---

Випробувальні цикли складаються з періоду з навантагою та періоду без навантаги за умов­ний час. Випробувальний струм протягом періодів із навантагою та без навантаги встановлено в наступних частинах.

Випробовувані зразки піддають першому випробовуванню з 250 циклів. Якщо результати випробування задовільні, то випробовування зупиняють. Якщо результати випробування пере­вищують визначені норми, то випробовування продовжують до 750 циклів.

Перед початком циклічного випробовування підвищення температури та/чи спад напруги на кон­тактах, визначені в наступних частинах, треба виміряти за номінальної сили струму за досягнення усталених умов. Вимірювання треба повторити після 250 циклів і за потреби після 750 циклів.

Якщо запобіжники настільки малі, що забезпечити достовірні вимірювання на контактах не­можливо, то можна застосовувати, як критерії випробовування, вимірювання на виводах.

Після 250 циклів, і за потреби після 750 циклів, виміряні значення не повинні перевищувати норм, установлених в наступних частинах.

Якщо іншого не визначено в наступних частинах, то механічні характеристики плавкого запо­біжника та його частин оцінюють під час нормального обслуговування та монтування, а також за результатами випробування вимикальної здатності (див. 8.5).

Для того щоб перевірити, що струмопровідні частини, виготовлені з мідного прокату з умістом міді менше ніж 83 %, не мають сезонного корозійного розтріскування, виконують наведене нижче випробовування.

Із трьох зразків видаляють увесь жир, занурюючи їх протягом 10 хв у відповідний розчин. Плавкі вставки перевіряють окремо, тоді як тримачі запобіжника перевіряють лише в зібраному за­побіжнику.

Зразки треба розмістити на 4 год у випробувальну камеру за температури (ЗО ± 10) °С.

Після цього зразки розміщують на 8 год у випробувальну камеру, на дні якої є розчин хлорис­того амонію зі значенням PH 10—11.

Для 1 л розчину хлористого амонію належне значення PH може бути одержано так:

107 г хлористого амонію (NH₄CI) змішують із 0,75 л дистильованої води та доповнюють до 1 л, додаючи ЗО % гідрат окислу натрію (виготовленого з якісного кислого залишку сортового NaOH та дистильованої води). Значення PH не змінюється. Вимірювати значення PH треба скляним електродом.

Відношення об'єму випробувальної камери до об’єму розчину має становити 20 : 1.

На зразках не повинно бути жодних тріщин, видимих неозброєним оком, а будь-який синюва­тий наліт видаляють сухою тканиною. Контактні ковпачки плавких вставок не можна змінювати вручну.

Якщо іншого не визначено в наступних частинах, то застосовують наведене нижче. Частини з ізоляційних матеріалів, окрім кераміки, які не є необхідними для утримання струмопровідних час­тин в потрібному положенні, хоча вони й контактують з ними, перевіряють відповідно до 8.11.2.2.5а).

Примітка. Кожухи, які є частиною плавкого запобіжника, треба перевіряти тим самим методом, що й запобіжник. В інших випадках кожухи треба перевіряти відповідно до ІЄС 60529.

Частини з ізоляційних матеріалів, окрім кераміки, необхідні для утримання струмопровідних частин і частини кола уземлення, якщо вони є, перевіряють відповідно до 8.11.2.2.5b).

Випробовування виконують для підтвердження, що:

• визначена петля дроту з активним опором, який електрично нагріто до температури, зазна­ченої для цього устатковання, не спричиняє займання частин з ізоляційного матеріалу;

• частина з ізоляційного матеріалу, яку можна запалити електрично нагрітим випробуваль­ним дротом за певних умов, має обмежену тривалість горіння, без поширення полум’я, горючих крапель або розжарених часток, що випадають зі зразка.

Випробовування виконують на одному зразку. У разі сумніву щодо результатів випробування повторюють на двох наступних зразках.

Дріт розжарювання з нікелю/хрому (80/20) згинають у формі петлі; формування петлі має бути таким, щоб уникнути злому на згині.

Для вимірювання температури розжареного дроту застосовують термопару з армованого тон­кого дроту повним діаметром 0,5 мм і хромель-алюмелеві проводи з точкою зварювання, розміще­ною в оболонці.

Дріт розжарювання з термопарою зображено на рисунку 8.

Оболонку виготовляють із металу, стійкого до температури щонайменше 960 °С. Термопару розміщують в отворі діаметром 0,6 мм, просвердленому на згині розжареного дроту, як зображе­но на деталі Z рисунка 8. Електрорушійна сила має відповідати вимогам ІЕС 60584-1; характерис­тики, наведені в цьому стандарті, практично лінійні. Охолодження з’єднань забезпечують танен­ням льоду, окрім випадків, коли надійну унормовану температуру одержують іншими засобами, наприклад компенсаційною коробкою. Прилад для вимірювання електрорушійної сили термопари має бути класу 0,5.

Дріт розжарювання нагрівають електричним струмом, необхідним для нагрівання згину до температури 960 °С — від 120 А до 150 А.

Випробувальний пристрій має бути спроектовано так, щоб дріт розжарювання зберігав гори­зонтальне положення з прикладанням до зразка зусилля в 1 Н та щоб це зусилля не змінювалося, якщо дріт розжарювання та зразок переміщують горизонтально один до одного на відстань щонай­менше 7 мм.

На відстані 200 мм нижче від місця, де розжарений дріт прикладають до зразка, розміщують кусок білої соснової дошки завтовшки приблизно 10 мм, покритий одним шаром цигаркового паперу.

Цигарковий папір визначено в 6.86 ICO 4046 як тонкий, м'який, відносно міцний папір, що за­звичай застосовують для пакування крихких виробів, його щільність має бути від 12 г/м² до ЗО г/м².

Приклад випробувального пристрою зображено на рисунку 9.

Перед випробовуванням зразок залишають на 24 год на повітрі за температури від 15 °С до 35 °С і відносної вологості від 35 % до 75 %.

Випробувальний пристрій розміщують у темній камері без протягів так, щоб полум’я, що ви­никає під час випробовування, було видимим.

До випробовування термопару треба покалібрувати за температури 960 °С, що здійснюють, розміщуючи срібну фольгу проби 99,8 % площею 2 мм² і завтовшки 0,06 мм, на верхній поверхні згину розжареного дроту.

Дріт розжарювання нагрівають до температури 960 °С, за якої плавиться срібна фольга. Че­рез деякий час калібрування треба повторити для компенсації змін у термопарі та з'єднаннях. Вживати заходів для забезпечення пересування термопари треба за рухом згину розжареного дроту, спричиненого тепловим подовженням.

Для випробовування зразок розміщують так, щоб поверхня контакту зі згином розжареного дроту була вертикальною. Згин розжареного дроту прикладають до тої частини поверхні зразка, яка може піддаватися тепловому тиску, що виникає за нормального застосування.

Згин розжареного дроту прикладають у місцях, де деталь найтонша, але не більше ніж за 15 мм від верхнього краю зразка. Це застосовують у випадках, якщо поверхні, що підлягають тепловому тиску протягом нормального застосування устатковання, чітко не визначено.

По можливості згин розжареного дроту прикладають до пласких поверхонь, а не до жолобків, вибоїн, вузьких канавок або гострих країв.

Дріт розжарювання нагрівають електрично до визначеної температури, яку виміряють пока- ліброваною термопарою. Треба впевнитися, що до початку випробовування ця температура та струм нагрівання були сталими протягом щонайменше 60 с і випромінення тепла не впливало на зразок протягом цього періоду чи протягом калібрування; наприклад забезпеченням відповідної відстані чи застосуванням відповідного екрана.

Потім згин розжареного дроту прикладають до зразка та застосовують, як визначено. Протя­гом цього періоду підтримують струм нагрівання. Після цього розжарений дріт поволі віддаляють від зразка, уникаючи будь-якого подальшого нагрівання зразка та будь-якого руху повітря, яке може вплинути на результат випробування.

Рух згину розжареного дроту всередину зразка за натискання на нього має бути механічно обмежено до 7 мм.

Після кожного випробовування треба чистити згин дроту розжарювання від будь-якого залишку ізоляційного матеріалу, наприклад щіткою.

1. Температура згину розжареного дроту та тривалість його прикладання до зразка має бути (650 ± 10) °С і (ЗО ± 1) с.

2. Температура згину розжареного дроту та тривалість його прикладання до зразка має бути (960 ± 10) °С І (ЗО ± 1) с.

Інші температури випробовування наведено в інших частинах.

Примітка. Значення треба вибирати з таблиці жорсткості згідно з IEC 60695-2-1.

Протягом прикладання розжареного дроту та протягом наступного періоду в ЗО с треба спо­стерігати за зразком, частинами, що оточують зразок, і шаром цигаркового паперу, розміщеного нижче.

Час, коли зразок спалахує та коли полум’я згасає протягом або після прикладання, треба записати.

Максимальну висоту будь-якого полум’я вимірюють та записують, а початок спалаху, який утворює високе полум’я протягом періоду приблизно 1 с, не враховують.

За висоту полум’я беруть вертикальну відстань, виміряну між верхнім краєм розжареного дроту, прикладеного до зразка, та видимою вершиною полум’я.

Вважають, що зразок витримав випробовування розжареним дротом:

• якщо немає ніякого видимого полум'я та стійкого світіння;

• якщо полум’я чи світіння зразка згасає в межах ЗО с після видалення розжареного дроту.

Не повинно бути жодного горіння цигаркового паперу чи прогоряння соснової дошки.

Із випробовуваних деталей треба видалити все мастило зануренням протягом 10 хв у відпо­відний знежирювальний засіб. Потім деталі занурюють протягом 10 хв у 10-відсотковий розчин хло­ристого амонію у воді за температури (20 ± 5) °С.

Без сушіння, але після струшування будь-яких крапель, деталі розміщують на 10 хв у камері, що містить вологе повітря за температури (20 + 5) °С.

Після просушування протягом 10 хв у нагрівальній камері за температури (100 ± 5) °С поверхня деталей не повинна мати жодних слідів ржі.

Слідами ржі на гострих краях і будь-якою жовтуватою плівкою, що знімається протиранням, нехтують.

Для маленьких пружин і недоступних частин, які можна витерти, шар мастила може забезпе­чити достатній захист від ржавіння. Такі деталі випробовують тільки, якщо є сумнів щодо ефектив­ності плівки мастила, тоді випробовують без попереднього видалення мастила.

Рисунок 1 — Діаграма, що зазначає спосіб перевіряння часострумових характеристик із застосуванням результатів випробування за «розкиду» струмів (приклад)

Час

Експлуатаційна часострумова характеристика

к₀кі к₂ Струм установлено як к х /_п

Крива перевантаги між к₀ х /_п та К, х /_п відповідає сталому значенню l²t.

Рисунок 2 — Крива перевантаги та часострумова характеристика для плавких вставок «а»

Рисунок 3 — Часострумова зона для плавких запобіжників «аМ»

Очікувана сила струму (дійове значення, кА) 1 (lg)

Познаки:

/_п1, /па, ^пз — значення номінальної сили струму плавких вставок;

/_с — максимальне значення сили струму вимикання,

п — коефіцієнт, що залежить від значення коефіцієнта потужності.

Рисунок 4 — Загальне зображення характеристик вимикання для серії плавких вставок змінного струму

Познаки.

А — знімна вставка, застосовувана за калібрування;

С — пристрій для замикання кола;

D — автоматичний вимикач або інші пристрої для захисту джерела,

F — випробовуваний плавкий запобіжник;

L —регульована індуктивність;

От — вимірювальне коло для запису струму;

С>2 — вимірювальне коло для запису напруги протягом випробовування,

О₂ — вимірювальне коло для запису напруги протягом калібрування,

R — регульований резистор,

S —джерело потужності

Рисунок 5 — Типова схема кола, застосовуваного для випробовування на вимикальну здатність (див. 8.5

)

Рисунок 6а — Калібрування схеми

Напруга для калібрування = В₀₀.

, А Вд

Сила Струму /д(йоае значення " 2-/^ ^ХQ

Q

Відновна напруга 1/_д,_ЙОве значення = U = .

2<2

Прикладена випробувальна напруга = в₀.

Рисунок 6Ь — Осцилограма, яка відповідає операції вимикання, якщо дуга виникає пізніше, ніж 180 електричних градусів після вмикання

і і

І

Струм

Bq

СИЛЗ СТруму /дійове значення ~ - /о ^Х д 272 °оо

Відновна напруга С/_Д|йоввзначення = О'= -5= .