або за підвищеної напруги електростанції;
на окремих приймальних пунктах у разі достатньої потужності зовнішніх джерел, а також за наявності груп споживачів, віддалених від власної електростанції.
Якщо все навантаження об'єкта покривається власною електроенергією, пропускна здатність ліній та трансформаторів зв'язку з енергосистемою забезпечують тільки:
недостатню потужність на електростанції у разі виходу із роботи найбільш потужного генератора;
передачу зайвої потужності електроенергії в енергосистему в усіх можливих режимах.
Якщо потужність власної електростанції недостатня для покриття усіх навантажень підприємства, то окрім умов, обумовлених в 6.17, потрібно, щоб у разі виходу із роботи одного трансформатора зв'язку потужність трансформатора, зв'язку, що лишився, та генераторів власної електростанції забезпечували живлення ЕП І та II категорій.
СХЕМИ РОЗПОДІЛУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ
Розподіл електроенергії на промисловому підприємстві виконують за радіальною, магістральною або змішаною схемами в залежності від територіального розміщення навантажень, величини потужності, яку потребує підприємство, надійності живлення та інших характерних особливостей проектованого об'єкта. Як правило, слід віддавати перевагу магістральнім схемам, як більш економічним.
Схеми виконують одноступеневими та двоступеневими. Схеми з кількістю ступенів більше двох допускаються у випадках їх техніко-економічної доцільності у разі розвитку підприємства.
На малих підприємствах, як правило, застосовують одноступеневі схеми розподілу електроенергії; другий ступінь допускають застосовувати лише для пунктів прийому електроенергії.
Схема розподілу електроенергії будується так, щоб всі її елементи постійно знаходилися під навантаженням, а у разі аварії на одному із них ті, що залишилися в роботі, змогли прийняти на себе його навантаження шляхом перерозподілу його між собою з урахуванням допустимих перенаван- тажень.
Спеціальні резервні (нормально не працюючі) лінії і трансформатори не передбачаються.
Застосовують, як правило, роздільну роботу ліній і трансформаторів з використанням перевантажувальної здатності вказаних елементів у післяаварійних режимах.
Паралельну роботу елементів системи електропостачання допускають:
у разі живленні ударних розподільних навантажень;
якщо автоматичне ввімкнення резерву не забезпечує відновлення живлення для само- запуску електродвигунів та за неможливості забезпечення селективної роботи дії релейного захисту після спрацювання АВР;
якщо виключена можливість ввімкнення несинхронних напруг при спрацюванні АВР.
Під час побудови схем електропостачання ЕП і та II категорій проводять глибоке секціо- нування шин усіх ланок системи розподілу електроенергії від вузлової підстанції і до шин низької напруги цехових підстанцій і розподільних пунктів.
Вибір схем і елементів системи електропостачання повинен виконуватись з урахуванням обов'язкового забезпечення самозапуску електродвигунів важливих агрегатів і виключення його для неосновних механізмів.
Схеми розподілу електроенергії на першому ступені від джерела живлення до РП на напругу 6 (10) кВ приймають наступні:
на великих енергоємних підприємствах - магістральні схеми; реалізуються за допомогою потужних струмопроводів на напругу до 35 кВ;
на великих та середніх підприємствах - як радіальні, так і магістральні; при цьому окремі секції РП, що нормально працюють роздільно, приєднують до різних магістралей.
Необхідність спорудження РП визначається на основі ТЕР. Питання про спорудження РП розглядають, як правило, якщо кількість ліній, що відходять, не менше восьми.
Сумарна потужність навантаження секції РП забезпечує використання пропускної здатності головних вимикачів лінії, яка живить секцію.
При системі глибоких уводів на напругу (35 - 330) кВ розподіл електроенергії на першому ступені між ПГУ передбачають за радіальними або магістральними схемами зі спорудженням ПЛ або КЛ від вузлової підстанції підприємства або від районної вузлової підстанції енергосистеми.
Магістральні струмопроводи на напругу 6 (10) кВ для струмів потужністю більше ніж (1,5 - 2) кА, в зв'язку з їх більш високою надійністю та перенавантажувальною здатністю, а також можливістю високого ступеня індустріалізації електромонтажних робіт слід застосовувати замість ліній, виконаних великою кількістю паралельних кабелів.
Доцільність застосування струмопроводів на напругу 35 кВ визначають ТЕР (див. 15.5 - 15.7). Трасу струмопроводів слід вибирати так, щоб вони проходили через зони розміщення основних електричних навантажень.
Магістральні схеми напругою 6 (10) кВ у разі прокладання кабелів застосовують:
за розташуванням підстанції так, щоб було можливе прямолінійне проходження магістралі;
для груп технологічно зв'язаних агрегатів, якщо зупинка одного із них потребує відключення усієї групи;
у всіх інших випадках, коли вони мають техніко-економічні переваги порівняно з іншими схемами.
Магістральні схеми з двома і більше паралельними магістралями застосовують для живлення споживачів будь-якої надійності.
Подвійні магістралі слід застосовувати за наявності підстанції з двома секціями шин або двотрансформаторної підстанції без збірних шин первинної напруги.
Одиночні магістралі без резервування слід застосовувати для живлення споживачів III категорії. При цьому, як правило, застосовують повітряні магістралі, які легко доступні для ремонту.
У разі наявності (15 - ЗО) % навантажень І та II категорії застосовується живлення сусідніх підстанцій від різних одиночних магістралей для взаємного резервування перемикачами на напругу до 1000 В.
Одиночні магістралі з загальною резервною магістраллю застосовують для живлення споживачів III і частково II категорій, які допускають перерву живлення електроенергією на час пошуку та від'єднання пошкодженої ділянки магістралі.
Одиночні магістралі з загальною резервною магістраллю слід застосовувати у разі необхідності резервного живлення підприємства від незалежного джерела живлення в післяаварійних режимах.
Одиночні та подвійні магістралі з двостороннім живленням застосовують:
за необхідності живлення від двох незалежних джерел живлення за умовами надійності електропостачання;
у випадках, коли розташування групи підстанцій між двома живильними пунктами створює економічні переваги для головної схеми незалежно від необхідної надійності живлення.
Кільцеві магістралі на підприємствах допускають застосовувати для живлення споживачів III і частково II категорій при відповідному розташуванні груп підстанцій, які ними живляться, і при одиничній потужності трансформатора не більше ніж 630 кВ А.
Глухе приєднання на вході і виході магістралі застосовують, як правило, для повітряних магістралей, а також у разі забезпечення необхідного ступеня резервування (подвійні магістралі, резервування на стороні вторинної напруги для одиничних магістралей тощо).
На відгалуженнях від повітряної магістралі на підстанцію та в системі двотрансформаторних підстанцій в колі ВН, як правило, слід встановлювати автоматичні апарати вимикання до трансформатора. Вимикачі навантаження дозволяється використовувати за наявності відповідного запасу потужності трансформаторів для власного резервування і забезпеченні чутливості захисту на головній ділянці магістралі до пошкоджень в трансформаторі.
Кількість трансформаторів на напругу до 10 кВ, які приєднано до однієї магістралі, приймають, як правило, 2-3, якщо їх потужність складає (1000 - 2500) кВ А і 3-4 - за менших потужностей.
Радіальні схеми слід застосовувати, якщо навантаження розміщено в різних напрямках від джерела живлення.
Одноступеневі радіальні схеми слід застосовувати у разі живлення великих зосередженнях навантажень (насосні, компресорні, перетворювальні підстанції, електричні печі тощо).
Двоступеневі радіальні схеми приймають на великих і середніх підприємствах для живлення РП цехових підстанцій і ЕП на напругу понад 1000 В.
В РУ на напругу 6 (10) кВ з реакторними лініями слід застосовувати схеми зі спільним реактором на 2-4 лінії і вимикачем на кожній лінії.
Застосування окремих реакторів на кожній лінії допускають тільки за наявності потрібних техніко-економічних обґрунтувань.
Побудову схеми системи електропостачання виконують за блочним принципом з урахуванням особливостей технологічної схеми об'єкта.
Живлення ЕП паралельних технологічних ліній слід реалізовувати від різних РП або ТП, або від різних секцій шин одного РП або однієї ТП. Усі технологічні агрегати однієї лінії, які є взаємопов'язаними, живлять від однієї секції шин.
