---

Випробовування проводять відповідно до 7.3.

Візуальним огляданням перевіряють наявність і зміст марковання І інструкцій з експлуатування.

Випробовування проводять відповідно до 7.2.

7. ВИПРОБОВУВАННЯ

   1. Загальні положення

Якщо засоби вимірювань і методи вимірювань спеціально не визначені, застосовують загальні ме­тоди і засоби.

Експлуатувальні випробовування проводять з двома апаратами з залучанням чотирьох випробовуй вачів.

Апарати випробовують випробовувані, які постійно працюють з дихальними апаратами. їх медич­ний стан повинен бути задовільним. Вони повинні пройти медичний огляд і мати свідоцтво придатності для проведення випробовувальних процедур.

До експлуатувальних випробовувань залучають тільки ті апарати, які попередньо пройшли лабора­торні випробовування.

Апарати перевіряють і упевнюються у їх придатності до початку використання.

Перед початком кожного випробовування апарати перевіряють на герметичність. Тиск в контейнері перед початком випробовувань повинен відповідати встановленому тиску наповнювання.

У ході рятувальних випробовувань, підчас яких випробовуваний апарат носить користувач, повин­на бути встановлена наявність задовільної працездатності апарата в реальних умовах.

До проведення рятувальних випробовувань випробовувачів Інструктують як вірно, за інструкціями виробника, здійснити правильну процедуру відкривання і надягання апарата. Випробовувані здійснюють цю процедуру в темряві без сторонньої допомоги.

До проведення випробовувань заносять до звіту таку інформацію:

• Ім’я

• Вік

• Зріст

• Вага випробовувана.

Заносять до звіту температуру і відносну вологість повітря.

Вправи виконують за температури навколишнього середовища від 20 °С до ЗО °С.

Навколишня атмосфера повинна бути вільна від диму. Рух повітря повинен бути незначним.

Під час випробовування випробовувач виконує вправи на доріжці так, щоб забезпечувалась серед­ня легенева вентиляція 35 дм³/хв для номінальної тривалості захисної дії апарата.

Протягом випробовувань до звіту заносять таку інформацію:

Зміст і час різних вправ, зауваги, наприклад, незручність у носінні апарата, погане бачення через затуманення оглядового скла і т. ін. Здійснюють постійний контроль за вмістом діоксиду вуглецю у вди- хуваному повітрі.

Після рятувального випробовування випробовувальна лабораторія здійснює оцінювання апарата, щоб визначити зручність дихання І носіння.

Установка, що схематично наведена на рисунку 1, складається із сталевого ящика (К), який закріп­лено на поршні (S), здатному вертикально підніматися на 20 мм за рахунок обертання кулачка (N) і опускатися на сталеву плиту (Р) за рахунок власної маси у разі обертання кулачка. Маса сталевого ящика повинна перевищувати 10 кг. Маса сталевої плити, на яку падає сталевий ящик, повинна бути не менш ніж у 10 разів більша від маси ящика або устатковання повинно бути прикріплене до підлоги болтами.

Апарат випробовують у тому стані, у якому його доставили з повністю наповненим балоном(-ами), переносним (зберігальним) контейнером І пломбами.

Апарати укладають на бік в ящик (К) так, щоб вони не торкалися один одного пщ час випробовувань і була забезпечена можливість переміщування по горизонталі на 6 мм та вільного переміщування по вертикалі. 8Випробовувальне устатковання повинно працювати зі швидкістю 100 обертів/хв І здійснити загалом 500 обертів.

До випробовуваного зразка, зокрема до засобів з'єднання, прикладають розтягувальне зусилля протягом 10 с.

Механічну міцність визначають для закріпленої на муляжі голови повністю укомплектованого капю­шона, в який подають повітря. Сталеву кульку (діаметр 22 мм, вагою 44 г (приблизно)) кидають з висоти 13О см в центр лінз.

Випробовують два зразки.

Якщо капюшон призначений для багаторазового використовування, випробовують два готові до використання апарати з повністю наповненим балоном(-ами), посівним (зберігальним) контейнером і пломбами. Один апарат підлягає випробовуванню вібрацією (7.4.1), і після цього капюшони кожного апарата виймають з носівних (зберігальних) контейнерів, одягають і упаковують знову в посівні (збері- гальні) контейнери 10 разів відповідно до інструкцій виробника.

Перед останнім пакуванням перевіряють і заносять до звіту наявність будь-яких ознак пошкоджен­ня або погіршення капюшона, в особливості оглядового скла і шийної зав’язки.

На апарати здійснюють впливання таким температурним циклом:

1. зберігання протягом 72 год в сухій атмосфері з температурою повітря (70±3) °С;

2. зберігання протягом 72 год в атмосфері з температурою (70±3)°С і відносною вологістю повітря від 95 % до100 %;

3. зберігання протягом 24 год за температури повітря (-30±3) ^вС.

ЗАСТОРОГА! Під час температурного впливання балон(и) зі стисненим повітрям повинні бути наповнені не більш ніж на 50 % від визначеного виробником максимального тиску наповнювання.

Для випробовування працездатності апарата в умовах низьких температур укомплектований апа­рат підлягає, протягом 20 год, дії температури - 15 °С. Охолоджений апарат випробовують в умовах кімнатної температури з легеневою вентиляцією 50 дм³/хв (25 циклів/хв і 2,0 дм³/хід).

Для випробовування працездатності апарата в умовах високих температур укомплектований апа­рат підлягає, протягом 20 год, дії температури (60±2) °С. Нагрітий апарат випробовують в умовах кімнат­ної температури з легеневою вентиляцією 50дм³/хв (25 циклів/хв і 2,0 дм³/хід).

Один укомплектований апарат випробовують проходженням один раз через визначене полум'я і досліджують дію полум’я на апарат.

Апарат (див. рисунок 2) розміщують так, щоб випробовуваний компонент проходив через випробо­вувальне полум'я.

Апарат розміщують на опорі, яка здатна описувати коло в горизонтальній площині за допомогою двигуна.

Устатковання для подавання газу складається з пропанового балона з регулювальним пристроєм, манометром, обмежувачем полум’я і здатного регулюватися по висоті пропанового пальника.

Температура полум'я на висоті (20±2) мм над вершиною пальника повинна становити (800±50) °С. Температуру перевіряють відповідним вимірювальним інструментом.

Для досягнення стабільного полум’я може виникнути необхідність встановити екран навколо паль­ника, як показано на рисунку 2.

Апарат розміщують і упевнюються, що швидкість відповідає (60±5) мм/с. Апарат обертають так, щоб випробовуваний компонент перебував над пальником.

Положення пальника від регул ьовують так, щоб відстань між вершиною пальника і найнижчою час­тиною компонента, який проходить через полум'я, становила 20 мм. Апарат відводять від пальника. Запалюють газ в пальнику і регулюють тиск газу. Треба переконатись в тому, що повітряний отвір пальни­ка повністю закритий і за допомогою регулювального вентиля встановлюють висоту полум’я 40 мм над вершиною пальника.

Під час випробовування зразок повинен пройти через полум’я один раз зі швидкістю (60±5) мм/с. Якщо такі складові частини як клапан(и), і т. ін. розташовані на іншій частині апарата, випробовування повторюють з іншими зразками, розташованими у відповідному положенні. Будь-який компонент пови­нен проходити через полум’я не більше одного разу.

Випробовування герметичності апарата, за винятком капюшона (тобто дихального шланга, зокрема з'єднання з балоном і капюшоном), здійснюють за негативного і (або) позитивного тиску 7,5 мбар. Для цього повітряний отвір в капюшоні герметично закривають.

Опір диханню, який створюється апаратом і його з'єднаннями, визначають з використанням муля­жу голови (див. рисунок 5) і дихальної машини з синусоїдальними характеристиками, відрегульованими на 25 циклів/хв і 2,0 дм³/хід. Використовують мікроманометр.

За необхідності опір диханню, який створюється трубками і муляжем голови, віднімають від визна­ченого значення для визначання власного опору диханню апарата.

Установка складається з дихальної машини з соленоїдними клапанами, які контролює машина, з'єднувального пристрою, витратоміра і аналізатора для діоксиду вуглецю.

Типове випробовувальне устатковання показано на рисунку 4.

Устатковання за допомогою дихальної машини створює в капюшоні дихальний цикл.

Для цього випробовування капюшон розміщують герметично і без деформацій на муляжі голови (див. рисунок 5) (тулуба).

Повітря подає капюшон за допомогою дихальної машини, відрегульованої на 20 циклів/хв і 1,75 дм³/хід і об'ємна частка діоксиду вуглецю у видихуваному повітрі повинна становити 4,5 %.

Щоб попередити накопичення діоксиду вуглецю через конструкцію випробовувального устатковання в лінії вдиху, між соленоїдним клапаном і дихальною машиною, розміщують поглинач діоксиду вуглецю.

Діоксид вуглецю надходить в дихальну машину через витратомір, компенсаційний мішок і односто­ронній клапан.

Безпосередньо після соленоїдного клапана невелику кількість повітря постійно відбирають через лінію відбирання проб і потім надходить до повітря, що видихається, пройшовши через аналізатор діок­сиду вуглецю.

Для вимірювання вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі у визначеному місці за допомогою допоміжної легені відбирають 5 % об'єму повітря на фазі вдиху дихальної машини, яке надходить до аналізатора діоксиду вуглецю.

Загальний об’єм «шкідливого простору» повітряного шляху (за винятком дихальної машини) не повинен перевищувати 2000 см³.

Опір визначають для переносного (зберігального) контейнера, якщо таке визначання дозволяє його розмір, або для випробовувального зразка у вигляді прямокутної пластини з визначеними на рисунку З розмірами, до поверхні якого прикладають два паралельні електроди на яких використано струмопрові- дну фарбу з розчинником, який не здійснює помітного впливу на електричний опір.

Випробовуваний зразок повинен мати непошкоджену поверхню, яку спочатку очищують дистильо­ваною водою, потім спиртом (або іншим розчинником, який змішується з водою І не впливає на матеріал зразка) і знову дистильованою водою перед осушуванням. Не торкаючись оголеними руками, зразок зберігають за температури (23±2) °С і відносно вологості (50±5) %.

Випробовування проводять за таких самих умов навколишнього середовища.

Прикладена протягом однієї хвилини напруга постійного струму повинна дорівнювати (500±10) В.

Під час випробовування напруга повинна бути стабільна настільки, щоб зарядний струм через ко­ливання напруги можна було порівняти зі струмом, який проходить через випробовуваний зразок. Зазви­чай це забезпечується використанням елемента живлення або акумулятора.

Електричний опір є співвідношенням прикладеної до електродів напруги постійного струму до за­гального струму, який проходить між ними у разі прикладання напруги протягом 1 хв.

Відповідні методи випробовувань подані в додатку А.

Два готових до використовування апарати зберігають за температури мінус 15 °С протягом 4 год.

Два тепло одягнених випробовувані одягають охолоджені апарати в холодильній камері з темпера­турою навколишнього середовища від мінус 15 °С до мінус 10 ’С і рухаються з постійною швидкістю 6,5 км/год. Ходіння можна здійснювати на доріжці.

Ходіння здійснюється протягом 10 хв. Для апаратів з номінальною тривалістю роботи 5 хв ходіння здійснюють протягом 5 хв.

Після випробовування випробувачі залишають холодильну камеру, повертаються до кімнатних умов і продовжують рухатися зі швидкістю 6,5 км/год до закінчення подавання повітря.

В кінці випробовувань апарати перевіряють щодо неполадок у роботі і випробовувані оцінюють зручність дихання і характеристики носіння.