---

1. індукційний магнітометр із зондом проникності, що містить постійний магніт;

2. еталонний матеріал із відомою магнітною проникністю;

3. засоби для поводження з гирею (наприклад лабораторні рукавички, безворсова тканина, ла­бораторні пінцети);

4. добре освітлена кімната.

Треба звернутися до технічних вимог виробника.

Прилад має пов’язану невизначеність проникності приблизно 0,2 % (від 40 % до 4 % від сприй­нятливості) у діапазоні 1,005 <р._Г< 1,05 (0,005 < %< 0,05) [20]. Треба звернутися до технічних умов виробника.

Записують результати вимірювання, застосовуючи форми, наведені в OIML R 111-2.

В.6.7.3 У таблицях В.3(a), (Ь) і (с) наведено рекомендовані процедури для різних класів точності.

Таблиця В.3(a) — Постійна намагніченість, метод вимірювання за допомо­

гою вимірювача магнітної сприйнятливості (В.6.4)

Таблиця В.3(b) — Магнітна сприйнятливість

Кінець таблиці В.3(b)

Sp — характеристики матеріалу (В.6.3).

S — вимірювач магнітної' сприйнятливості для гир без підгінної порожнини (В.6 4).

А — метод притягання (В.6.5).

F — ферозонд і постійний магніт (В.6.6).

S* — методи F і А кращі для гир класу точності Е₂ номінальною масою від 100 кг до 1000 кг. Оскільки зусилля, необхідне для того, щоб створити придатний прилад і виконати вимірювання за допомогою вимірювача магнітної сприйнятливості, переви­щує його переваги порівняно з методами F і А для гир класу точності Е₂ номінальною масою від 100 кг до 1000 кг. Метод вимі­рювання за допомогою вимірювача магнітної сприйнятливості не рекомендовано для складених гир

з

В.7 Густина

У таблиці 5 наведено границі густини для гир. Нижче наведено шість прийнятних методів для ви­

Таблиця В.3(c) — Постійна намагніченість, метод вимірювання

за допомогою вимірювача магнітної індукції (В.6.2)

начення густини гир. Альтернативні методи, наприклад зважування за допомогою ваг, занурених у фторовуглецеву рідину [21], або застосовування акустичного вольтметра [22], [23], можна застосо­вувати, якщо підстави для їхнього застосування підтверджено відповідною документацією, які треба долучати до протоколу випробування. У методах випробовування А, В, С і D використовують воду чи іншу придатну рідину, яку застосовують як еталон густини. Методи Е і F застосовують для низь­ких класів точності гир, якщо занурення в рідину неприпустимо. У таблиці В.4 наведено короткий

виклад методів для визначення густини. У таблиці В.8 (наприкінці В.7) надано рекомендовані методи визначання густини для різних класів точності.

Таблиця В.4 — Методи для визначення густини

P

(В.7.1-1)

mm U < р 5: Ртах U.

Однак, якщо невизначеність густини, яку визначають, може залишатися низькою, то можна до­пускати збільшений діапазон результатів під час контролю, як показано на рисунку В.З. Менші не­визначеності може бути отримано завдяки акуратності в роботі.

Таблиця В.5 — Оцінка типових невизначеностей U (для к = 2) для різних методів та розмірів гир (у кілограмах на метр кубічний)

Г
“

Допуски згідно з цим
стандартом + Др₍

Нормальна температура для встановлення густини — 20 °С. Якщо вимірювання виконують за різних температур (інші загальноприйняті значення температури в лабораторних приміщеннях 23 °С чи 27 °С), то густину потрібно перераховувати для 20 °С, застосовуючи коефіцієнт розширення об’єму у матеріалу. Якщо у не відомо однозначно, то передбачають, що для гир із нержавіючої сталі потрібно застосовувати д = 50 ■ 10^-6 °С’¹.

Р [і ref ) ⁼ Р (^meas ) * "і" У meas І ref ■ (В.7.2-1)

Н

fref)²+ u²(tmeas)p²(fmeas )y².

(B.7.2-2)

w²(p(M)

+ u²(y)p²(fmeas)(fmeas

евизначеність вимірювання:

Густину маленьких гир, для яких у таблиці 5 не надано граничних значень, не потрібно перевіряти. Густину гир номінальною масою менше ніж 1 г потрібно оцінювати відповідно до методу F (див. нижче), посилаючись на інформацію виробника щодо матеріалу, з якого виготовлено гирю.

Рідина для занурення не повинна впливати на гирю. Дистильована та деаерована вода краща, тому що її густина являє собою добре відому функцію температури [24], [25]¹’, і її чистоту легко кон­тролювати [26]²⁾. Рівняння в цьому стандарті допускають постійне значення для густини рідини. Для обчислення, яке виконано на калькуляторі, у таблиці В.6 наведено деякі значення густини води. Гус­тину повітря можна обчислювати, застосовуючи спрощену формулу (Е.3-1).

Таблиця В.6 — Густина води

” Гиря, не очищена перед випробовуванням, може показувати менше значення маси після занурення в чисту воду й наступ­ної стабілізації.

²¹ Може бути використано інші рідини з добре відомою та стабільною густиною. Істотним є те, що для незначних невизначе- ностей вимірювання треба виконувати за постійних і добре відомих температурних умов. Це навіть більш важливо, якщо рідина має більш високий коефіцієнт температурного розширення, ніж вода, яку використовують.

Гирі, що містять підгінну порожнину, не потрібно занурювати у воду, тому що вона може потра­пити в порожнину під час вимірювання. Це може спотворити густину й масу гирі, і це згубно для ста­більності значення маси. Для гир із порожниною, перший вибір — це геометричне визначення об’єму. Однак, якщо всю воду може бути вилучено згодом, то гідростатичне зважування потрібно виконувати з відкритою порожниною за акуратного видаляння повітря, що потрапило в неї.

Для точних вимірювань у воді дуже важливо видалити бульбашки повітря з гирі та тримача гирі. Це також справедливо для стін резервуара з водою для методів С і D, особливо, якщо це стосуєть­ся маленьких гир¹. Практичний спосіб зменшити ризик появи бульбашок повітря — це деаерувати воду та гирю у воді застосуванням розрідження до утримувального відсіку протягом 10—15 хв².

Розташування гирі на тримачу гирі під водою може випадково призвести до руйнування гирі та резервуара (скла). Найкраще занурювати гирю і тримача гирі разом. Бульбашки повітря однак може бути виявлено, якщо тримач гирі та гирю занурюють окремо. Застосовують тримач гирі, який може запобігати падінню гирі. Якщо потрібно маленька невизначеність вимірювання, то дротова підвіска повинна бути тонкою, чистою і проходити зону контакту води й повітря під прямим кутом⁵’.